РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №668/15261/15-ц

Пров. №2/668/630/16

25.02.2016 року м.Херсон

Суворовський районний суд м.Херсона у складі:

головуючого судді Кузьміної О.І.,

при секретарі Катюха Ю.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Херсонський комунальний транспортний сервіс» про визнання трудових відносин припиненими, зобов’язання вчинити певні дії, виплатити кошти та моральну шкоду,

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом посилаючись на те, що працював у відповідача начальником відділу безпеки руху комунального підприємства «Херсонський комунальний транспортний сервіс» та з 21.09.2015 року не виконує вказані посадові обов’язки, 05.10.2015 року подав заяву про звільнення його із займаної посади з 05.10.2015 року за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України, але до теперішнього часу відповідач його не звільнив та розрахунок при звільненні з ним не проведено, трудову книжку йому не видано, у зв’язку з чим просить визнати припиненими трудові відносини між ним та відповідачем з 05.10.2015 року, зобов’язати відповідача звільнити його з роботи з займаної посади 05.10.2015 року за власним бажанням відповідно до ст.38 КЗпП України, видати йому належним чином оформлену трудову книжку, виплатити йому грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічних відпусток у розмірі 27366 грн. 63 коп., виплатити йому компенсацію за час затримки видачі трудової книжки у розмірі 14813 грн. 13 коп., виплатити йому моральну шкоду у розмірі 1500 грн. та виплатити на його користь витрати понесені ним на оплату правової допомоги в розмірі 4000 грн.

В судовому засіданні представник позивача збільшив вимоги позивача та за підставами вказаними у позові остаточно просив визнати припиненими трудові відносини між позивачем та відповідачем з 05.10.2015 року, зобов’язати відповідача звільнити позивача з роботи з займаної посади 05.10.2015 року за власним бажанням відповідно до ст.38 КЗпП України, видати позивачу належним чином оформлену трудову книжку, виплатити позивачу грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічних відпусток у розмірі 27366 грн. 63 коп., виплатити позивачу компенсацію за час затримки видачі трудової книжки у розмірі 24102 грн. 72 коп., виплатити позивачу моральну шкоду у розмірі 1500 грн. та виплатити на користь позивача витрати понесені ним на оплату правової допомоги в розмірі 4000 грн.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав у повному обсязі, просив відмовити у його задоволенні, посилаючись на його необґрунтованість, оскільки позивач працює у відповідача до теперішнього часу але з 21.09.2015 року не виконує свої обов’язки оскільки залишив робоче місце та з цього часу в табелі робочого часу йому ставлять прогули.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що заявлений позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю,колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноваженого ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання, переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання уданій місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною–інвалідом; догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку або інвалідом І групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк4, про який просить працівник.

Згідно вимог ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника, виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, провадиться в день звільнення.

Відповідно до вимог ч.4 ст. 235 КЗпП України, у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Згідно зі ст. 2371 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах з відповідачем комунальним підприємством «Херсонський комунальний транспортний сервіс» з 22.03.2010 року згідно наказу № 24-к від 22.03.2010 року й працює на посаді начальника відділу безпеки руху комунального підприємства «Херсонський комунальний транспортний сервіс», з 21.09.2015 року не виконує свої обов’язки, залишив робоче місце та з цього часу в табелі робочого часу ставлять відмітку прогули.

Вказані обставини підтверджуються поясненнями позивача, представника відповідача, матеріалами справи та ніким не заперечуються.

Відповідно до вимог ст.ст. 60, 61 ЦПК України, сторони зобов’язані надати докази та довести ті обставини, які обґрунтовують їх вимоги і заперечення та мають значення для справи, крім тих, які визнаються сторонами, є загальновідомими та встановлені рішенням суду.

Як встановлено в судовому засіданні, з пояснень представника відповідача та матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах з відповідачем комунальним підприємством «Херсонський комунальний транспортний сервіс» з 22.03.2010 року й працює на посаді начальника відділу безпеки руху вказаного підприємства до теперішнього часу, 18.09.2015 року позивач звернувся до відповідача із заявою про звільнення його за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України з 05.10.2015 року та звільнення було погоджено відповідачем, після чого позивач у період з 22.09.2015 року по 03.10.2015 року включно перебував на лікарняному, та у період хвороби 03.10.2015 року звертався до відповідача із заявами про надання йому відпустки з 03.10.2015 року по 06.12.2015 року з подальшим звільненням його за угодою сторін, однак до теперішнього часу відповідачем питання щодо звільнення позивача не вирішено та розрахунок при звільненні з ним не проведено, оскільки позивач з 21.09.2015 року не виконує свої обов’язки, залишив робоче місце та з цього часу в табелі робочого часу ставлять відмітку прогули, що фактично позивачем визнається.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що вимоги позивача щодо визнання припиненими трудових відносин між позивачем та відповідачем з 05.10.2015 року, зобов’язання відповідача звільнити позивача з роботи з займаної посади 05.10.2015 року за власним бажанням відповідно до ст.38 КЗпП України, є необґрунтованими та не підлягають задоволенню судом, оскільки в судовому засіданні достовірно встановлено, що фактично у даному випадку має місце порушення самого права позивача на звільнення, а не саме звільнення позивача, його порядок, строки та підстави, так як позивач ОСОБА_1 вважав, що ним 18.09.2015 року подано заяву про його звільнення за власним бажанням й звільнити його мають в день вказаний у заяві, а саме 05.10.2015 року повинен бути днем його звільнення, хоча, та як вбачається з матеріалів справи та фактично позивачем визнається, ОСОБА_1 03.10.2015 року подавши заяви про надання йому відпустки з 03.10.2015 року по 06.12.2015 року з подальшим звільненням його за угодою сторін, фактично визнав, що трудові відносини між ним та відповідачем не припинились, крім того, позивач з 21.09.2015 року по теперішній час не виконує свої посадові обов’язки та з цього часу в табелі робочого часу ставлять відмітку прогули, у зв’язку з чим не підлягають задоволенню судом вимоги позивача щодо зобов’язання відповідача видати йому належним чином оформлену трудову книжку, виплатити йому грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічних відпусток у розмірі 27366 грн. 63 коп. та виплатити йому компенсацію за час затримки видачі трудової книжки у розмірі 24102 грн. 72 коп., які є похідними.

Що стосується вимог позивача щодо стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 1500 грн. 00 коп., вони не можуть бути задоволені судом, оскільки в судовому засіданні достовірно встановлено, що позивач на даний час перебуває у трудових відносинах з відповідачем, не знайшов підтвердження факт винних дій чи бездіяльності відповідача й обов’язку відповідача у даному випадку відшкодувати шкоду завдану позивачу, позивачем не доведено наявності пов’язаних з його звільненням моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків, які б вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя, та могли бути підставою для стягнення з відповідача моральної шкоди згідно зі ст. 2371 КЗпП України.

При цьому доводи позивача не приймаються судом до уваги як такі що спростовуються сукупністю вищенаведених доказів досліджених в судовому засіданні.

Керуючись Конституцією України, ст. ст. 21, 38, 47, 48, 116, 221, 232, 233, 235, 2371 КЗпП України, Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06.11.1992 року, ст.ст. 10, 11, 60, 61, 88, 212-215 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Херсонський комунальний транспортний сервіс» про визнання трудових відносин припиненими, зобов’язання вчинити певні дії, виплатити кошти та моральну шкоду – відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом 10 днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги через Суворовський районний суд м. Херсона.

СуддяОСОБА_2