Справа № 755/16157/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" лютого 2016 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Гончарука В.П.

при секретарях Красновій І.В., Швидкій Л.В

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Форція - ЛТД», третя особа ОСОБА_2 про витребовування майна з чужого незаконного володіння, суд,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Форція - ЛТД» третя особа ОСОБА_2 про витребовування майна з чужого незаконного володіння. Просить суд витребувати від відповідача металевий збірно-розбірний торгівельний павільйон, розміром 200 см. х 350 см., загальною площею 7 кв.м., що знаходиться під номером 210 на земельній ділянці, розташованій на території автомобільного ринку за адресою: АДРЕСА_1 .

Свої вимоги мотивував тим, що 12.05.2008 року на підставі договору купівлі-продажу укладеного з ОСОБА_2 позивач набув на праві власності майно, а саме збірно-розбірний торгівельний павільйон, розміром 200 см. х 350 см., загальною площею 7 кв.м., що знаходиться під номером 210 на земельній ділянці, розташованій на території автомобільного ринку за адресою: АДРЕСА_1 для ведення роздрібної торгівлі, сплативши за нього номінальну вартість набутого майна. До укладання договору купівлі-продажу від 12.05.2008 року ОСОБА_2 розпискою від 05.05.2008 року передав позивачу зазначений торговельний павільйон на умовах розпорядження на власний розсуд. 01.12.2008 року позивач уклав з Товариством з обмеженою відповідальністю «Парк Сервіс» договір №210 на право займати на платній основі місце №210 на земельній ділянці, розташованій на території автомобільного ринку за адресою: АДРЕСА_1 строком на один місяць. В березні 2011 року з'явився новий співвласник ринку автозапчастин - Товариство з обмеженою відповідальністю «Форція - ЛТД» з яким укладалися наступні договори, щодо розташування спірного торговельного павільйону. Однвк в договорах оренди земельної ділянки за наполяганням відповідача вже вказувалось не місце розташування МАФА, а оренда самого торгівельного павільйону, який відповідач назвав «складським приміщенням». Останній договір з відповідачем позивач уклав 01.01.2014 року строком до 31.12.2014 року. В червні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Парк-Сервіс» направило на адресу позивача Припис-Попередження №210 від 12.06.2014 року про звільнення охоронної зони кабельної мережі від малих архітектурних форм, в якому запропонувало в термін до 15.07.2014 року самостійно прибрати малу архітектурну форму з охоронної зони кабельної мережі. Після закінчення дії договору №210/19-14-5 від 01.01.2014 року позивач більше не укладав аналогічних договорів на новий строк, а навпаки неодноразово робив спроби забрати свій торговельний павільйон з території авто ринку з метою встановити його в іншому місці, однак працівники працівники автомобільного ринку в особі Товариства з обмеженою відповідальністю «Форція - ЛТД» чинили цьому опір, заявляючи, що спірний павільйон належить їм. В результаті чого позивач змушений був кілька разів звернутися до міліції.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити. Додатково надав пояснення аналогічні викладених в позовній заяві.

Представники відповідача в судовому засіданні заперечували проти позовних вимог в повному обсязі, просили відмовити в задоволенні позову.

Третя особа ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, хоча повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи. До початку судового засідання надав письмову заяву з прохання слухати справу за його відсутності за наявними в матеріалах справи доказами та з врахуванням письмових пояснень.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Так, відповідно до ст. 13 Конституції України, держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання. Тобто, виступаючи гарантом реалізації законних прав, держава тим самим забезпечує одночасно і виконання громадянами обов'язків, покладених на них державою, а також власними договірними та іншими зобов'язаннями.

Судом встановлено, 12.05.2008 року на підставі договору купівлі-продажу між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, останній набув на праві власності майно, а саме збірно-розбірний торгівельний павільйон, розміром 200 см. х 350 см., загальною площею 7 кв.м., що знаходиться під номером 210 на земельній ділянці, розташованій на території автомобільного ринку за адресою: АДРЕСА_1 для ведення роздрібної торгівлі, сплативши за нього номінальну вартість набутого майна. До укладання договору купівлі-продажу від 12.05.2008 року ОСОБА_2 розпискою від 05.05.2008 року передав позивачу зазначений торговельний павільйон на умовах розпорядження на власний розсуд(а.с. 13,14-15,16).

Згідно договорів № 210 від 01.12.2008 року, 25.12.2011 року, 17.12.2012 року, 01.01.2014 року, Товариство з обмеженою відповідальністю «Парк-Сервіс» надає послуги з надання місця для торгівлі № 210, площею 7,5 кв.м. ОСОБА_1, а останній зобов'язується сплачувати плату за надані послуги.(а.с. 17-18,21-22,25-26,29-30)

Відповідно до договору № 210 від 01.01.2013, Товариство з обмеженою відповідальністю «Форція-ЛТД» надає складське приміщення № 210, площею 7,5 кв.м. ОСОБА_1, а останній зобов'язується сплачувати плату за користування складським приміщенням.(а.с. 27-28)

Як вбачається з договору № 19-11-9 від 24.03.2011 року, договору № 19-12-07 від 01.01.2012 року, договору № 210/19-14-5 від 01.01.2014 року, Товариство з обмеженою відповідальністю «Форція - ЛТД» надає ОСОБА_1 надає складське приміщення № 210, площею 7,5 кв.м. ОСОБА_1, а останній зобов'язується сплачувати плату за користування складським приміщенням.(а.с. 19-20,23-24,31-32).

Статтею 387 Цивільного кодексу України закріплено право витребування власником свого майна у особи, яка безпідставно заволоділа цим майном.

З контексту вказаної норми вбачається, що позивачем може бути лише законний власник, особа, яка володіє майном на відповідній правовій підставі. Відповідачем виступає особа, яка заволоділа чужим майном, або набула його за відповідним правочином з третьою особою. Незаконне володіння - це фактичне володіння, яке не спирається на правовий титул. Незаконні володільці відповідають перед власником майна неоднаково, залежно від того, чи є вони добросовісними або недобросовісними набувачами майна.

Частиною 2 ст. 328 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності набуття права власності, та за умовами ч. 3 ст. 397 Цивільного кодексу України фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із Закону або рішення суду. Таким чином, позивач має довести відсутність у відповідача правових підстав володіння майном. В свою чергу позивач має підтвердити своє право власності на спірне майно.

Згідно роз'яснень, наданих у п. 21 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ „ Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" від 07.02.2014 року № 5, у разі коли між особами відсутні договірні відносини або відносини, пов'язані із застосуванням наслідків недійсності правочину, спір про повернення майна власнику підлягає вирішенню за правилами статей 387, 388 Цивільного кодексу України .

Якщо власник вимагає повернення свого майна з володіння особи, яка незаконно ним заволоділа, така позовна вимога підлягає розгляду та вирішенню також за правилами статей 387, 388 Цивільного кодексу України.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно позивачу. ( Правова позиція Верховного Суду України у Справі № 6-88цс13 від 02.10.2013 року)

За змістом частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Таким чином, даною статтею передбачена можливість виникнення недоговірних зобов'язань двох видів: внаслідок безпідставного набуття майна за рахунок іншої особи та внаслідок безпідставного збереження майна за рахунок іншої особи. Умовами виникнення зобов'язань внаслідок безпідставного набуття майна є: збільшення майна у однієї особи; втрата майна іншою особою; причинний зв'язок між збільшенням майна у однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи.

Відповідно до ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Під час розгляду справи позивач стверджував, що набув право власності на майно, а саме збірно-розбірний торгівельний павільйон, розміром 200 см. х 350 см., загальною площею 7 кв.м., що знаходиться під номером 210 на земельній ділянці, розташованій на території автомобільного ринку за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі продажу майна від 12.05.2008 року, укладеного між ним та ОСОБА_2

Однак, як було встановлено в судовому засіданні оригінал договору купівлі продажу майна від 12.05.2008 року, укладений між позивачем та ОСОБА_2 було втрачено. В подальшому вказаний договір був переукладений по новому сторонами але дата складання була зазначена первісною.

Таким чином сторона позивача в судове засідання будь-яких правовстановлюючих документів, які підтверджують право власності ОСОБА_1 на збірно-розбірний торгівельний павільйон, розміром 200 см. х 350 см., загальною площею 7 кв.м., що знаходиться під номером 210 на земельній ділянці, розташованій на території автомобільного ринку за адресою: АДРЕСА_1 не надала.

Разом з тим рішенням Господарського суду м. Києва від 20.07.2015 року у справі № 910/13023/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Форція - ЛТД» до ФОП «ОСОБА_1.» про стягнення 19 623,80 грн., розірвання договору та повернення майна, вимоги позивача було задоволено повністю. Дане рішення набрало законної сили відповідно до постанови Київського Апеляційного Господарського суду від 26.01.2016 року, з якої вбачається, що спірне майно не належить позивачу.

У відповідності до вимог ч.3 ст. 61 ЦПК України дана обставина повторному доказуванню не підлягає.

На підставі вище викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Форція - ЛТД», третя особа ОСОБА_2 про витребовування майна з чужого незаконного володіння задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 11 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог і на підставі поданих ними доказів.

У відповідності до ст. 212 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Керуючись ст.ст. 321, 328, 387-388, 1212 ЦК України та керуючись ст.ст.10, 11, 57-60, 64, 88, 169, 179, 208, 209, 212-215, 218, 294, 296 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Форція - ЛТД» третя особа ОСОБА_2 про витребовування майна з чужого незаконного володіння - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом 10-ти діб з дня проголошення рішення.

Суддя: