Провадження № 2/2020/353/2012 Справа № 2-2628/11

РІШЕННЯ

13 березня 2012 року Комінтернівський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Боговського Д.Є.

при секретарі – Бєловій Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, спричиненої внаслідок ДТП, -

В С Т А Н О В И В:

20.02.2009 ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила стягнути з ОСОБА_3 на її користь майнову шкоду в сумі 6192,66 грн., моральну шкоду в сумі 2000,00 грн. та відшкодувати судові витрати в сумі 112,00 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначала, що 11.12.2008 о 12-40 годині її чоловік ОСОБА_4, керуючи автомобілем НОМЕР_1, що належить їй на праві приватної власності, рухався по пр. Гагаріна в м. Харкові. В той же час ОСОБА_2, керуючи автомобілем НОМЕР_2, що належить на праві приватної власності ОСОБА_3, рухалась в попутному напрямку по пр. Гагаріна в м. Харкові, та поблизу перехрестя з вул.. ОСОБА_5, ОСОБА_2 не врахувала дорожніх обставин, не обрала безпечну швидкість та дистанцію, в наслідок чого сталось зіткнення між автомобілем НОМЕР_1 та автомобілем НОМЕР_2. Винною в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, відповідно до постанови Комінтернівського районного суду м. Харкова визнано ОСОБА_2 Внаслідок зіткнення автомобілю ВАЗ 11193, д.н АХ 4768 ВН заподіяно технічних пошкоджень та спричинено матеріальну шкоду, розмір якої, відповідно до звіту спеціаліста авто товарознавця складає 5692,66 грн. Також позивачем було сплачено суму в розмірі 500 грн. за складання вказаного звіту спеціаліста. Крім того, позивач вказала, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди вона зазнала душевних хвилювань у зв?язку з пошкодженням її майна, на певний час втратила можливість користуватись автомобілем, вимушена була витрачати свій час на захист своїх прав і інтересів: звертатися до аварійного комісара, оцінювача, спеціаліста в галузі права тощо, змушена була позичати у родичів кошти на ремонт автомобілю, оскільки відповідач в добровільному порядку відмовилась провести ремонт автомобілю, що в свою чергу призвело до порушення нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушення стосунків з оточуючими її людьми. Тому позивач вважає, що діями відповідача їй спричинена моральна шкода, розмір якої вона оцінює в 2000 грн.

В подальшому 19.01.2012 ОСОБА_1 уточнила свої позовні вимоги, збільшила розмір моральної шкоди з урахуванням тривалого розгляду справи до 3000,00 грн., доповнила позовні вимоги вимогою про стягнення витрат на правову допомогу в сумі 2000,00 грн., в частині розміру матеріальної шкоди та відшкодування судових витрат залишила вимоги незмінними. При цьому позивач зазначила, що ОСОБА_2, як особа, що керувала транспортним засобом в момент ДТП, так і ОСОБА_3, як особа, на яку зареєстровано транспортний засіб, мають нести солідарну відповідальність за шкоду, спричинену її майну внаслідок ДТП.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник підтримали уточнені позовні вимоги в повному обсязі та просили стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь позивача матеріальну шкоду в сумі 6192,66 грн., моральну шкоду в сумі 3000,00 грн., витрати на правову допомогу в сумі 2000,00 грн. та відшкодувати судові витрати в сумі 112,00 грн.

Відповідач ОСОБА_3 та її представник в судовому засіданні заперечували проти заявлених позовних вимог, зазначаючи, що в 2004 році за усною домовленістю ОСОБА_3 передала право керування та розпорядження транспортним засобом ВАЗ-21011, д.н. НОМЕР_3, іншій особі, яка в свою чергу розпорядилась своїм правом та передала право керування ним ОСОБА_2, яка і була водієм автомобіля в момент ДТП, тобто володіла ним на відповідній правовій підставі. Відповідач ОСОБА_3 з 2004 року не користувалась автомобілем, не бачила його, передавши свої права на нього іншим особам, тому вважає, що пред’явлені до неї вимоги безпідставні та не ґрунтуються на діючому законодавстві.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечувала проти заявлених позовних вимог в повному обсязі, зазначаючи, що дорожньо-транспортна пригода сталась 11 грудня 2008 року, 20 лютого 2009 року ОСОБА_1 звернулась до суду за захистом свої прав але із вимогою про відшкодування шкоду з ОСОБА_3, при цьому ОСОБА_2, як учасник ДТП, була залучена до участі у справі в якості третьої особи. Вимоги безпосередньо до ОСОБА_2 позивач ОСОБА_1 вирішила пред’явити лише уточнивши позов 19.01.2012, тобто після сплину строків позовної давності, встановлених ст.. 257 ЦК України, тому представник вважає, що ця обставина є підставою для відмови у позові.

Суд, заслухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, давши добутому правової оцінки, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини:

11.12.2008 о 12-40 годині водій ОСОБА_4, керуючи автомобілем НОМЕР_1, що належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, рухався по пр. Гагаріна в м. Харкові. В той же час ОСОБА_2, керуючи автомобілем НОМЕР_2, що належить на праві приватної власності ОСОБА_3, рухалась в попутному напрямку по пр. Гагаріна в м. Харкові, та поблизу перехрестя з вул.. ОСОБА_5, ОСОБА_2 не врахувала дорожніх обставин, не обрала безпечну швидкість та дистанцію, в наслідок чого сталось зіткнення між автомобілем НОМЕР_1 та автомобілем НОМЕР_2.

Постановою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 22.01.2009 водія ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено адміністративне стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст.. 124 ч. 1 КУпАП, тобто визнано винною у скоєнні ДТП.

Відповідно до звіту № 566/2008 дослідження спеціаліста-автотоварознавця від 30.01.2009 матеріальний збиток, завданий власникові автомобілю ВАЗ 11193, д.н АХ 4768 ВН, в результаті його пошкодження при ДТП складає 5692,66 грн.; вартість за складання звіту спеціаліста становить 500,00 грн.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов?язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів .. що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право..) володіє транспортним засобом, .. іншим об?єктом, використання або утримання якого створює підвищену небезпеку. При цьому, відповідно до ч. 5 ст. 1187 ЦК України, особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Статті 10, 60 Цивільно-процесуального кодексу України передбачають, що сторони мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

На момент дорожньо-транспортної пригоди транспортним засобом ВАЗ 21011, д.н. НОМЕР_3, на відповідній правовій підставі – довіреності, володіла ОСОБА_2 Наявність довіреності сторонами у справі не оспорюється, тому цей факт не підлягає доказуванню. Протокол про скоєння ДТП працівниками також складено на ім’я ОСОБА_2, постанова Комінтернівського районного суду м. Харкова про накладення адміністративного стягнення також винесена у відношенні ОСОБА_2, тому відсутні підстави покладати на відповідача ОСОБА_3 відповідальність щодо відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки – транспортним засобом ВАЗ 21011, д.н. НОМЕР_3, який вибув з її володіння на правових підставах.

Вказівка позивача ОСОБА_1 щодо недійсності правочину – довіреності, яка надана ОСОБА_3 на ім’я інших осіб на право розпорядження транспортним засобом ВАЗ 21011, д.н. НОМЕР_3, судом не можу бути прийнята до уваги, як така що не відповідає нормам діючого законодавства.

Що стосується позовних вимог, пред’явлених до відповідача ОСОБА_2, суд також вважає їх такими, що не підлягають задоволенню.

Так, згідно ст. 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлює тривалістю три роки (ст.. 257 ЦК України).

Стаття 267 ЦК України встановлює, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Водночас ч. 5 ст. 267 ЦК України встановлює, що при визнанні судом поважності причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Позивач ОСОБА_1 звернулась за захистом своїх прав та вимогою про відшкодування шкоди з ОСОБА_2 після сплину трьох років після ДТП, при цьому жодних заяв про поновлення строку на звернення до суду з боку ОСОБА_1 не надходило. Суд із власної ініціативи не вправі вирішувати питання щодо поновлення строку звернення до суду.

За таких обставин суд доходить висновку, що заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги не ґрунтуються на діючому законодавстві, а тому задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Рішення може бути оскаржено до судової палати апеляційного суду Харківської області через місцевий Комінтернівський районний суд м. Харкова шляхом подачі у 10-ти денний термін апеляційної скарги або в порядку ч. 1 ст. 294 ЦПК України.

Суддя: ОСОБА_6