УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №289/320/15-ц Головуючий у 1-й інст. Сіренко Н. С.

Категорія 27 Доповідач Галацевич О. М.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді Галацевич О.М.

суддів Матюшенка І.В., Широкової Л.В.,

з участю секретаря судового засідання Мишаковської В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" про визнання кредитного договору недійсним,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах якої діє представник за довіреністю ОСОБА_2,

на рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 17 лютого 2016 року,

встановила:

У лютому 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, у якому просила визнати недійсним кредитний договір № ZRRWAK20450180 від 13 липня 2007 року. В обґрунтування позову зазначила, що не укладала такого правочину з відповідачем, дізналась про його існування з рішення Радомишльського районного суду від 22 січня 2015 року у справі №289/2207/14-ц, у якому містилось посилання на цей договір. Підставою для визнання вищевказаного правочину недійсним також зазначила: порушення відповідачем вимог Закону України «Про захист прав споживачів» щодо неповідомлення її про укладення оспорюваного договору, відсутності відомостей про умови кредитування, порушення норм ЦК України щодо письмової форми договору, відсутності погодження усіх його істотних умов тощо.

Рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області від 17 лютого 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про встановлення нікчемності правочину відмовлено. Вирішено питання про стягнення судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.

В якості доводів скарги зазначив обставини, якими обґрунтовувались позовні вимоги. Також, на його думку, суддя у своєму рішенні не міг посилатися на описку щодо номеру кредитного договору, допущену у іншому судовому рішенні, оскільки така описка не виправлена у визначеному законом порядку. Крім того, вважає, що існування кредитного договору №ZRRWAK20450180 від 13 липня 2007 року підтверджено змістом договору страхування від цього ж числа, зокрема п. 5.2, де зазначено «цей договір укладено на виконання договору застави, укладеного між ПриватБанком та Страхувальником (ОСОБА_1) від 13.07.2007 року №ZRRWAK20450180, з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 13.07.2007 року №ZRRWAK20450180». Вважає помилковим висновок суду про необхідність доведення позивачем обставин укладення оспорюваного договору, оскільки позивач, на його думку, «має довести протилежне, так як в його інтересах визнати кредитний договір недійсним». Разом з тим, вважає, що обставина наявності оспорюваного правочину не підлягає доказуванню, оскільки встановлена рішеннями у цивільних справах №289/563/14-ц та №289/2207/14-ц. Зазначає, що судом не надано правової оцінки доводам ОСОБА_1 щодо порушення відповідачем Закону України «Про захист прав споживачів» та безпідставно стягнуто з неї судовий збір.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.

За змістом ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

Судом встановлено, що у мотивувальній частині тексту рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 22.01.2015 року у справі № 289/2207/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживача та встановлення нікчемності правочину, а саме кредитного договору №ZRRWAЕ00000180 від 13.07.2007 року, міститься абзац наступного змісту: «Так, судом встановлено, що 13 липня 2007 року між позивачкою та ЗАТ (ПАТ) КБ «ПриватБанк»…..укладений кредитний договір №ZRRWAЕ00000180 з терміном дії з 13 липня 2007 року по 12 липня 2012 року включно, відповідно до умов якого банк надає позивачці кредит на купівлю автомобіля в розмірі 22193,84 дол. США. В цей же день між позивачкою та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладений договір Застави, де з метою забезпечення виконання кредитного договору предметом застави являвся належний на праві власності ОСОБА_1 наземний транспортний засіб «Крайслер» 2002 року випуску, д.н. НОМЕР_1. В цей же день між позивачкою та ЗАТ «Інгострах» укладений Договір страхування наземного транспортного засобу №ZRRWAK00048785. Цей договір укладений на виконання договору застави між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором №ZRRWAK20450180 від 13 липня 2007 року.».

У справі №289/563/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Страхова компанія «Інго-страх» про захист прав споживача, визнання недійсним договору страхування наземного транспортного засобу № ZRRWAK00048785 від 13.07.2007 року, позивач вказував на вищевказані обставини та наявність у п. 5.2 договору страхування посилання на укладення його з метою забезпечення виконання умов кредитного договору №ZRRWAK20450180 від 13 липня 2007 року, про що суд вказав у вступній частині рішення цього ж суду від 01.10.2014 року при зазначенні предмету позову.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 не доведено вчинення кредитного договору № ZRRWAK20450180 від 13 липня 2007 року між нею та відповідачем. Існування кредитного договору №ZRRWAK20450180 від 13 липня 2007 року спростовується відповідною довідкою, доданою до заперечень на апеляційну скаргу, та змістом позовної заяви ОСОБА_1 про те, що договір з такими реквізитами нею не укладався.

Тому, висновок суду щодо відсутності підстав для задоволення позову є правильним.

Як у мотивувальній так і у прохальній частинах позову ОСОБА_1 містяться доводи та вимога про визнання кредитного договору №ZRRWAK20450180 від 13 липня 2007 року недійсним. Проте, в порушення положень ст. 11 ЦПК України, суд відмовив у задоволенні позову про встановлення його нікчемності.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням, в порядку ст. 309 ЦПК України, нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання кредитного договору №ZRRWAK20450180 від 13 липня 2007 року недійсним.

Наявність у тексті судового рішення інформації про оспорюваний договір не свідчить про його вчинення сторонами у справі та не створює для них жодних юридичних наслідків. Таку описку може бути усунуто судом в порядку ст. 219 ЦПК України.

З наведених вище підстав посилання на цей договір у договорі страхування № ZRRWAK00048785 від 13.07.2007 року не має правового значення для вирішення даного спору. Крім того, строк дії договору страхування закінчився 12.07.2008 року (а.с. 155).

У відповідності до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Враховуючи вищевикладене, доводи апеляційної скарги у частині відсутності обов'язку у позивача доведення факту існування оспорюваного договору, є безпідставними.

Також безпідставними колегією суддів визнаються доводи про те, що обставина існування оспорюваного правочину встановлена судовими рішеннями у цивільних справах №289/563/14-ц та №289/2207/14-ц та не підлягає доказуванню, оскільки така інформація у цих судових рішеннях фактично є опискою.

Посилання апелянта на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22.10.2014 року є помилковим, оскільки висновки цього суду не є обов'язковими для застосування судами загальної юрисдикції, на відміну від висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду України (ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України).

За обставин не вчинення сторонами кредитного договору №ZRRWAK20450180 від 13 липня 2007 року, доводи позивача про порушення відповідачем вимог Закону України «Про захист прав споживачів», зокрема: неповідомлення її про укладення оспорюваного договору, відсутності відомостей про умови кредитування тощо не має правового значення для вирішення спору.

Разом з тим, судом першої інстанції безпідставно стягнуто судовий збір з ОСОБА_1, так як на час звернення позивача до суду (25.02.2015 року) діяв Закон України «Про судовий збір» у редакції від 01.01.2015 року, ст. 5 якого передбачала звільнення від сплати судового збору споживачів - за позовами, що пов'язані з порушенням їхніх прав.

Тому рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_1 судових витрат підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про судовий збір", зі змінами, що набрали чинності з 1 вересня 2015 року, споживачі за позовами, що пов'язані з порушенням їхніх прав не звільняються від сплати судового збору.

Відтак, з ОСОБА_1 на користь держави підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 267,96 грн. відповідно до розмірів, встановлених ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 17 лютого 2016 року скасувати, ухваливши нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" про визнання недійсним кредитного договору № ZRRWAK20450180 від 13 липня 2007 року за безпідставністю.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в сумі 267,96 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий Судді: