Номер провадження: 22-ц/785/1896/16

Головуючий у першій інстанції Шенцева О. П.

Доповідач Панасенков В. О.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.03.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - судді Панасенкова В.О.

суддів: Парапана В.Ф.

Драгомерецького М.М.,

при секретарі: Колмакові В.І.,

за участю: представника позивачів ОСОБА_3, ОСОБА_4 - ОСОБА_5, представника відповідача Державної казначейської служби України - Масалова П.В., та представника прокуратури Одеської області - Коваля О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами представника ОСОБА_3, ОСОБА_4 - ОСОБА_5, Державної казначейської служби України на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 грудня 2015 року за позовом представника ОСОБА_3, ОСОБА_4 - ОСОБА_5, до Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої внаслідок незаконних рішень, дій чи бездіяльності органу, що здійснює досудове розслідування та прокуратури,

в с т а н о в и л а:

08 квітня 2013 року представник громадянина США ОСОБА_3 (до зміни прізвища, імені та по-батькові - ОСОБА_8) та громадянина України ОСОБА_4 - ОСОБА_5, звернувся до суду з вказаним позовом, який остаточно уточнив 04 грудня 2015 року в частині розрахунку майнової та моральної шкоди, обґрунтовуючи вимоги тим, що 5 березня 1999 року громадянин США ОСОБА_3 (ОСОБА_8.) був захоплений бандитським угрупованням з метою отримання викупу в розмірі 800000 дол. США, що встановлено вироком апеляційного суду Миколаївської області від 20 червня 2007 року за обвинуваченням ОСОБА_9 ОСОБА_10, ОСОБА_11 та інших в скоєні різних тяжких злочинів. Випробовуючи фізичні і психічні катування і насильство ОСОБА_8 змушений був погодитися на виплату необхідної суми грошей, після чого став телефонувати своїм знайомим з тим, щоб вони збирали гроші для його викупу. Він подзвонив своєму старому знайомому ОСОБА_4 і попросив його допомогти. Викрадачі розмовляли з ОСОБА_4 і домовлялися про місце та спосіб передачі грошей. 19 березня 1999 року при перевезенні автомобілем частини валютних коштів в розмірі 400000 дол. США ОСОБА_4 був затриманий працівниками міліції, валютні кошти в нього були вилучені, що підтверджується матеріалами кримінальної справи №041990183, порушеної 20 березня 1999 року за фактом замаху на використання валютних цінностій як засобу платежу та незаконних валютних операцій, вчинених в крупних розмірах за ознаками ст. ст. 17, 80 ч. 2 КК України (1960р.). В подальшому ОСОБА_8 зміг зібрати спочатку 300000 доларів США, які передав бандитському угрупуванню, а потім ще 500 000 доларів США, після чого його та його сестру відпустили. Вилучені працівниками міліції валютні кошти в розмірі 399110 дол. США належать ОСОБА_8, оскільки наявні в матеріалах справи докази свідчать про належність вилучених у ОСОБА_4 валютних грошей ОСОБА_8, отримання більшої частки власних грошей у його колишньої дружини ОСОБА_12 в розмірі 315 000 доларів США, а також 85 000 доларів США, отриманих ОСОБА_4 за його дорученням, та повернення останніх їх власникам на підставі укладених розписок. Згідно з постановою слідчого від 22.03.1999 року вилучені валютні кошти у сумі 399110 доларів США були здані на збереження до каси Фінансово-економічного управління УМВС України в Одеській області, 22.03.1999 року валютні кошти прийняті до каси ФЕУ УМВС України в Одеській області, що підтверджено довідкою ФЕУ УМВС України в Одеській області № 14/1-590 від 25.09.2001 року. 13.04.1999 року постановою слідчого СУ УМВС України в Одеській області Козлова Д.В. провадження за кримінальною справою № 041990183 була закрита з підстав п. 2 ст. 6 КПК України, за відсутністю складу злочину, вилучені кошти передані постановою слідчого від 13.04.1999 року у власність держави. Ця постанова слідчого не виконана, 30.04.1999 року валютні кошти використані Управлінням МВС України в Одеській області на погашення заборгованості по грошевому забезпеченню співробітників УМВС Одеської області за умови наступного повернення витрачених коштів з державного бюджету. Вказані постанови від 20 березня 1999 року та від 13 квітня 1999 року по кримінальній справі № 041990183, у тому числі, щодо вилучення грошей та передачі їх у власність держави, неодноразово оскаржувались ОСОБА_8, скасовані, провадження по кримінальній справі остаточно закрито 10.12.2012 року. Тому валютні кошти в розмірі 399110 дол. США підлягають поверненню ОСОБА_3 (ОСОБА_8.) з урахуванням положень ч. 2 ст. 625 ЦК України. Крім того, вказаними неправомірними діями працівників міліції, які не повертають йому валютні кошти в розмірі 399110 дол. США, ОСОБА_8 завдана моральна шкоду, яку він оцінює у 330336 грн. Позивачу ОСОБА_4 тривалим притягнення до кримінальної відповідальності органами дізнання та досудового слідства завдана моральна шкода, яка він оцінює у 165166 грн.

Посилаючись на ці обставини, таст. ст. 22, 23, 386, 387, 625, 1166, 1167, 1173, 1176 ЦК України, та ст. ст. 1, 3, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», представник позивачів ОСОБА_3, ОСОБА_4 - ОСОБА_5, просив суд стягнути з Державного бюджету України в особі Державної казначейської служби України: на користь ОСОБА_3

399 110 доларів США, що станом на 04 грудня 2015 року за курсом НБУ еквівалентно 9214973,76 грн., на підставі ст. 1176 ЦК України та ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»;

198 330,33 доларів США, що станом на 04 грудня 2015 року за курсом НБУ еквівалентно 4623139,70 грн., на підставі ст.ст. 1166, 1173, 1176 та п. 2 ст. 625 ЦК України на час постановлення рішення суду;

330 336, 00 грн. на відшкодування моральної шкоди;

на користь ОСОБА_4 моральну шкоду в розмірі 165 168,00 грн., завдану діями та бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства та ГУ УМВС України в Одеській області (т.1, а.с. 1-9, т, 3, а.с. 116-126, 144-146).

Представник відповідача, ГУМВС в Одеській області, проти позову заперечував й в своїх усних та письмових поясненнях зазначав, що до спірних правовідносин не можуть бути застосовані ч.ч. 1, 2 ст. 1176 ЦК України та ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», позивачем ОСОБА_3 не доведено належним чином, що саме йому належать грошові кошти, що вилучені 20 березня 1999року у ОСОБА_13, оскільки він стверджував що грошові кошти збирались родичами та товаришами і були передані довіреній особі ОСОБА_4 У вироку апеляційного суду Миколаївської області від 20 липня 2007 року не містяться обставин щодо належності коштів ОСОБА_3, не доведено факт завдання позивачу ОСОБА_3 моральних страждань з боку органів внутрішніх справ та неправомірність дій цих органів відносно нього, не доведений факт спричинення моральної шкоди позивачу ОСОБА_4, оскільки кримінальна справа не була порушена у відношення конкретних осіб, а за фактом, він не затримувався за кримінальною справою й був допитаний один раз, 21 березня 1999 року, як свідок (т.2, а.с. 24-25, 74-77).

Представник відповідача, Державної казначейської служби України, в судове засідання не з'явився.

Рішенням суду першої інстанції позов представника позивачів ОСОБА_3, ОСОБА_4 - ОСОБА_5, задоволено частково. Суд стягнув з Державного бюджету України в особі Державної казначейської служби України на користь громадянина США ОСОБА_3 (до зміни прізвища, імені та по батькові - ОСОБА_8) 399 110 доларів США, що за курсом НБУ станом на 04.12.2015 року з розрахунку 23,088807 грн. за 1 долар США, становить 9 214 973,76 грн. (т. 3, а.с. 187-193).

В апеляційній скарзі представник позивачів ОСОБА_3, ОСОБА_4 - ОСОБА_5, просить рішення суду першої інстанції змінити й ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, мотивуючи тим, що відмовляючи у задоволенні частини вимог, суд порушив норми процесуального та матеріального права, а саме: судом не була в повній мірі дана кваліфікація статусу та дій УМВС України в Одеській області щодо зберігання тимчасово вилучених по кримінальній справі №0419900183 валютних цінностей, неправомірності їх використання без достатньої правової підстави та наступного ухилення УМВС від повернення незаконно вилучених грошових коштів з 30 квітня 1999 року по 17 жовтня 2014 року та Державним бюджетом - з 17 жовтня 2014 року, а також безпідставно не враховано, що позивач ОСОБА_3 поніс втрати внаслідок моральних страждань, пов'язаних з неправомірним заволодінням УМВС України в Одеській області його майном - грошовими коштами, що призначались для його викупу у бандитського угрупованням та могло привести для тяжких наслідків для його життя та життя його сестри, необхідністю на протязі 16 років приділяти увагу для відновлення своїх прав, а позивач ОСОБА_4 був затриманий безпідставно на 8 діб та підозрювався у скоєнні тяжкого злочину та довгий час відчуває провину за невиконання доручення ОСОБА_8 по збору грошових коштів для викупу.

В апеляційній скарзі представник відповідача Державної казначейської служби України - Масалов П.В., просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, мотивуючи тим, що суд порушив норми процесуального та матеріального права, а саме, суд першої інстанції помилково стягує 399110 дол. США з Державного бюджету України в особі Державної казначейської служби України, оскільки валютні кошти, конвертація в національну валюту яких склала 2127256,30 грн., були здані на збереження до каси Фінансово-економічного управління УМВС України в Одеській області й у дохід держави не надходили й сума стягнення перевищує конвертовану суму в національну валюту більш ніж в чотири рази, створена державою Державна казначейська служба України не може відповідати по зобов'язанням держави, суд неправильно застосував Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», оскільки громадянин США ОСОБА_3 не мав статусу підозрюваного або обвинуваченого та органами дізнання та досудового слідства не проводились процесуальні дії щодо порушення кримінального провадження відносно нього і, як наслідок закриття кримінального провадження, судом не встановлений законний володілець грошових коштів та не врахувано те, що позивачами не доведений факт завдання їм майнової та моральної шкоди саме з вини Державної казначейської служби України (т.3, а.с. 197-205).

Заслухавши доповідача, доводи апеляційних скарг представника позивачів ОСОБА_3, ОСОБА_4 - ОСОБА_5, та Державної казначейської служби України, пояснення на апеляцію представника позивачів ОСОБА_3, ОСОБА_4 - ОСОБА_5, представника відповідача Державної казначейської служби України - Масалова П.В., та представника прокуратури Одеської області - Коваля О.В., перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу представника позивачів ОСОБА_3, ОСОБА_4 - ОСОБА_5 слід відхилити, а апеляційна скарга Державної казначейської служби України підлягає задоволенню за таких підстав.

Згідно зі ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування майнової та моральної (немайнової) шкоди.

Згідно з частинами 1-5 ст. 1176 ЦК України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року, та статей 1, 2, 3, 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду» від 01 грудня 1994 року №266/94-ВР, який набрав чинність з 16 січня 1995 року, в редакції чинної на час виникнення спірних правовідносин, підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" та іншими актами законодавства.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: 1) постановлення виправдувального вироку суду; 2) закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину; 3) відмови в порушенні кримінальної справи або закриття кримінальної справи з підстав, зазначених у пункті 2 частини першої цієї статті;

У наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами дізнання чи попереднього слідства, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.

Відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

Майно, зазначене в пункті 2 статті 3 цього Закону, повертається в натурі, а в разі неможливості повернення в натурі його вартість відшкодовується за рахунок тих підприємств, установ, організацій, яким воно передано безоплатно. … У разі ліквідації підприємств, установ, організацій, яким майно було передано безоплатно, або недостатності у них коштів для відшкодування шкоди вартість майна (частина вартості) відшкодовується за рахунок державного бюджету. Вартість майна визначається за цінами, що діють на момент прийняття рішення про відшкодування шкоди. У разі пошкодження майна завдана шкода відшкодовується повністю.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Судом першої інстанції встановлено, що 5 березня 1999 року громадянин США ОСОБА_3 (ОСОБА_8.) був захоплений бандитським угрупованням з метою отримання викупу в розмірі 800000 дол. США, випробовуючи фізичні і психічні катування і насильство, ОСОБА_8 змушений був погодитися на виплату необхідної суми грошей, після чого став дзвонити своїм знайомим з тим, щоб вони збирали гроші для його викупу, він попросив знайомого ОСОБА_4 допомогти в цьому, через кілька днів спроба передати членам банди 400000 доларів США не відбулася, оскільки 19 березня 1999 року при перевезенні коштів автомобілем ОСОБА_4 був затриманий працівниками міліції, валютні кошти в нього були вилучені, в подальшому ОСОБА_8 зміг зібрати спочатку 300000 доларів США, які передав бандитському угрупуванню, а потім ще 500 000 доларів США, після чого його та його сестру відпустили, що встановлено вироком апеляційного суду Миколаївської області від 20 червня 2007 року за обвинуваченням ОСОБА_9 ОСОБА_10, ОСОБА_11 та інших в скоєні різних тяжких злочинів (т.1, а.с. 49-198).

Матеріалами кримінальної справи №041990183, порушеної 20 березня 1999 року за фактом замаху на використання валютних цінності як засобу платежу та незаконних валютних операцій, вчинених в крупних розмірах за ознаками ст. ст. 17, 80 ч. 2 КК України (1960р.) підтверджується, що 19 березня 1999 року при перевезенні автомобілем валютних коштів в розмірі 400000 дол. США ОСОБА_4 був затриманий працівниками міліції, валютні кошти в нього були вилучені.

Постановою слідчого СУ УМВС України в Одеській області Козлова Д.В. від 22.03.1999 року вилучені валютні кошти у сумі 399110 доларів США були здані на збереження до каси Фінансово-економічного управління УМВС України в Одеській області (том 1, а.с. 107), та прийняті до каси ФЕУ УМВС України в Одеській області, що підтверджено довідкою ФЕУ УМВС України в Одеській області № 14/1-590 від 25.09.2001 року (т. 1, а.с. 108, т. 2, а.с. 229).

13.04.1999 року постановами слідчого СУ УМВС України в Одеській області Козлова Д.В. провадження у кримінальної справи № 041990183 було закрито з підстав п. 2 ст. 6 КПК України, за відсутністю складу злочину (т. 1, а.с. 11), вилучені кошти передані у власність держави (т. 2, а.с. 118).

30.04.1999 року вилучені валютні кошти, передані у власність держави були використані Управлінням МВС України в Одеській області на погашення заборгованості по грошевому забезпеченню співробітників УМВС області за умови наступного повернення витрачених коштів з державного бюджету (т. 2, а.с. 256-257).

Використання вилучених валютних коштів здійснено на підставі рішення колегії УМВС України в Одеській області 30.04.1999 року № 34/КУ та розпорядження УМВС України в Одеській області № 77 від 30.04.1999 року (том 3, а.с. 82-83). Конвертація вилученої іноземної валюти та її використання Управлінням МВС України в Одеській області здійснена також 30.04.1999 року, що підтверджено листом УМВС України в Одеській області № 14/1-62 від 28.01.2002 року (т. 2, а.с. 256-257). Згідно цього листа конвертація вилученої валюти здійснена в Одеському головному регіональному управлінню «Промінвестбанку» згідно діючому курсу, прибутковий валютний ордер № 1048 від 30.04.1999 року і 30.04.1999 року видані уповноваженим особам міськрайвідділів УМВС України в Одеській області для видачі грошового утримання особовому складу.

Розпорядженнями Одеської обласної державної адміністрації від 14.05.1999р. № 461/А-99 та від 03.02.2000р. № 79/А-2000 (т. 2, а.с. 236-237), дозволено вилучення по кримінальній справі іноземної валюти в розмірі 399110 доларів США для спрямування на виплату боргів по грошовому забезпеченню співробітників УМВС області за умови обов'язкового повернення з державного бюджету при відсутності відповідних заборгованостей.

В подальшому вказані постанови слідчих від 20 березня 1999 року, від 13 квітня 1999 року по кримінальній справі № 041990183, у тому числі, щодо вилучення грошей та передачі їх у власність держави, неодноразово оскаржувались ОСОБА_8, скасовані, провадження по кримінальній справі остаточно закрито 10.12.2012 року.

Частиною 1 та 2 ст. 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

У п. 3 постанови "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 року (з наступними змінами) Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відмовляючи у задоволенні вимог в частині відшкодування моральної шкоди на користь позивачів ОСОБА_3 (ОСОБА_8.), та ОСОБА_4, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що представником позивачів не доведено в судовому засіданні те, що з вини відповідача, ГУМВС України в Одеській області, їм завдана моральна шкода внаслідок незаконних дій або бездіяльності посадових осіб цього органу влади. Тому у відповідності до ст. ст. 15, 16 ЦК України їх право не порушено й не підлягають захисту судом.

Правильним є і висновок суду першої інстанції про те, що грошові кошти в розмірі 399110 дол. США не є грошовим зобов'язанням, тому до правовідносин, які існують між сторонами у справі не застосовується ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка передбачає відповідальність за прострочення грошового зобов'язання.

Задовольняючи позов в частині стягнення вилучених грошових коштів, суд першої інстанції виходив з того, що вилучені працівниками міліції валютні кошти в розмірі 399110 дол. США належать ОСОБА_8, оскільки наявні в матеріалах справи докази свідчать про належність вилучених у ОСОБА_4 валютних грошей ОСОБА_8, отримання більшої частки власних грошей у його колишньої дружини ОСОБА_12 в розмірі 315 000 доларів США, а також 85 000 доларів США, отриманих ОСОБА_4 за його дорученням, та повернення останніх їх власникам на підставі укладених розписок. При цьому суд першої інстанції застосував до спірних правовідносин ст. ст. 22, 23, 1166, 1167, 1173, 1176 ЦК України, та ст. ст. 1, 3, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Проте, з таким висновком суду першої інстанції погодитись неможливо, виходячи з наступного.

Частинами 1 та 2 ст. 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Суд першої інстанції помилково виходив, що до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, необхідно застосувати положення частин 1-5 ст. 1176 ЦК України, оскільки у цьому випадку шкода має відшкодовуватись на загальних підставах, тобто за ч. 6 ст. 1176 ЦК України,

Відповідно до ч. 6 ст. 1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до частин 1 яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовуються особою, яка її завдала, за наявності їх вини.

Предмет та підставу позову визначає виключно позивач (ст. ст. 10, 11 ЦПК України).

Статтею 179 ЦПК України встановлено, що предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Для встановлення у судовому засіданні фактів, зазначених у частині першій цієї статті, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.

Так під час вирішення спорів про відшкодування шкоди за ст. ст. 1166, 1167 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіюча шкоди і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією та негативним наслідками.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частинами 3, 4 ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводить мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Статтями 58, 59 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 ЦПК України письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

В порушення положень ст. ст. 10, 60, 179, 212, 213, 214 ЦПК України суд першої інстанції не перевірив належним чином обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та не надав правильної оцінки наявним у справі доказам, у тому числі, вироку апеляційного суду Миколаївської області від 20 липня 2007 року та матеріалам цивільної справи №2-88/2002 за позовом ОСОБА_8 до УМВС України в Одеській області, Управління Державного казначейства в Одеській області, Одеської обласної державної адміністрації про визнання права власності на грошові кошти, визнання дій та рішень посадових осіб неправомірними, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Частиною 2 ст. 303 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Колегія суддів вважає, що у даному випадку докази були досліджені судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права, тому апеляційний суд має законні підстави для встановлення обставин, що мають значення для справи, та дослідження й оцінки наявних у справі доказів.

Відповідно до принципів змагальності та диспозитивності цивільного процесу представник позивачів повинен був довести в судовому засіданні належними та допустимими доказами ті обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог, а саме, належність йому грошових коштів та незаконність їх вилучення, але не виконав цього обов'язку та не надав ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції належні і допустимі докази у підтвердженні заперечень про позову.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як роз'яснено у п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» оскільки обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ лише в тому разі, коли в них беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, чи їх правонаступники (ч. 3 ст. 61 ЦПК України), то в інших випадках - ці обставини встановлюються на загальних підставах.

Під судовим рішенням, зазначеним у ч. 3 ст. 61 ЦПК України, мається на увазі будь-яке судове рішення, яким справа вирішується по суті, яке ухвалює суд у порядку цивільного судочинства (рішення, в тому числі й заочне, або ухвала, а також судовий наказ), у порядку господарського судочинства - відповідно до Господарського процесуального кодексу України, у порядку адміністративного судочинства - відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, вироком апеляційного суду Миколаївської області від 20 червня 2007 року за обвинуваченням ОСОБА_14, ОСОБА_10, ОСОБА_11 та інших в скоєні різних тяжких злочинів встановлено, що спроба передачі зібраних для викупу ОСОБА_8 400000 дол. США не відбулась у зв'язку з тим, що останні побоювались, що передача грошових коштів може контролюватись працівниками похоронних органів (т.1,а.с. 63).

Такі ж обставини зазначені й в ухвалі Верховного Суду України від 23 січня 2008 року, яка переглядала вирок апеляційного суду Миколаївської області від 20 червня 2007 року в касаційному порядку (т.1. а.с. 213).

З матеріалів кримінальної справи №01419990183, порушеної 20 березня 1999 року за ознаками злочинів, передбачених ст. ст. 17, 80 ч. 2 КК України (1960р.), при проведенні досудового слідства встановлено, що власник грошових коштів в розмірі 399110 дол. США, вилучених у ОСОБА_15, не виявлений, тому грошові кошти були вилучені у дохід держави, що підтверджується постановами слідчих органу досудового слідства. При початкових допитах у якості свідків ОСОБА_8, ОСОБА_4. та підозрюваний ОСОБА_16 свідчили, що вилучені кошти збирались родичами та товаришами ОСОБА_8 та були передані довіреній особі ОСОБА_4 (т.2, а.с. 91-158, 117, 118).

З матеріалам цивільної справи №2-88/2002 за позовом ОСОБА_8 до УМВС України в Одеській області, Управління Державного казначейства в Одеській області, Одеської обласної державної адміністрації про визнання права власності на грошові кошти, визнання дій та рішень посадових осіб неправомірними, відшкодування збитків та моральної шкоди (т. 2, а.с. 137-140) вбачається, що скасовуючи рішення Іллічівського районного суду м. Одеси від 06 березня 2002 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 12 вересня 2002 року та направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд України в ухвалі від 21 вересня 2005 року дійшов до висновку про те, що надані позивачем докази не дають можливості зробити висновок, що власником вилучених у ОСОБА_16 та ОСОБА_4 коштів, є ОСОБА_8 (т.2, а.с. 145). Відомостей про прийняття рішень при новому розгляді вказаної цивільної справи в матеріалах справи немає.

Обґрунтовуючи свої вимоги представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5, стверджував, що наявні в матеріалах справи докази свідчать про належність вилучених у ОСОБА_4 валютних грошей ОСОБА_8, отримання більшої частки власних грошей у його колишньої дружини ОСОБА_12 в розмірі 315 000 доларів США, а також 85 000 доларів США, отриманих ОСОБА_4 за його дорученням, та повернення останніх їх власникам на підставі укладених розписок, та на те, що постанови слідчих досудового слідства від 20 березня 1999 року, від 22 березня 1999 року, від 13 квітня 1999 року в подальшому скасовані за його скаргами в порядку ст. 236-7 КПК України.

Аналізуючи зазначені норми права, роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, з'ясовуючи вказані обставини та оцінюючи належність, допустимість, достовірність наявних у справі доказів кожний окремо й у їх сукупності, колегія суддів приймає до уваги вищеприведені й вважає, що в матеріалах даної справи відсутні безспірні докази у підтвердженні того, що вилучені у ОСОБА_16 19 березня 1999 року грошові кошти в сумі 399110 дол. США належать саме ОСОБА_8 (ОСОБА_3.). Сам по собі факт скасування вказаних постанов слідчих не може служити підставою для підтвердження права власності на вилучені кошти.

За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 3 ЦПК України).

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. А також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або держави та суспільні інтереси (ст. ст. 45, 46 ЦПК України).

У абзаці 2 п. 11 постанови № 14 Пленуму «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року Верховний Суд України роз'яснив, що, оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Таким чином, суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або ос порені права, свободи та інтереси цих осіб, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Аналогічна право позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 03 вересня 2014 року у справі №6-84цс14, яка у відповідності до ч. 1 ст. 360-1 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

За таких обставин, виконуючи повноваження суду апеляційної інстанції колегія суддів дійшла висновку про те, що в судовому засіданні не доведено належним чином, що саме рішеннями та діями відповідача, УМВС України в Одеській області, порушено право власності позивача ОСОБА_3 на грошові кошти, вилучені 20 березня 1999 року, тому у відповідності до ст. ст. 15, 16 ЦК України його право у даному випадку не підлягає захисту судом.

Міліція в Україні є державним озброєним органом виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань (ст. 1 Закону України «Про міліцію»), тому до правовідносин, виниклих між сторонами у справі, необхідно застосувати положення ст. 1173 ЦК України.

Статтею 1173 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Помилковим є визначення судом першої інстанції способу виконання судового рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 25 Бюджетного кодексу України відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Згідно зі ч. 2 ст. 2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави.

Державу Україна в таких випадках представляє орган, який здійснює функції держави у цих правовідносинах.

Відповідно до п. 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яке, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Отже, вимоги ОСОБА_3 про стягнення з Державного бюджету України в особі Державної казначейської служби України 399110 дол. США є незаконними, обґрунтованими й задоволенню не підлягають.

Посилання представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_5, в апеляційній скарзі на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним, оскільки судом першої інстанції не була в повній мірі дана кваліфікація статусу та дій УМВС України в Одеській області щодо зберігання тимчасово вилучених по кримінальній справі №0419900183 валютних цінностей, неправомірності їх використання без достатньої правової підстави та наступного ухилення УМВС від повернення незаконно вилучених грошових кошті з 30 квітня 1999 року по 17 жовтня 2014 року та державним бюджетом - з 17 жовтня 2014 року, не приймаються до уваги, оскільки вони не відповідають дійсним обставинам справи, спростовуються наявними у справі доказами та встановлено, що законних підстав для повернення позивачу ОСОБА_3 вилучених грошових коштів немає, оскільки не доведено те, що він є власником цих коштів.

Твердження представника позивачів ОСОБА_3, ОСОБА_4 - ОСОБА_5, в апеляційній скарзі на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним, оскільки безпідставно не враховано, що позивач ОСОБА_3 поніс втрати внаслідок моральних страждань, пов'язаних з неправомірним заволодінням УМВС України в Одеській області його майном - грошовими коштами, що призначались для його викупу у бандитського угрупованням та могло привести для тяжких наслідків для його життя та життя його сестри, необхідністю на протязі 16 років приділяти увагу для відновлення своїх прав, не приймаються до уваги за таких підстав.

У п. 5 постанови "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 року (з наступними змінами) Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

У п. 9 вказаної постанови Пленуму Верховний Суд України зазначив, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

В судовому засіданні не встановлені складові цивільного правопорушення: порушення прав позивача протиправними діями та рішеннями ГУ УМВС України в Одеській області, наявність вини в їх діях та безпосередній причинний зв'язок між протиправною дією та негативним наслідками, що підтверджує безпідставність його вимог про відшкодування моральної шкоди.

За таких підстав, суд першої інстанції правильно виходив з того, що законних підстав для відшкодування на користь позивача ОСОБА_3 моральної шкоди за рахунок держави немає.

Доводи представника позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_5, в апеляційній скарзі на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним, оскільки судом не враховано, що позивач ОСОБА_4 був затриманий безпідставно на 8 діб та підозрювався у скоєні тяжкого злочину та довгий час відчуває провину за невиконання доручення ОСОБА_8 по збору грошових коштів для викупу, не приймаються до уваги за таких підстав.

В копіях матеріалів кримінальної справи №01419990183, порушеної 20 березня 1999 року за ознаками злочинів, передбачених ст. ст. 17, 80 ч. 2 КК України (1960р.), при проведенні досудового слідства міститься рух кримінальної справи та основні слідчі дії, вчинені органами досудового слідства, з яких вбачається, що дана кримінальна справа порушена 20 березня 1999 року за фактом замаху на використання валютних цінності як засобу платежу та незаконних валютних операцій, вчинених в крупних розмірах, а не у відношенні конкретних осіб, у зв'язку з вилученням грошових котів був затриманий ОСОБА_13, позивач ОСОБА_4 органами досудового слідства взагалі не затримувався, а був допитаний один раз, 21 березня 1999 року у якості свідка, 13 квітня 1999 року кримінальна справа була закрита за п. 2 ст. 6 КПК України, за відсутністю складу злочину. В подальшому з 2008 року розгляд кримінальної справи неодноразово поновлювався у зв'язку зі скаргами представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 ((т.2, а.с. 91-158).

За таких обставин, з достовірністю доведено, що позивач ОСОБА_4 не мав статусу підозрюваного або обвинуваченого та органами дізнання та досудового слідства не проводились процесуальні дії щодо порушення кримінального провадження відносно нього, і, як наслідок закриття кримінального провадження, тому підстав для відшкодування моральної шкоди немає.

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.

Отже, законних підстав для зміни рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про задоволення позову в повному обсязі немає.

Порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме, ст. ст. 213, 214 ЦПК України, та матеріального права, а саме, ст. ст. 1173, 1176 ЦК України, у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для зміни рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 17 лютого 2016 року відповідачу, Державній казначейській службі України, відстрочена сплата судового збору при подачі апеляційної скарги на судове рішення до вирішенні спору по суті. Тому згідно із ст. 88 ЦПК України з відповідача у дохід держави слід присудити судовій збір в сумі 65818, 90 грн. на відповідні банківські рахунки.

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч. 1 п. 3, 309 ч. 1 п. 4, 313, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3, ОСОБА_4 - ОСОБА_5, відхилити.

Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України задовольнити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 грудня 2015 року в частині задоволення позову представника ОСОБА_3, ОСОБА_4 - ОСОБА_5, до Головного Управління Міністерства внутрішніх справ в Одеській області, Державної казначейської служби України в частині стягнення з Державного бюджету України 399110 дол. США скасувати й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні цих вимог.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Стягнути з Державної казначейської служби України судовий збір в сумі 65818, 90 грн. у дохід держави на банківські реквізити: Отримувач коштів: УК у м. Одесі (Малиновський район) 22030001, Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 38016923,Банк отримувача ГУ ДКСУ в Одеській області, Код банку о утримувача (МФО) 828011,Рахунок отримувача 31214206780007, Код класифікації доходів бюджету 22030001, Призначення платежу: Судовий збір, за позовом _____ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Апеляційний суд Одеської області (назва справи, де розглядається справа), код ЄДРПОУ 0282913 (суду, де розглядається справа).

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням.

Судді апеляційного суду Одеської області: В.О. Панасенков

В.Ф. Парапан

М.М. Драгомерецький