П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

9 лютого 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Волкова О.Ф.,

суддів:Гриціва М.І., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_8 до Зіньківської районної державної адміністрації Полтавської області (далі - РДА), третя особа - ОСОБА_9, про визнання протиправним та скасування рішення,

встановила:

У вересні 2014 року ОСОБА_8 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати протиправним та скасувати розпорядження голови РДА від 1 листопада 2006 року № 519 в частині надання громадянину ОСОБА_9 земельної ділянки площею 24,82 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Шилівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області (далі - Сільрада) та була передана в постійне користування на підставі державного акта на право постійного користування землею серії ПЛ № 1.

На обґрунтування позову послалась на те, що, успадкувавши після смерті свого чоловіка ОСОБА_10 корпоративні права засновника юридичної особи селянського фермерського господарства (далі - СФГ) «Михайлів хутір», вважає, що спірне розпорядження прийнято з грубим порушенням норм закону.

Суди встановили, що 19 вересня 2001 року на сесії Сільради прийнято рішення «Про стан використання рільних земель селянсько (фермерських) господарств на території сільської ради», у якому вказано, що землі СФГ «Михайлів хутір», головою якого є ОСОБА_10, на площі майже 40 га станом на 1 вересня 2001 року жодного разу не оброблялися.

15 квітня 2002 року ОСОБА_10 звернувся до сесії Сільради із заявою, в якій просив вилучити земельну ділянку, орендовану СФГ «Михайлів хутір», у зв'язку з неможливістю ефективно обробляти землю через несприятливу економічну ситуацію, а 21 січня 2005 року ОСОБА_10 звернувся до голови РДА з заявою про вилучення земельної ділянки площею 22,3 га, що знаходилась у його користуванні.

Рішенням Сільради від 16 квітня 2002 року відмінено рішення 15 сесії 23 скликання Сільради від 29 лютого 2000 року «Про надання в постійне користування земельної ділянки площею 28,0 га», а розпорядженням голови РДА від 24 січня 2005 року № 19 припинено СФГ «Михайлів хутір» право постійного користування земельною ділянкою площею 22,3 га.

Полтавський окружний адміністративний суд постановою від 24 березня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2015 року, в задоволенні позову відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 19 червня 2015 року у відкритті касаційного провадження відмовив.

Не погоджуючись із рішенням Вищого адміністративного суду України, представник ОСОБА_8 - ОСОБА_11 звернувся із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстави, встановленої пунктом 5 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), посилаючись на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм права, викладеним у постанові Верховного Суду України, просить постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 24 березня 2015 року, ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2015 року та Вищого адміністративного суду України від 19 червня 2015 року скасувати, а провадження у справі закрити.

На підтвердження невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права заявник надав постанову Верховного Суду України від 24 лютого 2015 року (справа № 21-34а15).

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Верховний Суд України у своєму рішенні від 24 лютого 2015 року у справі № 21-34а15 сформулював правовий висновок, суть якого зводиться до того, що у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.

У справі, що розглядається, суди, відмовляючи в задоволенні позову, виходили з того, що підстави припинення права користування земельною ділянкою передбачені статтею 141 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ЗК), до них, зокрема, належить добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.

Враховуючи добровільну відмову ОСОБА_10 від права постійного користування земельною ділянкою, суди дійшли висновку про безпідставність тверджень представника позивача про порушення частини п'ятої статті 116 ЗК, якою встановлено, що надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Такий висновок не відповідає правовій позиції, викладеній у зазначеній вище постанові Верховного Суду України.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 17 КАС (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

У разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.

Таким чином, у справі, що розглядається, суди дійшли помилкового висновку, що позов, предметом якого є перевірка правильності формування волі однієї зі сторін стосовно розпорядження землею та передачі відповідних прав щодо неї, може бути розглянуто за правилами КАС.

Ураховуючи наведене, заяву представника ОСОБА_8 - ОСОБА_11 слід задовольнити, а ухвалені у цій справі судові рішення - скасувати із закриттям провадження у справі.

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

постановила:

Заяву представника ОСОБА_8 - ОСОБА_11 задовольнити.

Ухвали Вищого адміністративного суду України від 19 червня 2015 року, Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2015 року та постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 24 березня 2015 року скасувати, провадження в адміністративній справі закрити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.Ф. Волков

Судді: М.І. Гриців О.В. Кривенда

В.Л. МаринченкоП.В. Панталієнко

О.Б. ПрокопенкоО.О. Терлецький