Справа № 2-518/2009

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем  України

01 червня 2009 року                                                                                              смт. Леніне

Ленінський районний суд у складі:

головуючої судді Кондрак Н.Й.

при секретарі Шевчук І.В.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту спільного проживання, розподіл спільно нажитого майна та визнання права власності на частку цього майна, зобов’язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач просить встановити факт спільного проживання з відповідачем однією сімєю в період 1979-2005 років, визнати будинок № 189 по вул. Садовій с. Леніне та квартиру АДРЕСА_1 спільною власністю позивача та відповідача, набутою в період проживання в цивільному шлюбі сторін та розподілити дане майно, визнавши за ним право власності на дану квартиру, а за відповідачем – на житловий будинок № 189 по вул. Садовій, с. Леніне, а також зобов’язати відповідача виконати умови мирової угоди від 05.01.2005 року шляхом переоформлення спірної квартири. Вимоги мотивовані тим, що в період знаходження в фактичних подружніх відносинах з 1979 по 2005 рік вони нажили дане майно. Ухвалою Ленінського районного суду від 05 січня 2005 року було затверджено мирову угоду, згідно якої позивач виселявся з будинку № 189 по вул. Садовій с. Леніне, а відповідач переоформлювала на нього квартиру АДРЕСА_1, умови якого відповідач не виконала. Вимоги обґрунтовуються  главою 26 ЦК України 2004 року.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі з наведених в ньому підстав. Просить розділити спірне майно як спільно нажите в період спільного проживання. Пояснив, що спірне майно було придбане за спільні кошти в період спільного проживання, він вкладав власні кошти та працю в ремонт будинку по вул. Садовій, 189 с. Леніне в період спільного проживання з позивачем. Змінити позовні вимоги не бажає.

Представник позивача на позові наполягає, просить його задовольнити з наведених в позові підстав і розділити спірне майно як спільно нажите в період спільного проживання з відповідачем. Змінити позовні вимоги не бажає.

Відповідач позов не визнала в повному обсязі. Пояснила, що будинок та квартиру по вул. Курчатова придбала за власні кошти, які отримала від матері та сестри. Ремонт будинку № 189 по вул. Садовій с. Леніне здійснювався силами найманих нею працівників та власним коштом. Ніякого сумісного господарства не вели і проживали ІНФОРМАЦІЯ_1 окремо.

Представник відповідача з позовом не погодилася та пояснила, що правових підстав для розділу майна не має, оскільки воно не є спільно нажитим майном, а нажите виключно за рахунок відповідача. Крім того, позовні вимоги ґрунтуються на нормах матеріального права, які застосуванню не підлягають.

Вислухавши сторони, їх представників, свідків, вивчивши матеріали даної цивільної справи та цивільних справ № 2-168/2005 та № 2-1547/2008, виходячи з встановленого ст. 11 ЦПК України принципу диспозитивності, суд вважає позов  таким, що задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.  Згідно зі ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Ст. 11 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи на підставі наданих сторонами доказів. Згідно ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Як встановлено судом з матеріалів цивільної справи № 2-1547/2008 (а.с. 23-24), відповідач на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого нотаріально 17 липня 1980 року, реєстровий № 926 купила будинок з надвірними будівлями № 189 по вул. Садовій в с. Леніне. На підставі договору купівлі-продажу, посвідченого нотаріально 19 жовтня 2000 року реєстровий № 3784 відповідач є власником квартири АДРЕСА_1 (а.с. 42). Як вбачається з пояснень сторін, в шлюбі вони ніколи не знаходились. З пояснень позивача та відповідача також вбачається, що в період придбання відповідачем будинку по вул. Садовій № 189 с. Леніне він знаходився в шлюбі з Петраковою, шлюб розірвано 05.02.1981 року, що підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу (а.с. 59). В подальшому було проведено реконструкцію будинку та Ленінською селищною радою на підставі рішення Ленінської селищної ради від 23.10.1991 року № 92 видано відповідачу свідоцтво про право особистої власності на житловий будинок (а.с 48), яке зареєстроване в БТІ. Таким чином, на підставі вищенаведених правовстановлюючих документів позивач є власником спірного майна. З пояснень свідків, позивача та відповідача вбачається, що реконструкція будинку була закінчена в 1989 році. Відповідно, положення п. 1 ст. 17 Закону України "Про власність", якими передбачено, що майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними, не поширюються на дані правовідносини як такі, що виникли до 15 квітня 1991 р.

Як вбачається з пояснень позивача в судовому засіданні, на що він і посилався в обґрунтування своїх вимог, його силами та коштом було проведено перебудову будинку по вул.. Садовій № 189, а також він надавав кошти на придбання квартири по вул. Курчатова, внаслідок чого виникло право спільної власності.

П. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 04.10.1991 № 7 "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок" передбачено, що оскільки згідно зі ст. 17 ЗК і ст. 14 Закону України "Про власність" земельна ділянка для будівництва жилого будинку і господарських будівель надається громадянину у приватну власність, участь інших осіб у будівництві не створює для них права власності на жилий будинок, крім випадків, коли це передбачено законом. Згідно зі статтями 16 і 17 Закону України "Про власність", таке право, зокрема, виникає, коли будівництво велось подружжям в період шлюбу - жилий будинок у зв'язку з цим є їх спільною сумісною власністю, або велось за рахунок спільної праці членів сім'ї - жилий будинок стає їх спільною сумісною власністю, якщо інше не було встановлено письмовою угодою між ними. Інші особи, які приймали участь у будівництві жилого будинку (його купівлі) не на підставі угоди про створення спільної власності, яка відповідає законодавству, вправі вимагати не визнання права власності на будинок, а відшкодування своїх затрат на будівництво (купівлю будинку), якщо допомогу забудовнику (покупцю) вони надавали не безоплатно. З урахуванням змісту статей 112, 113 Цивільного кодексу, зазначені обставини на той час могли бути підставою для виникнення між забудовником та членами його сім'ї, з якими існувала домовленість про участь у будівництві, права спільної часткової власності. Відповідно, позивач повинен був подати документи про розмір його витрат на будівництво, розмір його трудової участі, і чи була така домовленість з відповідачкою. Будь-якої угоди про створення спільної власності після реконструкції будинку, сторони не укладали.

В той же час з наданих відповідачем документів вбачається, що вона в 80-ті роки придбавала різні будівельні матеріали, замовляла опалення в будинок, тощо (37-39, 43-47). Договір дарування від 08.11.1988 року свідчить, що ОСОБА_3 подарувала відповідачу 7 тисяч рублів (а.с. 41). Відповідач наполягає, що за дані кошти проводилась реконструкція будинку. З пояснень свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 вбачається, що реконструкція будинку проводилась силами найманих працівників відповідачем, що в сукупності доводить факт проведення реконструкції саме нею.

Суд не може прийняти до уваги пояснення свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, оскільки вони плутаються в своїх поясненнях, не пам’ятають дат перебудови будинку та їм не відомо, за рахунок яких коштів було проведено реконструкцію. ОСОБА_9 нічого невідомо щодо реконструкції будинку. Зокрема, ОСОБА_10 пояснював, що будинок він з позивачем збудували повністю, такі ж пояснення давав і ОСОБА_8 В той же час їм невідомо, на яких умовах проводились дані роботи позивачем. В той же час свідок ОСОБА_6 пояснювала, що реконструкцію здійснював її чоловік і даних свідків вона, будучи сусідкою, ніколи не бачила на будівництві. Фактично проводилась реконструкція будинку, а не нове будівництво. Аналогічні пояснення дала свідок ОСОБА_7 Доказів того, що будувався новий будинок, позивачем не надано.  

В той же час позивач не надав доказів внесення коштів на реконструкцію будинку чи то його придбання. Доводи про те, що він віддавав відповідачу заробітну плату, є голослівними та не підтвердженими доказами. Дану обставину відповідач заперечує.

Як вбачається з договору дарування від 20.09.2000 року, ОСОБА_11 подарувала відповідачу 4 тисячі доларів США, даний факт вона підтвердила в судовому засіданні та пояснила, що дані гроші надавались для купівлі квартири (а.с. 40). Згідно зі ст. 17 Закону від 7 лютого 1991 р. "Про власність" майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Однак сам лише факт перебування у фактичних шлюбних відносинах без встановлення участі сторін спільною працею в набутті майна не є підставою для визнання за ними права спільної сумісної власності на нього.  П. 5 Постанови Пленуму ВСУ № 20 від 22.12.1995 року «Про судову практику за позовами про захист права приватної власності» розмір частки учасника спільної власності визначається ступенем його трудової участі. Позивачем не надано також жодного доказу, що він приймав участь у купівлі даної квартири, надав кошти для її купівлі, тощо.

Суд також зазначає, що законодавством не передбачено такого способу розділу майна, на якому наполягає позивач – йому у власність квартиру, а відповідачу будинок, оскільки відповідач проти цього заперечує, у будь-якому разі майно підлягає поділу в частках.   Таких вимог позивачем, незважаючи на роз’яснення суду, не заявлялось.

Частка учасника спільної сумісної власності визначається при поділі майна, виділі частки з спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини. Оскільки праця є основою створення і примноження власності громадян, розмір частки учасника спільної сумісної власності визначається ступенем його трудової участі, якщо інше не випливає із законодавства України.

З пояснень свідків ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_9, та й пояснень самої відповідачки, незважаючи на заперечення нею факту спільного проживання, в судовому засіданні вбачається, що сторони спільно проживали в період 1980-2004 років. Доводи позову про спільне проживання у 2005 році спростовуються ухвалою у цивільній справі № 2-168/2005 від 05.01.2005 року, якою було затверджено мирову угоду між позивачем та відповідачем, згідно умов якої ОСОБА_1 виселявся та виписувався з будинку № 189 с. Леніне.

В той же час та обставина, що сторони спільно проживали, не має правового значення для справи, оскільки позивач та його представник наполягають саме на розділі спірного майна як спільно нажитого  майна та визнання права власності на квартиру як спільно нажите майно в період спільного проживання без шлюбу. До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, застосовуються норми КпШСУ, норми якого не урівнювали в статусі майно подружжя та майно осіб, які спільно проживали і не передбачали можливості розділу майна осіб, які спільно проживали, як  майна подружжя. Згідно ст. 256 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових фізичних осіб, якщо законом не передбачено іншого порядку їх встановлення. Таким чином, оскільки законодавство, яке підлягає застосуванню до спірних правовідносин, не повязувало виникнення спільної власності з фактом спільного проживання чоловіка і жінки без шлюбу, встановлення даного факту не має правового значення для справи, від його встановлення не залежить виникнення майнових прав сторін у справі, у встановленні даного факту належить відмовити.

В обґрунтування своїх вимог позивач та його представник посилаються на норми ЦК України 2004 року, які не підлягають застосуванню, оскільки спірні правовідносини виникли до введення його в дію. Згідно п. 4 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України 2003 року, він застосовується до цивільних правовідносин, які  виникли після введення його в дію. Незважаючи на роз’яснення суду про право змінити позовні вимоги даним правом не скористалися. Надані докази позивач, його представник також вважають достатніми, клопотань не заявляли.

Діючим ЦПКУ не передбачено примусове виконання мирової угоди, оскільки ні вона сама, ні ухвала про її визнання не є виконавчими документами. Відповідно, в разі ухилення одної сторони від її виконання друга має звертатися до суду з позовом, внаслідок чого її умови можуть стосуватися сторін та спірних правовідносин, а сама угода могла би бути виконана примусово. Умови мирової угоди стосувалися житлових прав сторін. Згідно відповіді начальника ВСГІРФО ГУ МВС України в АР Крим реєстрацію позивача по будинку № 189 по вул. Садовій с. Леніне поновлено і умови мирової угоди не виконані обома сторонами. Діючим ЦК України, зокрема ст. 16, не передбачено такий спосіб захисту права, як зобов’язання виконати умови мирової угоди. Крім того, ч. 1 ст. 13 ЦК України передбачено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих договором або актами цивільного законодавства. Діючим законодавством не передбачено такої форми набуття права власності, як «переоформлення».

Керуючись ст.ст. 3, 7, 10, 88, 131, 174, 175, 179, 208, 212-215, 218 ЦПК України, ст. 16, 17 Закону України «Про власність», КпШС України, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного Суду АР Крим у м. Феодосії через Ленінський районний суд  АРК шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або без подання заяви про апеляційне оскарження при умові подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Суддя                              підпис                                ОСОБА_12

З оригіналом згідно:

Суддя    

Рішення набрало чинності «___» _______________ 200       року.

Оригінал рішення знаходиться в цивільній справі № 2-518/09

Суддя