Справа № 755/20585/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" березня 2016 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді Гаврилової О.В.,

при секретарі - Неділько Л.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа ОСОБА_5 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та визнання недійсним договору дарування, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, в якому, уточнивши вимоги позову в порядку, передбаченому ст. 31 ЦПК України, просить суд: встановити факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з березня 2005 року по дату подачі позову; визнати недійсним з моменту його укладення договір дарування від 05.04.2007р. 1/3 частини квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, який діяв як законний представник свого малолітнього сина ОСОБА_3 (а.с. 23-25, 63).

Вимоги позову обґрунтовані тим, що 10.10.2015р. позивачем вдома знайдено договір дарування 1/3 частини квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, який діяв як законний представник свого малолітнього сина ОСОБА_3. Предметом даного договору є квартира, яка була придбана позивачем та відповідачем ОСОБА_2 під час спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, та в якій вони мешкали з 2001 року та мешкають по теперішній час. ОСОБА_2 не зміг пояснити позивачу, на якій підставі ним було подаровано частину спільної квартири без згоди позивача. З цих підстав, враховуючи, що зазначена вище квартира була придбана за час проживання позивача та відповідача ОСОБА_2 однією сім'єю, та 1/3 її частина відчужена зазначеним відповідачем без згоди позивача, ОСОБА_1 посилаючись на положення ст. 65, 74 СК України, ст. 203, 215 ЦК України, звернулась до суду з даним позовом про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та визнання недійсним договору дарування.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 28.12.2015р. до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, залучено ОСОБА_5 (а.с.47).

Позивач ОСОБА_1 та її представник в судовому засіданні підтримали вимоги позову в повному обсязі з викладених у ньому підстав та уточнили, що встановити факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу позивача та відповідача ОСОБА_2 просять саме з березня 2005 року і по дату подачі позову. Також зазначили, що в усьому тексті позову допущено описку стосовно часу, з якого позивач та ОСОБА_2 проживали однією сім'єю - помилково зазначено 2001 рік, замість правильного 2005 року. Додатково позивач пояснила, що вона перебувала в офіційному шлюбі з 1985 по 1987 рік. З березня 2005 року позивач разом з ОСОБА_2 проживають в АДРЕСА_1, весь цей час вони ведуть спільне господарство, проживають як одна сім'я. Всі особисті речі, телевізор, комп'ютер позивач перевезла до зазначеної квартири. Ремонт в цій квартирі позивач та ОСОБА_2 розпочали в травні 2005 року, ремонт тривав три роки, під час ремонту вони проживали за тією ж адресою, закінчили ремонт наприкінці 2007 року. Загальна вартість ремонту склала більше 100000,00грн. Ці гроші були спільними коштами позивача та ОСОБА_2 Заробітна плата позивача становить приблизно від 4000,00грн. до 7000,00грн. на місяць. Розмір заробітної плати відповідача ОСОБА_2 в різний час коливався та позивачу точно не відомий. Також ними спільно були придбані інші речі та меблі. Позивач до теперішнього часу проживає у вищезазначеній квартирі спільно з ОСОБА_2 Також позивач повідомила, що на час звернення з даним позовом до суду, вона вже була обізнана про те, що 1/3 частина квартири належить ОСОБА_5 Представник позивача додатково пояснив, що позивач та ОСОБА_2 проживали однією сім'єю з березня 2005 року, у жовтні 2015 року позивачем було знайдено оспорюваний договір дарування. Оскільки між зазначеними сторонами склалися фактичні шлюбні відносини, відповідач ОСОБА_2 повинен був одержати згоду позивача на відчуження частки квартири. Не зважаючи на те, що квартиру було придбано ОСОБА_2 у 2001 році, позивач частину коштів вклала в її поліпшення. З 2005 року зазначені сторони спільного майна не придбавали.

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні позов визнав у повному обсязі та пояснив, що перебував у зареєстрованому шлюбі до березня 2001 року. Одразу після придбання квартири АДРЕСА_1 відповідач проживав в цій квартирі. Позивач проживає в зазначеній квартирі спільно з відповідачем з березня 2005 року. Син відповідача - ОСОБА_4 з дружиною вирішили придбати більшу квартиру, ніж та що у них була, проте, оскільки там був прописаний неповнолітній ОСОБА_3, орган опіки та піклування не надавав згоди на відчуження їх квартири, тому дружина сина попросила укласти договір дарування частини квартири ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 ОСОБА_5, якій останні в подальшому подарував свою частку квартири, вимагала за неї 25000 доларів США. Також пояснив, що ремонт спірної квартири коштував приблизно 150000,00грн. - 160000,00грн. та тривав з 2005 по 2007 рок. І під час ремонту позивач та відповідач жили в спірній квартирі. ОСОБА_2 мав не стабільний заробіток, інколи отримував на місяць 30000,00грн. - 40000,00грн., а інколи 5000,00грн. - 10000,00грн. Відповідач ОСОБА_2 не повідомляв позивачу про дарування частини квартири онуку. ОСОБА_2 кожного року нагадував сину ОСОБА_4, щоб той повернув 1/3 частку квартири. Зазначив, що до суду з приводу дарування частки квартири він не звертався, але ОСОБА_5 прийшла вселятися в квартиру.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні просила в задоволенні позову відмовити та пояснила, що ОСОБА_3 є онуком ОСОБА_2 та ОСОБА_5, діти яких перебували у шлюбі. ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_4 регулярно приходили в гості до ОСОБА_2, жіночих речей в квартирі останнього не було до 2008 року. Перед своїм переїздом до спірної квартири ОСОБА_2 зробив ремонт, після чого ремонтних робіт в квартирі не здійснювалося. ОСОБА_3 позивача жодного разу не бачив. Як відомо представнику зі слів свого довірителя, під заставу квартири ОСОБА_5 відповідач ОСОБА_2 позичив кошти, внаслідок чого ОСОБА_5 залишилася без квартири. Оскільки ОСОБА_2 та ОСОБА_4 були винні ОСОБА_5 гроші, було вирішено подарувати їй 1/3 частку квартири АДРЕСА_1. Крім того, представник пояснила, що вимоги позову є безпідставними, оскільки спірна квартира була придбана ОСОБА_2 у 2001 році, а, як стверджує позивач, вона проживає з ОСОБА_2 з 2005 року, отже в будь-якому випадку, положення ст. 65, 74 СК України до спірних правовідносин не підлягають застосуванню, з інших підстав позов не заявлено. Також представник подала заяву про застосування строків позовної давності до вимоги про визнання договору дарування частини квартири недійсним (а.с.103).

Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з'явився, був повідомлений про час та місце розгляду справи, подав до суду заяву, в якій просив справу розглядати за його відсутності, позовні вимоги визнав у повному обсязі (а.с.89).

Третя особа ОСОБА_5 в судовому засіданні просила відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, подала письмові заперечення на позов (а.с.92-93) в яких зазначила, що позивач є власником 2/3 частки спірної квартири за договором дарування від ОСОБА_2 від 15.06.2012р., отже, приймаючи в дарунок 2/3 частки квартири позивач була обізнана, що не вся квартира на той час належить ОСОБА_2 Виходячи зі змісту ст.74 СК України, вимогою позову повинно бути не встановлення факту, а вимога про визнання майна спільною сумісною власністю та таке майно має бути придбано під час спільного проживання сторін після 2004 року Спірна квартира була придбана ОСОБА_2 до набрання чинності СК України. Оскільки спірна квартира була особистою власністю ОСОБА_2, потреби в дозволі позивача на її відчуження не було. Проведення в квартирі ремонту може бути підставою лише для стягнення з власника квартири грошової компенсації. На теперішній час ОСОБА_5 є добросовісним набувачем 1/3 частини, яка є предметом даного позову, який не містить вимоги про застосування реституції. Додатково третя особа в судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_2 з колишньою дружиною займалися відчуженням земельних ділянок в АРК, ОСОБА_4 та його дружина - донька ОСОБА_5 позичили кошту під іпотеку квартири ОСОБА_5 для придбання земельних ділянок, борг повернути не змогли, внаслідок чого третя особа залишилася без квартири, тому ОСОБА_3 і подарував 1/3 частку квартири ОСОБА_5 Вона неодноразово зустрічалася з ОСОБА_2 з метою врегулювання цього питання - одержання коштів на придбання квартири, проте той лише надавав обіцянки. Внаслідок цього ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом про вселення, ОСОБА_2 пообіцяв надати ключі від квартири, однак звернулися до суду з даним позовом.

Вислухавши пояснення сторін та третьої особи, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Пунктом 5 ч.1 ст. 256 ЦПК України визначена можливість встановлення в судовому порядку факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.

При цьому, в разі спору про право, наявність або відсутність факту, що має юридичне значення встановлюється судом в порядку позовного провадження при вирішенні спору про право.

За приписами ч. 2 ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні надали пояснення з приводу того, що вони з березня 2005 року спільно проживають за адресою: АДРЕСА_1. З цього ж часу вони ведуть спільне господарство, мають спільний бюджет, підтримують шлюбно-сімейні відносини, турбуються один про одного.

Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні показала, що вона з 1997 року по теперішній час працює консьєржем в будинку АДРЕСА_1. Відповідача ОСОБА_2 знає з 2001 року. Позивач ОСОБА_1 з 2001 року приходила в гості до останнього але не часто. ОСОБА_1 постійно проживає в цій квартирі спільно з ОСОБА_2 з весни 2005 року.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 суду показала, що з позивачем ОСОБА_1 вона знайома з 2001 року, з відповідачем ОСОБА_2 - приблизно з 2002 року, часто з ними спілкується - раз на місяць зустрічаються на свята. Позивач та відповідач ОСОБА_2 почали спільно проживати як сім'я з 2005 року.

Що стосується показань свідка ОСОБА_8 про те, що вона вперше побачила позивача в квартирі ОСОБА_2 лише у 2007 чи 2008 році, та що позивач на той час тільки приходила у гості до зазначеного відповідача, суд надає їм критичну оцінку, оскільки показання даного свідка суперечать як поясненням ОСОБА_1 та ОСОБА_2, так і показанням свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які повністю узгоджуються між собою щодо часу, з якого ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім'єю.

Таким чином, аналізуючи наведене, пояснення позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2, який визнав вимоги позову, враховуючи, що зазначені сторони надали автентичні пояснення стосовно їх проживання однією сім'єю без шлюбу, які повністю узгоджуються з показання свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з весни 2005 року по даний час спільно проживають однією сім'єю, недовіряти показанням цих свідків у суду немає підстав, обставини, встановлені в судовому засіданні, дають суду визначені законом підстави для задоволення позову в частині встановлення факту проживання ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, однією сім'єю без шлюбу з березня 2005 року по 09 листопада 2015 року (дату звернення з даним позовом до суду).

За положеннями ч. 1, 2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.

Разом з тим, згідно із ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Тобто при застосуванні ст. 74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Крім того, для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі ст. 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.

Судом встановлено, що шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_9 було розірвано 05.10.2000 року (а.с.94), шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_10 було розірвано 27.08.1988 року (а.с.95).

05.06.2001 року між ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого ОСОБА_2 купив квартиру АДРЕСА_1 (а.с.8).

З наведеного вбачається, що квартира АДРЕСА_1 була набута у власність ОСОБА_2 05.06.2001р.

Позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 та той час у фактичних шлюбних відносинах не перебували, що безумовно встановлено в судовому засіданні та не заперечується сторонами у справі.

Отже квартира АДРЕСА_1 не є майном, набутим ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за час спільного проживання, тому не може належить їм на праві спільної сумісної власності з підстав, визначених ст. 74 СК України.

Таким чином укладення ОСОБА_2 будь-яких правочинів щодо цієї квартири не потребувало згоди позивача ОСОБА_1

За договором дарування від 05.04.2007 року ОСОБА_2 подарував 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5, який в особі законного представника ОСОБА_4, прийняв у дар 1/3 частину зазначеної квартири. Згідно п. 5 цього договору, дарувальник, серед іншого стверджував, що прав у третіх осіб щодо цієї частки квартири немає (а.с.5).

Також судом встановлено, що на час розгляду даної справи, третій особі по справі ОСОБА_5 належить на праві власності 1/3 частки квартири АДРЕСА_1, що підтверджується договором дарування частини квартири від 14.02.2013р., укладеним між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_13 та зареєстрованого в реєстрі за № 262 (а.с.68) та витягом з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с.69).

Крім того, позивачу по справі ОСОБА_1 належить на праві власності 2/3 частки квартири АДРЕСА_1, що підтверджується договором від 15.04.2012р., укладеним між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, за умовами якого ОСОБА_2 подарував, а ОСОБА_1 прийняла в дар 2/3 частини зазначеної квартири (а.с.97-100) та витягом про державну реєстрацію прав (а.с.96).

Позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 стверджували в судовому засіданні, що ремонт в квартирі АДРЕСА_1 здійснювався зазначеними сторонами за спільні кошти в період з 2005 року по 2007 рік включно.

Однак, допитані в судовому засіданні за клопотанням сторони позивача свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 спростували такі твердження. Так свідок ОСОБА_6 показала, що ремонт у вищезазначеній квартирі було завершено вже у 2002-2003 році. Свідок ОСОБА_7 показала, що вона вперше прийшла до цієї квартири у 2005 році та квартира на той час вже була відремонтована.

Отже доводи позивача та відповідача ОСОБА_2 щодо суттєвого поліпшення спірної квартири під час їх спільного проживання не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні та були спростовані зазначеними вище свідками.

Крім того, згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Однак, як убачається зі змісту позовної заяви та правового обґрунтування позову ОСОБА_1, він не містить ані посилання на положення ст.62 СК України, ані викладення обставин щодо спільних грошових чи трудових затрат ОСОБА_1 та ОСОБА_2, внаслідок чого спірна квартира збільшилась у своїй вартості.

Крім того, згідно правової позиції, викладеної в Постановах Верховного Суду України №6-170цс14 від 19.11.2014р., №6-67цс15 від 13.05.2015р. та інших, права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до набувача з використанням правового механізму, встановленого статями 215, 216 ЦК України. Такий спосіб захисту можливий лише шляхом подання віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно.

За таких обставин, позов в частині вимог про визнання недійсним з моменту його укладення договору дарування від 05.04.2007р. 1/3 частини квартири АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, який діяв як законний представник свого малолітнього сина ОСОБА_3, є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

Враховуючи відмову в задоволенні позову в частині визнання договору дарування недійсним у зв'язку з необґрунтованістю цих позовних вимог, суд не наводить обґрунтування наявності чи відсутності підстав для відмови у задоволенні позову у зв'язку з пропуском строку позовної давності, про що було заявлено представником ОСОБА_3

Згідно ст. 88 ЦПК України, пропорційно до розміру позовних вимог, з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача підлягають судові витрати по сплаті судового збору в сумі 487,20грн., оскільки в розрізі спірних правовідносин за даним позовом, саме зазначений відповідач є належним відповідачем в частині позовних вимог, які задоволені судом.

На підставі викладеного, ст. 3, 21, 36, 65, 74 СК України, ст. 3, 15, 16, 203, 215 ЦК України, керуючись ст. 3, 4, 10, 11, 15, 57-60, 88, 179, 208, 209, 212-215, 218, 256, 294 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа ОСОБА_5 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та визнання недійсним договору дарування - задовольнити частково.

Встановити факт проживання ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, однією сім'єю без шлюбу з березня 2005 року по 09 листопада 2015 року.

В іншій частині позову - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 487,20грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі в 10-денний строк апеляційної скарги з дня проголошення рішення до Апеляційного суду м. Києва через суд першої інстанції, а особою, яка брала участь у справі, але не була присутня у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя