ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. НОМЕР_1-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  36/12913.07.09

За позовом  Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі

                     Київської міської ради

До                     Відкритого акціонерного товариства «АТП-1»

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача     Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської

                     міської ради (Київської міської державної адміністрації)

Про                      стягнення 70 685 545 грн. 01 коп.

Суддя Трофименко Т.Ю.

Представники:

Від прокуратури    Бондарева А.М. –посвідчення № НОМЕР_1 від 12.11.2008р.

Від позивача          Шадевська Ж.Е. – по дов. № 225-КР-530 від 18.05.2009р.

Від відповідача      Туліголовець А.Л. –по дов. № б/н від 07.04.2009р.

Від третьої особи   Сторожук А.В. –по дов. № 06-34/26676 від 10.07.2008р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва переданий позов Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі  Київської міської ради про стягнення з Відкритого акціонерного товариства «АТП-1»заборгованості у сумі 45 456 942,14 грн. за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 21.05.2008р. та пені за порушення строків виконання зобов’язання в розмірі 25 228 602,87 грн.

Прокуратурою 27.05.2009р. до канцелярії суду було подано заяву в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України про збільшення розміру позовних вимог, в якій заявник просив 56 821 177,71 грн. основного боргу та 33 321 878,35 грн. пені.

Відповідач у письмовому відзиві на позов вважає, що відсутнє прострочення зобов’язання відповідача по сплаті коштів за земельну ділянку, а отже вимоги прокуратури задоволенню не підлягають. Просить в позові відмовити повністю.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України  визначено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до п. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»від  імені  та в  інтересах  територіальних  громад  права суб’єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Рішенням Київської міської ради від 27.12.2007р. № 1580/4413 «Про продаж земельної ділянки відкритому акціонерному товариству «АТП-1»для експлуатації та обслуговування комплексу будівель і споруд на вул. Промисловій, 1 у Голосіївському районі м. Києва»вирішено продати відповідачу частини земельної ділянки площею 8,0386 га за 72 506 601 грн. для експлуатації та обслуговування комплексу будівель і споруд на вул. Промисловій, 1 у Голосіївському районі м. Києва, яка перебуває в оренді у відповідача згідно з договором на право тимчасового користування землею від 13.12.2001р. № 79-5-00067.

Додатком до рішення Київської міської ради від 27.12.2007р. № 1580/4413, визначено умови продажу земельної ділянки відповідачу, згідно п. 5 яких встановлено зарахувати до сум, які Покупець має сплатити за земельну ділянку, аванс у сумі 4 321 187,73 грн. сплачений відповідно до угоди № 93 від 29.08.2007р., що підтверджено платіжним дорученням. Решта вартості земельної ділянки у сумі 68 185 413,27 грн. може сплачуватись у розстрочку протягом одного року рівними частками до двадцять п’ятого числа кожного місяця від дня нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу земельної діялнки.

21.05.2008р. між Відкритим акціонерним товариством «АТП-1»  (Покупець) та Київською міською радою (Продавець) було укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення (далі - Договір).

Стаття 655 Цивільного кодексу України встановлює, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п. 1.1. Договору Продавець, на підставі рішення Київської міської ради від 27.12.2007р. № 1580/4413 продав, а Покупець купив земельну ділянку, місце розташування якої на вулиці Промисловій, 1 у Голосіївському районі міста Києва (кадастровий номер 8 000 000 000:90:115:0018) площею 8,0386 га.

Даний договір  посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сокуренком О.Д. 21.05.2008р. за № 898.

Згідно п. 2.1. Договору ціна продажу земельної ділянки за цим Договором становить 72 506 601 грн. в рахунок цієї суми відповідно до угоди № 93 від 29.08.2007р. Покупцем було сплачено Продавцю аванс у розмірі 4 321 187,73 грн.

Спір у даній справі виник у зв’язку із тим, що прокуратура вважає, що станом на 21.05.2009р. внаслідок неналежного виконання зобов’язання за договором купівлі-продажу відповідачем не сплачено 56 821 177,71 грн. основного боргу, в зв’язку з чим нараховано пеню в розмірі 33 321 978,35 грн. за 180 днів прострочення.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як визначено ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків. Цивільні права і обов’язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. До зобов’язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов’язань.

Пунктом 2 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони можуть відійти від положення щодо обов’язку покупця сплатити продавцеві повну ціну переданого товару застосувавши розстрочку платежу.

Умовами Договору не передбачений обов’язок Покупця сплатити кошти в конкретний строк.

Стаття 695 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором про продаж товару в кредит може бути передбачено оплату товару з розстроченням платежу.

Договір купівлі-продажу із розстроченням платежу –це окремий випадок продажу товару у кредит. У зв’язку з особливостями здійснення оплати він має  певну специфіку. Можливість проведення розрахунків із розстроченням платежу встановлено у випадку придбання земельної ділянки.

Стаття 128 Земельного кодексу України встановлює, що розрахунки за придбання земельної ділянки можуть здійснюватися з розстроченням платежу за згодою сторін, але не більше ніж на п’ять років. Порядок здійснення розрахунків з розстроченням платежу визначається Кабінетом Міністрів України.  

Відповідно до пункту 2.2. Договору сума 68 185 413,27 грн. може сплачуватись у розстрочку протягом одного року рівними частками до двадцять п’ятого числа кожного місяця від дня нотаріального посвідчення Договору.

Умовами Договору не встановлено, що розрахунок за Договором має бути здійснений лише у розстрочку. В Договорі зазначено що такий розрахунок може бути здійснений у розстрочку.

Отже, суд дійшов висновку, що умовами Договору не встановлено чіткі строки (терміни) здійснення відповідачем розрахунків за ним.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Положеннями ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо строк (термін) виконання зобов’язання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Посилання прокуратури на те, що Головним управлінням земельних ресурсів двічі відповідно до вимог вищезгаданої норми направлялись вимоги від 04.12.2008р. № 09-355/18788 та від 24.01.2009р. № 09-355/2021  щодо сплати заборгованості судом до уваги не приймаються з огляду на наступне

Умовами Договору передбачено, що кошти за Договором купівлі-продажу земельної ділянки мають сплачуватись Покупцем на розрахунковий рахунок Головного управління земельних ресурсів.

Однак, Головне управління земельних ресурсів не є стороною Договору та відповідно на має права вимоги в якості кредитора за цим Договором.

Доказів того, що Київською міською радою направлялась вимога відповідачу про сплату боргу прокуратурою та позивачем не подано.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача боргу за договором купівлі-продажу земельної ділянки, оскільки строк  (термін) виконання зобов’язання за Договором не настав.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення основного боргу в розмірі 56 821 177,71 грн. необґрунтовані та задоволенню не підлягають.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем вимога оплатити кошти за Договором не пред’являлась, відповідно на час подачі позову відповідачем не було допущено прострочення з його оплати, а тому вимоги про стягнення 33 321 978,35 грн. пені також необґрунтовані та задоволенню не підлягають.

Обов’язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується Заступника прокурора, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.

З урахуванням викладеного суд вважає, що позовні вимоги необґрунтовані та задоволенню не підлягають повністю.

Керуючись  ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити повністю.

СуддяТ.Ю.Трофименко