Справа № 22-739/2007 рік Головуючий першої інстанції Марченко Л.M.
Категорія: 40 Доповідач: Осипчук О.В.
РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
„11" січня 2007 року Апеляційний суд Донецької області у складі:
головуючого: Висоцької B.C. суддів: Осипчук О.В., Біляєвої О.М. при секретарі: Таранець В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства „Донецькобленерго" про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час затримки розрахунку при звільненні, -
. ВСТАНОВИВ:
Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від і 3 листопада 2006 року в задоволені позову ОСОБА_1 до ВАТ „Донецькобленерго" про поновлення: на роботі, стягнення середнього заробітку за .час вимушеного прогулу та за час затримки розрахунку при звільнені відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення суду і ухвалення нового рішення про задоволення позову в повному обсязі.
В обгрунтування доводів скарги ОСОБА_1 посилається на порушення та неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
В апеляційному суді представник відповідача заперечував проти скарги, просив рішення суду залишити без змін.
Позивачка надіслала до суду телеграму, в якій просила розгляд справи відкласти у зв'язку з погіршенням її стану здоров"я, але будь - яких медичних документів на підтвердження поважності причини неявки до суду не надала.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення присутніх осіб, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - частковому скасуванню з наступних підстав.
Судом першої інстанції при розгляді справи встановлено, що позивачка ОСОБА_1 з 5.05.1987 року перебувала у трудових відносинах з ВАТ „Донецькобленерго", працюючи на посаді контролера енергонагляду Слов"янських районних електричних мереж. Відповідно до вирку Слов"янського міськрайонного суду від 23.06.2006 року "позивачка була визнана винною за ст. 296 ч.1 КК України і засуджена до одного місяця арешту із взяттям під варту в залі суду. Згідно наказу НОМЕР_1 від 14.07.2006 року про припинення трудового договору ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади з 22.06.2006 року на підставі вироку набрання законної сили вироком Слов'янського міськрайонного суду від 23.06.2006 року, за яким її було засуджено до покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи, тобто за п.7 ст, 36 КЗпП України.
Відмовляючи в задоволені позову, суд виходив з того, що доводи позивачки про її незаконне звільнення не знайшли свого підтвердження. Оскільки вона відбувала покарання в місцях позбавлення волі, то відповідач не мав можливості ознайомити її з наказом від 14.07.2006 року, але вона була ознайомлена з ним 24.07.2006 року при отриманні трудової книжки. Відмовляючи в стягненні з відповідача суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд виходив з того, що у відповідача не було можливості провести у день звільнення з позивачкою розрахунок, оскільки остання знаходилась під вартою, а в подальшому ОСОБА_1 не зверталася до відповідача з вимогами провести розрахунок. Відмовляючи в задоволені позовних вимог про стягнення з відповідача 400 грн. за надану адвокатом правову допомогу, суд виходив з того, що ці витрати відшкодуванню не підлягають через необґрунтованість її основного позову.
Між тим, повністю погодитися з такими висновками суду першої інстанції апеляційний суд не може, оскільки вони не ґрунтуються на вимогах закону та матеріалах справи.
Відповідно до ст. 309 ЦПК України неправильне застосування норм матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи є підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно прийшов до висновку про законність припинення трудового договору з позивачкою на підставі п.7 ст. 36 КЗпП України і вірно дійшов висновку, що останнім днем роботи ОСОБА_1 було 22.06.2006 року, оскільки 23.06.2006 року вона вже відбувала покарання за вироком суду і відсутні будь - які докази того, що 23.06.2006 року вона працювала. Оскільки звільнення позивачки проведено відповідно до закону, то суд правильно відмовив в задоволені позову про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Поряд з цим апеляційний суд не може погодитися з відмовою суду першої інстанції в позові ОСОБА_1 в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку, а також витрат на оплату правової допомоги адвоката.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільнені працівника розрахунок проводиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення, не працював, то всі належні йому суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Згідно ст. 117 КЗпП України у випадку затримки розрахунку при звільнені з вини власника, з підприємства на користь працівника стягується середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 була звільнена згідно наказу від 14.07.2006 року, 24 липня 2006 року вона отримала на підприємстві свою трудову книжку, але розрахунок з нею було проведено лише 1.09.2006 року.
Апеляційний суд не може погодитися з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволені позову ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час
затримки розрахунку, оскільки посилання суду на те, що позивачка не вимагала від відповідана сплати належних їй сум і тому її позов в цій частині не підлягає задоволенню, помилкові, не ґрунтуються на вимогах вище приведених нормах закону, оскільки відповідачем не доведено відсутність вини в несплаті належних сум.
Апеляційний суд вважає, що на користь позивачки підлягає стягненню сума за час затримки розрахунку за період з 15,07.2006 року по 31.08,2006 року у розмірі 1902 грн, 78 коп,, виходячи з розрахунку; 57.66 грн.( середньоденний заробіток) х на 33 робочі виходи за вказаний період.
Також на думку апеляційного суду помилкові висновки суду про відмову в задоволені вимог про стягнення з відповідача на користь позивачки 400 грн., сплачені нею по оплаті послуг адвоката за надання правової допомоги, оскільки зазначена сума підтверджується документально і не перевищує граничного розміру компенсації цих витрат, які зазначені в постанові Кабінету Міністрів України. № 590 від 29.04.2006 року.
За таких обставин апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - скасуванню в частиш відмови в задоволені позову про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку і витрат, понесених на оплату правової допомоги адвокатом з ухваленням нового рішення.
Керуючись ст.ст. 307,309,314,316 ЦПК України, апеляційний суд -
ВИРІШИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 13 листопада 2006 року скасувати в частині відмови в задоволені позову про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та стягнення витрат, понесених у зв'язку з наданням правової допомоги.
Стягнути з . ВАТ „Донецькобленерго" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 15 липня 2006 року по 31 серпня 2006 року у. сумі 1902 грн. 78 коп., а також 400 грн, за надання адвокатом правової допомоги. В решті рішення суду залишити без змін.
Стягнути з ВАТ „Донецькобленерго" судовий збір на користь держави у сумі 51 грн. та витрати з інформаційно - технічного забезпечення розгляду справи у сумі ЗО грн.
Рішення набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржено
безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двох місяців з часу набрання
законної сили.