Справа № 2а-479/2009
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 червня 2009 р. Київський районний суд м. Сімферополя в складі:
головуючого – судді Діденка Д.О.,
при секретарі – Куліковій Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Сімферополя про визнання дій протиправними та зобов'язання проведення перерахування пенсії,
в с т а н о в и в:
Позивачка звернулася до суду з позовом до Управління ПФУ України в Київському районі м. Сімферополя про визнання дій протиправними та зобов'язання проведення перерахування пенсії, мотивуючи тим, що вона відповідно до ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» має статус «діти війни» та йому повинна сплачуватися щомісячна соціальна грошова допомога в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, проте в період з 2006 р. по теперішній час грошова соціальна допомога йому не виплачується. На підставі викладеного просить поновити строк для звернення до суду з позовом, визнати дії відповідача протиправними та зобов'язати відповідача провести перерахунок пенсії.
Позивач у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надала заяву про розгляд справи у її відсутності.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, до суду надійшла заява про розгляд справи за його відсутністю, також надані заперечення, відповідно до яких, позовні вимоги не визнає, у зв'язку з тим, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок державного бюджету, витрати держави на загальногромодянські потреби, їх розмір та цільове використання встановлюється ЗУ «Про державний бюджет на поточний рік», порядок виплати КМ України не був затверджений, встановлені пільги дітям війни в 2006 р. не були введені, а в 2007 р. дія ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» була зупинена. Також, вважає, що згідно з КАС України для звернення до адміністративного суду з позовними вимогами за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлено строк в один рік, який вираховується з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Вимоги про перерахування допомоги за 2008-2009 р.р. також задоволенню не підлягають, бо у 2008р. позивачці виплачувалася допомога у розмірі 10% від прожиткового мінімум, зазначена сума має виплачуватися і у 2009р. бо положення ЗУ «Про Державний бюджет України на 2009р.» неконституційними не визнані.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов обгрунтований та підлягає задоволенню.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 народилася 08.08.1937 р., що підтверджується паспортом громадянина України серії ЕС № 922170 від 20.01.1999 р., виданого Київським РВ СМУ ГУ МВС України в АР Крим.
Ст. 1 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» визначено, що дитиною війни є особа, яка є громадянином України та який на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.
Вказані обставини свідчать про те, що позивачу станом на час закінчення Другої світової війни було менше 18 років, тому вона є особою, яка віднесена до категорій осіб, визнаних дітьми війни.
Відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до частини 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року №1058-IV мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Відповідно до частини 3 статті 62 Закону України від 19.12.2006 № 489-V "Про Державний бюджет України на 2007 рік" встановлено, що для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу першого частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058 з 1 квітня та з 1 жовтня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений абзацом п'ятим частини першої цієї статті, збільшений на 1 відсоток.
Згідно з частиною 1 статтю 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Тому вирішуючи справу стосовно позовних вимог позивача щодо зобов’язання відповідача, який являється суб’єктом владних повноважень, здійснити нарахування щомісячної державної соціальної допомоги, суд зобов’язаний встановити чи діяв відповідач на підставі закону, чи являються його дії обґрунтованими, безсторонніми та добросовісними.
Судом встановлено, що щомісячна державна соціальна допомога відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" розраховується на підставі мінімальної пенсії за віком, розмір якої визначений частиною 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Дійсно, згідно з частиною 3 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-IV мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом. Зазначена норма Закону введена в дію згідно із Законом України від 25.03.2005 року № 2505-IV. Але суд враховує, що згідно з частиною 4 статті 8 КАС України забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Відповідно до частин 1, 2 статті 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни основані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Європейського Суду у справі Yvonne van Duym v. Home Office (Case 41/74 van Duym v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов’язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов’язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії.
Згідно з частиною 2 статті 65 Закону України від 20.12.2005 № 3235-IV "Про Державний бюджет України на 2006 рік" розміри державних соціальних гарантій на 2006 рік, що визначаються залежно від прожиткового мінімуму, встановлюються відповідними законами, цим Законом та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, що відповідно, дає право керуватися встановленими розмірами прожиткового мінімуму для визначення державних соціальних гарантій за Законом України "Про соціальний статус дітей війни".
У Прикінцевих положеннях Закону України "Про соціальний захист дітей війни" Кабінету Міністрів України було дано доручення подати до Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом та привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом, забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади своїх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом. Невиконання цього доручення суб’єктами владних повноважень, колізії у застосування законодавчих актів не можуть бути визнані підставами для відмови у захисті прав позивача, які встановлені та визнані державою.
На підставі викладеного, суд не може визнати обґрунтованими доводи відповідача, що позов не може бути задоволеним у зв’язку з невизначеністю мінімального розміру пенсії за віком, яка має бути підставою для розрахунку щорічної грошової допомоги.
Судом встановлено, що позивачем за 2006 - 2007 роки не отримувалася щомісячна державна соціальна допомога дітям війни. Що стосується періоду 2008 року, відповідно до заперечень відповідача з 01.01.08р. позивачу нарахована та сплачена щомісячна державна допомога у розмірі близько 48 грн. щомісячно. Доказів щодо подальшого підвищення розміру зазначеної щомісячної допомоги у 2008 році відповідачем як суб’єктом владних повноважень суду не надано.
Згідно зі статтею 110 Закону України від 20.12.2005 № 3235-IV "Про Державний бюджет України на 2006 рік" установлено, що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим статті 5 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", запроваджуються у 2006 році поетапно, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету. Відповідно до п. 17 ст. 77 цього Закону з метою приведення окремих норм законів у відповідність з цим Законом зупинена на 2006 рік дія ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни". Але судом встановлено, що Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" від 19.01.2006 № 3367-ІV п. 17 ст. 77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" виключений, тобто дія статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" на 2006 рік поновлена.
Отже, в 2006 році ніяких перешкод для нарахування щомісячної державної соціальної допомоги в розмірах, передбачених, статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" не існувало.
Згідно ст. 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни. Відповідно до п. 12 ст. 71 цього Закону з метою приведення окремих норм законів у відповідність з цим Законом зупинена на 2007 рік дія ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
З’ясовуючи питання про можливість застосування до спірних правовідносин Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" суд виходить з наступного. Відповідно до статті 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому нормативному акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Крім того, згідно з абзацом 1 п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 "Про незалежність судової влади" звернуто увагу на те, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Відповідно до статті 21 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Статтею 22 Конституції України встановлено, що зміст та обсяг прав і свобод людини при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений. Відповідно до частини 2 статті 6, частини 2 статті 19, частини 1 статті 68 Конституції України соціальні пільги, компенсації і гарантії є загальнообов’язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов’язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення засад соціальної правової держави. Зазначені вимоги до держави викладені і у статті 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої), вчиненої 3 травня 1996 року у м. Страсбурзі, яка підписана від імені України 7 травня 1999 року у м. Страсбурзі, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, відповідно до якої держава зобов’язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.
Відповідно до частин 2,3 статті 22 Конституції України конституційні права гарантуються, а держава повинна утримуватись від прийняття будь-яких актів, які призводили б до скасування чи звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Відповідно до частини 2 статті Закону України "Про соціальний захист дітей війни" державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами. Статтею 1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" визначено, що під державною соціальною гарантією розуміється саме встановлений цим Законом мінімальний розмір державної соціальної допомоги, а також пільги з метою надання соціальної підтримки дітям війни.
Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Конституцією України, в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк. На підставі статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їм. Таким чином, будь-які закони, які регулюють правовідносини стосовно прав та свобод громадян, у тому числі Закон України "Про державний бюджет на 2007 рік" має відповідати вимогам Конституції та Закону України "Про соціальний захист дітей війни". Крім того, встановлений частиною 2 статті 95 Конституції України, частиною 2 статті 38 Бюджетного кодексу України перелік відносин, які регулюються Законом України про Державний бюджет є вичерпним, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов’язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України, у тому числі Законом України "Про соціальний захист дітей війни", та не може будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин. Отже, встановлення Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" розміру та порядку виплати щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни в меншому розмірі, ніж передбачено статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", обмежило обсяг прав даної категорії громадян, визначених зазначеним Законом. Позбавивши певну категорію осіб, які мають право на пільги як діти війни, права на отримання щомісячної державної соціальної допомоги пунктом 12 статті 71, статтею 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" звужено обсяг цього права і водночас фактично скасовано конституційну гарантію забезпечення належн их умов існування дітей війни.
Рішенням Конституційного суду України від 09.07.2007 № 6-рп/2007 "У справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29,36 частини 2 статті 56, частини 2 статті 62, частини 1 статті 66, пунктів 7,9,12,13,14,23,29,30,39,41,43,44,45,46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік"(справа про соціальні гарантії громадян) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) стаття 111 та пункт 12 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік".
Таким чином, при визначені розміру щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни в 2006 та 2007 роках необхідно керуватися статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", а не положеннями Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", які визнані неконституційними, та положеннями Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік", які фактично не позбавили осіб, отримувати зазначену соціальну допомогу.
Положення Закону України "Про Державний бюджет на 2008 рік" визнані Конституційним Судом України неконституційними, та нарахування відповідачем за 2008р. щорічної державної соціальної допомоги як "дитині війни" у період з січня 2008р. по 47грн. щомісячно, є безпідставним тому, що з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008р. №10-рп/2008р. розрахунок вищенаведених виплат необхідно здійснювати відповідно до ст.6 ЗУ "Про соціальний захист дітей війни" в редакції від 01.01.2006р., у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, встановленої ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування .
На підставі викладеного, суд також вважає такими, що протирічать Конституції України, Закону України "Про соціальний захист дітей війни" Європейській соціальній хартії, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, доводи відповідача щодо визначення розміру допомоги у 2009р. відповідно до Постанови КМУ № 530 від 22.05.2008р., якою передбачено надбавку для дітей війни у розмірі 10% від прожиткового мінімуму з 01.01.2009р.
Доводи відповідача, що позов не підлягає задоволенню у зв’язку з відсутністю бюджетних коштів, призначених на ці виплати, не можуть бути прийняті до уваги, бо реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання суб’єктами владних повноважень на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов’язань, судом не приймається до уваги. Так, у справі "Кечко проти України" Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань. Таким чином, невиконання або неналежне виконання законів, якими передбачено певні соціальні гарантії, через відсутність коштів для їх виплати не є підставою для виправдання дискримінуючої невиплати щомісячної державної соціально допомоги дітям війни.
Крім того, суд також вважає, що державний орган не може посилатися на відсутність коштів, щоб не виплачувати борг, у тому числі той, що підтверджений судовим рішенням. Така відсутність коштів не може бути визнана як виключна обставина, та це є порушенням пункту 1 статті 6, статті 13 Європейської Конвенції про захист прав і основних свобод людини, ратифікованої Законом України від 11.09.1997 року, про що також зазначено в Рішенні Європейського суду з прав людини Справа "Жовнер проти України" від 29.06.2004 року.
Тому, відповідачем повинно бути нараховано позивачу недоотриману у період з 01.01.2006р. допомогу, згідно ст.. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» в редакції 01.01.2006р.
Згідно з підпунктом 6 пункту 2.2. розділу 2 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого Постановою Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року № 8-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 13.03.2008 року № 209/14900 саме на територіальні управління Пенсійного фонду України в районах, містах, в районах в містах покладені обов’язки щодо призначення (здійснення перерахунку) і виплати пенсії. Таким чином, суд приходить до висновку, що належним відповідачем по справі, який зобов’язаний відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", ст.58 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" здійснювати нарахування та виплату щомісячної державної соціальної допомоги являється Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м.Сімферополя АР Крим.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановлені частинами 1 та 2 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Відповідач у запереченні на позов наполягав на застосуванні наслідків пропуску строків звернення до адміністративного суду як стосовно позовних вимог позивача щодо нарахування щомісячної державної соціальної допомоги за 2006 рік, так і стосовно вимог позивача про нарахування допомоги за 2007 рік.
Позивач надав суду клопотання в якому просив відновити пропущений строк для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів за період з 01.01.2006 року. Причиною пропуску строку позивач зазначив той факт, що він дізнався, що його права порушені відповідачами лише у грудні 2008р. із засобів масової інформації.
Ст. 100 КАС України передбачено, що пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. У запереченнях на адміністративний позов відповідач наполягав на застосуванні наслідків пропуску строків звернення до адміністративного суду.
Проте суд, враховуючи похилий вік позивача, особливий статус «дитя війни», який встановлений внаслідок визнання на державному рівні важкого життєвого шляху громадян України, чиє дитинство збіглося з роками Другої світової війни, вважає, що причини щодо правової необізнаності позивача, несвоєчасного повідомлення про порушення права, внаслідок прийняття окремих неконституційних положень нормативно-правових актів є поважними, тому пропущений строк для звернення до суду за захистом своїх прав підлягає поновленню.
Обов’язок по нарахуванню соціальної допомоги покладений Законом на Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Сімферополя, тому суд вважає достатнім для захисту прав позивача зобов’язати відповідача нарахувати щомісячну соціальну допомогу у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Відповідно до частини 3 статті 94 КАС України якщо адміністративний позов задоволений, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог.
На підставі ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», керуючись ст.ст. 11, 94, 98, 100, 160-163, 167 КАС України, суд
п о с т а н о в и в:
поновити строк для звернення ОСОБА_1 до суду за захистом своїх прав.
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Сімферополя про визнання дій протиправними та зобов'язання проведення перерахування пенсії - задовольнити.
Визнати дії Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Сімферополя щодо нездійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_1 - протиправними.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Сімферополя здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_2 з 01.01.2006 р. згідно ст.. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» 01.01.2006р., у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Стягнути з Державного бюджету України на користь позивача суму судового збору в розмірі 03 грн. 40 коп., що сплачені позивачем при пред'явленні позову.
Заяву про апеляційне оскарження постанови суду може бути подано протягом десяти днів, апеляційну скаргу – протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Київський районний суд м. Сімферополя.
Суддя: