АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/774/267/16 Справа № 178/1754/13-к Головуючий у 1 й інстанції:суддя - Цаберябий Б. М. Доповідач:суддя апеляційного суду - Дрибас Л.І.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 березня 2016 року м. Дніпропетровськ

Колегія суддів судової палати з кримінальних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого: судді - Дрибаса Л.І.

суддів - Свідерської Т.А., Кір'яка А.В.

при секретарі - Гичка Л.Ю.

розглянула у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №12014040460000071, за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_3, його захисника ОСОБА_4, представника потерпілої, цивільного позивача Ганзія Р.П., заступника прокурора Дніпропетровської області Черкашина Ю.О. на вирок Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 04 грудня 2015 року щодо

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився в с. Садове, Березанського району, Київської області, громадянина України, освіта вища, пенсіонера, інваліда 2 групи, проживаючого: АДРЕСА_1, раніше не судимого, -

обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Кримінальне провадження розглянуто за участю: прокурора - Чорнобривець Ю.М.

представника потерпілої - Ганзія Р.П.

обвинуваченого - ОСОБА_3

захисника - ОСОБА_4

В с т а н о в и л а:

Вироком суду обвинуваченого ОСОБА_3 визнано винуватим та йому призначено покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі строком на 4 роки, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки.

Відповідно до ст. ст. 75, 76 КК України ОСОБА_3 звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 2 роки та покладенням на нього обов'язків: не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти кримінально-виконавчу інспекції про зміну місця проживання чи роботи.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 1 373 635 грн. витрат на лікування та відновлення здоров'я, 491 132 грн. витрат на доставлення потерпілого до місця лікування, а також 100 000 грн. моральної шкоди.

В задоволенні позову ОСОБА_7 до ОСОБА_3 про відшкодування 465 794,77 грн. збитків, завданих в результаті пошкодження автомобіля «БМВ-750І», державний номер НОМЕР_1, - відмовлено.

Згідно вироку суду, ОСОБА_3 визнаний винуватим та йому призначено покарання за те що він, 01 липня 2011 року, близько 14 години, керуючи технічно справним автомобілем «Тойота-Кемрі», державний номер НОМЕР_2, що належить ОСОБА_8, яка перебувала на передньому пасажирському сидінні, рухався з м. Кривий Ріг в напрямку м. Полтава по автошляху Дніпродзержинськ - Світлогірське. На ділянці зазначеної автодороги, яка перетинає автошлях Бориспіль - Дніпропетровськ - Запоріжжя, а саме на 364 км. зазначеної автодороги, водій ОСОБА_3, в умовах дощу, на мокрому дорожньому покритті, проїхавши встановлені по ходу свого руху дорожні знаки 2.1 «Дати дорогу» з табличкою 7.1.2 «SТОР 250 м» і 2.4 «Кінець головної дороги», знизив швидкість і зупинився на вимогу дорожнього знаку 2.2 «Проїзд без зупинки заборонено», після чого, не переконавшись у безпеці свого маневру, порушуючи правила безпеки дорожнього руху, проявляючи крайню неуважність до дорожньої обстановки, почав перетинати проїжджу частину автодороги Бориспіль - Дніпропетровськ - Запоріжжя. У цей час до вказаного перехрестя, з боку м. Верхньодніпровськ, в напрямку м. Маріуполь Донецької області, рухався автомобіль «БМВ-750І», державний номер НОМЕР_1, що належить ОСОБА_7, під керуванням ОСОБА_6, на передньому пасажирському сидінні якого перебувала ОСОБА_10

Водій ОСОБА_6 побачивши, що автомобіль «Тойота-Кемрі» намагається перетнути проїжджу частину, застосував екстренне гальмування, в результаті чого на мокрому дорожньому покритті автомобіль «БМВ-750І», почало зносити на ліву по ходу його руху смугу, де він передньою частиною скоїв зіткнення з передньою лівою бічною частиною автомобіля «Тойота-Кемрі», в результаті чого автомобіль «БМВ-750І» виїхав на ліве по ходу руху узбіччя і скоїв наїзд на ґанок приміщення станції технічного обслуговування, розташованого поблизу зазначеного перехрестя, а автомобіль «Тойота-Кемрі» перетнув проїжджу частину і зупинився на проїжджій частині другорядної дороги у напрямку свого руху.

В результаті ДТП, згідно висновку судово-медичного експерта № 558-Е від 09 липня 2012 року, водій ОСОБА_6 отримав тілесні ушкодження у вигляді важкої закритої спино-мозкової травми з компресійно-уламковим переломом 1-го поперекового хребця зі звуженням спино-мозкового каналу на вказаному рівні і затисненням спинного мозку, перелому поперечного відростка 2 поперекового хребця, пневмотораксу, які за своїм характером відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, які є небезпечними для життя.

Безпосередньою причиною даної дорожньо-транспортної пригоди, згідно висновків судово-автотехнічних експертиз № 70/27-470 від 13 вересня 2011 року та № 3479-12 від 04 жовтня 2012 року, судово-автотехнічної експертизи № 1232-13 від 02 липня 2013 року, а також висновку повторної комплексної судової транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи від 30 березня 2015 року, є невідповідність дій водія автомобіля «Тойота-Кемрі», державний номер НОМЕР_2, ОСОБА_3 вимогам дорожнього знаку 2.1 «Дати дорогу», а також вимог п.п. 16.3; та 16.11 «Правил дорожнього руху України», що з технічної точки зору знаходиться в причинному зв'язку з виникненням дорожньо-транспортної події.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_3 та захисник ОСОБА_4 вважають вирок суду незаконним та необґрунтованим, ухваленим з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, висновки суду не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження і просять вирок скасувати, а кримінальне провадження щодо ОСОБА_3 закрити у зв'язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

В обґрунтування апеляційної скарги посилаються на упереджене та необ'єктивне проведення досудового розслідування, безпідставну відмову слідчого в задоволенні клопотань сторони захисту що, на думку сторони захисту, потягло порушення права обвинуваченого на захист, не збереження речового доказу - автомобіля «БМВ», що призвело до істотних порушень норм КПК України. Наголошують про невинуватість обвинуваченого і зазначають, що якби водій «БМВ» ОСОБА_6 рухався зі швидкістю, яка відповідала погодним умовам та межам видимості або згідно правил дорожнього руху - не більше 60 км/год., зіткнення автомобілів не сталося б. В спростування обвинувачення посилаються на висновок автотехнічного дослідження, яке здійснювалося за ініціативою захисту Українсько-Німецьким підприємством «Декра-експерт». Вказаний висновок, на думку сторони захисту є найбільш повним та об'єктивним і згідно якого дії водія «БМВ» ОСОБА_6 не відповідали вимогам п. 12.3., 12.4. ПДР, що знаходиться в причинному зв'язку з виникненням ДТП та вплинули на тяжкість наслідків. Однак суд у вироку, ґрунтуючись на припущеннях, допустив невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Вважають, що суд не дав належної оцінки діям потерпілого ОСОБА_7 та показанням свідка ОСОБА_10, яка пояснила, що намагаючись уникнути зіткнення потерпілий застосував гальмування та спробував уникнути зіткнення, виїхавши на зустрічну смугу. Зауважують, що суд вийшов за межі своїх повноважень, вказавши у вироку, що обвинувачений зобов'язаний був дати дорогу транспортним засобам, які наближаються по головній дорозі незалежно від швидкості їх руху.

Сторона захисту також наголошує на неправильності вирішення цивільного позову. При цьому зазначає про безпідставність стягнення з обвинуваченого грошових коштів в рахунок відшкодування витрат, понесених на лікування за кордоном потерпілого ОСОБА_6, а саме - в Німеччині, та транспортуванням його до місця лікування, оскільки будь-яких рекомендацій лікарів нашої країни щодо такого лікування в справі немає. Посилаються на безпідставне не залучення судом до участі в справі страхової компанії, в якій обвинувачений є страхувальником своєї відповідальності і посилаються, що це є підставою для відмови в задоволенні позову у відповідному розмірі. Вважають, що ОСОБА_3 має сплатити лише різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою. Зазначають, що розмір стягнутого відшкодування підлягає зменшенню відповідно до положень ст. 1193 ЦК України, враховуючи грубу необережність та вину потерпілого ОСОБА_6, яка сприяла виникненню шкоди, а саме порушення ним вимог п.п. 12.3, 12.4 ПДР України.

В апеляційній скарзі представник потерпілої ОСОБА_7 просить вирок суду, в частині відмови в задоволенні цивільного позову потерпілої скасувати через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, задовольнити її позов та стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_7 - 465 794 грн. 77 коп., в рахунок відшкодування збитків, завданих в результаті пошкодження її автомобіля.

Апеляційні вимоги обґрунтовує тим, що потерпіла надала до суду належний, достовірний та допустимий доказ розміру збитків, завданих пошкодженням вказаного автомобіля, отриманий відповідно до норм КПК України та Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні». Зазначає, що положення п. 6 ч. 2 ст. 242 КПК України щодо обов'язковості проведення експертизи для встановлення розміру майнової шкоди, стосуються слідчого та прокурора і набули чинності, коли справа вже розглядалася в суді першої інстанції. Тому, відповідно до ст. 5 КПК України, не може бути застосоване в даному випадку.

В апеляційній скарзі прокурор просить вирок суду скасувати у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та ухвалити свій вирок, яким призначити обвинуваченому покарання, аналогічне з покаранням, призначеним вироком суду першої інстанції, але звільнити від відбування основнового покарання, ухваливши рішення про реальне відбування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

В обґрунтування посилається на порушення судом першої інстанції вимог ст.ст. 75, 77 КК України, відповідно до яких звільнення від відбування покарання з випробуванням здійснюється виключно щодо основних покарань, зазначених в ст. 75 КК України. При цьому звільнення з цих підстав від додаткового покарання законом України про кримінальну відповідальність не передбачено, що потягло неправильне застосування матеріального закону.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 та його захисник ОСОБА_4 до початку апеляційного розгляду, змінили апеляційну скаргу і просили застосувати до обвинуваченого Закон України «Про амністію у 2014 році» та звільнити його від відбування призначеного покарання, а апеляційну скаргу щодо оскарження вироку в частині вирішення цивільного позову підтримали та просили її задовольнити.

В судовому засіданні представник потерпілої, цивільного позивача Ганзій Р.П. підтримав свою апеляційну скаргу і просив вирок суду в частині відмови в задоволенні цивільного позову потерпілої скасувати та стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_7 465 794 грн. 77 коп. в рахунок відшкодування збитків, завданих в результаті пошкодження її автомобіля.

В судовому засіданні прокурор підтримав апеляційну скаргу заступника прокурора Дніпропетровської області і просив задовольнити її в повному обсязі, не заперечував проти застосування до обвинуваченого Закону України «Про амністію», проти задоволення апеляційної скарги захисника та обвинуваченого - заперечував.

Вислухавши учасників судового провадження, перевіривши матеріали криміналь-ного проваждення, дослідивши та обговоривши наведені у апеляційних скаргах та у судовому засіданні доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги обвинуваченого, його захисника та представника цивільного позивача підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, зроблені судом на підставі доказів, які були досліджені і перевірені судом під час розгляду кримінального провадження та їм надана належна оцінка. Вирок суду в цій частині відповідає вимогам ст. 374 КПК України.

При цьому, на думку колегії суддів, у процесі досудового та судового слідства по кримінальному провадженню істотних порушень кримінального процесуального закону, які б могли вплинути на вирішення питання про винуватість обвинуваченого або правильність застосування кримінального закону не допущено.

Зокрема, суд першої інстанції, при постановленні вироку виходив з показань свідків ОСОБА_10, ОСОБА_8, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_9, ОСОБА_16, показань потерпілого ОСОБА_6, даних, що містятся у протоколах слідчих дій, зокрема у протоколі огляду місця дорожньо-транспортної пригоди, огляду транспортних засобів, відтворення обстановки та обставин події за участю ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_10, ОСОБА_15, проведення слідчих експерементів за участю ОСОБА_15, ОСОБА_6, у висновках судово - медичних, судово - автотехнічних, транспортно - трасологічних єкспертиз, в тому числі і повторної комплексної транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи.

Суд першої інстанції, відповідно до вимог ст. 337 КПК України, належним чином перевірив доводи засудженого та захисника про недоведеність його вини у вчиненні злочину, перебдаченого ч.2 ст. 286 КК України, які свого підтвердження не знайшли. Отже висновки суду про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_3, правильність встановлених фактичних обставин кримінального правопорушення та правова кваліфікація його дій є правильними, підтверджуються доказами, наявними в матеріалах кримінального провадження та дослідженими в ході судового розгляду в суді першої інстанції, яким суд першої інстанції дав оцінку у вироку і навів мотиви, з яких суд приймає до уваги одні докази і відхиляє інші. Підстав для сумніву в правильності кваліфікацїі дії ОСОБА_3 за ч.2 ст. 286 КК України колегія суддів не вбачає.

Посилання обвинуваченого та його захисника про наявність суперечностей у висновках автотехнічних єкспертиз, та проведеним за ініціативою захисту підприємством «Декра-експерт» технічним дослідженням, на висновки якого, на їх думку, не звернув уваги суд першої інстації, колегія суддів вважає безпідставними.

До того ж, враховуючи, що відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції повторно досліджує докази виключно за клопотанням сторін та у випадках, передбачених даною нормою, то за відсутності таких клопотань апеляційний суд процесуально позбавлений можливості дати іншу оцінку доказам та встановити наявність або відсутність фактичних обставин провадження.

З огляду на вищевикладене, доводи обвинуваченого та його захисника, про упереджене та необ'єктивне проведення досудового розслідування, безпідставну відмову слідчого в задоволенні клопотань сторони захисту, що судове слідство проведено неповно, одностороннє, з обвинувальним ухилом, колегія суддів розцінює як безпідставні. Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, журналу судового розгляду та його звукозапису, суд повно, всестороннє дослідив всі обставини кримінального провадження, вирішив, у відповідності з законом, клопотання сторін, дав належну оцінку всім доказам: як тим, що підтверджують вину обвинуваченого, так і тим, на які сторона захисту посилалась, як на докази, що спростовують обвинувачення.

Покарання обвинуваченому ОСОБА_3 призначено у відповідності з вимогами закону, вид його та розмір не оскаржуються в апеляційних скаргах.

В судовому засіданні апеляційного суду обвинувачений ОСОБА_3 звернувся до суду з клопотанням про застосування до нього Закону України «Про амністію у 2014 році» та звільнення його від відбування покарання.

Пункт «г» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2014 році» від 08.04.2014 року №1185-VII, який набрав чинності 19.04.2014 року (Далі - Закон України «Про амністію у 2014 році»), зобов'язує звільнити від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, засуджених за злочини, вчинені з необережності, які не є особливо тяжкими відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України: осіб, яких на день набрання чинності цим Законом в установленому порядку визнано інвалідами першої, другої чи третьої групи…

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про застосування амністії в Україні» 01.10.1996, № 392/96-ВР дія закону про амністію поширюється на злочини, вчинені до дня набрання ним чинності включно…

Відповідно до пункту «г» ч. 2 ст. 9 Закону України «Про амністію у 2014 році» застосування цього Закону здійснюється щодо: осіб, щодо яких судом ухвалені вироки, які не набрали законної сили, - за клопотанням самої особи, її захисника чи законного представника.

В силу ст. 14 Закону України «Про амністію у 2014 році» особи, на яких поширюється дія цього Закону, можуть бути звільнені від відбування як основного, так і додаткового покарання, призначеного судом, крім конфіскації майна, в частині вироку, яка не була виконана на день набрання чинності цим Законом.

Як встановлено апеляційним судом, ОСОБА_3 обвинувачується у вчинені злочину, вчиненому до набрання чинності Закону України «Про амністію у 2014 році», а саме 01.07.2011 року, який, відповідно до ст. 12, 25 КК України є тяжким злочином з необережною формою вини, визнаний інвалідом ІІ групи з 11.03.2013 року, що підтверджується копією довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серія АВ №0041046 /т. 4 а.к.п. 145/.

Враховуючи, що вказані вище юридичні факти мали місце до набрання чинності Закону України «Про амністію у 2014 році», а також заяву обвинуваченого про застосування до нього даного закону, встановивши відсутність заборон при застосуванні амністії, передбачених ст. 8 Закону України «Про амністію у 2014 році» та ст. 4Закону України «Про застосування амністії в Україні», роз'яснивши обвинуваченому наслідки застосування амністії та звільнення від покарання на цій підставі, колегія суддів вважає, що подане обвинуваченим клопотання про звільнення його від основного і додаткового покарання на підставі амністії є обґрунтованим і підлягає задоволенню, оскільки вирок щодо обвинуваченого не набрав законної сили, злочин, вчинений ним до набрання чинності Закону України «Про амністію у 2014 році», не є необережним особливо тяжким, а тому ОСОБА_3 підпадає під дію пункту «г» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2014 році», як особа, яка на день набрання чинності цим Законом визнана інвалідом ІІ групи.

Перевіряючи доводи апеляційних скарг захисника, обвинуваченого та представника потерпілої, цивільного позивача щодо законності та обґрунтованості вироку суду в частині вирішення цивільного позову, колегія суддів приходить до таких висновків.

Частиною 5 ст. 128 КПК України передбачено, що цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом та із застосуванням норм Цивільного процесуального кодексу України, якщо вони не суперечать засадам кримінального судочинства. Відповідно до ч. 1 ст. 129 КПК України ухвалюючи обвинувальний вирок суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Колегією суддів встановлено, що задовольняючи позовні вимоги потерпілого ОСОБА_6 про стягнення з обвинуваченого ОСОБА_3 матеріальної шкоди яка виникла внаслідок лікування ОСОБА_6 в Міжнародному інституті неврологічних наук в місті Ганновер, Федеративна Республіка Німеччина - вартістю 1 373 635 грн. та витрат на доставлення потерпілого медичною авіацією до місця лікування, вартістю 491 132 грн., суд першої інстанції не врахував вимоги статей 10, 60 ЦПК України щодо засад змагальності сторін у цивільному судочинстві та покладення на позивача обовязків доводити обставини, на які він посилається як на підстави задоволення своїх вимог. Так, з матеріалів кримінального провадження, звукозапису судового засідання вбачається, що суду не надано належних та переконливих доказів того, що вказане лікування є єдиним засобом відновлення здоров'я потерпілого ОСОБА_6 і таке лікування прямо призначене лікувальними закладами України у зв'язку з неможливістю надання відповідної медичної допомоги на території України.

Своє рішення в цій частині, а також рішення про відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції належним чином не мотивував і не зазначив у чому саме полягає, в тому числі і моральна шкода, з чого виходив позивач, визначаючи її грошовий розмір.

Судом не взято до уваги розяснення, які містяться в пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року ( із змінами від 25 травня 2005 року) «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної шкоди повинен визначатися судом залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Суд визначив розмір відшкодування позивачу моральної шкоди в 100 000 грн., однак не навів у вироку достатніх мотивів для такого висновку з огляду на засади розумності й виваженості.

Не містить вирок у цій частині і посилань на матеріальний закон (на статті 23, 1166, 1167, 1177, 1187 ЦК України, якими урегульовано питання відшкодування майнової та моральної шкоди, в тому числі й завданою джерелом підвищеної небезпеки), яким керувався суд, розв'язуючи цивільні позови потерпілих.

Що стосується рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 про відшкодування збитків, завданих в результаті пошкодження автомобіля БМВ-750І, колегія суддів вважає його необґрунтованим та невмотивованим, оскільки відповідно до ст.ст. 2, 56, 128 КПК України потерпілий має право на відшкодування майнової шкоди, реалізація якого не повинна ставитись в залежність від виконання слідчим, прокурором своїх процесуальних обов'язків і виконання ними вимог КПК України.

Разом з тим, доводи апеляційної скарги представника потерпілої та цивільного позивача - адвоката Ганзія Р.П. про те, що суд першої інстанції повинен був визнати звіт про оцінку вартості автомобіля як належний та допустимий доказ, оскільки положення ч. 6 ст. 242 КПК України про обов'язковість призначення експертизи набули чинності, коли кримінальне провадження перебувало на стадії судового розгляду, колегія суддів вважає незаконними оскільки вони суперечать ч. 2 ст. 84 КПК України щодо видів процесуальних джерел доказів. Крім того, нічого не перешкоджало представнику потерпілої, цивільного позивача заявити клопотання перед судом про призначення такої експертизи в порядку ч.1 ст. 332 КПК України, проте він не реалізував таке право.

Згідно з чинним кримінально-процесуальним законодавством звіт по оцінці вартості вказаного автомобіля не є доказом в кримінальному провадженні і за відсутності залишків автомобіля та клопотань сторін неможливо усунути дану неповноту, проте даний звіт може бути доказом в цивільному судочинстві.

Також, в порядку цивільного судочинства, суд має право залучити до участі у справі страховиків як обвинуваченого так і цивільного позивача для повного та всебічного розгляду даних позовних вимог та прийняття законного та обґрунтованого рішення з урахуванням усіх доводів апеляційних скарг щодо цивільного позову, в тому числі й вирішення питання про зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеню вини потерпілого.

За таких обставин, вирок місцевого суду в частині вирішення цивільних позовів потерпілих не можна визнати законним і обґрунтованим, оскільки при цьому було допущено істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону. Тому вирок, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 409 КПК України підлягає скасуванню в частині розвязання цивільних позовів потерпілих, а справа у цій частині направленню на новий судовий розгляд у порядку цивільного судочинства.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Що стосується доводів апеляційної скарги заступника прокурора Дніпропетровської області про невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого внаслідок м'якості та ухвалення нового вироку, з урахуванням застосування до обвинуваченого Закону України «Про амністію у 2014 році», такі доводи задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 409 КПК України п. «г» ст. 1, ст. ст. 9, 14 Закону України «Про амністію у 2014 році» від 08.04.2014 року № 1185-VII, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_3, його захисника ОСОБА_4 та представника потерпілої, цивільного позивача, Ганзія Р.П. задовольнити частково. Апеляційну скаргу заступника прокурора Дніпропетровської області Черкашина Ю.О. - залишити без задоволення.

Вирок Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 04 грудня 2015 року щодо ОСОБА_3, в частині призначеного покарання, змінити.

Вважати ОСОБА_3 засудженим за ч. 2 ст. 286 КК України до 4 (чотирьох) років позбавлення волі, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 (два) роки.

На підставі п. «г» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2014 році» від 08.04.2014 року № 1185-VII звільнити ОСОБА_3 від відбування призначеного судом основного та додаткового покарання у виді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 (два) роки.

Рішення суду в частині вирішення цивільних позовів ОСОБА_6 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди та ОСОБА_7 про відшкодування матеріальної шкоди до ОСОБА_3 - скасувати, а провадження в цій частині направити на новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства.

В решті вирок суду першої інстанції залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Ухвалу може бути оскаржено і на неї може бути подана касаційна скарга у Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом трьох місяців з моменту проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді:

___________________ _____________________ _____________________

Л.І. Дрибас   Т.А. Свідерська А.В. Кір'як