АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД  ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ  ОБЛАСТІ

Справа № 22ц-6367/2006                   Головуючий у 1 інстанції-Чепурнов Д.В.

Категорія 32                                         Доповідач -Болтунова Л.М.

УХВАЛА ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

20 грудня 2006 року Колегія судців судової палати по цивільним справам апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого: Петренко І.О. судців: Болтунової Л.М., Лаченкової О.В. при секретарі: Шило СЮ.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу по апеля­ційній скарзі ОСОБА_1 на рішення Жовтоводського міського суду Дніпропет­ровської області від 18 серпня 2006 року, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та стягнення моральної шкоди,-

встановила:

У липні 2006 року позивачка звернулася в суд з позовом і просила ухвалити рішення, яким визнати відповідача втратившим право користування квартирою АДРЕСА_1, посилаючись на те, що ОСОБА_2 фактично не проживає з 1992 року, не спла­чує комунальні послуги, свою кімнату закрив на ключ і вона не має можливості нею користуватися, а тому вона також просила стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 1700 грн.

Відповідач позов не визнав. Рішенням Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 18 серпня 2006 року в позові ОСОБА_1  було відмовлено. Судом була постановлена також окрема ухвала по даній справі на адресу прокурора м. Жовті Води Дніпропетровської області.

В апеляційній скарзі позивачка просила скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення її позову вважаючи, що судом були порушені норми процесуального закону, а висновки не відповідають обставинам по справі.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду скасуванню з наступних підстав.

З матеріалів справи видно, що позивачка мешкала в квартирі АДРЕСА_2. Рішенням Жовтоводської міської ради народних депутатів Дніпропетровської області від 24.03.1978 року НОМЕР_1 вона була призначена опікуном над неповнолітнім ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1.

Згідно договору найма жилого приміщення від 1 серпня 1990 року ОСОБА_1 отрима­ла двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, де і була прописана з ОСОБА_2.

У подальшому, в 1991 році, в спірну квартиру були прописані дружина відповідача та їх ди­тина, а в вересні 2000 року вони виписалися.

Судом першої інстанції встановлено і сторони не заперечували, що з 1992 року в спірній ква­ртирі проживає одна позивачка, а відповідач мешкає з дружиною та неповнолітньою дочкою в квар­тирі АДРЕСА_3.

Відмовляючи в позові ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з положень ст.ст.71,72 ЖК України та ст.47 Конституції України, посилаючись на те, що позивачка не надала суду перекон­ливих доказів добровільного залишення відповідачем квартири.

Між тим, з такими висновками колегія судців погодитися не може, оскільки вони суперечить вимогам закону та матеріалам справи.

Роблячи висновок про те, що ОСОБА_2 залишив квартиру через тривалі сварки з позивач­кою та зміною нею замків в квартирі, в зв"язку з чим він не міг вільно користуватися жилим примі­щенням, суд першої інстанції в рішенні не навів конкретних доказів з цього приводу, а квитанція НОМЕР_2 від 17.08.06 р. про сплату за послуги водопостачання та водовідведення в розмірі 30 грн. та інформація свідка ОСОБА_3, яка є сестрою дружини відповідача, не є достатніми для відмови в позові. Допитані свідки з боку позивачки - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 підтвердили пояснення позива­чки, що їм не відомо причини з яких відповідач не проживає в квартирі.

Розглядаючи справу по суті, суд першої інстанції не врахував вимоги ст.60 ЦПК України, яка передбачає, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на під­ставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем в суді першої інстанції будь-які докази своїх заперечень стосовно позовних вимог ОСОБА_1 надано не було.

Як вбачається з копії розрахункового рахунку на ім"я позивачки, відповідач та його дружина з неповнолітньою дитиною вибули зі спірної квартири 25.09.2000 року.

Зазначені обставини не були предметом розгляду в суді першої інстанції, оскільки в порушення ст.З11 ЦПК України до участі в справі не була залучена юридична особа житлово-ремонтно-експлуатаційної організації та не допитані особи, які робили запис у вищезазначеному документі, що є підставою для скасування рішення суду.

Колегія суддів вважає за необхідне скасувати також і окрему ухвалу суду, так як наведені в ній обставини щодо порушення норм чинного законодавства, яке регулює порядок реалізації громадяна­ми свого права на житло та правовідносини у житлово-комунальній сфері ЖРЕУ-4 в м. Жовті Води судом першої інстанції не досліджувалися в судовому засіданні.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що допущені судом порушення процесуаль­ного та матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, в зв"язку з чим апеляцій­на скарга підлягає задоволенню частково.

Керуючись ст. ст. 304,307, 311, 314 ЦПК України, колегія суддів,-

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області та окрему ухвалу від 18 серпня 2006 року скасувати і справу направити на новий розгляд до того ж суду в іншому складі.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двох місяців з дня набрання законної сили до Верховного Суду України.

Судді: