АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

УХ В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 лютого 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі: головуючого: Соколової В.В.

суддів: Невідомої Т.О., Пікуль А.А.

при секретарі Меженко А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» та апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 24.12.2015 у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором по донарахованих процентах та штрафних санкціях, -

В С Т А Н О В И Л А

У вересні 2015 року представник позивача звернувся до суду з позовом до відповідачів про стягнення заборгованості за кредитним договором по донарахованих процентах та штрафних санкціях.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 24.12.2015 позов Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором по донарахованих процентах та штрафних санкціях - задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Родовід Банк» заборгованість за кредитним договором №77.1/АК-01304.08.2 від 17.07.2008 по донарахованих процентах в розмірі 2080,26 доларів США та штрафних санкціях, а саме: пені в розмірі 45724,11 грн., та три проценти річних в розмірі 2754,87 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Родовід Банк» судові витрати у справі у вигляді судового збору по 1827,00 грн. з кожного.

Справа № 759/14089/15-ц

№ апеляційного провадження: 22-ц-796/3097/2016

Головуючий у суді першої інстанції: Ключник А.С.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Соколова В.В.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись з ухваленим судовим рішенням в частині відмови, представником позивача подано апеляційну скаргу, вважаючи рішення суду незаконним та необґрунтованим, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Апеляційна скарга позивача мотивована тим, що суд, ухвалюючи оскаржуване рішення дійшов невірного висновку стосовно розміру пені так як задоволений розмір пені не являється нарахованим за рік, крім того суду не було надано жодних доказів з боку відповідача, що свідчили б про наявність обставин, які мають істотне значення для зменшення пені. Також звертає увага, що відшкодування інфляційних збитків за весь час прострочення, а також сплата трьох процентів річних від простроченої суми, передбачених ст. 625 ЦК України, є правомірним, що вбачається з аналізу практики застосування ст. 625 ЦК України в цивільному судочинстві. Разом з тим, позивач зазначив, що суд відмовив в задоволенні позовних вимог щодо стягнення плати за обслуговування кредитом без жодного обґрунтування, чим порушив процесуальні норми права.

Також не погодився із вказаним рішенням суду відповідач ОСОБА_1, його представником подано апеляційну скаргу, в якій зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що заявлені позовні вимоги до платежів, які мали бути сплачені до 01.09.2013 є такими, що не підлягають задоволенню у зв'язку з пропуском строків позовної давності. Крім того, зазначає, що суд не врахував положення ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та встановив розмір пені що становить 100% від суми заборгованості за відсотками, чим порушив його права, як споживача. А тому вважаючи рішення суду незаконним та необґрунтованим, та таким, що ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про часткове задоволення позову та стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за відсотками у сумі 1918, 31 доларів США 31 цент, що становить 41368, 36 грн., та пеню у розмірі 1000, 00 грн., та судовий збір у розмірі 1378, 00 грн.

В судовому засіданні представник ПАТ «Родовід банк» підтримала свою апеляційну скаргу, проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 заперечувала.

Представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_5 в судовому засіданні підтримав свою апеляційну скаргу, проти задоволення апеляційної скарги ПАТ «Родовід Банк» заперечував.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Задовольняючи частково позовні вимоги щодо стягнення пені, суд першої інстанції виходив з того, що до вказаних правовідносин слід застосувати строки позовної давності в порядку п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, у зв'язку з чим розмір пені заявлений позивачем було зменшено. Крім того, суд першої інстанції вважав, що розмір неустойки також слід зменшити оскільки її розмір значно перевищує розмір збитків. Вимоги щодо стягнення відсотків задоволена з огляду на те, що зобов'язання не є припиненим.

В задоволенні решти позовних вимог судом першої інстанції було відмовлено у зв'язку з їх недоведеністю та безпідставністю.

Колегія суддів вважає, що такий висновок суду першої інстанції зроблений на підставі повного та об'єктивного дослідження наданих сторонами доказів на в повній мірі відповідає вимогам закону.

Судом встановлено, що між позивачем та ОСОБА_1, 17.07.2008 було укладено кредитний договорів №77.1/АК-01304.08.2. на купівлю транспортного засобу (а.с. 5-9).

10.09.2009 укладено додатковий договір № 1 до кредитного договору №77.1/АК-01304.08.2. (а.с.15).

З метою забезпечення зобов'язань за кредитним договором, 26.12.2007 було укладено договір застави транспортного засобу (а.с. 10-13).

10.09.2009 було укладено договір поруки між позивачем та ОСОБА_2, згідно якого поручитель зобов'язався солідарно відповідати перед банком у повному обсязі за своєчасне та повне виконання зобов'язань ОСОБА_1 (а.с. 14).

Відповідно до ч.1, ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно до статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

У відповідності до частини 1 ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

У відповідності до частини 2 ст. 554 ЦК України, поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Абзацом 2 п.2 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснено, що договір поруки має додатковий (акцесорний) до основного зобов'язання - кредитного договору - характер і укладається саме для забезпечення виконання останнього, а поручитель згідно з частиною першою статті 554 ЦК України відповідає перед кредитором, за загальним правилом, солідарно із позичальником, якщо договором поруки не встановлено його додаткову (субсидіарну) відповідальність. Неможливість окремого розгляду цих договорів може бути пов'язана, зокрема, із визначенням суми заборгованості, способу виконання зобов'язання та іншими умовами договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.2 п. 17 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30.03.2012 № 5, зобов'язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК). Такі підстави, зокрема, зазначені у статтях 599 - 601, 604 - 609 ЦК. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК, оскільки зобов''язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК.

Відповідно до п. 18 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30.03.2012 № 5 за змістом статті 552, частини другої статті 625 ЦК інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті, та три проценти річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому суд має виходити з того, що ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.

При цьому слід ураховувати, що проценти на неустойку не нараховуються (частина друга статті 550 ЦК).

Відповідно ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 09.10.2013 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено, стягнуто з відповідачів на користь позивача заборгованість, яка виникла за кредитним договором в сумі

14686,53 доларів США та 248621,24 грн. (а.с. 42-43).

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 10.04.2014, скасовано рішення суду першої інстанції від 09.10.2013 та ухвалено нове про часткове задоволення позову, яким зменшено розмір заборгованості за кредитним договором в розмірі 14686,53 доларів США та 21270,24 грн. (а.с. 44- 47).

27.02.2015 відкрито виконавче провадження (а.с. 51).

29.07.2015 державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження в зв'язку з повним фактичним виконання рішення суду (а.с. 56).

26.08.2015 листом повідомлено відповідача про те, що позивач немає можливості надати довідку про відсутність заборгованості, оскільки ними не повністю виконані зобов'язання за кредитним договором перед Банком (а.с. 57).

У зв'язку з тим, що рішення суду про стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором виконане лише 27.07.2015, позивач просив стягнути солідарно з відповідачів проценти в розмірі 2080,26 доларів США, плати за обслуговування кредиту в розмірі 35064,16 грн., пені в розмірі 262020,25 грн., три проценти річних в розмірі 2754,87 грн. та суму інфляційних втрат в розмірі 13562,32 грн.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідачів плати за обслуговування кредиту в розмірі 35064,16 грн., суд першої інстанції виходив з того, що вказані вимоги не ґрунтуються на вимогах закону та не передбачені положеннями ч. 2 ст. 625 ЦК України, а тому відсутні підстави для їх задоволення, як і відсутні підстави для задоволення вимог позивача в частині стягнення фінансової санкції у вигляді інфляційних нарахувань в сумі 13562,32 грн. Колегія суддів вважає вказані висновки суду першої інстанції законними та обґрунтованими виходячи з такого.

Інфляція - це знецінення грошей і безготівкових коштів, що супроводжується зростанням цін на товари і послуги (п. 2 Методологічних положень щодо організації статистичних спостережень за змінами цін (тарифів) на спожиті товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін, що затверджені наказом Державного комітету статистики України від 14 листопада 2006 року N 519). Показником, який характеризує рівень інфляції, є індекс споживчих цін, який характеризує зміни у часі загального рівня цін на товари та послуги, що купує населення для невиробничого споживання. Він є показником зміни вартості фіксованого набору споживчих товарів та послуг у поточному періоді порівняно з базовим.

Разом з тим, як передбачено нормами закону «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-ХІІ, індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті - гривні. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти. Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає тільки грошова одиниця України, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає (рішення Верховного Суду від 28.03.2012 у справі №6-36736вов10).

Тому норми ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням установленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, яке визначене в гривні.

Враховуючи вищевикладене, вимоги позивача в частині стягнення фінансової санкції у вигляді інфляційних нарахувань в сумі 13562,32 грн., задоволенню не підлягають, оскільки кошти, які були предметом договору позики та стягнуті за рішенням суду були визначені в іноземній валюті.

Доводи позивача відносно того, що судом першої інстанції зроблено невірний висновок стосовно розміру нарахованої пені, оскільки задоволений розмір пені не являється нарахованим за рік, та відсутні доказів, які б свідчили про наявність обставин, які мають істотне значення для зменшення пені, колегія суддів вважає безпідставними виходячи з наступного.

Відповідно до п. 3.6 кредитного договору, позичальник зобов'язується, за порушення строків повернення кредитів чи сплати процентів, сплачувати банку за кожен день прострочення пеню в розмірі 1.6 процента від суми простроченої заборгованості (а.с. 5 - зворотна сторона).

Згідно здійсненого розрахунку позивача, пеня становить 262020,25 грн., як вбачається вона розрахована за період з 06.07.2013 по 19.07.2015, при цьому позивачем не враховано положення п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, згідної якої позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно правової позиції Верховного Суду України висловленої у постанові від 06.11.2013 у справі 6-116цс13, яка є обов'язковою для всіх судів України, стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах, строку позовної давності за основною вимогою.

Представником відповідача, подано заяву про застосування строків позовної давності в порядку п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України (а.с.48 - зворотна сторона).

А тому, враховуючи подану заяву представником відповідача про застосування строків позовної давності, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про застосування строків позовної давності та стягнення пені за період з 17.07.2014 по 17.07.2015, що становить 9489,36 доларів США, що за курсом НБУ (1 $=21.98 грн.) станом на 19.07.2015 становить 208576,13 грн.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Так, представник відповідача просив зменшити розмір неустойки в порядку ст. 551 ЦК України, посилаючись на те, що остання є непропорційно великою порівняно з сумою заборгованості, та враховуючи те, що відповідач є пенсіонером, особою, що постраждала внаслідок ЧК, другий з відповідачів має невелику заробітну плату та їх сукупній дохід є невеликим.

А тому, враховуючи те, що штрафні санкції в розмірі 208576,13 грн. значно перевищують заборгованість по сплаті процентів, яка становить 2080,26 доларів США, що за курсом НБУ (1 $=21.98 грн.) станом на 19.07.2015, становить 45724,11 грн. тобто перевищує збитки в 4,6 разів, суд першої інстанції обгрунтовано застосував правило ч. 3 ст. 551 ЦК України про співмірність вимог із розміром заподіяних збитків, й зменшив розмір неустойки до розміру заборгованості по процентам, тобто з 208576,13 грн. до 45724,11 грн.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Певний період часу, початок якого визначений календарною датою або подією, починається з наступного дня після вказаної дати або дня події, які, в свою чергу, до цього строку не включаються.

Частинами 1, 5 ст. 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України.

Оскільки рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 09.10.2013 стягнуто з відповідачів кредитну заборгованість, яка була нарахована станом на 05.07.2013, то Банк у зв'язку з виконанням вказаного рішення суду відповідачами лише в липні 2015 року, просив стягнути з відповідачів заборгованість за кредитним договором по донарахованих процентах та штрафних санкціях за період з 06.07.2013 до 19.07.2015, що не перевищує загальний строк позовної давності тривалістю у три роки, а тому посилання відповідача про незастосування судом першої інстанції строків позовної давності, колегія суддів вважає безпідставними,

Таким чином, висновки суду першої інстанції відносно того, що боржники несуть обов'язок відшкодувати відповідачу проценти в розмірі 2080,26 доларів США, пені в розмірі 45724,11 грн., три проценти річних в розмірі 2754,87 грн. є законними та обґрунтованими.

Враховуючи вищевикладене, колегія приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним доказам, обставинам справи і підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційних скаргах, не вбачається.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 319 ЦПК України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» - відхилити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 24.12.2015 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: