УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 215/6411/13-к Суддя 1 інстанції Демиденко Ю. Ю.

Номер провадження 11-кп/774/22/К/16 Суддя-доповідач Мажара С.Б.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 березня 2016 року м. Кривий Ріг

Колегія суддів судової палати з кримінальних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Мажари С.Б.

суддів Яценко Т.Л., Пістун А.О.

секретар Горбачевська І.П.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_2 на вирок Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 жовтня 2015 року у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до ЄРДР 03 липня 2013 року за № 12013040760001986, відносно

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2,

уродженця м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, громадянина України,

з середньою спеціальною освітою, одружений, працює водієм-механіком

ТОВ «БУ Будкомплекс», раніше не судимий, зареєстрований та проживає

за адресою: АДРЕСА_1,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення-злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.

Учасники судового провадження:

прокурор Троцик С.В.

обвинувачений ОСОБА_2

захисник, адвокат Ільченко І.В.

В С Т А Н О В И Л А:

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_2 просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалити новий вирок про визнання його невинуватим у пред'явленому обвинуваченні.

Вироком Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 жовтня 2015 року ОСОБА_2 було визнано винним за обвинуваченням у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, за ознаками порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження, за наступних обставин.

03.07.2013 року приблизно о 08 год. 00 хв. по проїзній частині вул. Косигіна, зі сторони вул. Червонопрапорна, в напрямку вул. 23-го Лютого рухався автомобіль «ЗИЛ-130» реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_2 В цей час, в попутному напрямку автомобіля «ЗИЛ-130», з лівої сторони, рухався мопед «Дельта», під керуванням водія ОСОБА_4 В ході подальшого руху водій ОСОБА_2, керуючи автомобілем «ЗИЛ-130», почав виконувати маневр повороту ліворуч, та не переконався, що маневр буде безпечним, не надав дорогу попутним транспортним засобам, чим порушив вимоги п.п. 10.1, 10.4 Правил дорожнього руху України:

п. 10.1 «Перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху»;

п. 10.4 «Перед поворотом праворуч та ліворуч, у тому числі в напрямку головної дороги, або розворотом водій повинен завчасно зайняти відповідне крайнє положення на проїзній частині, призначеній для руху в цьому напрямку, крім випадків, коли здійснюється поворот у разі в'їзду на перехрестя, де організовано круговий рух, напрямок руху визначено дорожніми знаками чи дорожньою розміткою або рух можливий лише в одному напрямку, установленому конфігурацією проїзної частини, дорожніми знаками чи розміткою. Водій, що виконує поворот ліворуч або розворот поза перехрестям з відповідного крайнього положення на проїзній частині даного напрямку, повинен дати дорогу зустрічним транспортним засобам, а при виконанні цих маневрів не з крайнього лівого положення на проїзній частині - і попутним транспортним засобам».

Внаслідок порушення вказаних вимог Правил дорожнього руху України водій ОСОБА_2, керуючи автомобілем «ЗИЛ-130», допустив зіткнення з мопедом «Дельта», під керуванням водія ОСОБА_4, внаслідок чого ОСОБА_4 травмувався.

Згідно висновку судово-медичної експертизи № 2458 від 26.09.2013 року потерпілий ОСОБА_4 отримав тілесне ушкодження у вигляді: відкритий 2-хщіколотний перелом кісток лівої гомілки зі зміщенням уламків, забійно-скальпована рана лівої стопи з дефектом шкіри, сухожиль розгиначів 1-4 пальців та 1-ї плюснової кістки лівої стопи, садна обох верхніх кінцівок. Виявлені ушкодження відносяться до середнього ступеню тяжкості тілесних ушкоджень, за ознакою тривалого розладу здоров'я більше 21 доби.

Згідно висновку авто-технічної експертизи № 58/27-291 від 24.09.2013 року в діях водія ОСОБА_2 по керуванню автомобілем «ЗИЛ-130» вбачається невідповідність вимогам п.п. 10.1, 10.4 ПДР України, що з технічної точки зору знаходяться в причинному зв'язку з даним ДТП.

За вироком суду першої інстанції ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні кримінального правопорушення-злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, та призначене йому покарання за ч. 1 ст. 286 КК України у виді обмеження волі строком на 3 роки, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки.

На підставі ст.ст. 75, 76 КК України, ОСОБА_2 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням строком на 2 роки, та покладено на нього такі зобов'язання: не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти органи кримінально-виконавчої інспекції про зміну місця проживання або роботи.

Питання з речовими доказами та судовими витратами вирішене.

В обґрунтування вимог своєї апеляційної скарги обвинувачений ОСОБА_2 зазначає, що висновки суду першої інстанції щодо його винуватості обґрунтовані, як на його думку, недопустимими доказами, а саме, висновок експерта № 58/27-291 від 24.09.2013 року не може бути прийнятий судом, з урахуванням того, що використані у даному висновку експерта значення швидкості руху автомобіля «ЗИЛ-130» - 10 км/год, та мопеда «Дельта» - 30 км/год, не відповідають дійсності та суперечать об'єктивним обставинам ДТП; матеріали кримінального провадження не надавалися для дослідження експерту, що в свою чергу унеможливило дослідження всіх обставин дорожньо-транспортної пригоди та завадило визначити місце зіткнення транспортних засобів, а також позбавило експерта можливості перевірити технічну спроможність наданих йому для проведення експертизи вихідних даних, зазначених в постанові про призначення автотехнічної експертизи.

Також недопустимим доказом апелянт вважає протокол проведення слідчого експерименту від 17.09.2013 року та додану до нього схему, оскільки в зазначеному протоколі, всупереч вимогам п. 1 ч. 3 ст. 104 КПК України, відсутні відомості про учасника слідчої дії - ОСОБА_2, який безпосередньо приймав участь у проведенні слідчої дії, надавав пояснення, що були предметом перевірки слідчого експерименту, та брав участь у здійсненні замірів, керував транспортним засобом «ЗИЛ 130» д.н. НОМЕР_2 під час проведення слідчого експерименту; при проведенні слідчого експерименту ОСОБА_2 не роз'яснювалися його права на захист та не надавалися для ознайомлення протокол і додана до нього схема з правом їх підпису, що позбавило останнього права заявлення клопотань, зауважень щодо наданих документів;

всупереч ч. 1 ст. 240 КПК України, слідчим не відтворено відповідні умови вчинення ДТП, а саме, під час проведення слідчого експерименту в якості статичного автомобілю приймав участь лише автомобіль «ЗИЛ 130» без причепа-компресора, що суттєво впливає на видимість, швидкість руху та прийоми керування транспортним засобом.

Як на думку обвинуваченого ОСОБА_2, не підлягає використанню при прийнятті процесуального рішення у даному кримінальному про вадженні та недопустимим є доказ - протокол огляду місця дорожньо-транспортної події від 13.07.2013 року та додатки до нього, з таких підстав:

в даному протоколі, всупереч вимогам п. 1 ч. 3 ст. 104 КПК України, відсутнє місце проведення слідчої дії із зазначенням відповідних координат (№ будинку, відстань від нерухомих об'єктів, межі перехрестя вулиць тощо), відсутні відомості про учасника огляду місця події - ОСОБА_2, який безпосередньо приймав участь у огляді місця події, надавав пояснення та брав участь у здійсненні замірів;

відсутні відомості в протоколі про технічний прилад, яким здійснювалося вимірювання, та технічне знаряддя, яким здійснювались заміри;

на додатку до протоколу «Схема»: координати місця зіткнення взагалі не визначено та відсутні відомості про нерухомий об'єкт, що слугував «прив'язкою» при здійсненні замірів та фіксації даних; відсутні відомості про взаєморозташування транспортних засобів на проїжджій частині та щодо слідової інформації відносно нерухомого об'єкту «прив'язка»; зазначений невизначений, невідомий об'єкт, еліпсовидної, неправильної форми, розміри якої не визначені, не виміряні, від приблизної середини якого здійснювались вимірювання всіх об'єктів, які розташовані за ним, по ходу напрямку огляду місця події.

Крім того, апелянт зауважує, що всі заявлені стороною захисту клопотання, з метою усунення порушень вимог діючого законодавства, були залишені судом першої інстанції без задоволення.

Також, свідок ОСОБА_5, на пояснення якої суд послався у вироку, не бачила механізм ДТП, а лише спостерігала за його наслідками.

Під час апеляційного розгляду обвинувачений ОСОБА_2 та його захисник Ільченко І.В., кожен окремо, наполягали на задоволенні апеляційної скарги обвинуваченого в повному обсязі та скасуванні судового рішення з ухваленням виправдувального вироку.

В судовому засіданні при апеляційному розгляді прокурор заперечував проти задоволення апеляційної скарги обвинуваченого, вважав, що вирок суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, та просив залишити його без змін.

Відповідно до ст. 402 КПК України заперечення на апеляційну скаргу сторонами судового провадження надані не були.

Заслухавши доповідь судді Апеляційного суду Дніпропетровської області, вислухавши думки учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені у апеляційній скарзі доводи, зіставивши їх з наявними матеріалами, прослухавши технічний запис судового засідання в межах підготовки провадження до розгляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_2 задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як на думку колегії суддів, при розгляді даного кримінального провадження суд першої інстанції дотримався вимог, закріплених у статті 370 КПК України, щодо законності, обґрунтованості і вмотивованості судового рішення.

Крім того, відповідно до ст. 94 КПК України суд першої інстанції, дослідивши та оцінивши докази по кримінальному провадженню, зробив обґрунтований висновок про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, а також навів у вироку докладні мотиви прийнятого рішення, відповідно до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України.

Доводи апеляційної скарги обвинуваченого не викликають сумнівів у правильності судового рішення та спростовуються зібраними у провадженні доказами.

Судом першої інстанції було обґрунтовано визнано доведеним, що обвинувачений ОСОБА_2 03.07.2013 року о 8-00 годині керував автомобілем «ЗИЛ-130» та рухався по проїзній частині вул. Косигіна в напрямку вул. 23-го Лютого в м. Кривому Розі, і коли почав виконувати маневр повороту ліворуч, не надав дорогу мопеду «Дельта» під керуванням потерпілого ОСОБА_4, який рухався в тому ж напрямку, порушив вимоги п.п. 10.1, 10.4 Правил дорожнього руху України, внаслідок чого допустив зіткнення автомобіля «ЗИЛ-130» з мопедом, під час якого потерпілому ОСОБА_4 було спричинено тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості.

Ці висновки суду об'єктивно підтверджуються сукупністю досліджених у судовому засіданні доказів.

Обвинувачений ОСОБА_2 взагалі заперечує, що саме його автомобіль, яким він керував, мав зіткнення з мопедом, яким керував потерпілий.

Але, на думку колегії суддів, прокурор у кримінальному провадженні надав достатньо доказів винуватості обвинуваченого ОСОБА_2 в порушенні Правил дорожнього руху України, що привели до дорожньо-транспортної пригоди.

Так, відповідно до протоколу огляду місця події від 03.07.2013 року, схеми та фототаблиці до протоколу (т. 1 а.к.п. 72-82), було встановлено місце зіткнення автомобіля «ЗИЛ-130» та мопеда «Дельта», зафіксованого на відстані 3.3 м. від місця заїзду на проїзній частині вул. 23 Лютого в м. Кривому Розі, маються сліди волочіння мопеда, в тому числі, сліди мастила та речовини бурого кольору, на асфальтовому покритті заїзду, речі потерпілого, частини транспортного засобу, які розташовані послідовно у вигляді заокругленої доріжки позаду автомобіля «ЗИЛ-130», протяжністю приблизно 26 м. від місця зіткнення до мопеда. Автомобіль має подряпини фарби на бензобаці та пошкодження бризговика з лівої частини.

Свідок обвинувачення ОСОБА_5, на пояснення якої посилається обвинувачений в своїй апеляційній скарзі, дійсно не бачила сам механізм ДТП, і це зазначено у вироку суду, але вона підтвердила, що підійшла до транспортних засобів одразу ж після ДТП, так як вона працює оператором АЗС.

Протоколом проведення слідчого експерименту від 17.09.2013 року з потерпілим ОСОБА_6 також встановлено, що мопед під керуванням потерпілого рухався зліва від вантажівки на відстані 1.9 м., знаходився в районі бензобаку автомобіля під час виконання ОСОБА_2 повороту ліворуч (т. 1 а.к.п. 101-103).

А висновком автотехнічної експертизи від 24.09.2013 року підтверджується той факт, що саме дії водія ОСОБА_2 не відповідали вимогам п.п. 10.1, 10.4 Правил дорожнього руху України, що з технічної точки зору знаходиться в причинному зв'язку з настанням події ДТП (т. 1 а.к.п. 107-108).

Наявність у потерпілого ОСОБА_4 від ДТП тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості підтверджується висновком судово-медичної експертизи (т. 1 а.к.п. 114-117), і учасниками кримінального провадження не оспорюються.

Аналізуючи доводи апеляційної скарги обвинуваченого щодо недопустимості доказів по кримінальному провадженню, на які послався суд у своєму вироку, колегія суддів вважає їх такими, що не підлягають задоволенню, оскільки порушення кримінального процесуального закону під час зібрання доказів, на які зазначає обвинувачений в своїй апеляційній скарзі, не істотні і не можуть стати підставою для визнання доказів недопустимими.

Так, обвинувачений зазначає в своїй апеляційній скарзі, що під час проведення автотехнічної експертизи експерту не надавалися матеріали кримінального провадження, що, на думку обвинуваченого, вплинуло на висновок експерта.

Колегія суддів вважає, що висновок автотехнічної експертизи (т. 1 а.к.п. 107 звор.) відповідає вимогам ст.ст. 101, 102 КПК України, адже, згідно висновку цього експерта, для використання йому була надана постанова про призначення автотехнічної експертизи від 17.09.2013 року (т. 1 а.к.п. 105), відповідно якої були зазначені усі вихідні дані ДТП, згідно матеріалів кримінального провадження, і цих даних експерту вистачило для того, щоб зробити висновки.

Крім того, слід зазначити, що ні обвинувачений, ні його захисник не скористалися своїм правом та не заявляли клопотання в суді першої інстанції про виклик експерта для допиту під час судового розгляду для роз'яснення чи доповнення його висновку.

Що стосується доводів обвинуваченого про порушення вимог ст.ст. 87, 104 КПК України під час складання протоколу огляду місця події від 03.07.2013 року (т. 1 а.к.п. 72-82), а саме, про відсутність посилання на технічні прилади, які використовувались при замірах в тексті протоколів, відсутність підпису обвинуваченого в протоколі, то ці порушення не є істотними та такими, що слугують підставою для визнання цього доказу недопустимим.

Така ж думка судової колегії і стосовно визнання недопустимим доказом протоколу проведення слідчого експерименту від 17.09.2013 року, який було проведено з потерпілим ОСОБА_4 (т. 1 а.к.п. 101-103), у зв'язку з тим, що, як зазначає ОСОБА_2, він був присутнім при цьому слідчому експерименті, але його не було зазначено як учасника цієї процесуальної дії в протоколі.

Слід зазначити, що метою проведення слідчого експерименту була перевірка та уточнення відомостей відносно ДТП, що сталося 03.07.2013 року, за поясненнями саме потерпілого ОСОБА_4, і ця слідча дія відповідає вимогам ст. 240 КПК України.

Таким чином, в ході досудового розслідування та судового розгляду були встановлені і досліджені всі обставини, з'ясування яких мало значення для правильного вирішення провадження, а тому висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого йому злочині підтверджуються сукупністю достатніх, допустимих та належних доказів, зібраних у встановленому законом порядку і з достатньою повнотою досліджених судом.

Перевіривши матеріали кримінального провадження та прослухавши технічний засіб фіксації судового засідання, колегія суддів приходить до висновку, що під час досудового розслідування та судового розгляду істотних порушень кримінального процесуального закону, які б могли вплинути на вирішення питання про винуватість ОСОБА_2 у скоєнні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, не припущено.

За встановлених судом фактичних обставин провадження, дії ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 286 КК України кваліфіковані правильно.

При призначенні покарання обвинуваченому суд достатньою мірою взяв до уваги обставини, що підлягають врахуванню відповідно до ст. 65 КК України, обставини, які пом'якшують покарання, і призначив покарання, необхідне і достатнє для виправлення обвинуваченого, та попередження нових злочинів.

За викладених обставин колегія суддів не вбачає достатніх підстав для задоволення апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_2 та скасування вироку суду першої інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів апеляційного суду,-

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_2 залишити без задоволення, а вирок Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 жовтня 2015 року у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до ЄРДР 03 липня 2013 року за № 12013040760001986, відносно ОСОБА_2 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з дня її проголошення.

На судові рішення першої та апеляційної інстанцій може бути подана касаційна скарга до Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.

Судді Апеляційного суду

Дніпропетровської області

С.Б. Мажара Т.Л. Яценко А.О. Пістун