ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ
УХВАЛА
"20" липня 2006 р. | справа № 20-7/136 |
За позовом: Відкритого акціонерного товариства
“Севастопольський рибоконсервний завод”
(99014, м. Севастополь, б. Камишова)
до відповідача: Регіонального відділення
Фонду державного майна України в м. Севастополі
(99008, м. Севастополь, пл. Повсталих, 6)
про зобов’язання прийняти майно, яке передано за Договором зберігання № 7/06 від 01.06.02, шляхом підписання акту приймання - передачи,
Суддя Г.П. Ілюхіна
Представники сторін:
від позивача - Єсауленко Павло Михайлович, представник, довіреність № 37-04/06 від 18.04.06;
від відповідача - Овечкіна Світлана Петрівна, головний спеціалист відділу юридичного забезпечення, довіреність № 16/02-15 від 19.06.06;
Суть спору:
01.06.2006 Відкрите акціонерне товариство “Севастопольський рибоконсервний завод” звернулося до господарського суду м. Севастополя з позовними вимогами до Регіонального відділення Фонду державного майна України в м. Севастополі про зобов’язання прийняти майно, яке передано за Договором зберігання № 7/06 від 01.06.02, шляхом підписання акту приймання - передачи з посиланням на умови договору та статтю 948 Цивільного кодексу України.
Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що він знаходиться в стадії банкрутства, не має можливості утримувати це майно, відсутністю фінансів. Крім того позивач посилається на той факт, що строк дії договору зберігання закінчився, згоди на подальшу пролонгацію договору він не надав
Відповідач у відзиві на позов (вх. № 16689 позовні вимоги не визнав, свої заперечення обґрунтовує тим, що підписання Акту приймання –передачи майна за договором зберігання, державне майно, яке не увійшло до статутного фонду підприємства в процесі приватизації, не може бути підставою для зняття вказаного майна з балансу позивача та не звільняє його від витрат з утримання майна як наймодавця жилих приміщень; регіональним відділенням Фонду державного майна України в м. Севастополі приймались заходи щодо передачи зазначеного державного майна в комунальну власність, однак до теперішнього часу майно не прийняте у комунальну власність; запропонував та надав докази підписання власного варіанту Акту приймання –передачи (а.с. 69-70). Крім того відповідач вказує, що між сторонами укладено договір по утриманню гуртожитку та придомової території № 8/06 від 07.07.2002; підписання Акту приймання –передачи не звільнить позивача від його обов’язку мати це майно на балансі та від обов’язку його утримання до передачи в комунальну власність міста Севастополя. Детальне обґрунтування викладене у відзиві на позов (а.с. 42-44).
Доповненням в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України (вх. № 20046) позивач:
не згоден з варіантом Акта приймання –передачи наданого відповідачем, що містить додатково фразу “Позивач не звільняється від обов’язку по утриманню та обслуговуванню гуртожитку та придомової території гуртожитку” так як немає реальної фінансової можливості по зберіганню та утриманню державного майна, просить залучити до участі у справі в якості третіх осіб які не заявляють самостійних вимог не предмет спору на стороні відповідача Севастопольську міську державну адміністрацію та Севастопольську міську Раду, як органи, уповноважені приймати в комунальну власність державне майно, оскільки рішення по справі може вплинути на права та обов’язки даних осіб в відношенні сторони даного спору;
- позивач змінив предмет позову і просить зобов’язати відповідача прийняти майно по договору зберігання від 01.06.2002 № 7/06 шляхом підписання Акту приймання –передачи, наданого Позивачем;
- крім того, позивач заявив додаткову вимогу: зобов’язати Регіональне відділення Фонду державного майна України в м. Севастополі зняти з балансу Позивача державне майно –гуртожиток по вулиці Блюхера, 14, яке не ввійшло в статутний фонд Позивача і передати це державне майно у власність територіальної громади міста Севастополя (в комунальну власність) в особі її органів - третіх осіб (а.с. 75-82);
Підстав для задоволення клопотання в частині залучення третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача суд не вбачає, так як позивач не обґрунтував необхідність такого залучення; предмет і підстави позову не пов’язані з договором зберігання, укладеним між Позивачем та Відповідачем, до якого треті особи не мають ніякого відношення, як і до інших договорів, що укладені сторонами;
Предметом даного спору не є спонукання відповідача здійснити передбачені законодавством заходи по передачі майна (гуртожитку) в комунальну власність.
Спонукання третіх осіб до прийняття рішення про прийом в комунальну власність державного житлового фонду до якого відноситься гуртожиток, регулюються відповідним законодавством і може бути предметом спору в порядку Кодексу адміністративного судочинства України, а не Господарського процесуального кодексу України, так як треті особи є суб’єктами владних повноважень.
Договір № 8/06 від 07.06.2002 не був і не є предметом та підставою розгляду даного спору.
Нова додаткова вимога про зобов’язання Регіонального відділення Фонду державного майна України в м. Севастополі зняти з балансу Позивача державне майно –гуртожиток по вулиці Блюхера, 14, яке не ввійшло в статутний фонд Позивача і передати це державне майно у власність територіальної громади міста Севастополя (в комунальну власність) в особі її органів - третіх осіб, містить новий предмет та підстави - по суті є новим позовом, заявлена без врахування статті 22 Господарського процесуального кодексу України, тому підлягає поверненню без розгляду по пунктам 3, 4, 5 статті 63 Господарського процесуального кодексу України, якими передбачено, що суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо: у позовній заяві не вказано обставин, на яких грунтується позовна вимога, доказів, що підтверджують викладені в заяві обставини; не подано доказів сплати державного мита у встановлених порядку та розмірі; порушено правила поєднання вимог або об'єднано в одній позовній заяві кілька вимог до одного чи кількох відповідачів і сумісний розгляд цих вимог перешкоджатиме з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво утруднить вирішення спору.
Розгляд справи відкладався, у судовому засіданні оголошувалась перерва в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані докази, суд встановив:
01.06.2002 між Відкритим акціонерним товариством “Севастопольський рибоконсервний завод” та Регіональним відділенням Фонду державного майна України в м. Севастополі укладено договір зберігання № 7/06, предметом якого є передача на зберігання державного майна яке розташоване за адресою: місто Севастополь, вул. Блюхера, 11 та знаходиться на балансі зберігача, але не увійшло до його статутного фонду при приватизації, що складається з будівлі гуртожитку, інженерно –технічного обладнання гуртожитку.
Пунктами 2.2 та 2.4 Договору передбачено складання акту приймання –передачи майна від поклажодавця до зберігача і навпаки при закінчення строку дії договору.
Згідно пункту 8.1 Договору договір діє з часу підписання до 31.12.2005 (а.с. 10-11).
29.12.2005 (вих. № 2418/01-6) відповідач направив позивачу лист в якому запропонував продовжити строк дії договору зберігання до 31.12.2008 з метою забезпечення зберігання державного майна (а.с. 12).
17.01.2006 позивач надав відповідачу відповідь згідно якої позивач вважає продовження строку дії договору недоцільним, у зв’язку з чим готовий повернути поклажодавцю передане на зберігання майно (а.с. 13).
Належних та допустимих доказів направлення Акту приймання –передачи відповідачу в січні 2006 року позивачем не надано.
В процесі розгляду справи позивач направив відповідачу екземпляр підписаного ним акту приймання –передачи зазначеного майна від 30.06.2006 (а.с. 56-57).
13.07.2006 відповідач також направив позивачу свій екземпляр-варіант підписаного Акту приймання –передачи майна після закінчення строку дії договору зберігання від 01.06.2002 № 7/06 (а.с. 69-70).
На підставі викладеного, суд вважає, що за вимогою про зобов’язання Регіонального відділення Фонду державного майна України в м. Севастополі прийняти майно, яке передано за Договором зберігання № 7/06 від 01.06.02, шляхом підписання акту приймання - передачи відсутній предмет спору, так як фактично Акт підписано в процесі розгляду справи кожною стороною свій варіант.
Наявність в Акті приймання –передачи фрази “Позивач не звільняється від обов’язку по утриманню та обслуговуванню гуртожитку та придомової території гуртожитку”, з якою не згоден позивач, не має ніякого правового значення для сторін, так як Акт сам по собі: його форма та зміст не може бути предметом спору, не породжує для сторін обов’язкових прав та обов’язків, не є Актом в розумінні статті 12 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до п. 1 частини 1 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підставах, а також у спорах про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві.
Юридичним актом є офіційний документ державного чи іншого органу (посадової особи), прийнятий у межах його компетенції, зазначеній законом, який має точно зазначені зовнішні реквізити і породжує певні правові наслідки, створює юридичний стан, який направлений на регулювання громадських відносин, має обов’язковий характер для суб’єктів цих відносин, розповсюджує свою дію на зазначений час, територію, круг суб’єктів.
Відповідно до п. 1 роз’яснень президії Вищого господарського суду України від 26.01.2000 року № 02-5/35, Акт державного чи іншого органу –це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов’язковий характер для суб’єктів цих відносин.
Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, і характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні.
Нормативний акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово. Що ж до актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), то вони породжують права і обов’язки тільки у того суб’єкта, якому вони адресовані. Форми, найменування і порядок прийняття актів державними чи іншими оргаами (далі акти) залежать від місця даного органу в системі відповідних органів та його компетенції і регламентуються Конституцією України (254к/96-ВР), відповідними законами України та положенням (статутом) про такий орган.
Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.
Не можуть оспорюватися в господарському суду акти ревізій, документальних перевірок, різного роду листи, інформації, роз’яснення, дії службових осіб, вчинені у процесі чи за результатами перевірок тощо, оскільки ці акти не мають обов’язкового характеру для виконання.
У разі надходження заяв про визнання недійсними вищезазначених актів, господарський суд повинен відмовити у їх прийнятті з посиланням на пункт 1 частини першої статті 62 Господарського процесуального кодексу України, а у разі помилкового прийняття позову – припинити провадження у справі згідно з пунктом 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.
Аналіз матеріалів справи, дозволяє дійти висновку про те, що Акт приймання –передачи майна не є , здійсненим в рамках адміністративно-правових (акт державного та іншого органу) та цивільно-правових відносин, оскільки не породжує права та обов’язки як для особи, яка його видала, так і для інших осіб, і отже, сам по собі, не може порушувати права або законні інтереси особи.
Пунктом 11 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Витрати позивача по сплаті державного мита та витрати на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу при викладених обставинах, покласти на сторони в рівних частинах відповідно до ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу Ураїни.
Керуючись ст. ст. 33, 34, 44, 49, п. 3, 4, 5, 6 ст. 63, 80, 86 Господарського процесуального кодексу України, суд
У Х В А Л И В:
1. Провадження по справі № 20-7/136 за позовом Відкритого акціонерного товариства “Севастопольський рибоконсервний завод” до Регіонального відділення Фонду державного майна України в м. Севастополі про зобов’язання прийняти майно, яке передано за Договором зберігання № 7/06 від 01.06.02, шляхом підписання акту приймання - передачи припинити.
2. Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України в м. Севастополі (99008, м. Севастополь, пл. Повсталих, 6, р/р 39211824510016 в УДК в м. Севастополі, МФО 824509, код ЄДРПОУ 20677058) на користь Відкритого акціонерного товариство “Севастопольський рибоконсервний завод” (99014, м. Севастополь, бухта Камишова, р/р 2600801300038 в СФ ТОВ “Укрпромбанк”, МФО 384834, код ЄДРПОУ 16503097) витрати по сплаті державного мита в розмірі 42,50 грн. та витрати на
інформаційно –технічне забезпечення судового процесу в розмірі 59,00 грн.
Наказ видати після набрання ухвалою законної сили.
3. Нову додаткову вимогу позивача повернути без розгляду.
Суддя Г. П. Ілюхіна
Розсилка:
1. ВАТ “Севастопольський рибоконсервний завод” (99014, м. Севастополь, б. Камишова)
2. РВ ФДМУ в м. Севастополі (99008, м. Севастополь, пл. Повсталих, 6)
3. Справа