36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

01.03.2016р.                                                                                Справа № 917/2629/15

За позовом Сільськогоподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Фіалка", с. Великі Будища, Гадяцький район, Полтавська область, 37320

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир", вул. Будька,47, м.Гадяч, Полтавська область, 37300

про стягнення 979 566,32 грн. (відповідно до заяви про зменшення розміру позовних вимог вх. канцелярії суду №2616 від 01.03.2016р.)

суддя Іваницький Олексій Тихонович

секретар судового засідання Жадан Т.С.

          представники сторін:

          від позивача: ОСОБА_1 дов. №8 від 18.01.2016р.

          від відповідача: ОСОБА_2 дов. б/н від 29.02.2016р.

СУТЬ СПРАВИ: розглядається позовна заява про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" заборгованість за Договором № 30-Ф від 01.06.2012 року в розмірі 979 566,32 грн., із яких: основний борг - 961 183,04 грн., штраф - 16173,71 грн., 3% річних - 2 209,57 грн.(відповідно до заяви про зменшення розміру позовних вимог вх. канцелярії суду №2616 від 01.03.2016р.)

01.03.2016 року за вхідним №2616 (канцелярії суду) від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог. Заява мотивована тим, що відповідачем частково сплачено основну заборгованість в розмірі 8 000,00 грн. та надав суду виписки по рахунку.

Відповідно до ст.22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Суд розцінює дану заяву як зменшення розміру позовних вимог та приймає її до розгляду в даному позовному провадженні як таку, що подана відповідно до чинних процесуальних норм. Спір розглядається в межах предмету спору в редакції наведеної заяви. При цьому судом враховано п. 3.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

01.03.2016 року за вхідним №2634 (канцелярії суду) від ТОВ "Гадячсир" надійшло клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи в зв"язку з тим, що відповідача виникають сумніви щодо достовірності підписів представників на первино-бухгалтерських документах. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про судову експертизу" судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду. Водночас, згідно з ч. 1 ст.41 Господарського процесуального кодексу України експертиза призначається для з'ясування питань, що потребують спеціальних знань.

Як роз'яснив Пленум Вищого господарського суду України у Постанові № 4 від 23.03.2012 р. "Про деякі питання практики призначення судової експертизи", судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

З матеріалів справи вбачається, що передача позивачем та прийняття відповідачем товару, як того вимагають умови укладеного між сторонами договору (правомірність якого відповідачем не спростована) та приписи Цивільного та Господарського кодексів України, зафіксовано у видаткових накладних, приймальних квитанціях та відповідних довіреностях, які підписані позивачем та відповідачем та скріплені їх печатками, а тому зазначені у клопотанні сумніви ґрунтуються лише на припущеннях відповідача, та, вочевидь, спрямовані до затягування судового процесу, з огляду на часткову оплату отриманого товару відповідачем.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Отже, суд не вбачає в даному випадку необхідності для призначення експертизи та потреби у спеціальних знаннях.

Враховуючи достатність у матеріалах справи доказів для розгляду спору по суті, приписи ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікована Законом України від 17.07.1997 р. № 475/97-ВР) щодо права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку, суд не оцінює вказані обставини як підставу для подальшого відкладення розгляду справи. Спір розглядається за наявними матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи та дослідивши і оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, а також за результатами оцінки поданих сторонами господарського процесу доказів, у нарадчій кімнаті суд задовольняє позовні вимоги виходячи з наступного:

між Товариством з обмеженою відповідальністю «ГАДЯЧСИР» (далі - ТОВ «ГАДЯЧСИР») та Сільськогосподарським товариством з обмеженою

відповідальністю «Фіалка» (далі - СТОВ «Фіалка») 01 червня 2012 року було укладено Договір № 30-Ф поставки (далі - Договір).

За умовами Договору, Постачальник зобов'язався систематично передавати у власність Покупця молочну сировину (молоко коровяче незбиране, яке піддавалося попередній фізичній оброботці (фільтрації, охолодженню), далі за текстом молоко, а Покупець зобовязався приймати й оплачувати молоко на умовах та в порядку визначеному цим договором.

Пунктом 1.2. Договору, передбачено, що кількість молока зазначається в спеціалізованій товарній накладній на перевезення молочної сировини за формою-1 ТН (МС), затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України № 176 від 01 липня 2002 року (далі - Товарна накладна), ціна - у протоколах погодження цін (Додаток № 1), які після погодження (в порядку передбаченому цим договором), належного оформлення та підписання сторонами, є невід'ємною частиною даного Договору.

Відповідно до п. 2.1.1. сторони обумовили умови поставки: EXW Інкотермс 2010 - склад Постачальника, що знаходиться за адресою: с. Великі Будища Гадяцького району, Полтавської області.

Право власності на молоко переходить до покупця з моменту його приймання і визначається датою підписання представником Покупця товарної накладної крім випадку виявлення Покупцем невідповідності молока вимогам ДСТУ 3662-97, діючим в Україні стандартам, а також ветеринарним та санітарним вимогам (п.2.2 Договору).

Пунктом 2.5. Договору визначено, що не пізніше 3-го числа місяця наступного за звітним Покупцем, на підставі товарних накладних на перевезення молочної сировини, виписується приймальна квитанція за формою № 3-ПК (МС), в якій вказується кількість та вартість молочної сировини.

Покупець проводить оплату за придбане молоко у безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника протягом 10 (десяти) банківських днів з моменту переходу права власності на молоко (п.5.4)

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач вказує на те, що ним на виконання умов договору за період з 01.09.2015 року по 31.10.2015 року було передано відповідачу товар на загальну суму 1 617 371,42 грн., що підтверджується:

прийомна квитанція № 141 від 30.09.2015 року на суму 784 282,81 грн.;

видаткова накладна № 614 від 29.09.2015 року на суму 261 512,00 грн.;

видаткова накладна № 618 від 30.09.2015 року на суму 522 770,81 грн.;

прийомна квитанція № 166 від 31.10.2015 року на суму 833 088,61 грн.;

видаткова накладна № 698 від 31.10.2015 року на суму 833 088,61 грн.;

довіреність № 1254 від 01.09.2015 року;

довіреність № 1395 від 01.10.2015 року.

Отже, відповідач, підписавши Договір поставки видаткові накладні, приймальні квитанції та видавши довіреності взяв на себе зобов'язання з оплати товару.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач свої зобов'язання щодо оплати поставленого товару за Договором виконав частково в розмірі 166 188,39 грн.( відповідно до заяви про зменшення позовних вимог від 01.03.2016р. вх. канцелярії суду №2616), на момент розгляду справи зобов'язання відповідача в частині сплати 961 183,04 грн. ним не виконані.

Стаття 712 ЦК України передбачає, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Статтями 509, 510 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Відповідно до статей 526-527 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач належним чином виконував зобов'язання за вищезазначеним Договором щодо здійснення ним поставки товару. Відповідач в порушення прийнятих на себе зобов'язань за вказаним Договором та приписів ст. 692 Цивільного кодексу України не оплатив отриманий товар у встановлені у Договорі строки, заборгованість останнього на момент подання позову та розгляду даної справи складає 31 791,60 грн.. Дана обставина відповідачем не спростована.

Отже, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 961 183,04 грн. основного боргу підтверджені документально та нормами матеріального права, відповідачем не спростовані, а тому підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Одним із видів забезпечення виконання зобов'язань відповідно ст. 546, ст. 549 Цивільного кодексу України та ст. 199 Господарського кодексу України, є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України. Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Відповідно до ст.546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ст.547 ЦК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 ЦК України). Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст.551 ЦК України).

Відповідно до пункту 6.2 договору у випадку якщо заборгованість з оплати молока (п. 5.4 цього договору) становить 10 (календарних) днів і більше, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику штраф у розмірі 1 (одного) % від суми боргу.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі вищевикладеного позивачем нараховано відповідачу:

- штраф в сумі 16 173,71 грн.;

- 3% річних в сумі 2 209,57 грн.

Заявлені позивачем вимоги про стягнення 16 173,71 грн. штрафу, 2 209,57 грн. 3% річних, суд визнає правомірними та такими, що підлягають задоволенню в межах заявлених сум, оскільки при перевірці їх розміру та правильності нарахування судом не було виявлено їх завищення з боку позивача.

Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі статтею 33 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).

Частиною 1 ст.43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а згідно ч. 2 цієї ж статті ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно положень ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Відповідачем не спростовано обґрунтованості позовних вимог.

Враховуючи наведене суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення 961183,04 грн. основного боргу, 16173,71 грн. штрафу, 2209,57 грн. 3% річних, є правомірними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню судом.

Судовий збір відшкодовується позивачу за рахунок відповідача у відповідності до ст. 49 ГПК України.

Враховуючи викладене, матеріали справи, обставин справи в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши і оцінивши подані додаткові докази, керуючись статтями 4 - 47, 22, 28, 32 - 34, 36, 43, 44 - 45, 471, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, у нарадчій кімнаті, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАДЯЧСИР» (місцезнаходження: вул. Будька, 47, м. Гадяч, Полтавська обл., 37300, код ЄДРПОУ 33460268) на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Фіалка» (місцезнаходження: с Великі Будища, Гадяцький р-н., Полтавська обл., 37320, код ЄДРПОУ 03772281) заборгованість за Договором № 30-Ф від 01.06.2012 року в розмірі 979 566,32 грн., із яких: основний борг - 961 183,04 грн., штраф - 16173,71 грн., 3% річних - 2 209,57 грн., а також витрати на сплату судового збору в розмірі 22 163,49 грн.

          Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

          СУДДЯ                                                                                Іваницький О.Т.

          Повне рішення складено 10.03.2016р.

          Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.