Справа № 466/506/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

“26” лютого 2016 року Шевченківський районний суд м. Львова в складі :

головуючої – судді Луців – Шумської Н.Л.

секретар Репета К.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом Національного банку України до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, -

у с т а н о в и в:

27 січня 2015 року Національний банк України звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1, в якому просить стягнути з відповідача на користь НБУ матеріальну шкоду в розмірі 460 613,03 грн.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 12.03.2009 р. між Національним банком України та Акціонерним банком «Банк регіонального розвитку» з метою підтримання ліквідності останнього було укладено Кредитний договір № 16/09/02, згідно з умовами якого Позивачем надано АБ «БРР» кредит на суму 4 000 000,0 (чотири мільйони) гривень на строк з 12.03.2009 по 13.10.2009 з оплатою 16, 50% річних. З метою забезпечення виконання зобов’язань за Кредитним договором між АБ «БРР» та Позивачем 12.03.2009 укладено договір застави майнових прав №16/09/ЗМП-1, згідно з умовами якого у заставу Позивачу надано майнові права за Кредитним договором від 24.10.2007 № 085-К07, укладеним між АБ «БРР» та ТОВ «ГАЛ-КАТ». В якості забезпечення виконання зобов’язань за останнім згаданим кредитним договором ТОВ «ГАЛ-КАТ» передало АБ «БРР» нерухоме майно згідно з умовами Іпотечного договору від 26.10.2007, зареєстрованого в реєстрі за №3934 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_2

У провадженні Шевченківського районного суду м. Львова знаходилась кримінальна справа № 1328/2206/12 про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст. 365 та ч. 2 ст. 366 КК України. Матеріалами справи встановлено, що Відповідач, перебуваючи у трудових відносинах з АБ «БРР», а саме працюючи начальником Львівського відділення - Західного регіонального управління АБ «БРР», будучи службовою особою, умисно, з перевищенням службових повноважень вчинив дії (в т.ч. по внесенню до офіційних документів про реєстрацію обтяжень нерухомого майна завідомо неправдивих відомостей), які призвели до виведення з-під застави нерухомого майна, яке забезпечувало виконання ТОВ «ГАЛ-КАТ» зобов’язань за кредитним договором з АБ «БРР». Внаслідок таких дій Відповідача Позивач був позбавлений можливості повернути надані за Кредитним договором кошти в сумі 2 777 993,59 грн. (заподіяні збитки) за рахунок реалізації предмета застави. Постановою Шевченківського районного суду м. Львова від 22.05.2014 року по справі №1328/2206/12 Відповідача було звільнено від кримінальної відповідальності за ч.3 ст.365 КК у зв’язку з декриміналізацією діяння, а за ч.2 ст.366 КК у зв’язку із застосуванням акту амністії. Ця постанова є достатнім доказом доведеності вини відповідача у вчиненні злочину, заподіянні позивачу шкоди в межах розміру вартості майна, яким забезпечувалося виконання кредитних та на яке позивач не зміг звернути стягнення внаслідок злочинних дій відповідача.

Станом на 01.10.2014 заборгованість АБ «БРР» за Кредитним договором складає 460 613,03грн. 28.02.2014 р. Національним банком України прийнято рішення про затвердження ліквідаційного балансу АБ «БРР» та на сьогоднішній день ліквідатором банку вживаються заходи щодо виключення банку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців в порядку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців".

У позовних вимогах покликається на норми ст.ст.1166,1172 ЦК України щодо відшкодування юридичною особою шкоди, завданої її працівником під час виконання ним своїх трудових обов’язків та ч.1 п.8 постанови Пленуму ВС України від 27.03.1992р. №6 оскільки особа, яка відповідає за шкоду, заподіяну з вини іншого, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи, не буде суперечити закону пред’явлення за вибором потерпілого вимог про відшкодування шкоди безпосередньо до винної особи, якщо за законом межі відповідальності останньої і особи, яка за неї відповідає, однакові. Зазначає, що згідно ч.3 ст.134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність в повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству. Установі, організації, у випадках, коли шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 позовні вимоги підтримала в повному обсязі, покликаючись на обставини викладені в позовній заяві та доповненнях до позову. Зазначає, що НБУ вживав можливі заходи для повернення боргу за кредитом. НБУ звернувся до Господарського суду Київської області з позовною заявою № 54-218/4755-18247 до відповідача - ТзОВ «Броварський домобудівний комбінат «Меркурій» про стягнення 2 217380,56 грн. на підставі вищевказаного кредитного договору та Договору застави майнових прав № 16/09/ЗМП-2 від 12.03.2009. Рішенням Господарського суду Київської області від 27.10.2010 позов задоволено - вирішено стягнути з ТзОВ «Броварський домобудівний комбінат «Меркурій» на користь Національного банку України вищезазначену суму позову у повному обсязі і ця сума сплачена відповідачем у справі у повному обсязі добровільно.

Залишок простроченої заборгованості АБ «БРР» перед НБУ за Кредитним договором становить 416 127.99грн., заборгованість за простроченими процентами за користування кредитом – 44 485,04грн., а всього 460 613,03грн. Ця заборгованість не могла бути погашена боржником у зв’язку з виведенням з-під застави нерухомого майна ТОВ «ГАЛ-КАТ», яке забезпечувало виконання останнім кредитних зобов’язань. Відтак, зазначена сума є збитками НБУ. Відшкодування цих збитків, вважає, слід покласти на відповідача, як працівника АБ «БРР», з вини якого вони заподіяні.

Також представник позивача зазначила, що строк позовної давності позивачем не порушено, оскільки такий рахується від моменту, коли позивач дізнався про порушення його права. Позивач дізнався про особу, яка є винною у заподіянні матеріальної шкоди, у день винесення Шевченківським районним судом м. Львова Постанови у справі № 1328/2206/12, а саме 22.05.2014р. До цього моменту звернення з позовом вважає передчасним зважаючи на презумпцію невинуватості.

Відповідач ОСОБА_1 та представник відповідача ОСОБА_4 в судовому засіданні проти задоволення позову заперечили, мотивуючи це тим, що лист, направлений ОСОБА_1 нотаріусу ОСОБА_2 з інформацією про погашення кредиту ТзОВ «ГА-КАТ» та зняття іпотеки містив достовірну інформацію про погашення кредиту, яка підтверджується випискою по поточному рахунку ТзОВ «ГАЛ-КАТ» за період з 02.12.2009р. по 07.12.2009р.; випискою по позичковому рахунку ТзОВ «ГАЛ-КАТ», де зазначено, що заборгованість за кредитом погашена; повідомленням АБ «БРР» НБУ про погашення кредиту ТзОВ «ГАЛ-КАТ» № 17 від 08.12.2009 р. (ліквідатор ОСОБА_5С.). Щодо доручення ОСОБА_1, то таке було чинне, оскільки в скороченому витязі з Єдиного реєстру довіреностей зазначено, що воно чинне до 07.12.2009 р. Також чинність доручення стверджується тим, що прокуратура у листі № 06/3-472 від 20.02.2012р. підтвердила правильність дій приватного нотаріуса ОСОБА_2, відсутність в її діях складу злочину

Також зазначили, що позивач не вживав заходи для досудового врегулювання спору щодо погашення кредиту по договору № 16/09/02 між позивачем та АБ «БРР», передбачені р.3 «Права та обов’язки сторін» договору застави майнових прав № 16/09/ЗМП-1 від 12 березня 2009р., не надав доказів що такі вживались. У зв’язку з цим не зазначено чому НБУ не використав своє право та не списав у безспірному порядку заборгованість з поточного рахунку з АБ «БРР». У зв’язку з тим позивачем не надано доказу перевірки наявності (відсутності) коштів на поточному рахунку АБ”БРР”, фактичну наявність обсягу і стан майна, яке є забезпеченням за кредитним договором. Зазначене є доказом того, що позивач у будь який спосіб намагається прикрити службову недбалість працівників НБУ, що призвело, на думку представника позивача, до завдання НБУ значної шкоди з метою уникнути відповідальності, яка передбачена ст.367 КК України.

Не зазначено у позовній заяві про те, що ОСОБА_1 був ознайомлений та був наділений правами уповноваженого представника АБ ”БРР” у кредитному договорі №16/09/02; 12.03.2009р. укладеного між АБ ”БРР” та Національним банком України. А у зв’язку з тим, що кредит ТзОВ ”ГАЛ-КАТ” погашений, то в позовній заяві не зазначено, що ОСОБА_1 будучи керуючим Львівського відділення АБ”БРР”, такі дії вчинив без відома головного офісу "БРР”, а також був наділений правами та обов’язками на виконання вимог п.3.4.8 договору застави майнових прав №16/09/02 від 12.03.2009р. протягом п’яти банківських днів надати інше забезпечення в разі погашення кредитного договору ТзОВ’ТАЛ-КАТ”. Згідно відповіді на адвокатський запит, розробником програмного забезпечення ОСОБА_6 ЛАБ, яке використовувало в своїй господарській діяльності АБ “БРР”, програмне забезпечення дозволяло бачити головному офісу АБ ”БРР” в режимі реального часу набрані документи, які були введені в Львівському безбалансовому відділенні та головний офіс АБ”БРР” міг зупинити, відмінити, видалити проводку набрану у Львівському відділенні. У зв’язку з цим не зазначено у відповідності до чого позивач прийшов до висновку, що ОСОБА_1 є належний відповідач.

Як убачається з позовної заяви, заборгованість яку Позивач просить стягнути з ОСОБА_1, виникла внаслідок невиконання договору між Позивачем та АБ ”БРР”, згідно з умовами якого Позивачем надано АБ”БРР” кредит на суму 4 000 000грн. на строк з 12.03.2009р. по 13.10.2009р. Стороною даного договору відповідач не був, правами та обов’язками на виконання цього договору наділений також не був.

Відповідач та його представник вказують на те, що про порушення прав позивача щодо Кредитного договору №16/09/02 від 12.03.2009р. стало відомо з 13.10.2009р. (кінцевого строку повернення кредиту). До моменту звернення з позовом - 26.01.2015р. минуло 5 років і 3 місяці.А тому позивач пропустив позовну давність.

З наведених підстав просять у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою суду до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог залучено Акціонерний банк «Банк регіонального розвитку». Проте, його уповноважений представник в судові засідання не з’явився.

Заслухавши пояснення сторін, з’ясувавши дійсні обставини справи, права та обов’язки сторін, дослідивши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку, що позов не підлягає до задоволення з таких мотивів.

Відповідно до ч.3 ст.10, ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі.

За загальними положеннями ЦПК України обов’язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Судом встановлено, що 12.03.2009р. між Національним банком України та Акціонерним банком «Банк регіонального розвитку» з метою підтримання ліквідності останнього було укладено Кредитний договір № 16/09/02, за умовами якого Позивачем надано АБ «БРР» кредит на суму 4 000 000,0 (чотири мільйони) гривень на строк з 12.03.2009р. по 13.10.2009р. з оплатою 16, 50% річних.

З метою забезпечення виконання зобов’язань за Кредитним договором між Позивачем та АБ «БРР» 12.03.2009р. укладено договір застави майнових прав №16/09/ЗМП-1, за умовами якого у заставу Позивачу надано майнові права за Кредитним договором від 24.10.2007 № 085-К07, укладеним між АБ «БРР» та ТзОВ «ГАЛ-КАТ». В якості забезпечення виконання зобов’язань за останнім згаданим кредитним договором ТзОВ «ГАЛ-КАТ» передало АБ «БРР» нерухоме майно згідно з умовами Іпотечного договору від 26.10.2007, зареєстрованого в реєстрі за № 3934 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_2

Крім того, зметою забезпечення виконання зобов’язань за Кредитним договором № 16/09/02 від 12.03.2009р. між НБУ, АБ «БРР» та ТзОВ «Броварський домобудівний комбінат «Меркурій» укладено договір застави майнових прав №16/09/ЗМП-2, відповідно до якого предметом застави є майнові права за кредитним договором №11/21-55 від 15.07.2008р., укладеним між АБ «БРР» та ТзОВ «Броварський домобудівний комбінат «Меркурій», з додатковими угодами до нього.

У передбачений Кредитним договором № 16/09/02 від 12.03.2009р. строк (13.10.2009р.) АБ «БРР» кредиту НБУ не повернув.

Судом встановлено, що НБУ звернувся в Господарський суд Київської області з позовною заявою № 54-218/4755-18247 від 20.10.2010р. до ТзОВ «Броварський домобудівний комбінат «Меркурій» про стягнення 2 217380,56грн. на підставі вищевказаного кредитного договору та Договору застави майнових прав № 16/09/ЗМП-2 від 12.03.2009р. Рішенням Господарського суду Київської області від 27.10.2010р. позов задоволено та вирішено стягнути з ТзОВ «Броварський домобудівний комбінат «Меркурій» на користь Національного банку України вищезазначену суму позову у повному обсязі і ця сума сплачена відповідачем у справі у повному обсязі добровільно.

Відповідно до наданої НБУ довідки станом на 01.10.2014р. залишок суми боргу за Кредитним договором № 16/09/02 від 12.03.2009р. складає 460 613,03грн., з яких 416127,99грн. заборгованість за несплаченим кредитом, 44485,04грн. заборгованість по нарахованих та несплачених відсотках.

Цю суму кредитної заборгованості АБ «БРР» позивач вважає збитками, просить стягнути з відповідача на підставі ст.ст.1166,1172 ЦК України та п.3 ст.134 КЗпП України.

Загальне визначення збитків міститься у ст.22 ЦК України.

Зобов'язання з відшкодування шкоди (деліктні зобов'язання), які регулюються у підрозділі 2 розділу 3 книги п'ятої ЦК України, є недоговірними зобов’язаннями.

Згідно зі ст. 1166 ЦК України такі зобов’язання виникають унаслідок неправомірного порушення особистих немайнових, а також майнових прав фізичної або юридичної особи та спрямовані на забезпечення найбільш повного поновлення порушених прав за рахунок заподіювана шкоди або інших осіб, на яких законом покладено обов'язок відшкодування шкоди. Ці зобов'язання виникають внаслідок порушення абсолютних прав потерпілого, до яких належать особисті немайнові права (право на життя, здоров'я, особисту недоторканність тощо) або майнові права (права власника, носія інших речових прав, права законного володільця). Зазначені зобов'язання є недоговірними, оскільки порушують не умови договору, а права, передбачені законом. Метою цих зобов'язань є відшкодування шкоди в повному обсязі особою, яка її завдала, або іншою особою, яка на підставі закону зобов'язана таку шкоду відшкодувати.

Правовою підставою недоговірної відповідальності за шкоду, завдану працівником юридичної чи фізичної особи, є ст.1172 ЦК України, відповідно до якої юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їх працівником під час виконання ним свої трудових (службових) обов’язків.

Достатнім доказом доведеності вини відповідача та заподіяної шкоди позивач вважає постанову Шевченківського районного суду м.Львова від 22.05.2014р. у справі №1328/2206/12.

З цієї постанови вбачається, що ОСОБА_1 з 13.11.2009р. працював начальником Львівського відділення - Західного регіонального управління АБ «БРР». Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався в тому, що, будучи службовою особою, діючи умисно, він вчинив перевищення службових повноважень, чим заподіяв істотну шкоду інтересам держави в особі особливого центрального органу державного управління, юридичній особі – Національному Банку України, що спричинило тяжкі наслідки у формі заподіяння матеріальної шкоди в сумі 2777993,59грн., а також скоїв службове підроблення, тобто внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, що спричинило тяжкі наслідки. Його дії кваліфіковано за ч.3 ст.365, ч.2 ст.366 КК України.

Відповідно до пред’явленого обвинувачення дії ОСОБА_1 полягали в тому, що він, діючи всупереч інтересам служби та в інтересах третіх осіб - ТзОВ «ГАЛ-КАТ», явно виходячи за межі наданих йому прав і повноважень, достовірно знаючи, що грошові кошти, отримані Акціонерним банком «Банк регіонального розвитку» для рефінансування не повернуті, достовірно знаючи, що за рахунок заставлених майнових прав та нерухомого майна ТзОВ «ГАЛ-КАТ» Національному банку України повинні були бути відшкодовані прямі та непрямі збитки у безспірному порядку, шляхом передачі права розпорядження майновими правами та звернення стягнення на предмет іпотеки, достовірно знаючи, що Акціонерний банк «Банк регіонального розвитку» був зобов'язаний: не відчужувати майнові права в будь-який спосіб та не обтяжувати їх зобов'язаннями на користь третіх осіб без отримання попередньої письмової згоди Національного банку України; не чинити будь-яких дій, що перешкоджатимуть здійсненню Національному банку України, передбачених договором застави майнових прав №16/09/ЗМП-1 від 12 березня 2009 року прав щодо звернення стягнення чи реалізації майнових прав, діючи умисно та всупереч положенням вказаного договору і інших нормативним та внутрішньобанківських документів, отримавши клопотання генерального директора ТзОВ «ГАЛ-КАТ» ОСОБА_7 від 07 грудня 2009 року про погашення кредитної заборгованості товариства за кредитним договором №085- К07 від 24 жовтня 2007 року, зарахував на поточний рахунок підприємства №260043301916 готівкові грошові кошти, які були зняті з депозитних рахунків ОСОБА_7, без їх фактичного надходження на кореспондентський рахунок Акціонерного банку «Банк регіонального розвитку», відкритий в Національному банку України, які 07 грудня 2009 року скеровані на погашення кредитної заборгованості вказаного підприємства перед банком, що станом на цей день становила в сумі 6 673 508,55грн.

В подальшому ОСОБА_1, діючи умисно, в інтересах третіх осіб - ТзОВ «ГАЛ-КАТ» та всупереч нормам внутрішньобанківських нормативних документів, перевищуючи свої службові повноваження, вчиняючи дії, які явно виходять за межі наданих йому повноважень, достовірно знаючи, що грошові кошти, надані Національним банком України Акціонерному банку «Банк регіонального розвитку» для рефінансування не повернуто, та те, що не вправі здійснювати розпорядження майном ТзОВ «ГАЛ- КАТ», переданого в іпотеку за кредитним договором №085-К07 від 24 жовтня 2007 року, оскільки права на вказане майно поручителем та боржником (ТзОВ «ГАЛ-КАТ») передано Національному банку України, а умови договору №16/09/02 від 12 березня 2009 року не виконано, виходячи за межі наданих йому прав та повноважень, діючи всупереч інтересам служби, перебуваючи в приміщенні ЛВ-ЗРУ АБ «БРР», на вул. Окуневського,1 в м. Львові, виготовив завідомо неправдивий документ, у який вніс неправдиві відомості, а саме: підготував та скерував за своїм підписом приватному нотаріусу Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_2 офіційне повідомлення №82/1-60/11 від 07 грудня 2009 року із завідомо неправдивими відомостями про реєстрацію змін обтяжень нерухомого майна, а також дві заяви №87-60/11 від 09 грудня 2009 року про вилучення обтяжень нерухомого майна на будівлю очисних споруд, позначену на плані літерою «Н-3», загальною площею 2385,1кв.м та будівлю гаража, позначену на плані літерою «Д-3» загальною площею 1814,3кв.м, що знаходяться по вул. Т.Шевченка, 321 в м. Львові, заставною вартістю 5 357 681,00 грн. На підставі цього повідомлення та заяв 09 грудня 2009 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_2 вилучено запис з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, внаслідок чого Національному банку України завдано істотну шкоду - прямі матеріальні збитки в сумі 2 777 993,59 грн. та втрачено право повернення наданих кредитних коштів рефінансування за рахунок реалізації вказаного заставного майна, що спричинило тяжкі наслідки.

Цією постановою суду, яка набрала законної сили, звільнено ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності за ч.3 ст.365 КК України і справу в цій частині провадженням закрито у зв'язку з декриміналізацією діяння. За ч.2 ст.366 КК України ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності у зв'язку з актом амністії та в цій частині провадженням закрито.

Хоча кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_1 за ч.2 ст.366 КК України закрито в зв'язку із актом амністії, таке закриття не є реабілітуючою обставиною і тому його винуватість у скоєному вважається доведеною.

Пленум Верховного Суду УРСР постановою від 31 березня 1989 р. №3 «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна» в п.9 роз’яснив, що матеріальна відповідальність робітників і службовців за шкоду, заподіяну злочином підприємству, установі, організації, з якими вони перебували у трудових відносинах, визначається згідно з статтями 130-138 КЗпП України.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадку, коли шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку.

Пленум Верховного Суду України в п.7 постанови від 18 грудня 2009 р. №14 «Про судове рішення у цивільній справі» роз’яснив, що відповідно до частини четвертої ст.61 ЦПК України при розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, цей вирок або постанова обов’язкові для суду лише з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Тому розглядаючи позов, який випливає із кримінальної справи чи зі справи про адміністративне правопорушення, суд не вправі обговорювати вину відповідача, а може вирішити питання лише про розмір відшкодування. Інші прийняті в рамках кримінальної справи, чи справи про адміністративне правопорушення постанови оцінюються судом згідно з положенням ст.212 ЦПК України. На підтвердження висновку суду щодо розміру відшкодування збитків у рішенні, крім посилання на вирок у кримінальній справі чи постанову про адміністративне правопорушення, необхідно також зазначити докази, подані сторонами при розгляді цивільної справи.

Пред’являючи позов безпосередньо до ОСОБА_1, як працівника АБ «БРР», позивач покликається на п.8 постанови Пленум Верховного Суду України №6 від 27.03.1992р. «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» за яким оскільки в силу ст.452 ЦК (1963р.) особа, яка відповідає за шкоду, заподіяну з вини іншого, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи, не буде суперечити закону пред'явлення за вибором потерпілого вимог про відшкодування шкоди безпосередньо до винної особи, якщо за законом межі відповідальності останньої і особи, яка за неї відповідає, однакові. З винної особи за регресною вимогою стягується сума майнових витрат, понесених на виконання зобов'язання по відшкодуванню шкоди, а якщо законом встановлено межі відшкодування або межі відповідальності винної особи, то з неї витрати стягуються в цих межах.

Проте, відповідно до Інформаційного листа ВССУ «Про практику застосування судами законодавства, що регулює матеріальну відповідальність працівників за шкоду, заподіяну роботодавцю» у чинному законодавстві поряд із поняттям матеріальної відповідальності визначена категорія цивільно-майнової відповідальності. Судам слід пам’ятати, що тотожні, на перший погляд, поняття за правовою природою істотно відрізняються одне від одного. Матеріальна відповідальність є інститутом трудового права. Умови, підстави, обсяг та порядок її застосування закріплено КЗпП. Майнова відповідальність є цивільно-правовою категорією. Правове забезпечення застосування заходів майнової відповідальності здійснює ЦК, тому вона не поширюється на трудові правовідносини. Галузева належність матеріальної відповідальності до трудового права визначається характером правопорушення. Щодо шкоди, завданої роботодавцю працівником внаслідок недотримання трудової дисципліни, норми цивільного законодавства не застосовуються.

Часто роботодавці право на отримання матеріального відшкодування шкоди у позовних заявах про матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку, обґрунтовували статтею 1166 ЦК. Разом з тим відшкодування матеріальної шкоди, що передбачені статтею 1166 ЦК, застосовуються в разі наявності між сторонами спору в деліктних зобов’язаннях. Підстави, умови, порядок, межі й розмір матеріальної відповідальності працівників за шкоду, заподіяну ними підприємству, установі, організації, встановлені Главою ІХ КЗпП.

Окрім того, пред’явлення вказаних позовів з посиланням на норми ЦК ставить працівника в невигідне становище. Так, в трудовому праві діє презумпція відсутності вини працівника, а в цивільному праві передбачена презумпція вини заподіювача шкоди. До того ж норми ЦК та норми КЗпП регулюють різні правовідносини, у тому числі, щодо строку звернення до суду, підстав та розміру відповідальності. Тому безпідставним є застосовування до трудових правовідносин положення статті 1166 ЦК.

Згідно з частинами першої і другої статті 130 КЗпП працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов’язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.

При цьому право регресної вимоги до працівника виникає з часу виплати підприємством, організацією, установою сум третій особі і з цього ж часу обчислюється строк на пред’явлення регресного позову.

За шкоду, заподіяну внаслідок порушення трудових обов’язків, працівник несе відповідальність перед підприємством (установою, організацією), з яким перебуває в трудових відносинах. За вимогами інших осіб, що ґрунтуються на неналежному виконанні працівником своїх трудових обов’язків (відшкодування шкоди їх майну, здоров’ю, виплаченої пенсії, допомоги по соціальному страхуванню та ін.), в силу цивільного законодавства, відповідає підприємство, перед яким винний працівник несе матеріальну відповідальність у порядку регресу за нормами трудового законодавства (абзац 3 пункту 3 постанови Пленуму ВСУ № 14 від 29.12.1992).

Право регресної вимоги до працівника виникає з часу виплати підприємством, організацією, установою сум третій особі і з цього ж часу обчислюється строк на пред’явлення регресного позову.

Як зазначив ВССУ у вказаному вище інформаційному листі судам необхідно перевіряти, чи додержаний власником або уповноваженим ним органом встановлений статтею 233 КЗпП річний строк з дня виявлення заподіяної працівником шкоди для звернення в суд з позовом про її відшкодування. Цей строк застосовується і при зверненні із заявою прокурора. Після закінчення строку для звернення з позовами про стягнення з працівників шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям працівник звільняється від обов’язку відшкодувати завдану ним шкоду. Судам слід звернути увагу на те, що поняття позовної давності визначене в статті 256 ЦК, а в статті 233 КЗпП передбачені строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів. Термін «позовна давність» законодавцем в КЗпП не використовується. До того ж, на відміну від частини третьої статті 267 ЦК, у разі пропуску передбаченого статтею 233 КЗпП строку звернення до суду його застосування не ставиться в залежність від заяви сторони у спорі. Оскільки трудовим законодавствам питання строків звернення до суду врегульовано, тому відсутні підстави для застосування судами положень глави 19 розділу V ЦК та термінів, які не містяться в статті 233 КЗпП.

Враховуючи все вищенаведене, суд дійшов висновку про відсутність доказів заподіяння шкоди АБ «БРР» діями його працівника ОСОБА_1 та підстав для покладення на ОСОБА_1 матеріальної відповідальності за ст.ст.130,134 КЗпП України, ст.ст.1166,1172 ЦК України.

У АБ «БРР» не виникло обов’язку перед НБУ на відшкодування шкоди в розмірі 460613,03грн. в порядку ст.1172 ЦК України і з такими вимогами НБУ до АБ «БРР» не звертався.

В даному випадку не може йти мова про відшкодування шкоди, як недоговірне зобов’язання, оскільки ця сума є невиконаним грошовим зобов’язанням АБ «БРР» за Кредитним договором № 16/09/02 від 12.03.2009р.

Наявність договірних відносин виключає можливість відшкодування завданих невиконанням чи неналежним виконанням зобов’язання збитків, в порядку ст.ст.1166,1172 ЦК України.

Судом встановлено, що між НБУ та АБ «БРР» на підставі Кредитного договору № 16/09/02 від 12.03.2009р. виникли договірні зобов’язання, які регулюються нормами Господарського кодексу України, загальними положеннями про зобов’язання, які містяться в розділі 2 книги 5 ЦК України, нормами статей 1046-1057 ЦК України, що регулюють договір позики та договір кредиту.

Відшкодування боржником збитків, завданих порушенням зобов’язання, визначається нормами ст.ст.611,623,624 ЦК України. Відповідальність за порушення грошового зобов’язання визначена ст.625 ЦК України.

Крім того, позивач стверджує про незаконність дій відповідача по погашенню заборгованості ТзОВ «ГАЛ-КАТ» за кредитним договором від 24.10.2007р. за рахунок депозитних коштів його засновників, коли йому достовірно стало відомо про початок процедури ліквідації банку, та подачу приватному нотаріусу заяви про вилучення обтяження об’єкта нерухомого майна і повідомлення про виключення запису з Держреєстру іпотек, що призвело до втрати можливості НБУ звернути стягнення на нерухоме майно ТзОВ «ГАЛ-КАТ». Однак, судом встановлено, що погашення заборгованості ТзОВ «ГАЛ-КАТ» за кредитним договором від 24.10.2007р. за рахунок депозитних коштів його засновників було зараховане, підтверджується дослідженими судом доказами, що містяться в матеріалах кримінального провадження. Таке погашення заборгованості оспореним та визнаним незаконним у встановленому порядку не було. У відповідності до ст.599 ЦК України зобов’язання ТзОВ «ГАЛ-КАТ» перед АБ «БРР» за кредитним договором від 24.10.2007р. є припинене виконанням. А за ст.17 ЗУ «Про іпотеку», ст. 593 ЦК України іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання.

Оцінюючи подані сторонами докази в їх сукупності суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

у позові Національного банку України до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди- відмовити.

Рішення може бути повністю або частково оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через Шевченківський районний суд м. Львова шляхом подання протягом десяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя ОСОБА_8