Справа № 152/1781/14-к

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 березня 2016 року м. Шаргород

Шаргородський районний суд Вінницької області у складі:

головуючого - Строгого І.Л.,

за участі секретаря

судового засідання - Палій М.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014020000000175,

по обвинуваченню громадянина України ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, з середньою спеціальною освітою, не одруженого, працюючого приймальником молочної продукції ТОВ «Бімол», раніше не судимого,

- у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК України),

учасники кримінального

провадження:

сторона обвинувачення:

прокурор - Трачук О.В.,

сторона захисту:

обвинувачений - ОСОБА_2,

захисник - Клінчиков С.О.,

інші учасники:

потерпілі - ОСОБА_4,

ОСОБА_5,

представник потерпілого - ОСОБА_6,

у с т а н о в и в:

ОСОБА_2 пред'явлено обвинувачення у тому, що він ІНФОРМАЦІЯ_2 о 3 годині 00 хвилин, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, керуючи технічно справним автомобілем «Форд Транзит», номерний знак НОМЕР_1 (далі - автомобіль «Форд Транзит»), рухаючись по вул. Івана Цурканя у с. Хоменки Шаргородського району Вінницької області, поблизу будинку № 76, у напрямку с. Джурин Шаргородського району Вінницької області, в порушення вимог пунктів 2.9 (а), 10.1, 19.3 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР) та вимог горизонтальної дорожньої розмітки пункт 1.1 додатку № 2 ПДР, не врахував дорожньої обстановки, а саме заокруглення проїзної частини праворуч по напрямку його руху, при погіршенні видимості у напрямку руху не зменшив швидкість, внаслідок чого втратив змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, при зміні напрямку руху ліворуч не переконався, що цей маневр буде безпечним та не створить небезпеки іншим учасникам дорожнього руху, перетнув суцільну лінію дорожньої розмітки, виїхав на смугу зустрічного руху, де допустив зіткнення з автомобілем «ВАЗ 2107», номерний знак НОМЕР_2 (далі - автомобіль «ВАЗ 2107»), під керуванням ОСОБА_5, який рухався по належній смузі руху в зустрічному напрямку. Після чого, ОСОБА_2 виїхав за межі проїзної частини, де відбувся наїзд автомобілем на дерево.

У наслідок ДТП пасажир автомобіля «Форд Транзит» ОСОБА_7, під час надання медичної допомоги, від отриманих травм померла. Водій автомобіля «ВАЗ 2107» ОСОБА_5 одержав тяжкі тілесні ушкодження.

Указані дії ОСОБА_2 стороною обвинувачення кваліфіковано за ч. 2 ст. 286 КК України, тобто порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили тяжкі тілесні ушкодження та смерть потерпілого.

Визначаючись щодо доведеності винуватості ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, суд виходить із такого.

Статтею 2 Кримінально процесуального кодексу України (далі - КПК України) встановлено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Частиною 2 ст. 9 КПК України передбачено, що прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов'язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.

Частинами 1, 2 та 6 ст. 22 КПК України передбачено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.

Згідно зі ст. 25 КПК України прокурор, слідчий зобов'язані в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування в кожному випадку безпосереднього виявлення ознак кримінального правопорушення (за виключенням випадків, коли кримінальне провадження може бути розпочате лише на підставі заяви потерпілого) або в разі надходження заяви (повідомлення) про вчинення кримінального правопорушення, а також вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила.

Пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 91 КПК України встановлено, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

Згідно із ч. 1 ст. 92 КПК України обов'язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.

Відповідно до ч. 2 ст. 17 КПК України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Частиною 2 ст. 8 та частиною 5 ст. 9 КПК України встановлено, що принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Зміст поняття доведеності винуватості особи у вчиненні злочину «поза розумним сумнівом» розкрито у пункті 54 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Рудяк проти України» (заява № 40514/06), згідно з яким Суд знову посилається на свою практику, підтверджуючи, що критерієм, який застосовується при оцінюванні доказів, є доведення « поза розумним сумнівом» (див. рішення у справі «Авшар проти Туреччини», п. 282). Така доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій факту, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.

Отже, зважаючи на викладене вище, можна стверджувати, що саме прокурор, будучи стороною обвинувачення зобов'язаний довести винуватість особи у вчиненні злочину поза розумним сумнівом.

Оцінюючи докази, надані прокурором для доведення поза розумним сумнівом винуватості ОСОБА_2 у вчиненні злочину, суд зазначає таке.

Під час розгляду цього кримінального провадження були допитані, зокрема: обвинувачений ОСОБА_2, потерпілі ОСОБА_5 та ОСОБА_8, свідки обвинувачення - ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12

Показання цих осіб, як і судове провадження в цілому, відповідно до ст. 106 КПК України зафіксовано за допомогою технічних засобів, а оригінальний примірник технічного носія інформації зберігається в матеріалах цього кримінального провадження.

Так, допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_2 винуватим себе у висунутому обвинуваченні не визнав повністю. Пояснив, що ІНФОРМАЦІЯ_2 він разом із своєю дружиною ОСОБА_7 та друзями ОСОБА_11, ОСОБА_10, які були з дітьми та ОСОБА_12 і його дружиною поїхали на ставок у с. Хоменки святкувати «ІНФОРМАЦІЯ_3». Того вечора він разом з усіма вживав алкогольні напої, проте був у адекватному стані. Після святкування, вже вночі ІНФОРМАЦІЯ_2, вони поїхали додому автомобілем ОСОБА_2, яким керував останній. Завізши додому ОСОБА_12 з дружиною, обвинувачений поїхав на заправку у с. Джурин. У автомобілі на той момент були його дружина - ОСОБА_7 та ОСОБА_10, які сиділи на передньому пасажирському сидінні, біля водія, а також ОСОБА_11 з двома дітьми, який сидів позаду. Їх автомобіль рухався зі швидкістю біля 60 км на годину з ближнім світлом фар. Рухаючись своєю смугою по вул. Івана Цурканя у с.Хоменки в сторону с. Джурин, неподалік школи він розминувся з автомобілем, який їхав таким чином, що ОСОБА_2 був змушений притиснутись до правого краю своєї смуги руху, продовживши рух. Наблизившись до заокруглення дороги, ОСОБА_2 помітив, світло фар зустрічного автомобіля, який, як йому здалося, рухався на великій швидкості, після чого, проїхавши заокруглення та коли автомобіль під керуванням ОСОБА_2 почав рухатися прямо на спуск, відбулося зіткнення. У момент зіткнення автомобілів, ОСОБА_2 їхав своєю смугою руху, ближче до правого краю дороги. Чи виїжджав на його смугу руху зустрічний автомобіль, обвинувачений не бачив. Після зіткнення, заклинило ліве переднє колесо і автомобіль ОСОБА_2 продовжив рух у лівий бік та з'їхав у кювет, де зіткнувся з деревом.

Потерпілий ОСОБА_5, допитаний у судовому засіданні суду, зокрема показав, що ввечері ІНФОРМАЦІЯ_2 він приїхав зі своїм другом ОСОБА_13 на ставок у с. Хоменки святкувати «ІНФОРМАЦІЯ_3». Перед цим потерпілий випив близько 150 грам горілки. Пізніше, ОСОБА_5, ОСОБА_13 та дівчата, з якими ОСОБА_5 зустрівся на ставку, у тому числі і ОСОБА_9, поїхали у с. Джурин на дискотеку. Після першої години ночі ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 та ОСОБА_9 поїхали додому через м. Шаргород автомобілем потерпілого. Рухаючись у с. Хоменки, зі сторони с. Джурин вгору, ОСОБА_5 побачив, що згори за 50-100 метрів йому на зустріч рухається автомобіль з дальнім світлом фар. При цьому, зустрічний автомобіль не реагував на сигнали потерпілого про вимкнення дальнього світла, у зв'язку із чим ОСОБА_5 зменшив швидкість з 60 км на годину до 40 км на годину та далі рухався дуже повільно на третій передачі, ближче до правого краю своєї смуги руху. Свій автомобіль він не зупинив, оскільки як він вважав, можливість для руху у нього була. Як здалося ОСОБА_5, зустрічний автомобіль рухався швидко - біля 70 км на годину. У момент зіткнення ОСОБА_5 рухався своєю смугою. Чи виїжджав ОСОБА_2 на його смугу руху він не знає. Після зіткнення, він втратив свідомість і до тями прийшов лише у лікарні. Якими частинами автомобілів відбулося контактування він не знає. На місце ДТП він зі слідчими не виїжджав і слідчий експеримент з ним не проводився.

Потерпілий ОСОБА_4 у судовому засіданні, зокрема показав, що загибла у ДТП ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 була його дочкою, а обвинувачений ОСОБА_2 - його зять. Про ДТП він дізнався біля третьої години ночі, коли йому зателефонували з лікарні. Після цього, він та дружина приїхали у лікарню, проте до дочки їх не пустили, а о шостій годині ІНФОРМАЦІЯ_2 їм повідомили, що дочка померла. Обставини ДТП йому не відомі.

Допитана у судовому засіданні як свідок ОСОБА_9 показала, зокрема суду, що ІНФОРМАЦІЯ_2 вона разом зі своїми друзями святкувала «ІНФОРМАЦІЯ_3» на ставку у с. Хоменки, де вони розпивали спиртні напої. Посвяткувавши, свідок з подругою поїхала автомобілем, яким керував ОСОБА_5 на дискотеку у с. Джурин. Побувши деякий час на дискотеці, вони вирішили поїхати до м. Шаргород. У м. Шаргород свідок також їхала автомобілем, яким керував ОСОБА_5, а її друзі поїхали іншою машиною. Їхали вони, як здавалося свідку, дуже повільно. Практично усю дорогу свідок за допомогою мобільного телефону спілкувалася у соціальній мережі «В контакте», а тому її увага не була зосереджена на дорозі, і вона лише час від часу дивилася на дорогу. Коли вони проїхали міст у с. Хоменки зі сторони с. Джурин і піднімалися вгору, свідок, почувши сигнал машини, підняла голову та побачила світло фар зустрічного автомобіля, а за мить відбулося зіткнення. По якій смузі рухався зустрічний автомобіль, свідок не пам'ятає.

Допитана у судовому засіданні як свідок ОСОБА_10 показала, зокрема суду, що вона була подругою загиблої у ДТП ОСОБА_7 З ІНФОРМАЦІЯ_2 на ІНФОРМАЦІЯ_2 свідок, її чоловік ОСОБА_11 та двоє їх дітей спільно з ОСОБА_2 та ОСОБА_7 святкували «ІНФОРМАЦІЯ_3» на ставку у с. Хоменки, де вони вживали алкогольні напої, у тому числі і ОСОБА_2 Посвяткувавши, вони автомобілем ОСОБА_2 поїхали додому. Завізши додому знайомих, вони поїхали у с. Джурин на заправку. У машині свідок сиділа поруч з ОСОБА_7 на передньому сидінні, а її чоловік ОСОБА_11 з дітьми сидів позаду. Автомобіль, у якому перебувала свідок, рухався з увімкненим світлом фар, своєю смугою руху. Не доїжджаючи до мосту у с. Хоменки, їдучи в сторону с. Джурин, свідок помітила на відстані біля 50 метрів світло фар зустрічного автомобіля, а після цього відчула удар та втратила свідомість. Момент та конкретне місце ДТП свідок не бачила.

Допитаний у судовому засіданні як свідок ОСОБА_11 показав, зокрема суду, що з ІНФОРМАЦІЯ_2 свідок, його дружина ОСОБА_10, їх діти спільно з ОСОБА_2 і ОСОБА_7 та ОСОБА_12 і його дружиною святкували «ІНФОРМАЦІЯ_3» на ставку у с. Хоменки, де вони вживали алкогольні напої, у тому числі і ОСОБА_2 Посвяткувавши, вони поїхали додому автомобілем ОСОБА_2 Спочатку вони завезли додому ОСОБА_12 з дружиною, а після цього поїхали на заправку у с. Джурин. У машині свідок сидів з дітьми на задньому сидінні, проте йому було добре видно все, що відбувається на дорозі. Його дружина ОСОБА_10 та ОСОБА_7 сиділи на передньому сидінні поруч із водієм ОСОБА_2 У с. Хоменки вони їхали своєю смугою руху, ближче до обочини у напрямку с. Джурин з невеликою швидкістю. Після того, як їх автомобіль проїхав заокруглення дороги та почав їхати рівно на спуск, свідок побачив світло фар зустрічного автомобіля, яке їх засліпило, а після цього відбувся удар. Як здалося свідку, зустрічний автомобіль їхав швидко. Після зіткнення їх автомобіль ще трохи проїхав та упав у кювет. Моменту зіткнення та його місця свідок не бачив. Свідок також не бачив, чи виїжджав зустрічний автомобіль на їх смугу руху та чи виїжджав їх автомобіль на смугу руху зустрічного транспорту. Твердження свідка з приводу того, що автомобіль, у якому він їхав, рухався своєю смугою, ґрунтуються на тому, що перед зіткненням вони розминулися ще з однією машиною, яка створила перешкоду їх руху, що змусило ОСОБА_2 прижатися до краю проїжджої частини своєї смуги руху.

Допитаний у судовому засіданні як свідок ОСОБА_12 дав показання, які за своїм змістом відповідають показанням обвинуваченого та свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 з приводу їх перебування ІНФОРМАЦІЯ_2 на ставку у с. Хоменки. Обставини ДТП свідку не відомі.

Отже, жодним із перелічених вище показань не доводиться винуватість ОСОБА_2 у вчиненні злочину, зокрема те, що, порушуючи правила дорожнього руху, в момент ДТП він виїхав на смугу зустрічного руху.

Окрім того, згідно з висновком експерта Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України ОСОБА_14 від 24 липня 2015 року № 240/241/15-21 (т. ІІ а.п. 50-56) автомобіль «ВАЗ 2107» на час зіткнення розташовувався частково на смузі зустрічного напрямку руху. Автомобіль «Форд Транзит» на час зіткнення з автомобілем «ВАЗ 2107» розташовувався на смузі свого руху чи біля осьової лінії дорожньої розмітки.

У судовому засіданні був допитаний судовий експерт ОСОБА_14, який детально та науково обґрунтовано роз'яснив наданий ним експертний висновок.

Разом із тим, оскільки у матеріалах цього кримінального провадження міститься висновок експерта НДЕКЦ при УМВС України у Вінницькій області ОСОБА_15 від 17 липня 2014 року № 273а, (т. І а.п. 109-112), згідно з яким зіткнення автомобіля «ВАЗ 2107» з автомобілем «Форд Транзит» сталося на смузі руху в напрямку м. Могилів-Подільський у районі початку осипу бруду, тобто на смузі руху автомобіля «ВАЗ 2107», то з метою усунення суперечностей між висновками експертів, ухвалою суду за клопотанням прокурора було призначено автотехнічну та транспортно-трасологічну експертизу, проведення якої доручено експертам Житомирського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.

Згідно з висновком експерта за результатами проведення автотехнічної та транспортно-трасологічної експертизи від 8 лютого 2016 року № 764/15-25/92/16-25 ОСОБА_16 (т. ІІ а.п. 84-89), у момент первинного контакту автомобіль «ВАЗ 2107» розташовувався на смузі зустрічного руху. Автомобіль «Форд Транзит» розташовувався біля осьової лінії горизонтальної дорожньої розмітки чи на своїй смузі руху.

Отже, останній висновок експерта фактично підтвердив висновки судового експерта ОСОБА_14 щодо того, що місцем ДТП є смуга руху автомобіля «Форд Транзит», що також виключає винуватість ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Відповідно до ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів (ст. 85 КПК України).

Згідно зі ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Суд відкидає як неналежний доказ висновок експерта НДЕКЦ при УМВС України у Вінницькій області ОСОБА_15 від 17 липня 2014 року № 273а, оскільки як вбачається із цього висновку, даючи висновок про місце зіткнення транспортних засобів, експерт врахував розташування початку та продовження осипу скла, бруду та ЛФП на смузі руху в напрямку м. Могилів-Подільський та після аварійне розташування транспортних засобів на цій же смузі руху та поза смугою руху (на узбіччі), що примикає до цієї смуги руху. У той же час, на думку цього експерта, установити більш точно розташування місця зіткнення транспортних засобів з розмірною прив'язкою до елементів дорожнього облаштування, не вдалося у зв'язку з відсутністю в наданих експерту матеріалах суттєвих (достатніх з експертної точки зору) слідових ознак трасологічного характеру.

При цьому, зі змісту зазначеного висновку вбачається, що на відміну від експертів Вінницького та Житомирського відділень Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, здійснюючи дослідження, експерт НДЕКЦ при УМВС України у Вінницькій області ОСОБА_15 взагалі не брав до уваги габарити транспортних засобів, що зіткнулися та не співставляв їх з проїжджою частиною, не проводив розрахунків масштабних величин розташування об'єктів до сталих величин розташування складових автомобіля ВАЗ, а обмежився лише інформацією, зазначеною у протоколі огляду місця ДТП від 8 липня 2014 року, практично переписавши інформацію із протоколу у свій висновок.

Експерт НДЕКЦ при УМВС України у Вінницькій області ОСОБА_15 не проаналізував можливості утворення сліду бруду, позначеного на плані-схемі до протоколу огляду місця ДТП від 8 липня 2014 року під № 2 від переднього правого колеса автомобіля «ВАЗ», тоді як утворення сліду бруду саме від переднього правого колеса автомобіля «ВАЗ» може свідчити про те, що місцем зіткнення є смуга руху автомобіля «Форд Транзит», про що зазначено у висновку експерта Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України ОСОБА_14 24 липня 2015 року № 240/241/15-21 (т. ІІ а.п. 50-56).

Експертом НДЕКЦ при УМВС України у Вінницькій області ОСОБА_15 не враховано також того, що відповідно до схеми до протоколу огляду місця ДТП від 8 липня 2014 року, осип ґрунту (поз. № 2 на схемі) починається на відстані 2,6 метрів від правого краю проїжджої частини, а враховуючи кінцеве положення автомобіля «ВАЗ» та те, що цей автомобіль задньою частиною, а саме зчіпним пристроєм («фаркопом») контактує зі стовпчиком, про що свідчить відсутність пошкоджень на задній частині цього автомобіля, можна стверджувати, що осип ґрунту (поз. № 2 на схемі) належить до правого переднього колеса автомобіля «ВАЗ», після чого автомобіль розвернуло навколо цього колеса. Саме на цій обставині акцентовано увагу у висновку експерта за результатами проведення автотехнічної та транспортно-трасологічної експертизи від 8 лютого 2016 року № 764/15-25/92/16-25 ОСОБА_16 (т. ІІ а.п. 84-89).

Неналежним доказом винуватості ОСОБА_2 у вчиненні злочину суд вважає і висновок експерта НДЕКЦ при УМВС України у Вінницькій області ОСОБА_17 від 28 серпня 2014 року № 331а (т. І а.п. 135-137) про невідповідність дій водія автомобіля «Форд Транзит» ОСОБА_2 вимогам пунктів 10.1 та 19.3 ПДР, оскільки, як вбачається із цього висновку, до переконання про те, що ОСОБА_2 порушив ПДР, виїхавши в момент ДТП на смугу зустрічного руху, експерт прийшов виключно на підставі постанови слідчого про призначення експертизи, без будь-яких належних та допустимих доказів цього.

Не є доказом винуватості ОСОБА_2 висновок експерта НДЕКЦ при УМВС України у Вінницькій області ОСОБА_15 від 18 вересня 2014 року № 334а (т. І а.п. 147-153), із якого вбачається, що у момент ДТП автомобіль «Форд Транзит» був у справному стані.

Суд також вважає неналежним доказом винуватості ОСОБА_2 у вчиненні злочину протокол проведення слідчого експерименту від 13 серпня 2014 року та схему до нього (т. І а.п. 130, 131), оскільки з протоколу та схеми вбачається, що під час слідчого експерименту, ОСОБА_2 у присутності понятих пояснив та продемонстрував, що у момент ДТП автомобіль, яким він керував, перебував на своїй смузі руху, що власне відповідає його показанням та показанням свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11, наданими у судовому засіданні, а також висновкам експертів Вінницького та Житомирського відділень Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, які містяться у матеріалах цього провадження.

При цьому, суд зауважує, що з незрозумілих причин, слідчий експеримент за участі потерпілого ОСОБА_5 проведений не був, що свідчить про неповноту, необ'єктивність та упередженість проведеного досудового розслідування.

Що стосується протоколу огляду місця ДТП від 14 липня 2014 року, плану-схеми до нього та таблиць ілюстрацій (т. І а.п. 68-91), то на переконання суду, самі по собі ці документи не можуть свідчити про винуватість ОСОБА_2 у вчиненні злочину, оскільки у них лише зафіксовані сліди ДТП та місце розташування транспортних засобів після зіткнення і без спеціальних знань, робити будь-які висновки на підставі протоколу та схеми не можливо.

Водночас із висновку судово-медичного експерта-токсиколога ОСОБА_18 № 1567 від 18 липня 2014 року (т. І а.п. 102, 103) вбачається, що при судово-хімічній експертизі крові ОСОБА_2 виявлено етиловий спирт у концентрації 2,0%.

У судовому засіданні ОСОБА_2 визнав, що керуючи ІНФОРМАЦІЯ_2 транспортним засобом, він перебував у стані алкогольного сп'яніння, а отже він порушив підпункт «а» пункту 2.9 ПДР.

Разом із тим, належних та допустимих доказів того, що ДТП за участі ОСОБА_2 сталася через порушення ним підпункту «а» пункту 2.9 ПДР суду не надано.

Окрім того, ухвалюючи цей вирок, суд також враховує, що 29 вересня 2014 року під час досудового розслідування захисник тоді ще підозрюваного ОСОБА_2 - адвокат Клінчиков С.О. звертався до слідчого з розслідування ДТП СУ УМВС України у Вінницькій області Шеня Т.О. та процесуального керівника - прокурора відділу прокуратури Вінницької області Станіславчука М.Д. з клопотанням про проведення повної автотехнічної експертизи автомобіля «Форд Транзит», на вирішення якої поставити питання щодо ушкоджень транспортного засобу, які він отримав під час ДТП, зокрема про стан переднього лівого колеса (підвіски) та про можливість (неможливість) колеса обертатися та залишити по собі гальмівний шлях, зображений на схемі до протоколу огляду місця ДТП. За наслідками експертизи технічного стану транспортного засобу автомобіля «Форд Транзит», призначити комплексну транспортно-трасологічну експертизу, з метою об'єктивного та правильного визначення місця ДТП (т. ІІ а.п. 29-32).

Проте, постановою слідчого з розслідування ДТП СУ УМВС України у Вінницькій області Шеня Т.О. від 29 вересня 2014 року (т. ІІ а.п. 33) у задоволенні клопотання захисника було відмовлено. Із цієї постанови вбачається, що слідчий, не аналізуючи заявлене клопотання на предмет його обґрунтованості, розцінив клопотання як спробу сторони захисту ввести орган досудового розслідування в оману, з метою умисного затягування досудового розслідування, перекручування фактичних обставин, об'єктивно встановлених розслідуванням та уникнення ОСОБА_2 кримінальної відповідальності.

На переконання суду, зазначена вище постанова слідчого прийнята з порушенням статей 9 та 25 КПК України щодо обов'язку слідчого всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень, а також вжиття усіх передбачених законом заходів для встановлення особи, яка вчинила злочин.

Така позиція суду обґрунтована тим, що згідно з висновками експертів Вінницького та Житомирського відділень Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 24 липня 2015 року № 240/241/15-21 (т. ІІ а.п. 50-56) та від 8 лютого 2016 року № 764/15-25/92/16-25 (т. ІІ а.п. 84-89), від контактування з автомобілем «ВАЗ 2107», автомобіль «Форд Транзит» отримав пошкодження, сконцентровані в передній лівій та лівій бічній частинах кузова. Якщо ліве переднє колесо автомобіля «Форд Транзит» пошкоджено внаслідок ДТП, то, у цій ситуації, не виключена можливість його провертання та залишення по собі сліду бокового ковзання, зображеного на схемі до протоколу огляду місця події під № 4. Якщо слід бокового ковзання, зображеного на схемі до протоколу огляду місця події під № 4, залишений переднім лівим колесом автомобіля «Форд Транзит», то цей факт може свідчити про те, що ДТП сталася на смузі руху автомобіля «Форд Транзит».

Отже, очевидним є те, що якби слідчий всебічно, об'єктивно та неупереджено розглянув клопотання захисника щодо призначення комплексної транспортно-трасологічної експертизи, він установив би необхідність призначення цієї експертизи і не виключено, що за результатами експертизи, слідчий прийшов би до висновку про безпідставну підозру ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, продовживши досудове розслідування, з метою встановлення особи, яка вчинила злочин.

Згідно із ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Частинами 1, 3 та 4 ст. 17 КПК України встановлено, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Підозра, обвинувачення не можуть ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Пункт 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вимагає, щоб при здійсненні своїх повноважень суди відійшли від упередженої думки, що підсудний вчинив злочинне діяння, так як обов'язок доведення цього лежить на обвинуваченні та будь-який сумнів трактується на користь підсудного (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Барбера, Мессегуе і Джабардо проти Іспанії»).

Згідно із ч. 3 ст. 373 КПК України обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Водночас пунктом 2 ч. 1 цієї ж статті встановлено, що виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.

Отже, суд, дотримуючись загальних засад кримінального судочинства, а саме: верховенства права, законності, рівності перед законом і судом, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальності сторін, створивши необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, оцінивши кожний із доказів, наданих стороною обвинувачення з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв'язку для ухвалення обвинувального вироку, приходить до висновку про те, що під час судового розгляду стороною обвинувачення не доведено поза розумним сумнівом вчинення ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, в наслідок якого ОСОБА_5 отримав тяжкі тілесні ушкодження, а ОСОБА_7 від отриманих травм померла.

Зважаючи на усе вище викладене, суд вважає, що обвинувачення ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України ґрунтується виключно на припущеннях.

Таким чином, суд приходить до переконання, що ОСОБА_2 на підставі пункту 2 ч. 1 ст. 373 КПК України слід визнати не винуватим та виправдати у зв'язку з не доведеністю, що злочин вчинено саме ним.

Відповідно до ч. 3 ст. 129 КПК України у разі виправдання обвинуваченого за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення або його непричетності до вчинення кримінального правопорушення, а також у випадках, передбачених частиною першою статті 326 цього Кодексу, суд залишає позов без розгляду.

Отже, у зв'язку з виправданням обвинуваченого, цивільний позов ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної (немайнової) шкоди (т. І а.п. 48-63) належить залишити без розгляду.

Долю речових доказів (т. І а.п. 104) вирішити відповідно до ч. 9 ст. 100 КПК України.

Процесуальні витрати за проведення судових експертиз (т. І а.п. 108, 134, 144, 146, 155, 177, т. ІІ а.п. 57, 90, 91) відшкодувати за рахунок держави.

Заходи забезпечення кримінального провадження до ОСОБА_2 не застосовувались.

Керуючись статтями 100, 129, 368-371, 373-376 КПК України, суд

у х в а л и в:

ОСОБА_2визнати невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 286 КК України та виправдати у зв'язку з не доведеністю, що злочин вчинено ним.

Цивільний позов ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної (немайнової) шкоди залишити без розгляду.

Процесуальні витрати за проведення судових експертиз в сумі 6847,86 грн відшкодувати за рахунок держави.

Речові докази:

- автомобіль «Форд Транзит», номерний знак НОМЕР_1 повернути власнику ОСОБА_21;

- автомобіль «ВАЗ 2107», номерний знак НОМЕР_2 повернути власнику ОСОБА_22.

Згідно зі статтями 376, 392, 393, 395, 532 КПК України, вирок може бути оскаржений до Апеляційного суду Вінницької області через Шаргородський районний суд Вінницької області протягом тридцяти днів з моменту його проголошення. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії вироку.

Вирок суду першої інстанції, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору. Копія вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

Суддя І.Л.Строгий