Дніпровський районний суд м.Дніпродзержинська

м. Дніпрозержинськ, вул. Петровського, 166, 51918, (0569) 55-28-63

Справа №2 -574/2011

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

13 жовтня 2011 року Дніпровський райсуд

м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області

в складі: головуючого судді Кір'яка А.В.

при секретарі Глуховій К.О.

за участю представників: позивача ОСОБА_1

відповідача адвоката ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні Дніпровського райсуду м. Дніпродзержинська цивільну справу за позовами: ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, та зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання права власності на ? частину квартири та визнання квартири спільною сумісною власністю, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_3 30.09.2010 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_7 і, уточнивши свої позовні вимоги в судовому засіданні, просить суд:

- визнати відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5 такими, що втратили право користування квартирою № 2 будинку № 4 по вул. Кармелюка у м. Дніпродзержинську Дніпропетровської області;

- зобов’язати Відділ громадянства, імміграції, реєстрації фізичних осіб Дніпровського РО м. Дніпродзержинська зняти відповідачів з реєстраційного обліку за адресою спірної квартири АДРЕСА_1.

Свої позовні вимоги в позовній заяві та судовому засіданні позивач обґрунтовує тим, що він є власником квартири, яка розташована за адресою: м. Дніпродзержинськ, вул. Кармелюка, б. 4 кв. 2. Зазначена квартира придбана ним відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 20.08.2001 року. Після придбання квартири в ній були зареєстровані ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3. Але після розірвання ним шлюбу зі ОСОБА_8, відповідачі виїхали з квартири і не проживають в належній йому квартирі більш ніж чотири роки. Вважає, що вони, як колишні члени сім’ї власника квартири, що не проживають в квартирі більше року, в силу ст. 405 ЦК України втратили право користування цим житлом. Просить задовольнити його позовні вимоги, а проти задоволення зустрічного позову заперечує, та пояснив, що шлюб між ним та ОСОБА_8 розірвано у 2006 році і свідоцтво про розірвання шлюбу видане 20.06.2006 року. Це значить, що ОСОБА_8 мала право згідно зі ст.72 ч.2 СК України подати позов про поділ майна протягом 3 років після розірвання шлюбу, тобто до 20.06.2009 року. Але вона подала свій зустрічний позов про визнання свого права власності на квартиру тільки 24.01.2011 року. Просить застосувати до позовних вимог ОСОБА_8 строк позовної давності та у задоволенні її зустрічного позову відмовити.

Представник позивача в судовому засіданні підтримує позов і просить позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити у повному обсязі, а у задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_8 про визнання права власності на квартиру відмовити.

Відповідачка ОСОБА_4 в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_3 не визнала, просить у задоволенні позову відмовити та звернулась до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_3 і, уточнивши свої зустрічні позовні вимоги в ході судового зсідання, просить суд:

- визнати квартиру за аресою вул. Кармелюка, буд. №4, кв.№2 у м. Дніпродзержиську, придбану 17 серпня 2001 року згідно нотаріально засвідченого договору купівлі-проджу в період зареєстрованого шлюбу із ОСОБА_3, спільною сумісною власністю.

В обґрунтування своїх заперечень проти позову ОСОБА_3 та своїх зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 в судовому засіданні зазначила, що в зареєстрованому шлюбі з відповідачем вони знаходились з 11.04.1996 року по 20.06.2006 рік, однак співмешкати почали ще з 1993 року. Самостійного житла у них не було і вони почали жити у квартирі її матері ОСОБА_9 по вул.. Харківській, 11-10, а після реєстрації шлюбу неодноразово змінювали міста мешкання, наймаючи житло у різних осіб. З 1998 року вони оселилися у квартирі бабусі відповідача за адресою вул.. Кармелюка, 4-3. В тому ж будинку в трикімнатній квартирі з номером 2 мешкав та був її власником ОСОБА_10, який збирався виїхати за кордон і, як вони дізнались, мав намір продати цю квартиру. З метою поліпшення умов для всієї їхньої родини у 1998 році вони домовились з ним про купівлю належної йому квартири з поступовою виплатою платежів в особі його матері ОСОБА_11, надавши їй довіреність. У 1999 році вони переселилися до цієї квартири та влаштувалися там з відповідачем та її дітьми. Згідно домовленості з ОСОБА_10 платежі за придбану квартиру вони поступово виплачували ОСОБА_11 Ці платежі здійснювались за рахунок їх сумісних коштів з метою придбання спільної сумісної власності на вищезазначену квартиру. Вона постійно працювала, що підтверджується записами в трудовій книжці, одержувала досить високу заробітну плату, яка витрачалась на спільні потреби їхньої родини та погашення боргу за квартиру. 17 серпня 2001 року за спільною домовленістю з чоловіком та ОСОБА_11 був нотаріально оформлений договір купівлі-продажу квартири по вул.. Кармелюка, 4-2, за ціною, як зазначено в договорі – 19 250 гривень, в особі її чоловіка ОСОБА_3. Усі вони зареєструвались в цій квартирі, жили однією родиною, мали спільний побут, витрачала на його влаштування спільні прибутки. Реєстрація її та її дітей оформлена у 2002 році. Таким чином, квартира набута нею та відповідачем за спільною згодою, за спільні кошти, за час шлюбу є їхньою спільною власністю. Однак, відносини між нею та відповідачем поступово руйнувались, сумісне життя стало неможливим, і 20.06.2006 року шлюб між ними було розірвано. В листопаді 2006 року вона змушена була тимчасово залишити квартиру до вирішення питання про її продаж. З цих підстав вони надавали оголошення про продаж квартири через редакцію «Нова газета», однак безрезультатно. У квартирі залишилися жити її діти, відповідач зловживав спиртними напоями, поводив себе брутально відносно її доньки і її діти ОСОБА_6 та ОСОБА_5 згодом також змушені були залишити житло. Відповідач скориставшись цим та змінив замки і, таким чином, створив перешкоди їм для подальшого користування квартирою. В квартирі залишились належні їм речі: диван, телевізор, холодильник, пральна машина, мікрохвильова піч, комп’ютер та інше. На даний час відповідач позбавив житла її та її дітей, не визнає її право власності на квартиру. На підставі вищевикладеного просить суд задовольнити її зустрічні позовні вимоги.

Відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_7 в судовому засіданні також проти задоволення позову ОСОБА_3 до них заперечували та дали в обгрунтування своїх заперечень пояснення, аналогічні поясненниям своєї матері ОСОБА_4. При цьому ОСОБА_5 пояснив, що спірну квартиру він залишив у зв’язку з тим, що одружився та склав нову родину; пояснив, що у серпні 2007 року та у 2010 році звертався до позивача з питання про повернення в квартиру для проживання, але у цьому йому було відмовлено. ОСОБА_6 пояснила, що вона проживала у спірній квартирі до кінця 2008 року, а залишила квартиру тому, що позивач зловживав спиртними напоями, і їй з ним було жити не

комфортно. Обидва підтримали зустрічний позов ОСОБА_4 та просять суд у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити, а позов ОСОБА_4 задовольнити.

Представник відповідачів адвокат ОСОБА_2 також проти задоволення позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_7 заперечувала, а зустрічний позов ОСОБА_4 просила задовольнити.

Залучений до участі у справі в якості 3 особи – Відділ громадянства, імміграції і реєстрації фізичних осіб Дніпровського районного відділу внутрішніх справ Дніпродзержинського міського управління УМВС у Дніпропетровській області в судове засідання не з’явився, але своєю заявою просив суд розглядати справу за відсутності представника відділу.

Представник третьої особи Обласного комунального підприємства «Дніпродзержинське бюро технічної інвентаризації» у судове засідання не з’явився, надав письмові заперечення, в яких вказує, що відповідно до п.1 наказу Міністерства юстиції України №7/5 від 07.02.2002р «Про затвердження Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно» до 01 січня 2012 року державна реєстрація права власності та права користування (сервітуту) на об’єкти нерухомого майна, розташовані на земельних ділянках; права користування будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; права власності на об’єкти незавершеного будівництва, а також облік безхазяйного нерухомого майна, довічне управління нерухомим майном проводиться реєстраторами бюро технічної інвентаризації. Державна реєстрація прав – це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, а також право власності на об’єкти незвершеного будівництва шляхом внесення відповідного запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно здійснюється реєстраторами на підставі Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно. Пунктом 2. Тимчасового положення визначено, що для проведення державної реєстрації виникнення переходу або припинення права власності на інших речових прав на нерухоме майно власник, інший право набувач або уповноважена ним особа подає реєстратору БТІ заяву про державну реєстрацію прав за формою, визначеною у додатку до Тимчасового положення, до заяви про державну реєстрацію прав додаються правовстановлювальні документи. Так, згідно п.10 додатку 2 до Тимчасового положення, Рішення суду про визнання права власності на об’єкти нерухомого майна, про встановлення факту права власності н об’єкти нерухомого майна, про передачу безхазяйного нерухомого майна до комунальної власності є право встановлювальними документами, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на нерухоме майно. З моменту прийняття заяви про державну реєстрацію прав реєстратором БТІ розпочинається її розгляд. Реєстратор БТІ встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на об’єкти, права щодо яких підлягають державній реєстрації, зокрема: відповідність відомостей про об’єкт, права щодо якого підлягають державній реєстрації, наявним у Реєстрі прав та поданим документам. Внесення до Реєстру прав запису про об’єкт права щодо якого підлягають державній реєстрації відповідно до п.3.2.1 Порядку ведення Реєстру прав власності н нерухоме майно, проводиться шляхом внесення такої інформації: тип(призначення) об’єкта, права щодо якого підлягають державній реєстрації; адреса місцезнаходження) об’єкта права щодо якого підлягають державній реєстрації; загальна та житлова площа об’єкта, права щодо якого підлягають державній реєстрації. Державній реєстрації підлягають виключно заявлені права за умови їх відповідності законодавству і поданим документам. Так, реєстрація прав на нерухоме майно має здійснюватися у відповідності до резолютивної частини рішення суду, як це зазначено у роз’ясненні Міністерства юстиції України. Враховуючи вищенаведене, при вирішенні питання щодо задоволення позову, і, з метою проведення безперешкодної державної реєстрації права власності, просять зазначити у резолютивній частині рішення характеристику нерухомого майна на яке визначається право власності, із зазначенням: найменування майна, розміру загальної житлової площі згідно даних технічного паспорту. Також просять провести розгляд справи за відсутністю представника підприємства, у зв’язку неможливістю прибуття на судове засідання.

Суд, вислухавши пояснення сторін, їх представників допитавши свідків та дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що для правильного вирішення спору спочатку необхідно встановити, чи має право власності на спірну квартиру ОСОБА_4, тобто необхідно по суті вирішити зустрічний позов ОСОБА_4

Згідно зі ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Ст.60 СК України та ст. 368 ЦК України передбачають, що майно, набуте подружжям з час шлюбу, належить дружині та чоловікові на підставі спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин самостійного заробітку. Згідно ст..68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Стаття 69 СК України передбачає, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Згідно ст..70 СК України у разі поділу майна, що є об’єктом спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

В судовому засіданні встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 11.04.1996 року по 20.06.2006 року, що в судовому засіданні не заперечують сторони, та що підтверджується показами свідків та копіями свідоцтв про укладення шлюбу та про розірвання шлюбу між сторонами. Також є встановленим, що позивач ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 17.08.2002 року, посвідченого приватним нотаріусом, став власником квартири №2, яка знаходиться у буд. №4 по вул. Кармелюка у м. Дніпродзержинську, чого сторони не заперечують, та підтверджується копією договору купівлі-продажу АЕВ №815147 від 17.08.2001 року.

Все це за умови своечасного звернення ОСОБА_4 до суду могло б давати суду всі підстави вважати, що спірна квартира №2 будинку №4, що по вул. Кармелюка у м. Дніпродзержинську є об’єктом спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Але заслуговують на увагу доводи позивача та його представника про те, що спірна квартира була придбана за кошти, отримані від продажу позивачем квартири, яка була йому подарована його бабусею, та кредитні кошти, так як це частково підтверджується копією договору купівлі-продажу, згідно з яким позивач продав належну йому на підставі договору дарування квартиру за 11 місяців до придбання спірної квартири (а.с. ). Крім того, в силу ст.72 СК України позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано. До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки.

В судовому засіданні встановлено, що шлюб між сторонами розірвано 20.06.2006 року; ОСОБА_4 залишила спірну квартиру за власним бажанням у листопаді 2006 року, при цьому з квартири її ніхто не виганяв, про що вона сама заявила в судовому засіданні; також вона заявила, що знала про те, що спірна квартира є їх з позивачем спільною сумісною власністю, але звернулась до суду з питання про визнання її права власності на квартиру (тобто про розподіл майна) тільки 15.02.2011 року, тобто після спливу 4 років і 8 місяців після розірвання шлюбу, і про поважність причин пропуску цього строку суду не повідомила та про поновлення пропущеного строку суд не просила.

В силу ст.267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, а сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. В судовому

засіданні встановлено, що ОСОБА_3 заявив про застосування позовної давності до винесення судом рішення, а значить сплив позовної давності відносно зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 є підставою для відмови у позові, а у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання права власності на квартиру повинно бути відмовлено.

Вирішуючи позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_3 підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.405 ЦК України члени сім’ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім’ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім’ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ними і власником житла або законом.

В судовому засіданні встановлено, що відповідачі ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 відсутні в квартирі, що належить позивачу ОСОБА_3 більше 1 року, чого не заперечують самі відповідачі, та що підтверджується показами свідків та матеріалами справи.

Що стосується причин відсутності відповідачів у спірній квартирі, то суд приймає до уваги доводи позивача та його представника, що відповідачі були відсутні більше року в квартирі без поважних причин, так як самі відповідачі про поважність причин їх відсутності суду не повідомили: ОСОБА_4 заявила, що квартиру залишила сама, ніхто її з квартири не вигонив; ОСОБА_5 також пояснив, що квартиру залишив у зв’язку з тим, що оженився та склав нову сім’ю; а ОСОБА_6 залишила спірну квартиру у кінці 2008 року з-за того, що їй було некомфортно проживати разом з позивачем.

Таким чином, в судовому засіданні встановлено, що відповідачі на момент подачі позову ОСОБА_3 були відсутні у спірній квартирі більше 1 року без поважних причин, а значить позовні вимоги ОСОБА_3 підлягають задоволенню.

Стаття 391 ЦК України передбачає, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Керуючись ст.ст. 57, 60, 68-72 СК України, ст. ст.256-258, 267, 368, 386, 391-392, 405 ЦК України та ст.ст. 10, 11, 209, 212-218 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, - задовольнити повністю.

Визнати до ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 такими, що втратили право користування жилим приміщенням: квартирою №2 в будинку №4 по вул. Кармелюка у м. Дніпродзержинську Дніпропетровської області.

Зобов’язати Відділ громадянства, міграції та реєстрації фізичних осіб Дніпровського РВ Дніпродзержинського МУ УМВС України в Дніпропетровській області зняти ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з реєстраційного обліку в квартирі АДРЕСА_2.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання права власності на ? частку квартири та визнання квартири спільною сумісною власністю відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Суддя Кір'як А.В.