АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 607/5170/15-цГоловуючий у 1-й інстанції Стельмащук П.Я.

Провадження № 22-ц/789/145/16 Доповідач - Шевчук Г.М.

Категорія - 30

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 лютого 2016 р. колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Шевчук Г.М.

суддів - Міщій О. Я., Ткач З. Є.,

за участі секретаря - Романська К.М.

з участю сторін - представника апелянта - ОСОБА_1

представника Тернопільського обласного

відділення Фонду соціального страхування

з тимчасової втрати працездатності- Хоми І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Тернопільського міськрайонного суду від 3 червня 2015 року у справі за позовом Тернопільського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в особі його виконавчої дирекції до ОСОБА_3 про стягнення матеріальної шкоди,-

ВСТАНОВИЛА:

Заочним рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 3 червня 2015 року позов Тернопільського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в особі його виконавчої дирекції до ОСОБА_3 про стягнення матеріальної шкоди - задоволено частково.

Стягнуто із ОСОБА_3 на користь Тернопільського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в особі його виконавчої дирекції 12866,91 грн. матеріальної шкоди на рахунок позивача №37176200900001 в ГУДКСУ в Тернопільській області, код ЄДРПОУ 26024601, МФО 838012.

У задоволенні решти позову відмовлено.

Стягнуто із ОСОБА_3 на користь держави 161,31 грн. судового збору.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального права. В обгрунтування вимог зазначає, що судом не в повній мірі досліджено обставини справи та під час розгляду справи не було витребовано документи, необхідні для всебічного з'ясування обставин справи.

У судовому засіданні представник апелянта апеляційну скаргу підтримав, зіславшись на доводи, викладені в ній.

Представник позивача апеляційну скаргу заперечив, рішення суду вважає законним та обгрунтованим.

Розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників апеляційного розгляду справи, колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Задовольняючи позов в частині стягнення матеріальної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач є службовою особою, яка винна у незаконному звільненні працівника, а відтак останній має покрити шкоду, завдану підприємству у розмірі сплаченого середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

З такими висновками суду слід погодитися, оскільки вони узгоджуються з матеріалами справи і не суперечать положенням чинного законодавства.

Згідно зі ст. 237 КЗпП України суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов'язок покладається, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Згідно з п.33 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 11 листопада 1992 року ( з подальшими змінами) при незаконному звільненні або переведенні на іншу роботу, виконанні рішення про поновлення працівника на роботі, що мало місце після введення в дію п.8 ст.134 та нової редакції ст..237 КЗпП України ( з 11 квітня 1992 року) настає повна матеріальна відповідальність винних в цьому службових осіб і обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижче оплачуваної роботи може бути покладено при допущенні ними в цих випадках будь-якого порушення закону, а не лише явного, як передбачалось раніше.

Відповідно до п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 29.12.1992 року «Про судову практику у справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі п.8 ст.134 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що за цим законом покладається обов'язок по відшкодуванню шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижче оплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення або переведення здійснено з порушенням закону або якими затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі. Відповідальність у цих випадках настає незалежно від форми вини.

Судом встановлено, що наказом виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 25.02.2014р. за №101-к, ОСОБА_4 звільнено з посади директора виконавчої дирекції Тернопільського обласного відділення Фонду з 25.02.2014р. на підставі п. 2 статті 40 КЗпП України (наказ підписано в.о. директора виконавчої дирекції Фонду ОСОБА_3.).

Наказом виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 24.03.2014р. за №161-к відмінено наказ від 25.02.2014р. (наказ підписаний директором виконавчої дирекції Фонду ОСОБА_3.).

Наказом виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 25.03.2014р. за №162-к ОСОБА_4 відсторонено від роботи директора виконавчої дирекції Тернопільського обласного відділення Фонду з 25.03.2014р. до розгляду правлінням Тернопільського обласного відділення Фонду питання щодо подальшого перебування його на посаді директора (наказ підписаний в.о. директора виконавчої дирекції Фонду ОСОБА_3.).

Судом першої інстанції встановлено, що після відміни роботодавцем наказу про звільнення фактичного поновлення ОСОБА_4 на посаді не відбулось.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24.10.2014р. по справі №607/3509/14-ц, з урахуванням ухвали від 24.11.2014р. про виправлення описки, задоволено позов ОСОБА_4 до виконавчої дирекції Тернопільського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та стягнуто із виконавчої дирекції Тернопільського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності на користь ОСОБА_4 6564,75 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 09.05.2014р. по 12.06.2014р.

Згідно довідки виконавчої дирекції Тернопільського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 29.04.2015р. за №01-21-271/03, на підставі рішень Тернопільського міськрайонного суду від 08.05.2014р. та від 24.10.2014р. позивачем виплачено на користь ОСОБА_4 19431,69 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Рішеннями Тернопільського міськрайонного суду від 08.05.2014р. та від 24.10.2014р. Встановлено, що наказ №101-к від 25.02.2014р. «Про звільнення ОСОБА_4.», підписаний в.о. директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності ОСОБА_3, є незаконний.

Частиною 3 ст. 61 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, вищезазначеним судовими рішенням установлено, що накази про звільнення є протиправними.

Після відміни самим роботодавцем наказу №101-к від 25.02.2014р. (наказ №161-к від 24.03.2014р., підписаний директором виконавчої дирекції Фонду ОСОБА_5.), наказом виконавчої дирекції Фонду №162-к від 25.03.2014р., який був підписаний в.о. директора виконавчої дирекції Фонду ОСОБА_3 ОСОБА_4 відсторонено від роботи.

Встановлено, що внаслідок відміни роботодавцем наказу про звільнення, фактичного поновлення ОСОБА_4 на посаді директора не відбулось.

Наслідком вищевказаних незаконних дій в.о. директора виконавчої дирекції Фонду ОСОБА_3 стало поновлення рішенням суду від 08.05.2014р. на посаді та стягнення із позивача на користь ОСОБА_4 12866,91 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 25.02.2014р. по 08.05.2014р.

Враховуючи наведене, доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції не в повній мірі дослідив обставини справи, та не врахував ступінь вини ОСОБА_3 колегія суддів не приймає до уваги як безпідставні та необгрунтовані.

Відповідно до п.8 ст.132 КЗпП України службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, несе матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з її вини підприємству.

Пунктом 8 статті 134 КЗпП України встановлено, що відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли, зокрема, службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу.

На підставі викладеного суд першої інстанції прийшов до законного та обґрунтованого висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення матеріальної шкоди.

Згідно ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь яких інших належних та допустимих доказів для спростування рішення суду першої інстанції, передбачених статтями 57, 58, 59 ЦПК України, апелянтом не представлено.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та правильно з'ясував характер спірних правовідносин, правильно застосував норми матеріального права, висновки суду про встановлені обставини й правові наслідки є вичерпними та відповідають дійсності .

Керуючись ст.ст.307,ч.1, п.1; 308; 313; 314; 317; 319; 324; 325 ЦПК України, колегія суддів ,-

Ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Заочне рішення Тернопільського міськрайонного суду від 3 червня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області Г.М. Шевчук