Апеляційний суд Житомирської області

м. Житомир, вул. 1-го Травня, 24, 10008, (0412) 47-26-44

УХВАЛА

Іменем України

08 липня 2010 року

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Житомирської області у складі:

головуючого - судді: Широкової Л.В.,

суддів : Франовської К.С.,

ОСОБА_1,

при секретарі

судового засідання: ОСОБА_2,

з участю:

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Печерської районної у м. Києві державної адміністрації на постанову судді Коростенського міськрайонного суду від 16 березня 2010 року

по справі за позовом ОСОБА_3 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_4 до Управління праці та соціального захисту населення Коростенської міської ради Житомирської області та Управління праці та соціального захисту населення Печерської районної у м. Києві державної адміністрації про визнання дій неправомірними та стягнення коштів, передбачених Законом України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, -

встановила:

В лютому 2010 року ОСОБА_3 звернулася до суду з вказаним позовом, посилаючись на неправильне нарахування та виплату їй відповідачами компенсації в зв’язку з обмеженням споживання продуктів харчування та доплати за роботу на радіоактивно забрудненій території, передбачених ст.ст. 37, 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закону).

Постановою судді Коростенського міськрайонного суду від 16 березня 2010 року позов задоволено частково. Визнано неправомірними дії Управління праці та соціального захисту населення Коростенської міської ради Житомирської області щодо виплати ОСОБА_3 коштів, передбачених ст. 37 Закону, за період з 01 лютого 2009 року по 31 грудня 2009 року, та дії Управління праці та соціального захисту населення Печерської районної у м. Києві державної адміністрації щодо виплати коштів, передбачених ст. 39 Закону, за період з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року, а також зобов’язано відповідачів провести перерахунок та виплат) зазначених коштів. Зобов’язано Управління праці та соціального захисту населення Коростенськоі міської ради Житомирської області в подальшому проводити виплату ОСОБА_3 коштів в розмірі відповідно до ст.ст. 37, 39 Закону. Стягнути з відповідачів на користь позивачки зазначених коштів у розмірі, відповідно, 5553грн. 00коп. та 15082грн. 00коп.

В апеляційній скарзі Управління праці та соціального захисту населення Печерської районної у м. Києві державної адміністрації просить постанову суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог до нього в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, зокрема на неповне, поверхове та однобічне дослідження обставин, які мають значення для справи, та неврахування судової практики.

Розглянувши справу в межах, визначених ст.303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, виходячи з наступного.

Згідно з частиною 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 37 Закону України«Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, передбачено, що громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення виплачується щомісячна грошова допомога у зв’язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства - у зоні гарантованого добровільного відселення - в розмірі 40% від мінімальної заробітної плати.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивачка є потерпілою внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 3 (а.с.4) працюючою та проживаючою у зоні гарантованого добровільного відселення в м.Коростені, та має право на пільги і компенсації, передбачені Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

Як свідчать матеріали справи, позивачці виплачувалась грошова допомога в порядку ст.37 Закону в розмірі 2 грн.10 коп. доплати до заробітної плати в сумі 10 грн.50 коп., тобто не у передбачених Законом розмірах, а у твердих сумах встановлених Постановою Кабінету Міністрів України №836 від 26.07.1996 року.

Із змісту законів України про встановлення розмірів мінімальних зарплат на 2008-2009 роки не вбачається будь-яких обмежень щодо можливостей застосування мінімальної зарплати з метою реалізації норм ст.ст.37,39 Закону №796-ХІІ.

Встановлений постановою Кабінету Міністрів України у 1996 році розмір щомісячної допомоги громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, у зв’язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва і особистого підсобного господарства та доплати до заробітної плати громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, протягом тривалих років не змінювався і не відповідає розміру, встановленому законами України.

Оскільки ні Верховна Рада ні Кабінет Міністрів в наступному будь-яких рішень із цих питань не приймали, то виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами при вирішенні даного спору, застосуванню підлягають саме ст.ст.37,39 Закону №796-ХІІ та законодавство щодо розмірів мінімальних зарплат, а не Постанова Кабінету Міністрів №836 від 26 липня 1996 року, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав громадян.

На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції щодо застосування норм матеріального права, є правильними.

Що стосується доводів відповідача про відсутність бюджетних асигнувань на виплату коштів, визначених Законом України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, то слід мати на увазі наступне.

Статтею 17 Закону України від 23 лютого2006 року № 3477-1У „Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини” передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року ( далі- Конвенцію) та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст. 1 Протоколу 1 Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. В рішеннях у справах Кечко проти України, 2005рік Broniovski v. Poland 1996 рік, Azinas v Cyprus, 2002 Європейський Суд з прав людини прийшов до висновку, що поняття «власності», яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу №1 має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві. До „майнових прав” і „власності” може бути прирівняно право заявника на матеріальний інтерес, зокрема щодо отримання пенсії чи надбавки до заробітної плати.

В рішенні у справі Кечко проти України, 2005 рік, суд зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Суд не прийняв аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань ( рішення у справі Бурдов проти Росії, 2000 рік).

Таким чином, реалізація права громадян та соціальні виплати, передбачені Законом, не може залежати від бюджетних асигнувань.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 20.09.2005 року №936 „Про затвердження Порядку використання коштів Державного бюджету на виконання програм, пов’язаних із соціальним захистом громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи” п.4 п.п.5 доплата особам за роботу (службу) на території зон радіоактивного забруднення відповідно до ст.39 Закону проводиться управліннями праці та соціального захисту населення районних(міських) держадміністрацій за місцем реєстрації громадян розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня визначено головні управління, управління праці та соціального захисту населення райміськдержадміністрацій.

Таким чином, органом стягнення грошової допомоги недосплачених коштів є управління праці та соціального захисту населення.

Доводи апелянта на те, що суд вирішуючи спір не застосував річний строк (ч.1,2 ст.99 КАС України) є безпідставним, оскільки суд задовольнив позов в частині правильності нарахування та виплат позивачу коштів за період з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року.

Також безпідставним є довід про застосування судом положень КЗпП України, оскільки при вирішенні даного спору суд дані положення не застосовував.

Доводів щодо правильності обрахування суми заборгованих коштів та періоду нарахування апеляційна скарга не містить, тому в цій частині законність та обґрунтованість постанови не перевіряється.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, викладених в постанові.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову, з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для скасування постанови немає.

ОСОБА_5, Управління праці та соціального захисту населення Коростенської міської ради постанову суду першої інстанції не оскаржували, а тому колегія суддів здійснює перегляд судового рішення в межах доводів апеляційної скарги Управління праці та соціального захисту населення Печерської районної у м. Києві державної адміністрації.

Керуючись ст.ст.303,304, 307, 308, 313 - 315 ЦПК України, колегія суддів -

ухвалила:

Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Печерської районної у м. Києві державної адміністрації відхилити.

Постанову судді Коростенського міськрайонного суду від 16 березня 2010 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.

Головуючий Судді:

Справа №22 ц -3092/10 Головуючий у 1 інст. : Кондратюк А.Д.

Категорія 57 Суддя - доповідач: Широкова Л.В.