Справа № 815/7260/15

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 год. 29 хв.

11 березня 2016 року м. Одеса

У залі судових засідань № 25

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Свиди Л.І.

судді - Бойко О.Я.

судді - Вовченко О.А.

при секретарі судового засідання - Селезньовій А.В.

за участю сторін:

позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - Кучіна В.В. (по довіреності)

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення № 715-15 від 26.10.2015 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язання відповідача прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позивач адміністративний позов підтримав, на заявлених вимогах наполягав, оскільки, рішення про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту прийнято незаконно та не обґрунтовано, позивач не може повернутись до країни свого громадянського походження через політичну діяльність його матері та брата, яких було викрадено та досі будь-якої інформації про їх місце перебування не відомо, у зв'язку з чим він побоюється повертатись на Батьківщину, вважає що його очікує така ж доля.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував з підстав, викладених в письмових запереченнях на позов (аркуші справи 30-35), оскільки, позивач під час перебування в країні походження не зазнавав будь-яких переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, докази, якими вони підтверджуються, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

ОСОБА_1 є громадянином ДР Конго, уродженцем м. Кіншаса, за етнічною групою - баконго, за віросповіданням-християнин, рідна мова лінгала, володіє також французькою, англійською та мовою кіконду. За сімейним станом неодружений, має сина ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, який проживає в м. Кіншаса. Позивач має незакінчену вищу освіту, яку здобув у період з 2007 по 2009 роки в інституті будівництва та публічних робіт в м. Кіншаса (ДР Конго). Позивач стверджує, що з 2008 року він був членом опозиційної політичної партії «Християнська демократія», займався пропагандою. Щодо трудової діяльності, на Батьківщині позивач протягом шести місяців 2008 року працював у будівельний фірмі будівельником, на території України він також підробляє будівельником. Позивач повідомив, що йому не відомо місце знаходження близьких родичів, а саме: сестри, сина, мати сина та двох двоюрідних братів. Крім того, позивач зазначив, що 02.07.2012 року його матір та брата було викрадено.

27.08.2010 року позивач вибув з Батьківщини авіарейсом м. Кіншаса (ДР Конго) -м. Лібревіль (Габон) - м. Касабланка (Марокко), далі авіарейсом м. Касабланка (Марокко) - м. Стамбул (Туреччина) - м. Київ (Україна) на підставі національного паспорту та студентської візи НОМЕР_1. Державний кордон України перетнув 29.08.2010 року легально. Після потрапляння на територію України вступив до Луганського національного аграрного університету на підготовчий факультет (2010-2011 роки), після чого навчався на першому курсі зазначеного ВНЗ на будівельному факультеті. У 2012 році був відрахований.

02 вересня 2013 року ОСОБА_1 звернувся до Управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (аркуші справи 44-46). Причиною звернення за захистом, позивач зазначив побоювання повертатись на Батьківщину через ймовірну загрозу його життю з боку влади.

Наказом №95 першого заступника начальника ГУДМС України в Одеській області від 19 вересня 2013 року, у відповідності до ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», прийнято рішення здійснити оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця або додаткового захисту громадянину ДР Конго ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, особова справа № 2013OД0231 (аркуш справи 76).

Наказом №129 першого заступника начальника ГУДМС України в Одеській області від 12 листопада 2013 року, у відповідності до ч. 8 ст. 9 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», продовжено строк розгляду заяви для вирішення питання щодо надання статусу біженця або додаткового захисту громадянину ДР Конго ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, особова справа № 2013OД0231 (аркуш справи 83).

За результатами розгляду особової справи № 2013OД0231 громадянина ДР Конго ОСОБА_1, 31 серпня 2015 року Управлінням у справах біженців ГУДМС України в Одеській області, на підставі абз. 4 п. 1 ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», складений висновок про відмову позивачу у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (аркуші справи 111-121).

Рішенням Державної міграційної служби України №715-15 від 26 жовтня 2015 року ОСОБА_1 було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абз. 4 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п.1, п.13 ч. 1 ст. 1 зазначеного Закону відсутні (аркуш справи 39).

Позивач отримав повідомлення Управління у справах біженців ГУ ДМС України в Одеській області за № 470 від 19.11.2015 року про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту 23 грудня 2015 року (аркуш справи 7), не погодився із прийнятим рішенням та оскаржив його до суду.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до п. 4, п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок загрози життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини.

Згідно із ч. 5 ст. 10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Необхідність доказування наявності умов для надання статусу біженця знаходить своє підтвердження у міжнародно-правових документах. Згідно з п. 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Виходячи із змісту Конвенції про статус біженців 1951 року та ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», поняття «біженець» включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме: расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

При цьому «побоювання стати жертвою переслідувань» складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи «побоювання». «Побоювання» є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Саме під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.

Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальна інформація по країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.

Крім того, Директива Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту» від 27.04.2004 № 8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватися з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру.

Таким чином, особа, яка звертається із заявою про надання, їй статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту має довести, що її побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань є обґрунтованими, або її життю, безпеці чи свободі в країні походження загрожує небезпека і вона не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

З матеріалів особової справи та пояснень наданих в судовому засіданні ОСОБА_1 вбачається, що він прибув на територію України легально в 2010 році на підставі національного паспорту та студентської візи з метою навчання, не мав жодних перешкод із перетином кордону країни походження, що свідчить про відсутність фактів переслідування позивача, загрози його життю, здоров'ю.

З матеріалів особової справи ОСОБА_1 вбачається, що з 2008 року він був членом опозиційної політичної партії «Християнська демократія», яка виступала проти діючої влади ДР Конго та займався пропагандою в районі Сайо м. Кіншаса. Лідером партії була його матір ОСОБА_4, проте позивач не надав жодної додаткової інформації щодо власних обов'язків як члена політичної організації та не володіє інформацією щодо безпосереднього лідера комуни. Позивач також зазначив, що йому повідомили про викрадення його матері та брата 02.07.2012 року. Однак, згідно інформації з мережі Інтернет, нікого з членів партії крім ОСОБА_5 Нгонгала не було викрадено.

Твердження позивача про те, що у разі його повернення на Батьківщину його можуть заарештувати та засудити, не відповідає дійсності, оскільки, згідно інформації по країні походження жодного члена партії не було арештовано та затримано.

З матеріалів справи також вбачається, що під час проведення анкетування ОСОБА_1 зазначає що не володіє інформацією про місцезнаходження сестри та матері його сина, сина та двох двоюрідних братів, а вже через 17 діб під час проведення протоколу співбесіди зазначає, що сестра, син та мати сина проживають в м. Кіншаса, крім того, позивач надає спотворені твердження щодо своїх близьких родичів, зокрема, спочатку він каже, що вони померли, а потім робить припущення, що вони померли, начебто у полоні, але це не доведені факти. Твердження позивача, що він пропагандист не відповідають функціональним обов'язкам партії, оскільки він зазначає, що займався розповсюдженням футболок з фото Президента. Під час анкетування та початку протоколу співбесіди, позивач зазначає, що мати та брат були членами опозиційної партії та мали членські квитки, проте, далі під час співбесіди позивач зазначає, що жодного разу не бачив членських квитків, які належали йому або іншим членам його родини.

Суд звертає увагу на те, що позивач має родичів, які проживають на території його країни походження та їм нічного не загрожує, з пояснень наданих в судовому засіданні, позивач зазначає, що приїхав в Україну на навчання, а після викрадення його матері і брата фінансування його навчання припинилося і він в подальшому боїться повернутися в країну походження, оскільки, його також можуть викрасти, однак, зазначені твердження ґрунтуються на припущеннях, позивач не зазначає за що саме його можуть викрасти, та ці доводи не можуть розцінюватися як реальна загроза його життю та здоров'ю.

Слід зазначити, що позивач під час перебування в країні походження не зазнавав будь-яких переслідувань, про що зазначив в протоколі співбесіди.

Враховуючи суперечливість даних наведених позивачем, відсутність обґрунтованих прикладів та обставин, які свідчать про переслідування позивача, або його родичів за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, загрозу життю, безпеці чи свободі, тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження, тощо, суд вважає рішення відповідача про відмову у наданні позивачу статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту обґрунтованим, законним та таким, що не підлягає скасуванню.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що оскаржуване рішення № 715-15 від 26.10.2015 року, яким позивачу було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є законним та обґрунтованим, а тому у задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 69-71, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення № 715-15 від 26.10.2015 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язання відповідача прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту - відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили у порядку ст. 254 КАС України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Одеський окружний адміністративний суд апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Апеляційна скарга на постанову подається до Одеського окружного адміністративного суду, та одночасно її копія надсилається до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Повний текст постанови виготовлено та підписано колегією суддів 16.03.2016 року.

Головуючий суддя - Л.І. Свида

Судді - О.Я. Бойко

- О.А. Вовченко

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення № 715-15 від 26.10.2015 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язання відповідача прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту - відмовити повністю.

16 березня 2016 року.