Апеляційний суд Житомирської області
м. Житомир, вул. 1-го Травня, 24, 10008, (0412) 47-26-44
УХВАЛА
Іменем України
06 липня 2010 року
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Житомирської області у складі:
головуючого - судді: Широкової Л.В.,
суддів : Франовської К.С., Худякова А.М.,
при секретарі
судового засідання: ОСОБА_1,
з участю:
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Коростень Житомирської області на постанову судді Коростенського міськрайонного сулу Житомирської області від 26 червня 2009 року
по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Управління праці та
соціального захисту населення Коростенської міської ради Житомирської області,
Управління Пенсійного фонду України в м. Коростень Житомирської області, Державного казначейства України про визнання дій неправомірними та стягнення коштів, передбачених Законом України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, -
встановила:
У квітні 2009 року ОСОБА_2 звернулася до Коростенського міськрайонного суду Житомирської області з вказаним позовом, зазначаючи, що їй, як потерпілій внаслідок Чорнобильської катастрофи 3-ї категорії на підставі ст.ст. 37, 39 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” (далі - Закон) призначена щомісячна грошова допомога у зв’язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства у розмірі 40% від мінімальної заробітної плати, а також доплата до пенсії. Позивачка посилалася на те, що призначені їй кошти за період з 01 січня 2007 року по 31 грудня 2008 року виплачувались відповідачами в розмірі меншому, ніж передбачено Законом, що призвело до порушення її прав. ОСОБА_2 просила визнати дії Управління праці та соціального захисту населення Коростенської міської ради Житомирської області та Управління Пенсійного фонду України в м. Коростень Житомирської області неправомірними, стягнути на її користь з відповідачів невиплачені кошти, передбачені ст.ст. 37, 39 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” в розмірі, відповідно, 4569грн. 60коп. та 22848грн. 00коп. за вказаний період.
Постановою судді Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 26 червня 2009 року позов задоволено частково. Визнано неправомірними дії Управління праці та соціального захисту населення Коростенської міської ради Житомирської області, Управління Пенсійного фонду України в м. Коростень Житомирської області щодо нарахування та виплати ОСОБА_2 не в повному обсязі коштів, передбачених ст.ст. 37, 39 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
Стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Коростенської міської ради Житомирської області на користь ОСОБА_2 передбаченої ст. 37 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” допомоги у зв’язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва у розмірі 1711грн. 20коп. за період з 01 липня 2007 року по 31 грудня 2008 року. Стягнуто з Управління Пенсійного фонду України в м. Коростень Житомирської області передбаченої ст. 39 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” доплати до пенсії як особі, яка проживає на території радіоактивного забруднення, в розмірі 8556грн. 00 коп. за період з 01 липня 2007 року по 31 грудня 2008 року.
В апеляційній скарзі Управління Пенсійного фонду України в м. Коростень Житомирської області просить постанову судді суду першої інстанції скасувати у частині стягнення з нього на користь позивачки доплати до пенсії як особі, яка проживає на території радіоактивного забруднення, посилаючись на порушення судом норми матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи.
Відповідач, зокрема, вказує на те, що діяв правомірно, нараховуючи позивачу соціальні виплати, керуючись Постановою КМУ №836 від 26.07.1996 року „Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” та Постановою КМУ №1 „Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету”, в межах виділених з державного бюджету грошових коштів. Також зазначає, що суд не дослідив і не проаналізував Закони України про Державний бюджет на відповідні роки, якими не передбачалось бюджетне фінансування виплат відповідачем у визначеному Законом розмірі.
Розглянувши справу в межах, визначених ст.303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначено, що пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення підвищуються, зокрема, у зоні гарантованого добровільного відселення у розмірі двох мінімальних зарплат.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивачка є непрацюючою
пенсіонеркою, має статус потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи 3-ї категорії, постійно проживає у м. Коростені, має право на пільги і компенсації, передбачені Законом України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
Як свідчить довідка на а.с.7, позивачці виплачувалась доплата до пенсії в порядку ст.39 Закону в розмірі 10грн.50 коп. щомісячно, тобто, не у передбаченому Законом розмірі, а у твердій сумі, встановленій Постановою КМУ №836 від 26.07.1996 року.
Із змісту законів України про встановлення розмірів мінімальних зарплат на 1996-2008 роки не вбачається будь-яких обмежень щодо можливостей застосування мінімальної зарплати з метою реалізації норм ст. 39 Закону № 796-Х11.
Встановлений постановою КМУ №836 у 1996 році розмір допомоги громадянам, які працюють на території радіоактивного забруднення, - протягом тривалих років не змінювався і не відповідає розміру, встановленому іншими законами України.
Оскільки ні Верховна Рада, ні Кабінет Міністрів в наступному будь-яких рішень із цих питань не приймали, то виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами при вирішенні даного спору, застосуванню підлягають саме стаття 39 Закону № 796-Х11 та законодавство щодо розмірів мінімальних зарплат, а не Постанова КМУ № 836 від 26 липня 1996 року, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав громадян. На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції щодо застосування норм матеріального права, є правильними.
Що стосується доводів відповідача про відсутність бюджетних асигнувань на виплату коштів, визначених Законом України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, то слід мати на увазі наступне.
Статтею 17 Закону України від 23 лютого2006 року № 3477-1У „Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини” передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року ( далі- Конвенцію) та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ст.1 Протоколу 1 Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. В рішеннях у справах Кечко проти України, 2005 рік Broniovski v. Poland 1996 рік,Azinas v Cyprus, 2002 Європейський Суд з прав людини прийшов до висновку, що поняття «власності», яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу №1 має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві. До „майнових прав” і „власності” може бути прирівняно право заявника на матеріальний інтерес, зокрема щодо отримання пенсії чи надбавки до заробітної плати.
В рішенні у справі Кечко проти України, 2005 рік , суд зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Суд не прийняв аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань ( рішення у справі Бурдов проти Росії, 2000 рік).
Таким чином, реалізація права громадян та соціальні виплати, передбачені Законом, не може залежати від бюджетних асигнувань.
Доводів щодо правильності обрахування суми заборгованих коштів та періоду нарахування апеляційна скарга не містить, тому в цій частині законність та обґрунтованість постанови не перевіряється.
За таких обставин оскаржувана постанова є законною, обгрунтованою, підстав для її скасування немає. Помилкове посилання в резолютивній частині постанови на стягнення доплати за роботу, а не на доплату до пенсії не дає підстав для зміни постанови, можливе бути виправленим судом першої інстанції шляхом постановлення ухвали про виправлення описки.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Коростень Житомирської області відхилити.
Постанову судді Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 26 червня 2009 року залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.
Головуючий Судді:
Справа №22 ц -3617/10 Головуючий у 1 інст. : Волкова Н.Я.
Категорія 57 Суддя - доповідач: Широкова Л.В.