ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" березня 2016 р. Справа № 922/4476/15

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Білецька А.М., суддя Барбашова С.В., суддя Істоміна О.А.

при секретарі Кохан Ю.В.

за участю представників:

позивача – ОСОБА_1, за довіреністю № 104 від 16.01.2016

відповідача – не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Антекс" (вх. №511 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 12.10.15 у справі № 922/4476/15

за позовом Публічного акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк", м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Антекс", м. Харків

про стягнення 768 948,77 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 12.10.2015 р. у справі № 922/4476/15 (суддя Добреля Н.С.) позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Антекс" на користь Публічного акціонерного товариства "Перший Український міжнародний банк" заборгованість за основною сумою кредиту в розмірі 526604,19 грн., заборгованість за непогашеними процентами за користуванням кредитом за період з 25.09.2014 р. по 16.06.2015 р. (включно) в розмірі 85904,43 грн., пеню за період з 26.09.2014 р. по 16.06.2015 р. (включно) в сумі 156440,15 грн. та судовий збір в сумі 15378,98 грн.

Товариства з обмеженою відповідальністю "Антекс" з рішенням господарського суду першої інстанції не погодилося, звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 12.10.2015 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, з мотивів та підстав, зазначених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування викладених вимог відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права в зв’язку з відмовою в задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі № 922/4476/15 до розгляду господарським судом м. Києва справи № 922/4663/15, предметом спору якої є внесення змін до кредитного договору № 04-84 від 16.05.2012 щодо зменшення процентної стави за кредитом до 12%. Крім того, заявник апеляційної скарги зазначає про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а саме ч. 6 ст. 232 ГК України, щодо встановлення періоду за який стягується пеня.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу та його представник в судовому засіданні з наведеними відповідачем доводами не погоджується, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення – без змін.

09.03.2016 відповідач звернувся до суду з клопотанням про відкладення розгляду справи, мотивуючи його потребою додаткового часу для надання нових доказів та неможливістю прибуття в призначене судове засідання через відрядження представника ТОВ "Антекс".

Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про відкладення розгляду справи з причини неможливості прибуття представника у судове засідання, які, на думку суду, носять суб'єктивний характер, оскільки відповідач завчасно належним чином був повідомлений про час та місце судового засідання, що підтверджується повідомленням за № 002917/1 про вручення поштового відправлення 03.03.2016 уповноваженій особі ТОВ "Антекс", і мав достатньо часу для направлення свого представника до суду. До того ж, відповідач був не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою-четвертою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Доказів неможливості такої заміни відповідачем також не представлено.

Згідно з п. 3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.11 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» неявка у судове засідання однієї із сторін, належним чином повідомленої про час та місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені ч. 1 ст. 77 ГПК України.

Оскільки, всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте відповідач не скористався своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов’язковою судом, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов’язком сторони, колегія суддів вважає можливим розгляд апеляційної скарги по суті в судовому засіданні 10.03.2016 року за відсутності представника відповідача.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши уповноваженого представника позивача, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, між Публічним акціонерним товариством "Перший Український Міжнародний банк (позивач, банк), та Товариством з обмеженою відповідальністю "Антекс" (позичальник, відповідач) був укладений кредитний договір № 04-84 від 16.05.2012 року з додатковими угодами до нього: № 1 від 30.05.2012 року, № 2 від 05.11.2012 року, № 3 від 06.11.2012 року, № 4 від 17.12.2012 року, № 5 від 15.01.2013 року, № 6 від 15.02.2013 року, № 7 від 11.07.2013 року, № 8 від 11.12.2013 року, № 9 від 19.12.2013 року, № 10 від 30.05.2014 року (надалі разом за текстом - "кредитний договір") (а.с. 30-55).

Звертаючись до господарського суду, позивач зазначив про те, що на виконання умов договору Банк відкрив відповідачу позичковий рахунок та надав останньому обумовлені спірним договором грошові кошти в повному обсязі.

Відповідач зобов'язався використати кредит за цільовим призначенням, сплатити проценти за користування кредитом та повернути банку кредит в повному обсязі в порядку та у строки обумовлені кредитним договором (пункти 1.1, 2.1 кредитного договору).

Проте, відповідач кредитні кошти у строки, передбачені кредитним договором, у повному обсязі не повернув, сплативши лише частково кредит на суму 36000,00 грн., які він повинен був сплатити ще 25 серпня 2014 року, та частково сплативши 8000,00 грн., дата сплати якого настала 25 вересня 2014 року. Проценти за користування кредитом відповідач з 27.10.2014 року також не сплачує.

24.10.2014, у зв'язку з виникненням простроченої заборгованості за основною сумою кредиту та процентами за користування ними, позивач, керуючись п.п. 5.1, 5.4, 14.1 кредитного договору, направив на адресу позичальника рекомендованим листом повідомлення про дострокове повернення кредиту за вих. № КНА-61/533 від 24.10.2014, яке було отримане відповідачем 03.11.2014.

Таким чином, строк виконання зобов'язань за кредитним договором у повному обсязі настав 06.11.2014 року, а з 07.11.2014 року у зв'язку з невиконанням вищевказаної вимоги у відповідача виникла прострочена заборгованість з повернення кредиту в повному обсязі.

За даними позивача, станом на 16.06.20105 заборгованість відповідача за основною сумою кредиту становить 526 604,19 грн., заборгованість за непогашеними процентами за користуванням кредитом за період з 25.09.2014 р. по 16.06.2015 р. - 85904,43 грн. Крім того, на підставі п. 12 кредитного договору позивачем нарахована пеня за період з 26.09.2014 р. по 16.06.2015 р. в сумі 156440,15 грн. за порушення боргових зобов’язань.

Враховуючи вищевказані обставини, керуючись ст..ст. 509, 526, 530, 610, 1050, 1054 Цивільного кодексу України та статей 230, 232 Господарського кодексу України, з огляду на встановлені обставини неналежного виконання з боку відповідача зобов'язання перед позивачем з погашення суми кредиту та сплати відсотків за користування кредитом за кредитним договором № 04-84 від 16.05.2012 року, зважаючи на те, що відповідач факту існування боргу не спростував та доказів на підтвердження сплати існуючої заборгованості до суду не надав, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача про стягнення заборгованості за даним договором є правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Предметом даного господарського спору є матеріально-правова вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором № 04-84 від 16.05.2012 року, із змінами, внесеними додатковими угодами до нього.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

У відповідності до ч. І ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В силу ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Пунктом 1 частини 1 статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно п. 1.1 кредитного договору (в редакції додаткової угоди № 10 від 30.05.2014), банк зобов'язався надати позичальнику кредит у розмірі 570 604,19 грн., а позичальник зобов'язався прийняти кредит, використати його за цільовим призначенням, сплатити плату за кредит та повернути банку кредит частинами в розмірах, в порядку та в строки, визначені кредитним договором.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач належним чином виконав свої зобов’язання за кредитним договором, відкривши відповідачу позичковий рахунок та надавши йому обумовлені кредитним договором грошові кошти в повному обсязі, що підтверджується меморіальними ордерами № НОМЕР_1 від 16.05.2012, № НОМЕР_2 від 18.05.2012, № НОМЕР_3 від 18.05.2012, № НОМЕР_4 від 21.05.2012 та виписками за позичковими рахунками позивача (а.с. 56-59).

Відповідач зобов'язався використати кредит за цільовим призначенням, сплатити проценти за користування кредитом та повернути банку кредит в повному обсязі в порядку та у строки обумовлені кредитним договором (пункти 1.1, 2.1 кредитного договору).

Відповідно до п. 6.1. кредитного договору, позичальник зобов'язаний повернути кредит у повному обсязі не пізніше 16 травня 2015 р. (включно) частинами в розмірах та строки відповідно до зазначеного в цьому пункті графіку.

Проте, відповідач кредитні кошти у строки, передбачені кредитним договором, у повному обсязі не повернув.

Так, відповідачем було лише частково сплачено кредит на суму 36000,00 грн., які він повинен був сплатити ще 25 серпня 2014 року, та частково сплачено 8000,00 грн., дата сплати якого настала 25 вересня 2014 року. Проценти за користування кредитом відповідачем з 27.10.2014 року також не сплачені.

Відповідно до п. 5 кредитного договору, у випадку виникнення будь-якої несприятливої події (до несприятливої події відноситься, зокрема, несплата позичальником будь-якої суми, що належить до сплати на користь банку згідно цього договору, у передбачений ним строк), банк набуває право вимагати від позичальника достроково повернути виданий позичальникові кредит, а позичальник зобов'язаний незважаючи на положення 6.1 цього договору, виконати таку вимогу банку і повернути отриманий кредит в повному обсязі разом із платою за кредит і штрафними санкціями, що підлягають сплаті позичальником на користь банку згідно цього договору в строк не пізніше 3-х банківських днів з моменту отримання відповідної отримання відповідної вимоги. У разі невиконання позичальником зазначеної вимоги банк має право здійснювати договірне списання грошових коштів з рахунків позичальника в порядку встановленому цим договором, для погашення боргового зобов'язання позичальника.

24.10.2014 р., у зв'язку з виникненням простроченої заборгованості за основною сумою кредиту та процентами за користування ними, позивач, керуючись п.п. 5.1, 5.4, 14.1 кредитного договору, направив на адресу позичальника рекомендованим листом повідомлення про дострокове повернення кредиту за вих. № КНА-61/533 від 24.10.2014 р. (а.с. 60), в якому вимагав протягом 3-х банківських днів з моменту отримання цієї вимоги достроково повернути отримані від Банку кредитні кошти в повному обсязі з нарахованими процентами за користування кредитом і штрафними санкціями, у наступних розмірах: заборгованість за основною сумою кредиту в розмірі 526 604,19 грн., заборгованість за непогашеними процентами за користуванням кредитом в розмірі 85904,43 грн., а також повідомив про те, що заборгованість за пенею, нарахованою відповідно до п. 12.1 кредитного договору за порушення строків повернення основної суми кредиту і сплати процентів за користування кредитом буде заявлена додатково.

Вказане повідомлення було отримане відповідачем 03.11.2014 р., що підтверджується відбитком штампу Укрпошти на повідомлені про вручення поштового відправлення (а.с. 61).

Таким чином, строк виконання зобов'язань за кредитним договором у повному обсязі настав 06.11.2014 року. Отже, з 07.11.2014 року у зв'язку з невиконанням вищевказаної вимоги у відповідача виникла прострочена заборгованість з повернення кредиту в повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач в порушення домовленості сторін, зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав, не сплатив необхідні кошти для погашення заборгованості та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу, тому позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 526 604,19 грн. є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Також, відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України. за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів (ч.ч. 1, 2 ст. 1056 ЦК України).

Процентна ставка за користування кредитом становить 19 % річних (п. 7.2.1 кредитного договору).

Відповідно до п. 7.2.1.1. кредитного договору, у випадку невиконання чи неналежного виконання / ненастання / недотримання з будь-яких підстав (в т.ч. форс-мажорного характеру одного із зобов'язань/умов, встановлених п. 10.3.6.1., п. 10.3.6.7., п. 10.3.6.8 кредитного договору, незважаючи на положення п. 7.2.1. кредитного договору, процентна ставка за користування кредитом становить 21% річних.

У зв'язку з невиконанням п. 10.3.6.7. кредитного договору та згідно п. 7.2.1.1. кредитного договору з 01.10.2014 року проценти за користування кредитом були встановлені банком у розмірі 21% річних.

У випадку невиконання чи неналежного виконання/ненастання/недотримання з будь-яких підстав (в т.ч. форс-мажорного характеру) двох із зобов'язань/умов, встановлених п. 10.3.6.1., п. 10.3.6.6., п. 10.3.7.8., п.10.3.6.7., п.10.3.6.11., п.10.3.6.12 кредитного договору, у сукупності (разом одночасно) незважаючи на положення п. 7.2.1. та п. 7.2.1.1. кредитного договору, процентна ставка за користування кредитом становить 22% річних (п. 7.2.1.2 кредитного договору).

У зв'язку з невиконанням п. 10.3.6.1. кредитного договору та згідно п. 7.2.1.2. кредитного договору, з 05.10.2014 року проценти за користування кредитом були встановлені банком у розмірі 22% річних.

У випадку невиконання чи неналежного виконання/ненастання/недотримання з будь-яких підстав (в т.ч. форс-мажорного характеру) трьох і більше зобов'язань/умов, встановлених п. 10.3.6.1., п. 10.3.6.6., п. 10.3.7.8., п.10.3.6.7., п.10.3.6.11., п.10.3.6.112. кредитного договору, у сукупності (разом одночасно) незважаючи на положення п. 7.2.1., п. 7.2.1.1., п. 7.2.1.2. кредитного договору, процентна ставка за користуванню кредитом становить 23% річних. (п. 7.2.1.3 кредитного договору).

У зв'язку з невиконанням п. 10.3.6.6. кредитного договору та згідно п. 7.2.1.2. кредитного договору, з 01.11.2014р. проценти за користування кредитом були встановлені банком у розмірі 23% річних.

Відповідно до п. 7.2.2. договору, період нарахування відсотків складає календарне число днів. Датою закінчення періоду нарахування процентів є перший робочий день після 24 (двадцять четвертого) числа (без його урахування) або день, що передує даті повернення кредиту, а початком - дата надання кредиту та/або перший робочий день після 24 (двадцять четвертого) числа (з його урахуванням).

Згідно з п. 7.2.3. кредитного договору, проценти нараховуються щоденно на фактичну суму і за весь час користування кредитом.

Нараховані проценти повинні сплачуватися відповідачем щомісячно не пізніше 1 (одного) банківського дня наступного за 24 (двадцять четвертим) числом кожного місяця (п. 7.2.4. кредитного договору).

З огляду на положення наведених правових норм, перевіривши правильність нарахування позивачем заборгованості за нарахованими процентами за користуванням кредитом за період з 25.09.2014 по 16.06.2015, колегія суддів констатує, що дане нарахування відповідає вимогам чинного законодавства України, умовам договору та підтверджується розрахунком позивача, в зв’язку з чим позовні вимоги про стягнення заборгованості за нарахованими процентами за користуванням кредитом в розмірі 85 904,43 грн. також є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Поряд з вказаними вимогами позивачем була нарахована пеня за несвоєчасне повернення кредитних коштів та сплату відсотків у розмірі 156 440,15 грн.

Частинами 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частиною 2 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пункт 12.1 кредитного договору встановлює, що у разі порушення відповідачем строків виконання будь-якого з боргових зобов'язань відповідач зобов'язаний сплатити на користь Банка пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення. Розрахунок пені здійснюється на суму простроченого виконанням боргового зобов'язання за весь час прострочення.

Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Разом з цим, колегія суддів приймає до уваги правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 15.04.2015 у справі № 910/6379/14, про що також звернуто увагу в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 20.10.2015 № 01-06/1837/15, у зв’язку із застосуванням відповідальності за порушення зобов’язань.

Так, положення частини шостої статті 232 ГК України щодо припинення нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано, застосовується до відповідних правовідносин лише у разі, якщо інше не встановлено законом або договором. Отже, якщо умовами договору сторони передбачили, що пеня нараховується за весь період часу, протягом якого не виконано зобов’язання, то нарахування пені не припиняється за період прострочення зобов’язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов’язання мало бути виконано.

Також, дослідженням матеріалів справи встановлено, що умовами кредитного договору зокрема, графіком погашення кредиту, встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, виходячи з чого право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу окремо. Відтак вбачається, що початок порушення зобов'язання за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Таким чином, слід дійти висновку про те, що оскільки умовами кредитного договору погашення кредиту та процентів повинно здійснюватись позичальником частинами щомісяця, строк нарахування пені необхідно обчислювати з моменту невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань.

Як вбачається з розрахунку пені, наданого позивачем, даний розрахунок здійснено на кожний окремий платіж, який не був оплачений відповідачем у строки встановлені договором. Наведені законодавчі приписи та установлені фактичні дані, зокрема й щодо вини в невиконанні взятих на себе зобов’язань по сплаті грошових коштів у строк, встановлений договором, свідчать про наявність у позивача правових підстав для стягнення пені за період з 26.09.2014 року по 16.06.2015 року.

Колегія суддів апеляційної інстанції, перевіривши правильність нарахування пені за несвоєчасне повернення кредитних коштів та сплату відсотків у вказаний період, а також проаналізувавши приписи норм чинного законодавства, якими передбачена відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, а також умови договору, дійшла висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені у сумі 156 440,15 грн. не суперечать приписам чинного законодавства та арифметично обґрунтовані.

Отже, доводи відповідача викладені в апеляційній скарзі стосовно порушення та неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема, приписів статті 232 ГК України, відхиляються колегією суддів як необґрунтовані та такі, що не спростовують правильні висновки суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог ПАТ "Перший Український міжнародний банк" в частині стягнення пені за несвоєчасне повернення кредитних коштів та сплату відсотків за кредитним договором № № 04-84 від 16.05.2012 року.

Посилання відповідача на те, що суд першої інстанції проігнорував клопотання відповідача про зупинення провадження у справі до розгляду пов`язаної з нею справи № 922/4663/15 про внесення змін до кредитного договору № 04-84 від 16.05.2011 року про зменшення процентної ставки за кредитним договором до 12% з 27 лютого 2014 року, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на наступне.

Так, відповідно до ч. 1, 2 ст. 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави. Господарський суд має право зупинити провадження у справі за клопотанням сторони, прокурора, який бере участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою у випадках: 1) призначення господарським судом судової експертизи; 2) надсилання господарським судом матеріалів до слідчих органів; 3) заміни однієї з сторін її правонаступником.

В абзацах 1, 2 пункту 3.16 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що статтею 79 ГПК встановлено вичерпний перелік підстав зупинення провадження у справі. Зупинення провадження у справі з інших підстав є неправомірним. Зокрема, відповідно до частини першої статті 79 ГПК господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядалися іншим судом. При цьому пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини друга - четверта статті 35 ГПК).

Пов`язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи. Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі. Йдеться про те, що господарський суд не може розглянути певну справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок:

а) непідвідомчості;

б) обмеженості предметом позову;

в) неможливості розгляду тотожної справи;

г) певної черговості розгляду вимог.

В даному випадку, позивач, як на підставу зупинення провадження у справі посилається на те, що в проваджені господарського суду м. Києва перебуває справа № 922/4663/15, предметом розгляду якої є внесення змін до кредитного договору № 04-84 від 16.05.2011 року щодо зменшення процентної ставки за кредитом до 12%.

В той час, як предметом розгляду даної справи № 922/4476/15 є стягнення з ТОВ "Антекс" боргу за неналежне виконання останнім умов кредитного договору № 04-84 від 16.05.2012 року, який на час звернення позивача з даним позовом до господарського суду є дійсним, а його умови в силу закону є обов’язковими для виконання.

При цьому суд апеляційної інстанції зауважує, що статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом упродовж розумного строку справи, в якій вона є стороною. Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Отже, зупинення провадження у справі № 922/4476/15 за відсутністю достатніх підстав є порушенням розумних строків тривалості судового провадження, що може вважатися порушенням права на справедливий і публічний розгляд справи в суді.

З урахуванням викладених обставин, колегія суддів зазначає, що відповідач ані під час вирішення спору у господарському суді Харківської області, ані під час розгляду його апеляційної скарги не надав належного матеріального доказу обґрунтованості та правомірності викладених заперечень. Наведені ним в апеляційній скарзі доводи про порушення судом норм матеріального та процесуального права нічим не обґрунтовані та не узгоджуються з наявними у справі матеріалами, його позиція не підтверджена належними та допустимими доказами. Тому вимоги відповідача, що зазначені в апеляційній скарзі, не підлягають задоволенню, а наведені на їх підтвердження доводи не можуть бути прийнятими до уваги колегією суддів в якості підстав для скасування прийнятого у даній справі рішення господарського суду Харківської області від 12.10.2015 у справі № 922/4476/15.

На підставі викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 99, 101, 102, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Антекс" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 12.10.2015 у справі № 922/4476/15 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови складено та підписано 15 березня 2016 року

Головуючий суддя Білецька А.М.

Суддя Барбашова С.В.

Суддя Істоміна О.А.