ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 липня 2009 р. | № 11/354-08 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого: | Губенко Н.М., |
Суддів: | Барицької Т.Л., Мирошниченка С.В., |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | Вишгородського районного комунального підприємства "Вишгородтепломережа" |
на постанову | Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 06.04.2009 року |
у справі | № 11/354-08 господарського суду Київської області |
за позовом | ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" |
до | Вишгородського районного комунального підприємства "Вишгородтепломережа" |
про | стягнення 902190,31 грн. |
за участю представників сторін: |
позивача | Ткаченко Р.Ю., |
відповідача | Дяченко Л.Л. |
ВСТАНОВИВ:
02.12.2008 р. ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" звернулась до господарського суду з позовом до Вишгородського районного комунального підприємства "Вишгородтепломережа" про стягнення 902190,31 грн.
Рішенням господарського суду Київської області від 04.02.2009 р. (суддя: Мальована Л.Я.) провадження у справі в частині стягнення основного боргу припинено. В решті позовних вимог відмовлено.
Суд, встановивши відсутність у відповідача боргу перед позивачем, припинив провадження у справі в частині стягнення основного боргу і відмовив у стягненні 3% річних та інфляційних та, керуючись ст. 5 Закону України "Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію" відмовив в задоволенні вимог про стягнення пені.
Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 06.04.2009р. (судді: Агрикова О.В., Мазур Л.М., Жук Г.А.) зазначене рішення скасовано в частині відмови у задоволенні позову. В цій частині прийнято нове рішення: стягнуто з відповідача 13466,82 грн. пені, 82715,81 грн. інфляційних та 21028,70 грн. 3% річних. В іншій частині рішення залишено без змін.
Не погоджуючись із зазначеною постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив оскаржувану постанову скасувати як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, доводи касаційної скарги та правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
Як встановив господарський суд, 01.10.2007 р. позивач (постачальник) та відповідач (покупець) уклали договір №06/07-877 ТЕ-17 на постачання природного газу для надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання (далі - Договір), згідно якого позивач зобов’язався передати у власність відповідачу в 2007 році природний газ, а відповідач зобов’язався прийняти та оплатити газ на умовах даного договору (п. 1.1. Договору).
Актами приймання-передачі природного газу для вироблення теплової енергії для потреб населення з жовтня 2007 р. по квітень 2008 р. підтверджується, що у вказаному періоді позивач передав відповідачу природний газ на суму 7052061,61 грн.
Згідно п. 6.1. Договору оплата за газ та послуги з його транспортування проводиться грошовими коштами у такому порядку: - перша оплата в розмірі 34% від вартості запланованих місячних обсягів постачання та транспортування газу проводиться не пізніше 10 числа поточного місяця; - подальші оплати проводяться плановими платежами по 33 % від вартості запланованих місячних обсягів постачання та транспортування газу до 20 та 30(31) числа поточного місяця. Остаточний розрахунок за фактично спожиті та протранспортовані обсяги газу здійснюється на підставі акту приймання-передачі газу до 10 числа, наступного за місяцем поставки газу.
Згідно довідки щодо наявності дебіторської та/або кредиторської заборгованості за Договором, борг відповідача за період дії укладеного сторонами договору станом на 30.09.2008 року складав 840835 грн.
Платіжними дорученнями № 1237 від 19.10.2008 р. та № 1406 від 20.11.2008 р. підтверджується, що відповідач сплатив позивачу 840826 грн. Водночас, 11.12.2008 р., під час розгляду справи місцевим судом, відповідач перерахував позивачу 8,97 грн. згідно платіжного доручення №716.
Суди прийшли до висновку, що за таких обставин провадження у справі в частині стягнення основного боргу підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, якою передбачено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Разом з тим, апеляційний господарський суд не погодився з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимог позивача в частині стягнення пені, 3% річних та збитків від інфляції, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1, 3 ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.
Стаття 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій припиняється через 6 місяців від дня коли зобов’язання повинно бути виконаним.
Згідно з п. 7.2. договору №06/07-877-ТЕ-17 від 01.10.2007 р. в разі неоплати або несвоєчасної оплати у строки, зазначені п. 6.1. Договору, відповідач сплачує на користь позивача, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.
Як вбачається з довідки щодо наявності дебіторської та/або кредиторської заборгованості відповідно до договору №06/07-877-ТЕ-17 від 01.10.2007 р., відповідач прострочив виконання зобов’язання по оплаті за поставлений природний газ (період прострочки становить з травня по жовтень 2008 року).
На підставі викладеного, апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що нарахування позивачем пені відповідає вимогам ЦК, ГК України та умовам Договору, а відтак задовольнив позов в частині стягнення пені.
Крім того, ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За таких обставин, встановивши факт прострочення відповідачем оплати за отриманий природний газ, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку про правомірність нарахування позивачем 3% річних та інфляційних.
Проте, господарські суди, припиняючи провадження у справі в частині основного боргу, не звернули увагу на те, що господарський суд припиняє провадження у справі у зв’язку з відсутністю предмета спору на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України у таких випадках: - припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв’язку з цим не залишилося неврегульованих питань; - спір врегульовано самими сторонами шляхом перерахування боргу після звернення кредитора з позовом за умови подання доказів такого врегулювання.
Суди попередніх інстанцій з’ясували, що позивач звернувся з позовом у даній справі 01.12.2008 року, тоді як відповідач розрахувався за отриманий природний газ 19.10.2008 р. та 20.11.2008 р. на загальну суму 840826 грн. На момент звернення позивача до суду борг відповідача становив 8,97 грн.
Враховуючи наведене, господарські суди прийшли до помилкового висновку про припинення провадження у справі в частині стягнення 840826 грн. основного боргу в зв’язку з відсутністю предмету спору, оскільки борг у сумі 840826 грн. був погашений відповідачем до звернення позивача з позовом до суду. Тобто господарські суди порушили вимоги п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.
Крім того, апеляційний суд, скасовуючи рішення суду в частині стягнення пені не спростував висновки суду першої інстанції щодо необхідності застосування до спірних правовідносин ст.5 Закону України "Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію".
Як наголошує скаржник у касаційній скарзі, предметом Договору є постачання природного газу для надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання.
Статтею 5 Закону України "Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію" встановлено, що на суму реструктуризованої заборгованості не нараховується пеня житлово-комунальним підприємствам на їхню заборгованість перед постачальниками енергоносіїв, інших матеріальних цінностей, що використовуються для надання послуг.
Вказані обставини під час розгляду справи господарські суди належним чином не з'ясували.
Крім того, місцевий господарський суд прийшов до необґрунтованого висновку про відсутність підстав для стягнення інфляційних та 3% річних зважаючи на те, що на момент порушення провадження у справі сума основного боргу відповідачем погашена.
Такий висновок суперечить вимогам ст. 625 ЦК України згідно якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно ст. ст. 1115, 1117 ГПК України касаційна інстанція перевіряє на підставі вже встановлених судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справі лише застосування ними норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішення або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково їх перевіряти.
Враховуючи викладене, рішення та постанову не можна визнати законними та обґрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
При новому розгляді справи, суду необхідно більш ретельно з’ясувати вимоги позивача, заперечення відповідача, всім доказам дати оцінку у їх сукупності і в залежності від встановленого у відповідності з нормами закону вирішити спір.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Вишгородського районного комунального підприємства "Вишгородтепломережа" задовольнити частково.
Рішення господарського суду Київської області від 04.02.2009 р. та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 06.04.2009 р. у справі №11/354-08 скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Головуючий | Н. Губенко |
Судді | Т. Барицька |
С. Мирошниченко |