АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

________________________________________________________________

Справа №642/6053/15-ц. Головуючий І інст.: - Пашнєв В.Г.

Провадження №22-ц-/790/1424/16. Суддя-доповідач:- Кокоша В.В.

Категорія: договірні.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 березня 2016 року. Судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - судді: - Кокоші В.В.,

суддів: - Бобровського В.В., Черкасова В.В.,

за участю секретаря: - Лашакової Д.І.,

заслухавши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 19 листопада 2015 року по справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_8 - про стягнення процентів за договором позики, трьох процентів річних, неустойки, звернення стягнення на предмети іпотеки, виселення,

в с т а н о в и л а:

У липні 2015 року ОСОБА_6 звернувся в суд із вказаним позовом.

В обґрунтування своїх вимог зазначав, що 17 вересня 2010 року він та ОСОБА_8 уклали договір позики, за умовами якого він передав у власність позивачки валютні цінності у вигляді та в натурі на суму 46 870 доларів США, а остання зобов'язалася повернути йому позику не пізніше 17 грудня 2010 року в порядку та строки встановлені пунктом 1 договору, а саме: 1300 доларів США не пізніше 17 жовтня 2010 року, 1300 доларів США не пізніше 17 листопада 2010 року, 44 270 доларів США не пізніше 17 грудня 2010 року.

На забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором 17 вересня 2010 року він та ОСОБА_8 уклали іпотечні договори, посвідчені приватним нотаріусом Харківського МНО Карташовою С.І., за умовами яких ОСОБА_8 передала йому в іпотеку належні їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1, квартиру АДРЕСА_2.

Свої зобов'язання за договором позики ОСОБА_8 не виконала та у визначений договором позики строк валютні цінності не повернула.

Рішенням Ленінського ра­йонного суду м. Харкова від 20 січня 2014 року стягнуто з ОСОБА_8 на його користь заборгованість за договором позики від 17 вересня 2010 року у розмірі 593 457 грн. 29 коп., судові втрати у розмірі 1 820 грн.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 9 червня 2015 року стягнуто з ОСОБА_8 на його користь за договором позики від 17 вересня 2010 року заборгованість за відсотками за період з 6 квітня 2011 року по 15 листопада 2013 року у розмірі 195 830 грн. 68 коп., три проценти річних у розмірі 77 551 грн. 48 коп., а всього 273 382 грн. 16 коп., судові витрати у розмірі 3441 грн.

Рішення судів ОСОБА_8 не виконані, заборгованість за договором позики йому не повернута.

Розмір неповернутої йому суми боргу становить 46 870 доларів США.

За користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Договором позики від 17 вересня 2010 року не встановлено розмір процентів за користування позикою, а тому їх розмір має визначатися відповідно до ст. 1048 ЦК України на рівні облікової ставки Національного банку України.

У період з 15 листопада 2013 року по 16 листопада 2015 року ОСОБА_8 користувалася належними йому грошовими коштами в сумі 46 870 доларів США, а тому вона зобов'язана сплатити йому проценти за користування грошима в сумі еквівалентній 11 645 доларів США. Згідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання гро­шового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений догово­ром або законом.

Відповідачка ОСОБА_8 прострочила виконання грошового зобов'язання у період з 15 листопада 2013 року по 16 листопада 2015 року, а тому зобов'язана сплатити йому три проценти річних від простроченої суми боргу, які становлять еквівалент 2 342 долари США.

Пунктом 7 договору позики від 17 вересня 2010 року він та ОСОБА_8 передбачили, що за прострочення виконання своїх зобов'язань по поверненню позики позичальник повинен сплатити позикодавцю штраф (пеню) у розмірі 1500 грн. за кожний день прострочення.

Відповідачка ОСОБА_8 прострочила виконання зобов'язань по поверненню позики у період з 16 липня 2014 року по 16 липня 2015 року, а тому зобов'язана сплатити йому штраф (пеню) у розмірі 547 500 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідачка ОСОБА_8 не виконала свої зобов'язання за договором позики, а тому він набув право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, з виселенням ОСОБА_8 з іпотечного майна.

Посилаючись на вказані обставини та ст. ст. 526, 530, 536, 546, 549, 611, 625, 1046, 1048-150 ЦК України, ст. ст. 9, 109 ЖК України, ст. ст. 7,12, 33, 38-40 Закон України «Про іпотеку», ОСОБА_6 просив суд стягнути з ОСОБА_8 на його користь проценти за користування позикою та три проценти річних в сумі еквівалентній 13 987 доларів США за курсом НБУ на день ухвалення рішення у справі, та неустойку в сумі 547 500 грн.

В рахунок задоволення його вимог до ОСОБА_8 за договором позики від 17 вересня 2010 року на суму 872 100 грн. 45 коп. відповідно рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 20 січня 2014 року, рішення Апеляційного суду Харківської області від 9 червня 2015 року та вимог, заявлених в цьому позові щодо стягнення процентів за користування позикою та трьох процентів річних в сумі еквівалентній 13 987 доларам США за курсом НБУ на день ухвалення рішення у справі, неустойки в сумі 547 500 грн., звернути стягнення на предмети іпотеки - квартиру АДРЕСА_2 та квартиру АДРЕСА_1 із застосуванням визначеної ст. 38 Закону України «Про іпотеку» процедури продажу шляхом надання йому як іпотекодержателю права на продаж предметів іпотеки будь-якій третій особі - покупцю на його власний роз­суд за ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид май­на, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна на момент продажу.

Надати йому особисто та через представника, право пред'являти правовстановлюючі документи на предмети іпотеки, усно та письмово звертатися, одержувати і подавати необхідні дові­дки (в тому числі про сімейний стан іпотекодавця, належність її майна на праві влас­ності, про кількість продажів, визначення нормативної вартості тощо), будь-які витя­ги з усіх державних реєстрів прав власності, інших речових прав на нерухоме майно та обтяжень об'єктів нерухомого майна, звіти про оцінку майна (в тому числі висновки експертів) та будь-які інші документи в Державній реєстраційній службі України, Державній міграційній службі України та інших державних органах, установах, підп­риємствах, організаціях усіх форм власності, в державних нотаріальних конторах, у приватних нотаріусів та в архівних установах (в тому числі з вимогами про відкриття нового розділу стосовно предметів іпотеки в реєстрі прав власності на нерухоме май­но) та вчиняти всі інші необхідні дії, пов'язані з продажем предметів іпотеки.

З метою збереження предметів іпотеки до моменту їх реалізації, передати предмети іпотеки - квартиру АДРЕСА_2 АДРЕСА_1 в його управління на період до їх реалізації з наданням права обладнання предметів іпотеки новими охоронними пристроями, вільного дос­тупу до об'єктів нерухомого майна, зміни замків, а також укладання договорів на охо­рону зі спеціалізованими підприємствами, укладання договорів оренди предметів іпо­теки з правом отримання орендної плати.

Виселити ОСОБА_8 з іпотечного майна - квартири АДРЕСА_2, та квартири АДРЕСА_1

Стягнути з ОСОБА_8 на його користь понесені ним та документально підтверджені судові витрати.

Відповідачка ОСОБА_8 в судове засідання не з'явилась.

Згідно заяви поданої до суду, просила суд застосувати строк загальної позовної давності до вимог про стягнення процентів у розмірі 13 987 доларів США та звернення стягнення на предмет іпотеки, передбачений ст. 257 ЦК України, а також застосувати спеціальний строк позовної давності до вимог про стягнення неустойки в сумі 570 000 грн., передбачений ст. 258 ЦК України.

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 19 листопада 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_6 - ОСОБА_7, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з підстав, передбачених п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 17 вересня 2010 року ОСОБА_6 та ОСОБА_8 уклали договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Харківського МНО Карташовою С.І. за р. №2946, за умовами якого ОСОБА_6 передав у власність ОСОБА_8 валютні цінності у вигляді та в натурі на суму 46 870 доларів США, а остання зобов'язалася повернути йому позику не пізніше 17 грудня 2010 року в порядку та строки встановлені пунктом 1 договору позики, а саме: 1300 доларів США не пізніше 17 жовтня 2010 року, 1300 доларів США не пізніше 17 листопада 2010 року, 44 270 доларів США не пізніше 17 грудня 2010 року.

Пунктом 7 вказаного договору сторони передбачили, що за прострочення виконання своїх зобов'язань позичальник повинен сплатити на користь позикодавця штраф (пеню) у розмірі 1500 грн. за кожний день прострочення (а. с. 10).

На забезпечення виконання зобов'язань за договором позики 17 вересня 2010 року ОСОБА_6 та ОСОБА_8 уклали іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Харківського МНО Карташовою С.І. за р. №2948, за умовами якого ОСОБА_8 передала в іпотеку ОСОБА_6 належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1, житловою площею 44,7 кв. м., загальною площею 63, 1 кв. м.(а. с.28-29).

Крім того, на забезпечення виконання зобов'язань за договором позики 17 вересня 2010 року ОСОБА_6 та ОСОБА_8 уклали іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Харківського МНО Карташовою С.І. за р. №2950, за умовами якого ОСОБА_8 передала в іпотеку ОСОБА_6 належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_2, житловою площею 41, 4 кв. м., загальною площею 56, 8 кв. м. (а. с.30-31).

Підпунктом «б» пункту 12 іпотечних договорів від 17 вересня 2010 року сторони передбачили, що у випадку невиконання іпотекодавцем письмової вимого іпотекодержателя про усунення порушення зобов'язання за цими договорами та/або договором позики, таку вимогу іпотекодержатель може задовольнити за рахунок предметів іпотеки шляхом продажу предметів іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом на підставі договору купівлі-продажу у порядку ст. 38 Закону України «Про іпотеку», для чого іпотекодавець шляхом підписання цих договорів надає іпотекодержателю право укласти такі договори за ціною, яка встановлена за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем на момент укладання договорів, або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, та на умовах, визначених на власний розсуд іпотекодержателя і здійснити всі необхідні дії.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 29 квітня 2013 року, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Харківського області від 18 вересня 2013 року ОСОБА_8 відмовлено у задоволенні позову до ОСОБА_6, третя особа - приватний нотаріус Харківського МНО Карташова С.І. про визнання договору позики від 17 вересня 2010 року та іпотечних договорів від 17 вересня 2010 року недійсними ( а. с. 9-11).

Рішенням Ленінського ра­йонного суду м. Харкова від 20 січня 2014 року стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 заборгованість за договором позики від 17 вересня 2010 року у розмірі 593 457 грн. 29 коп., з яких: заборгованість за договором позики - 373 333 грн. 61 коп., заборгованість за процентами - 18073 грн. 27 коп., три проценти річних - 4050 грн. 41 коп., неустойка за прострочення виконання зобов'язання - 198 000 грн., а також судові втрати у розмірі 1 820 грн.(а. с.12-14).

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 9 червня 2015 року стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 за договором позики від 17 вересня 2010 року заборгованість за відсотками за період з 6 квітня 2011 року по 15 листопада 2013 року у розмірі 195 830 грн. 68 коп., три проценти річних у розмірі 77 551 грн. 48 коп., а всього 273 382 грн. 16 коп., а також судові витрати у розмірі 3441 грн.(а. с.18-19).

Рішення судів ОСОБА_8 не виконані, заборгованість за договором позики ОСОБА_6 не виплачена.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що позивач пропустив строк позовної давності на звернення з позовом до суду про стягнення заборгованості за процентами за користування позикою, трьох процентів річних від простроченої суми, звернення стягнення на предмети іпотеки, виселення.

Проте, погодитися з таким висновком суду не можна, оскільки він дійшов його з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Позивачем ОСОБА_6 заявлено вимоги про стягнення процентів за користування позикою, трьох процентів річних від простроченої суми за період з 15 листопада 2013 року по 16 листопада 2015 року, звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за договором позики, виселення з іпотечного майна.

Матеріали справи свідчать, що заборгованість за договором позики від 17 вересня 2010 року в сумі еквівалентній 46870 доларів США стягнута з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_10 рішенням Ленінського ра­йонного суду м. Харкова від 20 січня 2014 року.

Заборгованість за процентам за договором позики від 17 вересня 2010 року, що виникли за період з 6 квітня 2011 року по 15 листопада 2013 року у розмірі 195 830 грн. 68 коп., а також три проценти річних від простроченої суми, що виникли за період з 6 квітня 2011 року по 15 листопада 2013 року у розмірі 77 551 грн. 48 коп., стягнуті з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_10 рішенням Апеляційного суду Харківської області від 9 червня 2015 року.

Наведене свідчить, що позивачем не пропущено строк позовної давності на звернення з позовом в суд про стягнення процентів за користування позикою, трьох процентів річних від простроченої суми за період з 15 листопада 2013 року по 16 листопада 2015 року, звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за договором позики, виселення з іпотечного майна.

За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову з таких підстав.

Згідно ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Розмір процентів умовами договору позики від 17 вересня 2010 року сторонами не встановлений.

Розмір неповернутої суми боргу ОСОБА_8 на час розгляду справи судом становить 46 870 доларів США.

Розрахунок процентів за користування позикою проведено позивачем виходячи з облікової ставки Національного банку України у розмірі 11 645 доларів США ( а. с. 4).

При цьому, облікова ставка Національного банку України за період з 15 листопада 2013 року по 15 квітня 2014 року становила 6.50% річних, за період з 15 квітня 2014 року по 17 липня 2014 року становила 9.50 % річних, за період з 17 липня 2014 року по 13 листопада 2014 року становила 12.50% річних, за період з 13 листопада 2014 року по 6 лютого 2015 року становила 14.00 % річних, за період з 6 лютого 2015 року по 4 березня 2015 року становила 19.50 % річних, за період з 4 березня 2015 року по 16 липня 2015 року становила 30.00 % річних.

Такий розрахунок відповідає вимогам чинного законодавства, а тому може бути прийнятий судом при вирішення спору між сторонами.

На час ухвалення рішення апеляційним судом офіційний курс гривні встановлений Національним банком України по відношенню до долара США становить 26,8854.

Отже, еквівалент 11 645 доларів США становить 313 080 грн. 48 коп. (11 645 х 26,8854 = 313 080, 48).

Зважаючи на те, що відповідач не повернула позивачу у встановлений договором строк суму позики у розмірі 46 870 доларів США, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 проценти від суми позики за договором позики від 17 вересня 2010 року за період з 15 листопада 2013 року по 16 липня 2015 року у розмірі 313 080 грн. 48 коп.

Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розмір неповернутої суми боргу на час розгляду справи судом становить 46 870 доларів США, період прострочення повернення боргу становить з 15 листопада 2013 року по 16 липня 2015 року, кількість прострочених днів 608.

Три проценти річних від простроченої суми боргу за період з 15 листопада 2013 року по 16 липня 2015 року становить 2 342 доларів США (46870 : 100% х 3% : 365 х 608 = 2 342 ( а. с. 4).

На час ухвалення рішення апеляційним судом офіційний курс гривні встановлений Національним банком України по відношенню до долара США, складає 26,8854.

Отже, еквівалент 2 342 доларів США становить 62 965 грн. 60 коп. (2 342 х 26,8854 =62965, 60).

Зважаючи на те, що відповідач не повернула позивачу у встановлений договором строк суму позики у розмірі 46870 доларів США, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 три проценти від простроченої суми за договором позики від 17 вересня 2010 року за період з 15 листопада 2013 року по 16 липня 2015 року у розмірі 62 965 грн. 60 коп.

Згідно ч. 1 ст. 12 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Частиною 5 ст. З Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 42 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», резолютивна частини рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки має відповідати вимогам як статті 39 Закону України «Про іпотеку», так і положенням п. 4 ч.1 ст. 215 ЦПК України. Зокрема, у ньому в обов'язковому порядку має зазначатись: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації (при цьому суд може зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій).

Зважаючи на те, що ОСОБА_8 не виконала свої зобов'язання за договором позики від 17 вересня 2010 року ОСОБА_6 набув вправо задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмети іпотеки.

Відповідно до звітів про незалежну оцінку майна ТОВ «Харківська інвестиційна агенція нерухомості» від 25 лютого 2016 року, ринкова вартість квартири АДРЕСА_2 становить 533 920 грн., ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 становить 782 400 грн.( а. с.141-152, 153-161).

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає за необхідне в рахунок погашення заборгованості за договором позики від 17 вересня 2010 року, стягнутої з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 за рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 20 січня 2014 року у розмірі 593 457 грн. 29 коп., з яких: заборгованість за договором позики - 373 333 грн. 61 коп., заборгованість за процентами - 18073 грн. 27 коп., три проценти річних - 4050 грн. 41 коп., неустойка за прострочення виконання зобов'язання - 198 000 грн., стягнутої за рішенням Апеляційного суду Харківської області від 9 червня 2015 року у розмірі 273 382 грн. 16 коп., з яких: заборгованість за відсотками - 195 830 грн. 68 коп., три проценти річних - 77 551 грн. 48 коп., стягнутої заборгованості за цим рішенням суду у розмірі 376 046 грн. 08 коп., з яких: заборгованість за відсотками - 313 080 грн. 48 коп., три проценти річних - 62 965 грн. 60 коп., звернути стягнення на предмети іпотеки із застосуванням визначеної ст. 38 Закону України «Про іпотеку» процедури шляхом надання іпотекодержателю ОСОБА_6 права на продаж будь-якій особі-покупцеві належної ОСОБА_8 на підставі договору дарування, посвідченого Другою Харківською держаною нотаріальної конторою від 24 червня 1999 року за р. №3-1989 - квартиру АДРЕСА_1, житловою площею 44,7 кв. м., загальною площею 63, 1 кв. м. за ціною 782 400 грн., а також належної ОСОБА_8 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 16 жовтня 1995 року, виданого 2-ю Харківською дистанцією цивільних споруд Південної залізниці та договору дарування, посвідченого Другою Харківською держаною нотаріальною конторою від 17 січня 1996 року за р. №2-481 - квартиру АДРЕСА_2, житловою площею 41, 4 кв. м., загальною площею 56, 8 кв. м. за ціною 533 920 грн.

Надати ОСОБА_6 право особисто та через представників пред'являти правовстановлюючі документи на предмети іпотеки, письмово звертатись, одержувати і подавати необхідні довідки (в тому числі про сімейний стан іпотекодавця, належність її майна на праві власності, про кількість продажів), будь-які витяги з усіх державних реєстрів прав власності, інших речових прав на нерухоме майно та обтяжень об'єктів нерухомого майна, звіти про оцінку майна (в тому числі висновки експертів) та будь-які інші документи в Державній реєстраційній службі України, Державній міграційній службі України та інших державних органах, установах, підприємствах, організаціях усіх форм власності, в державних нотаріальних конторах, у приватних нотаріусів та в архівних установах та вчиняти всі інші необхідні дії, пов'язані з продажем предметів іпотеки.

Посилання ОСОБА_8 на те, що на теперішній час суд не має права звертати стягнення на предмети іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, квартиру АДРЕСА_2, оскільки ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Харківської області від 30 грудня 2015 року на них накладено арешт, не можуть бути прийняті до уваги колегією судів.

Накладання арешту на іпотечне майно не позбавляє суд права звернути стягнення на предмети іпотеки, оскільки рішення суду в цій частині підлягає виконанню після скасування судом накладеного арешту.

За правилами п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Договір позики укладено сторонами на строк до 17 грудня 2010 року.

Таким чином, строк позовної давності для позикодавця у разі невиконання позивальником зобов'язань за договором позики почався 18 грудня 2010 року.

З урахуванням того, що ОСОБА_6 вже звертався до суду з позовом у травні 2011 року позовна давність для нього переривалася відповідно до ч. 2 ст.264 ЦК України.

Проте, на час звернення до суду з вимогами, що є предметом розгляду, позовна давність в один рік сплила.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_8 про стягання неустойки в сумі 547 500 грн.

Колегія суддів вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про передачу йому в управління предметів іпотеки на період до їх реалізації з наданням права обладнання предметів іпотеки новими охоронними пристроями, вільного доступу до об'єктів нерухомого майна, зміни замків, а також укладання договорів на охорону зі спеціалізованими підприємствами, укладання договорів оренди предметів іпотеки з правом отримання орендної плати, оскільки передача предметів іпотеки в управління позивача порушить права власника квартир ОСОБА_8

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Частиною 1 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного жилого приміщення є ст. 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

Частина 3 ст. 109 ЖК УРСР регулює порядок виселення громадян.

За змістом ч. 2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та ч. 3 ст. 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Отже, ч. 2 ст. 109 ЖК УРСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі ч. 2 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» підлягають застосуванню як положення ст. 40 цього Закону та і норма ст. 109 ЖК УРСР.

За змістом зазначених норм особам, яких виселяють із жилого приміщення, що є предметом іпотеки і придбаний не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, при звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку одночасно надається інше постійне житло. При цьому за положеннями ч. 2 ст. 109 ЖК УРСР постійне житло вказується у рішення суду.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 18 березня 2015 року у справі № 6-39цс15.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що квартира АДРЕСА_1 та квартира АДРЕСА_2 придбана ОСОБА_8 не за рахунок отриманої позики, іншого постійного житла вона не має, а тому підстави для її виселення з іпотечних квартир відсутні.

Згідно ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з

другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

При зверненні з позовом в суд ОСОБА_6 сплачено на користь держави судовий збір у розмірі 3654 грн., а при подачі апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції сплачено судовий збір у розмірі 4019 грн. 40 коп., всього сплачено 7673 грн. 40 коп.

Вказані судові витрати підлягають стягненню з ОСОБА_8 на користь позивача, оскільки суд частково задовольняє позов ОСОБА_6

Керуючись ст. ст. 303, 304, п. 2 ч. 1 ст. 307, п. п. 3, 4 ч.1 ст. 309, ст. 313, ч. 2 ст. 314, ст. ст. 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія,

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 задовольнити - частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 19 листопада 2015 року - скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_6 до ОСОБА_8 про стягнення процентів за договором позики, трьох процентів річних, неустойки, звернення стягнення на предмети іпотеки, виселення, задовольнити - частково.

Стягнути з ОСОБА_8 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь ОСОБА_6 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) заборгованість за процентам за договором позики від 17 вересня 2010 року за період з 15 листопада 2013 року по 16 липня 2015 року у розмірі 313 080 грн. 48 коп., три проценти річних від простроченої суми за період 15 листопада 2013 року по 16 липня 2015 року у розмірі 62 965 грн. 60 коп., а всього 376 046 (триста сімдесят шість тисяч сорок шість ) грн. 08 (вісім) коп.

В рахунок погашення заборгованості за договором позики від 17 вересня 2010 року, стягнутої з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 за рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 20 січня 2014 року у розмірі 593 457 грн. 29 коп., з яких: заборгованість за договором позики - 373 333 грн. 61 коп., заборгованість за процентами - 18073 грн. 27 коп., три проценти річних - 4050 грн. 41 коп., неустойка за прострочення виконання зобов'язання - 198 000 грн., стягнутої за рішенням Апеляційного суду Харківської області від 9 червня 2015 року у розмірі 273 382 грн. 16 коп., з яких: заборгованість за відсотками - 195 830 грн. 68 коп., три проценти річних - 77 551 грн. 48 коп., стягнутої заборгованості за цим рішенням суду у розмірі 376 046 грн. 08 коп., з яких: заборгованість за відсотками - 313 080 грн. 48 коп., три проценти річних - 62 965 грн. 60 коп., звернути стягнення на предмети іпотеки із застосуванням визначеної ст. 38 Закону України «Про іпотеку» процедури шляхом надання іпотекодержателю ОСОБА_6 права на продаж будь-якій особі-покупцеві належної ОСОБА_8 на підставі договору дарування, посвідченого Другою Харківською держаною нотаріальної конторою від 24 червня 1999 року за р. №3-1989 - квартиру АДРЕСА_1, житловою площею 44,7 кв. м., загальною площею 63,1 кв. м. за ціною 782 400 (сімсот вісімдесят дві тисячі чотириста) грн., а також належної ОСОБА_8 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 16 жовтня 1995 року, виданого 2-ю Харківською дистанцією цивільних споруд Південної залізниці та договору дарування, посвідченого Другою Харківською держаною нотаріальною конторою від 17 січня 1996 року за р. №2-481 - квартиру АДРЕСА_2, житловою площею 41, 4 кв. м., загальною площею 56, 8 кв. м. за ціною 533 920 (п'ятсот тридцять три тисячі дев'ятсот двадцять) грн.

Надати ОСОБА_6 право особисто та через представників пред'являти правовстановлюючі документи на предмети іпотеки, письмово звертатись, одержувати і подавати необхідні довідки (в тому числі про сімейний стан іпотекодавця, належність її майна на праві власності, про кількість продажів), будь-які витяги з усіх державних реєстрів прав власності, інших речових прав на нерухоме майно та обтяжень об'єктів нерухомого майна, звіти про оцінку майна (в тому числі висновки експертів) та будь-які інші документи в Державній реєстраційній службі України, Державній міграційній службі України та інших державних органах, установах, підприємствах, організаціях усіх форм власності, в державних нотаріальних конторах, у приватних нотаріусів та в архівних установах та вчиняти всі інші необхідні дії, пов'язані з продажем предметів іпотеки.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_6 - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 судові витрати у розмірі 7 673 ( сім тисяч шістсот сімдесят три) грн. 40 (сорок ) коп.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді: