Справа № 367/4670/14-ц Головуючий у І інстанції Пархоменко О. В.

Провадження № 22-ц/780/1911/16 Доповідач у 2 інстанції Лащенко В. Д.

Категорія 4 10.03.2016

РІШЕННЯ

Іменем України

10 березня 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді: Лащенка В.Д.,

суддів: Сушко Л. П., Кулішенка Ю. М.,

при секретарі: Волинець Я. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 01 лютого 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аверс-Сіті" про визнання права власності,

встановила:

У липні 2014 року ОСОБА_2 звернулася в суд із позовом до ТОВ "Аверс-Сіті" про визнання права власності.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що 18 липня 2011 р. між нею та ТОВ «Аверс-Сіті» було укладено договір купівлі-продажу майнових прав № 1/38_ИП на об'єкт нерухомості - двокімнатну квартиру будівельний АДРЕСА_1.

18 липня 2011 р. між позивачем та відповідачем було укладено договір № 1/38/Z про зарахування зустрічних однорідних вимог, за яким обов'язок позивача з оплати відповідачу квартири за попереднім договором вважається виконаним в повному обсязі і відповідач не має до позивача грошових вимог та претензій.

Будинок, складовою частиною якого є квартира, було введено в експлуатацію 16 вересня 2011р., про що свідчить сертифікат відповідності від 16 вересня 2011 року серія КС № 16411043016.

Позивач неодноразово звертався до відповідача з проханням виконати умови договору та передати квартиру у власність. Натомість не отримав жодної відповіді.

Таким чином, ТОВ «Аверс-Сіті» унеможливлює та безпідставно блокує набуття позивачем права власності на квартиру, створює перешкоди у його законному праві користування та володінні квартирою.

Просила суд визнати за нею право власності на двокімнатну квартиру будівельний АДРЕСА_1.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 09 жовтня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 24 листопада 2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, рішення Ірпінського міського суду Київської області від 09 жовтня 2014 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 09 жовтня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 24 листопада 2014 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 01 лютого 2016 року позов залишено без задоволення.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу в якій просила скасувати рішення суду першої інстанції посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно ч. 1 ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду з ухваленням нового рішення є, зокрема, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, а також неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності, тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих відносин.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач не є власником спірної квартири, а тому суд не вправі визнавати за нею право власності на спірну квартиру, оскільки з такою вимогою в порядку ст.. 392 ЦПК України може звернутися лише власник такого майна, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

З такими висновками не можна погодитися, оскільки судом неправильно застосовані норми матеріального права.

Судом установлено, що 18 липня 2011 року ОСОБА_2 та ТОВ «Аверс-Сіті» уклали договір купівлі-продажу майнових прав на двокімнатну квартиру під будівельним АДРЕСА_1.

Майнові права на об'єкт нерухомості передаються продавцем покупцю шляхом підписання акта. Акт підписується сторонами не пізніше 10 робочих днів з дати настання останньої з таких подій: здійснення покупцем оплати 100 % вартості майнових прав; уведення відповідної частини обєкта капітального будівництва в експлуатацію та здійснення розрахунків (пункт 3.1 договору).

Вартість майнових прав становила 150490 грн., які ОСОБА_2 сплатила повністю. Будинок, складовою частиною якого є зазначена квартира, було введено в експлуатацію 16 вересня 2011 року.

З огляду на те, що ОСОБА_2 повністю оплатила вартість майнових прав, будинок введено в експлуатацію, однак акти приймання-передачі майнових прав на квартири між сторонами не підписано, вона просила визнати за нею право власності на об'єкт нерухомості.

Майнові права на нерухомість, що є об'єктом будівництва, не є речовими правами на чуже майно, оскільки об'єктом цих прав не є «чуже майно», а також не є правом власності, оскільки об'єкт будівництва не існує на момент встановлення іпотеки, а тому не може існувати й право власності на нього.

Таким чином, майнове право, яке можна визначити як «право очікування», є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав. Майнове право обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Згідно з частиною 2 статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Новостворене нерухоме майно стає об'єктом цивільних правовідносин з моменту завершення будівництва, прийняття до експлуатації або державної реєстрації без урахування того, яким суб'єктом правовідносин здійснено такі дії та на якого суб'єкта цивільних правовідносин або сторону договору зареєстроване новостворене майно.

Захист майнових прав на новостворене майно, прийняте до експлуатації та оформлене (зареєстроване) на іншу особу, у разі невизнання цією особою прав позивача на спірне майно здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, то захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства, зокрема на підставі статті 392 ЦК України.

При цьому рішення суду про захист порушеного права та визнання права на спірне майно є підставою для його реєстрації.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 12 листопада 2014 року № 6-129цс14. Про вказане зазначив також Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 25 березня 2015 року за наслідками перегляду вказаної справи.

За таких обставин колегія суддів не може погодитися з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки у ОСОБА_2 не виникло право власності на квартиру, вона позбавлена можливості заявляти вимоги про визнання права власності на підставі ст. 392 ЦПК України.

З урахуванням викладеного ухвалене рішення суду, яким відмовлено в позові необхідно скасувати як таке, що постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права та відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Керуючись ст.ст. 307, 309 ЦПК України, колегія суддів,

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 01 лютого 2016 року скасувати, ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аверс-Сіті" про визнання права власності задовольнити.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аверс-Сіті" на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 5 524 грн. 31 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді