РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод метизних виробів»   

до  Державного підприємства «Управління промислових підприємств державної адміністрації залізничного транспорту України»

про стягнення 21 188 490,67 грн.

                                                                                       Суддя           Грєхова О. А.

Представники сторін:

від позивача: Пічул В.Л.- представник  по довіреності від 15.05.2009 р.

від відповідача: не з’явились

СУТЬ СПОРУ :          

          Заявлено позов про стягнення з Державного підприємства «Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України» заборгованості за Договором поставки № ЦУПП-04/0044/08 від 22.02.2008р. в розмірі 21 188 490,67 грн., в тому числі 16 270 943,63 грн. –основний  борг, 357 419,93 грн. –3% річних, 2 292 586,37 грн. –пеня, 1 817 540,74 грн. –збитки від інфляції.

          В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем взятих на себе згідно з договором поставки зобов’язань.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.04.2009р. порушено провадження по справі № 53/233, розгляд справи призначено на 18.05.2009р.

Ухвалою суду від 18.05.2009р. прийнято заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість в розмірі  15 534 721,60 грн., в тому числі 11 720 943,63 грн. –основний борг, 2 400 422,70 грн. –збитки від інфляції, 1 084 727,87 грн. –пеня, 328 627,40 грн. –3% річних.

У зв’язку з нез’явленням в судове засідання представника відповідача розгляд справи було відкладено на 05.06.2009р.

Представник відповідача в судовому засіданні 05.06.2009р. подав відзив № ЦУПП 8/1783 від 04.06.2009р. на позовну заяву, в якому позовні вимоги позивача в частині основного боргу визнав в сумі 8 640 943,66 грн., проти стягнення з відповідача пені, річних та інфляційних заперечив. Крім того, представник відповідача заявив клопотання про залучення в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, Державну адміністрацію залізничного транспорту України, оскільки Державна адміністрація залізничного транспорту України здійснює фінансування відповідача та поставка товару з приводу якої йдеться спір була здійснення для Державної адміністрації залізничного транспорту України.

В судовому засіданні 05.06.2009р. оголошено перерву до 19.06.2009р.

Представник позивача 19.06.2009р. надав суду заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача заборгованість в розмірі  15 534 721,60 грн., в тому числі 7 940 943,63 грн. –основний борг, 2 062 693,14 грн. –збитки від інфляції, 1 084 727,87 грн. –пеня, 362 119,83 грн. –3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.06.2009р. відповідачу відмовлено у задоволенні клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, Державну адміністрацію залізничного транспорту України. Крім того, вказаною ухвалою прийнято до розгляду уточнення позивача позовних вимог, а саме зменшення позовних вимог. За спільним клопотанням представників сторін продовжено строк вирішення спору на більш тривалий.  

В судовому засіданні 19.06.2008р., відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 26.06.2009р.

Представник відповідача в судовому засіданні 26.06.2009р. надав відзив на позовну заяву в якому проти задоволення позовних вимог позивача заперечив та зазначив, що згідно зі специфікацією № 1 до договору поставки позивач зобов’язався поставити відповідачу 6 тис. тон дроту з вуглецевої сталі для армування попередньо напружених залізобетонних конструкцій 3 Вр ГОСТ 7348-81, ТУ У 27.3-136-004-2003 по ціні 6 125 грн. за тону загальною вартістю 36 750 000,00 грн. Протягом дії договору сторонами вносились зміни у вартість товару. На день розгляду справи судом кількість товару, визначена договором позивачем відповідачу не поставлена, а відтак у суду  відсутні підстави для задоволення позову.

В судовому засіданні 26.06.2009р. судом оголошено перерву в порядку ст..77 ГПК України до 13.07.2009р.

Представник позивача через відділ діловодства суду  подав заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача 6 340 943,65 грн. основного боргу, 2 138 273,36 грн. – збитки від інфляції, 1 083 893,54 грн. –пеня, 367 362,96 грн. –3% річних.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Таким чином суд приймає до розгляду заяву позивача про зменшення суми позовних вимог.

Представник відповідача в засідання суду 13.07.2009р. не з’явився, через відділ діловодства суду подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв’язку з неможливістю представника прибути в судове засідання.

Розглянувши подане клопотання про відкладення розгляду справи, суд зазначає, що неможливість представника забезпечити явку в судове засідання не є підставою для відкладення розгляду справи в розумінні ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, оскільки в даному випадку позивач мав можливість скористатись правилами ст. 28 Господарського процесуального кодексу України та ст. 244 Цивільного кодексу України. Крім того, суд вважає за необхідне нагадати позивачу, що в процесі розгляду даної справи зі сторони відповідача у судових засіданнях брали участь три представника. Проте в судове засідання, яке відбулося 13.07.2009р. жодний з представників відповідача не з’явився.

За таких обставин, господарський суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на участь представника у судовому засіданні.

При цьому, суд вважає достатніми матеріали справи для слухання справи у відсутності відповідача відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

На виконання вимог ст. 81-1 ГПК України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 13.07.2009р. за згодою представника позивача, в порядку ст. 85 ГПК України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 1 ст. 11 Цивільного Кодексу України (далі ЦК України), цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цивільними актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. Згідно з частиною 2 зазначеної статті, підставою виникнення взаємних цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

22.02.2008р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Завод метизних виробів»(постачальник) та Державним підприємством «Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України»(замовник), було укладено договір поставки № ЦУПП-04/0044/08 (далі-договір), відповідно до умов якого позивач зобов’язався поставити і передати у власність, а замовник прийняти й оплатити продукцію в асортименті та кількості відповідно до специфікації до даного договору, що є невід’ємною його частиною.

В п.п. 1.2, 1.3 Договору сторони погодили поставку дроту з вуглецевої сталі для армування попередньо напружених залізобетонних конструкцій 3 Вр ГОСТ 7348-81, ТУ У 27.3-136-004-2003 виробництва ТОВ «Завод метизних виробів».

До матеріалів справи додані специфікації № 1, № 1 (друга редакція), № 1 (третя редакція), № 1 (четверта редакція), № 2, № 2 (друга редакція), № 3, № 3 (друга редакція), № 4, № 4 (друга редакція), № 5, № 5 (друга редакція), № 6, № 7, з яких вбачається, що впродовж строку дії договору сторонами неодноразово вносились зміни в частині кількості та вартості продукції що поставляється.  

Крім того, з матеріалів справи також вбачається, що сторонами неодноразово укладались додаткові угоди до договору № 1 від 25.02.2008р., № 2 від 26.06.2008р., № 3 від 23.04.2008р., № 4 від 15.07.2008р., № 5 від 01.10.2008р., № 6 від 07.11.2008р., № 8 від 31.12.2008р., якими вносились зміни до договору щодо кількості та вартості поставок.

Умови договору свідчать про те, що за своєю правовою природою вищевказаний договір є договором поставки.

У відповідності до статті 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона –постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні –покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

На виконання умов договору позивачем було поставлено відповідачу дріт з вуглецевої сталі для армування попередньо напружених залізобетонних конструкцій 3 Вр ГОСТ 7348-81, ТУ У 27.3-136-004-2003, що підтверджується видатковими накладними: № РН-50 від 25.02.2008р., № РН-51 від 25.02.2008р., № РН-52 від 26.02.2008р., № РН-60 від 04.03.2008р., № РН-66 від 12.03.2008р., № РН-47 від 12.03.2008р., № РН-71 від 19.03.2008р., № РН-78 від 03.04.2008р., № РН-79 від 04.04.2008р., № РН-84 від 07.04.2008р., № РН-99 від 23.04.2008р., № РН-100 від 14.04.2008р., №РН-101 від 29.04.2008р., № РН-103 від 30.04.2008р., № РН-104 від 06.05.2008р., № РН-105 від 07.05.2008р., № РН-107 від 12.05.2008р., № РН-116 від 16.05.2008р., № РН-161 від 15.07.2008р., № РН-162 від 16.07.2008р., № РН-163 від 17.07.2008р., № РН-163/1 від 18.07.2008р., № РН-164 від 21.07.2008р., № РН-165 від 22.07.2008р., № РН-166 від 23.07.2008р., № РН-174 від 31.07.2008р., № РН-190.2 від 11.08.2008р., № РН-190.3 від 12.08.2008р., № РН-191.1 від 13.08.2008р., № РН-194 від 15.08.2008р., № РН-195 від 19.08.2008р., № РН-201 від 28.08.2008р., № РН-202 від 29.08.2008р., № 224.1 від 01.10.2008р., № РН-243.1 від 15.10.2008р., № РН-249.2 від 21.10.2008р., № РН-250.1 від 27.10.2008р., № РН-252 від 28.10.2008р., № РН-253.1 від 30.10.2008р., № РН-270 від 03.12.2008р., № РН-270.1 від 03.12.2008р., № РН-273 від 04.12.2008р., № РН-274 від 05.12.2008р., № РН-275 від 12.12.2008р., № РН-2.1 від 10.01.2009р., № РН-0000003 від 12.01.2009р., № РН-4 від 13.01.2009р., № РН-5 від 13.01.2009р., № РН-17 від 23.01.2009р., № РН-39.1 від 10.02.2009р., № РН-43.1 від 11.02.2009р., № РН-43.2 від 11.02.2009р., № РН-45.1 від 12.02.2009р., № РН-61.1 від 24.02.2009р., № РН-91 від 13.03.2009р., № РН-107 від 23.03.2009р., № РН-109 від 24.03.2009р. та актами приймання-передачі ТМЦ, належним чином засвідчені копії яких знаходяться в матеріалах справи, а оригінали досліджені судом у судовому засіданні. Факт отримання відповідачем продукції підтверджується підписом повноважної особи відповідача, який скріплений печаткою юридичної особи відповідача.

Крім того, факт відвантаження продукції позивачем відповідачу також підтверджується доданими до матеріалів справи накладними, товарно-транспортними накладними, квитанціями про приймання вантажу, копії яких додані до матеріалів справи (оригінали оглянуті в судовому засіданні).

Згідно з п. 5.2 договору відвантаження продукції проводиться рівномірними партіями згідно наданої рознарядки та тільки після отримання постачальником письмової рознарядки замовника.

До матеріалів справи додані належним чином завірені копії  рознарядок відповідача на відвантаження партій продукції (оригінали оглянуті в судовому засіданні).

Відповідно до п. 5.5 договору датою поставки продукції вважається дата календарного штампу станції відвантаження продукції у кожному вагоні.

До матеріалів справи додані квитанції про приймання вантажу з відбитком штампу станції відвантаження (оригінали оглянуті в судовому засіданні).

Відповідно до п. 6.6 договору сторони погодили, що оплата за поставлену продукцію по цьому договору проводиться замовником протягом 5 банківських днів після дати відвантаження продукції на адресу вантажоодержувача згідно з рознарядкою замовника.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст.. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до  статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З наданих Товариством з обмеженою відповідальністю «Завод метизних виробів»доказів вбачається, що позивач виконав свої зобов’язання, покладені на нього договором. Відповідачем не подано будь-яких доказів на спростування обставин, які повідомлені позивачем.

В свою чергу, судом встановлено, що відповідач після порушення провадження у справі частково погасив суму основного боргу, що підтверджується платіжними дорученнями та виписками з банківського рахунку позивача, які долучені до матеріалів справи.  Таким чином, станом на дату винесення рішення сума основної заборгованості відповідача перед позивачем становить 6 340 943,65 грн.  

Згідно зі ст.. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання зобов’язання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Судом встановлено, що сторони погодили строк виконання зобов’язання щодо оплати вартості отриманого товару (п. 6.6 договору), проте відповідач в порушення вимог чинного законодавства та умов договору  за отриманий товар розрахувався частково з порушенням строків, встановлених в договорі.

Згідно зі ст.. 614 Цивільного кодексу особа, яка порушила зобов’язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

Відповідно до ст.. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов’язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов’язання.

Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Оскільки, матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем грошового зобов’язання, з нього, на підставі статті 625 Цивільного кодексу  України, підлягають стягненню 367 362,96 грн. - три проценти річних від простроченої суми 2 138 273,36 грн. –інфляційні витрати за період прострочення з 04.03.2008 року по 25.06.2009 року, розмір яких визначений за обґрунтованим розрахунком позивача.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню  в розмірі 1 083 893,54 грн., яка нарахована позивачем відповідачу за прострочення виконання грошового зобов’язання за період прострочення з 19.11.2008 року по 13.05.2009 року. Суд відзначає, що позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню частково з огляду на наступне.

Відповідно до статті  611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Відповідно до п. 9.6 договору сторони погодили, що в разі несвоєчасної оплати за поставлену продукцію замовник сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Суд відзначає, що позивач правомірно припинив нарахування пені  через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідач прострочив виконання грошового зобов’язання щодо оплати вартості отриманого товару, тобто дії відповідача є порушенням вимог договору, отже є підстави для застосування відповідальності за умовами договору та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Згідно ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ч. 2 ст. 616 Цивільного кодексу України, суд має право зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника, якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов'язання, або не вжив заходів щодо їх зменшення.

В силу ч. 1 ст.. 233 Господарського кодексу України, у різ якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов’язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов’язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Крім того, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України  господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Таким чином, враховуючи тяжке фінансове становище відповідача, а також приймаючи до уваги, що відповідач в процесі розгляду справи більшу частину  основного боргу погасив, суд вважає за необхідне використати право, надане пунктом 3 частини 1 статті 83 Господарсько процесуального кодексу України, частиною 1 статті 233 Господарського кодексу України, та зменшити розмір пені до 100 000,00 грн. У стягненні 983 893,54 грн. пені суд відмовляє.

Посилання відповідача на те, що оскільки сторонами в договорі не встановлено строк його дії він, відповідно до п. 1 ст. 267 ГК України, є укладеним на один рік, а відтак Договір № ЦУПП-04/0044/08 від 22.02.2008р. припинив свою дію 31.12.2008р., до уваги судом не приймаються з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 7 ст. 180 ГК України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі такого договору.

Частиною 1 ст. 267 ГК України передбачено, що договір поставки може бути укладений на один рік, на строк більше одного року (довгостроковий договір) або на інший строк, визначений угодою сторін. Якщо в договорі строк його дії не визначений, він вважається укладеним на один рік.

В пункті 84 Постанови КМУ від 17.10.2008р. № 921 «Про затвердження Положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти»встановлено, що дія договору про закупівлю може продовжуватися на строк, достатній для проведення процедури закупівлі на початку наступного року на суму коштів не більше 15 відсотків вартості, визначеної у договорі, укладеному в попередньому році, якщо видатки на цю мету затверджено в установленому порядку.

Пунктом 1 Додаткової угоди № 7 від 31.12.2008р. до Договору передбачено, що у зв'язку з виробничою необхідністю та з метою недопущення зривів роботи підприємства у наступному бюджетному періоді, Сторони домовилися продовжити термін дії Договору на строк, достатній для проведення процедури закупівлі на початку наступного року на суму не більше 15 відсотків вартості визначеної в Договорі.

На підставі пунктів 1, 2 і 3 Додаткової угоди № 7 сторонами 31.12.2008р. була також підписана Специфікація № 7, в якій визначена кількість продукції і її нова ціна поставки в 2009 році, а також змінена загальна сума Договору.

Пунктом 4 Додаткової угоди № 7 від 31.12.2008р. сторони внесли зміни до п. 12.6. Договору і виклали його в наступній редакції: «Термін дії цього Договору встановлюється з моменту його підписання і діє на строк, достатній для проведення процедури закупівлі на початку 2009 року».

Крім того, відповідач надав позивачу рознарядки на відвантаження продукції в січні і лютому 2009 року (в матеріалах справи), а також підписав накладні на отриману в 2009 році продукцію, тобто відповідач здійснив дії, що підтверджують існування господарських зобов'язань сторін у 2009 році по Договору. Крім того, відповідач, розрахувавшись за продукцію отриману в 2008 році, частково розрахувався і за продукцію отриману в 2009 році, що підтверджується довідками про постачання та розрахунки між ДП «УПП УЗ»та ТОВ «Завод метизних виробів», наданими відповідачем.

Отже, враховуючи викладене суд дійшов висновку, що посилання представника відповідача на те, що поставка продукції, яка відбулась після 01.01.2009р. здійснена поза межами Договору, до уваги судом не приймаються.

Необґрунтованими на думку суду є також посилання відповідача на ту обставину, що зобов'язання відповідача по оплаті отриманого товару виникає лише після отримання всієї кількості продукції від позивача відповідно до специфікацій виходячи з наступного.

Згідно з ч. 2 ст. 266 ГК України загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Статті 264-271 ГК України, якими регулюються відносини поставки, не ставлять в залежність дату виникнення зобов'язань у покупця (у відповідача) по оплаті отриманої продукції від дати отримання ним виключно всієї кількості продукції. Таким чином ГК України допускає можливість виникнення у покупця зобов'язань оплати по договору поставки не після отримання всієї кількості продукції, а за кожну отриману партію.

Крім того, в п. 6.6. Договору визначено, що оплата за поставлену продукцію проводиться Замовником протягом 5 (п'яти) банківських днів після дати відвантаження Продукції, а в п. 5.2. Договору визначено, що відвантаження Продукції проводиться рівномірними партіями згідно наданої рознарядки, що не суперечить ч. 4 ст. 267 ГК України.

При дослідженні приєднаних до матеріалів справи рознарядок відповідача, судом встановлено, що в своїх рознарядках відповідач також просив здійснювати відвантаження партіями.

Таким чином з вищенаведеного слідує, що оплата за поставлену продукцію проводиться Замовником протягом 5 банківських днів після дати відвантаження партії продукції.    

Пунктом 7.1. Договору передбачено, що позивач зобов'язаний на кожну партію продукції надати відповідачу товаросупроводжувальні документи, в тому числі рахунок-фактуру.

Матеріали справи свідчать, що позивач виставляв відповідачу відповідні рахунки-фактури. Про факт отримання відповідачем рахунків-фактур свідчать довідки про постачання та розрахунки, надані відповідачем.

Таким чином, враховуючи викладене, можна зробити висновок, що оплата за поставлену продукцію повинна проводитись відповідачем протягом п’яти  банківських днів після дати відвантаження кожної партії продукції. При цьому партією продукції є кількість продукції, що вказана в рахунках-фактурах і у відповідних видаткових накладних, підписаних сторонами.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково, а саме: 6 340 943,65 грн. основного боргу, 100 000,00 грн. –пені, 367 362,96 грн. – три  проценти річних від простроченої суми та 2 138 273,36 грн. –інфляційні витрати.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України,  покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 192, 193, 233 Господарського кодексу України, ст. ст. 525, 526, 530, 551, 611, 616, 625, 626, 629, 655 Цивільного кодексу України, ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити частково.

              2.Стягнути з Державного підприємства «Управління промислових підприємств державної адміністрації залізничного транспорту України»(03038, м. Київ, вул. Протасів Яр, 2; ідентифікаційний  код 24249750 з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод метизних виробів»(86115, донецька область, м. Макіївка, вул. Вертикальна, 17;  ідентифікаційний код 31313921) 6 340 943 (шість мільйонів триста сорок тисяч дев’ятсот сорок три) грн. 65 коп. основного боргу, 100 000 (сто тисяч) грн. 00 коп. пені, 2 138 273 (два мільйона сто тридцять вісім тисяч двісті сімдесят три) грн. 36 коп. збитків від інфляції,  367 362 (триста шістдесят сім тисяч триста шістдесят дві) грн.. 96 коп. 3% річних, 25 500 (двадцять п’ять тисяч двісті п’ятдесят) грн. 00 коп. витрат по сплаті державного мита та 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

          3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

    4. В решті позовних вимог відмовити.  

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному або касаційному порядку.

Суддя                                                                                                      Грєхова О.А.