ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 березня 2016 року Справа № 922/1673/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Картере В.І. (доповідач),

суддів: Барицької Т.Л.,

Губенко Н.М.

за участю представників:

позивача - не з'явився,

відповідача - Єрьоміної О.Ю.,

третьої особи - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Сосонівка-агро"

на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 29.07.2015

у справі № 922/1673/15 господарського суду Харківської області

за позовом Публічного акціонерного товариства "Український Бізнес Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Укрбізнесбанк"

до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Сосонівка-агро"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Приватного підприємства "Реал-Ком"

про стягнення коштів у розмірі 5 525 035,64 грн.

ВСТАНОВИВ:

У березні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Український Бізнес Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Укрбізнесбанк" звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Сосонівка-агро" про стягнення 5 083 790,00 грн. простроченої заборгованості по кредиту та 441 245,64 грн. простроченої заборгованості по відсоткам.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 25.03.2015 залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Приватне підприємство "Реал-Ком".

Рішенням господарського суду Харківської області від 26.05.2015 (суддя Пономаренко Т.О.) у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 29.07.2015 (колегія суддів у складі: суддя Сіверін В.І. - головуючий, судді Терещенко О.І., Бондаренко В.П.) вказане рішення господарського суду від 26.05.2015 скасовано та прийнято нове, яким позов задоволено. Стягнуто з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Сосонівка-Агро" на користь Публічного акціонерного товариства "Український Бізнес Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Укрбізнесбанк" заборгованість за договором про надання кредиту овердрафт № 9-14-Хрк від 06.02.2014 в сумі 5 525 035,64 грн. з яких: прострочена заборгованість по кредиту - 5 083 790,00 грн., прострочена заборгованість за відсотками - 441 245,64 грн.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову апеляційного суду від 29.07.2015, а рішення господарського суду першої інстанції від 26.05.2015 залишити в силі. В обґрунтування касаційної скарги скаржник стверджує, що господарським судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови порушено вимоги ст.ст. 42, 43, 99 ГПК України, ст.ст. 530, 541, 543, 553, 554, 559, 612 ЦК України. Зокрема, скаржник вказує на те, що господарський суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що обсяг відповідальності поручителя на підставі додаткової угоди № 2 від 24.10.2014 не збільшився, а зменшився, оскільки такі висновки не узгоджуються зі змістом даної угоди. Крім того, на думку відповідача, для визнання боржником таким, що прострочив, необхідною умовою є надсилання кредитором вимоги, однак в матеріалах справи немає доказів про надсилання позивачем боржнику чи поручителю відповідної вимоги.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню виходячи з такого.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи було встановлено, що:

- 06.02.2014 ПАТ "Український бізнес банк" (банк) та ПП "Реал-Ком" (позичальник) був укладений договір про надання кредиту овердрафт № 9/14-Хрк (далі - кредитний договір), відповідно до умов якого банк здійснює платежі позичальника на суму, що перевищує залишок грошових коштів на поточному рахунку № 26004032342401 в ПАТ "Укрбізнесбанк", в межах встановленого ліміту кредитування за кредитним овердрафтом за наявності вільних грошових коштів і періодом повного погашення заборгованості за основним боргом з утворенням кредитового сальдо на кінець банківського дня кожні 60 календарних днів. Сума ліміту кредитування встановлюється сторонами у розмірі 5 100 000,00 грн.;

- відповідно до п. 3.1 кредитного договору сума процентів за користування кредитом "овердрафт" складає 19,5% річних;

- згідно з п. 3.3 кредитного договору позичальник зобов'язався повернути отриманий кредит "овердрафт" не пізніше 05.08.2014;

- у разі невиконання зобов'язань, визначених п. 3.3 (а саме - в разі неповернення отриманих кредитних коштів, несплати усіх процентів за фактичний строк користування кредитом "овердрафт") цього договору, позичальник сплачує проценти у розмірі 39% річних на суму простроченої заборгованості до моменту її погашення (п. 3.5 кредитного договору);

- п. 4.3 кредитного договору передбачено, що банк має право вимагати від позичальника дострокового розірвання кредитного договору та/або дострокового погашення суми кредиту, процентів, комісій, неустойки та збитків;

- 06.02.2014 з метою забезпечення своєчасного та повного виконання за кредитним договором, ПАТ "Український бізнес банк" та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Сосонівка-Арго" (поручитель) був укладений договір поруки № 9-14-ХРК/ПОР 3, відповідно до умов якого поручитель зобов'язався солідарно нести відповідальність перед банком за виконання зобов'язань за договором про надання кредиту овердрафт № 9-14-Хрк від 06.02.2014, укладеного ПАТ "Укрбізнесбанк" та ПП "Реал-Ком" на суму 5 100 000,00 грн. зі сплатою 19,5% річних, з встановленим строком погашення до 05.08.2014;

- відповідно до п. 3.1. договору поруки, договір набуває чинності та діє з моменту його підписання до закінчення трьох років з дня настання сплати боржником боргових зобов'язань перед банком;

- згідно з п. 4.1. договору поруки у разі невиконання або неналежного виконання ПП "Реал-Ком" зобов'язань за кредитним договором, боржник та поручитель відповідають перед банком як солідарні боржники;

- 07.05.2014 банком та позичальником було укладено додаткову угоду № 1 до договору про надання кредиту овердрафт № 9-14-Хрк від 06.02.2014, в якій були внесені зміни до пунктів 1.1, 3.1, 3.5, 3.16, 3.21, 3.22, 8.3 кредитного договору. Даною додатковою угодою було змінено період повного погашення заборгованості за основним боргом з утворенням кредитного сальдо на кінець банківського дня з 06.02.2014 по 06.05.2014 - кожні 60 календарних днів, та з 07.05.2014 - кожні 0 календарних днів. Також було змінено сплату відсоткової ставки річних на 23% та за невиконання умов та зобов'язань за договором, було змінено сплату відсотків у розмірі 46% річних;

- також було доповнено договір поруки п. 2.6., в якому зазначено, що поручитель ознайомлений зі змістом додаткової угоди від 07.05.2014 до договору про надання кредиту овердрафт № 9-14-Хрк від 06.02.2014 та всі умови додаткової угоди № 1 йому відомі, зрозумілі та узгоджені;

- 24.10.2014 банком та позичальником укладено додаткову угоду № 2 до кредитного договору, якою внесені зміни лише у п. 3.5 кредитного договору, який стосується розміру процентів річних на суму простроченої заборгованості, а саме: "У разі невиконання зобов'язань, визначених п. 3.3 цього договору, позичальник сплачує банку проценти у розмірі 46% річних на суму простроченої заборгованості до моменту її погашення. Починаючи з 06.08.2014 позичальник сплачує банку проценти у розмірі 24% річних на суму простроченої заборгованості до моменту її погашення";

- отже розмір відсотків за користування кредитом не був змінений, а розмір відсотків, який підлягає нарахуванню на прострочену заборгованість зменшився з 46% до 24% з 06.08.2014;

- з 26.12.2014 розпочато процедуру виведення банку з ринку шляхом запровадження в банку тимчасової адміністрації на підставі постанови Правління Національного Банку України від 25.12.2014 № 844 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Український бізнес Банк" до категорії неплатоспроможних" та призначено особу уповноважену виконувати повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Звертаючись до господарського суду з позовом у даній справі, позивач обґрунтовував його тим, що свої зобов'язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, проте позичальником зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконані, у зв'язку з чим за позичальником перед банком утворилась заборгованість, яка станом на 13.03.2015 складає: прострочена заборгованість по кредиту - 5 083 790,00 грн. та прострочена заборгованість за відсотками - 441 245,64 грн.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, господарський суд першої інстанції виходив з того, що у зв'язку з укладенням банком та позичальником 24.10.2014 додаткової угоди № 2 до договору про надання кредиту овердрафт від 06.02.2014 відбулась зміна умов основного зобов'язання, що призвело до збільшення обсягу відповідальності поручителя без надання на це згоди останнього. На підставі викладеного, господарський суд дійшов висновку, що порука відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України припинилась.

Господарський суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення господарського суду першої інстанції та приймаючи нове про задоволення позовних вимог, дійшов висновку про те, що збільшення обсягу відповідальності поручителя шляхом укладення сторонами додаткової угоди № 2 не відбулось, у зв'язку з чим посилання господарського суду першої інстанції на ч. 1 ст. 559 ЦК України як підставу припинення договору поруки є помилковими.

Вищий господарський суд України погоджується з висновком господарського суду апеляційної інстанції про те, що в даному випадку не відбулось збільшення відповідальності поручителя у зв'язку з укладенням сторонами додаткової угоди № 2.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (ч. 1 ст. 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (ч.ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України).

Як зазначалося вище, 07.05.2014 банком та поручителем укладено додаткову угоду № 1 до договору поруки від 06.02.2014, якою внесені зміни до істотних умов договору поруки, а саме поручитель взяв на себе зобов'язання солідарно нести відповідальність перед банком за виконання зобов'язання за кредитним договором на суму 5 100 000,00 грн. зі сплатою 23,0% річних, а також комісій, пені, штрафів згідно з умовами кредитного договору. При цьому сторонами в договорі поруки визначено п. 2.6, в якому сторони погодили, що поручитель підтверджує, що він ознайомлений з додатковою угодою № 1 від 07.05.2014 до договору про надання кредиту овердрафт від 06.02.2014, заперечень та зауважень поручитель не має.

Отже, збільшення відповідальності поручителя було оформлене відповідною додатковою угодою № 1 до основного договору від 07.05.2014 за наявності згоди поручителя.

При цьому, як правильно встановлено господарським судом апеляційної інстанції, відповідно до змісту внесених змін на підставі укладеної сторонами 24.10.2014 додаткової угоди № 2 до кредитного договору вбачається, що розмір відсотків за користування кредитом не був змінений, а розмір відсотків, який підлягає нарахуванню на прострочену заборгованість зменшився з 46% до 24% починаючи з 06.08.2014.

За таких обставин, господарським судом апеляційної інстанції правильно зазначено, що посилання місцевого господарського суду на приписи ч. 1 ст. 559 ЦК України як підставу припинення договору поруки є помилковими, так як збільшення обсягу відповідальності поручителя шляхом укладання додаткової угоди № 2 не відбулось.

Водночас Вищий господарський суд України вважає, що рішення обох судових інстанцій прийняті без з'ясування всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Так, ст. 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до положень вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Тобто, позивач повинен довести, що відповідач порушив зобов'язання щодо сплати заборгованості у встановлений договором поруки строк, що порушує права і охоронювані законом інтереси позивача, а господарський суд, в свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.

Відповідно до ст.ст. 11, 629 ЦК України, ст. 174 ГК України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

За приписами ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Водночас господарськими судами не взято до уваги, що згідно з п. 2.1 договору поруки поручитель зобов'язується у разі невиконання або неналежного виконання боржником своїх зобов'язань перед банком за кредитним договором, в триденний термін з моменту отримання письмового повідомлення банку про це погасити заборгованість боржника по сумі платежів (сума кредиту, відсотків за користування кредитом та комісій) і штрафних санкцій в разі їх застосування до боржника.

З огляду на викладені умови договору, поручитель вважаться таким, що прострочив виконання, після спливу триденного строку з моменту отримання ним письмового повідомлення щодо виконання зобов'язань боржника. Невиконання відповідачем зобов'язання після спливу триденного строку встановленого п. 2.1 договору поруки може свідчити про наявність порушення відповідачем умов договору поруки.

Пунктом 4.1.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 1 від 24.11.2014 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів" роз'яснено, що пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення, так і вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору).

Враховуючи викладене, господарським судам необхідно було з'ясувати чи направлялось відповідачу відповідне повідомлення про оплату заборгованості, що є суттєвим для вирішення питання щодо настання строку оплати заборгованості поручителем.

Отже, Вищий господарський суд виходить з того, для правильного вирішення справи господарські суди повинні були встановити чи дотримався позивач умов визначених у п. 2.1 укладеного сторонами договору поруки, та визначити момент, з якого права або охоронювані законом інтереси позивача є порушеними відповідачем.

Враховуючи викладене, як місцевий так і апеляційний господарські суди припустились неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України є підставою для скасування судового рішення у справі.

Касаційна ж інстанція відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на наведене справа має бути направлена на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку, і вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Сосонівка-агро" задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 29.07.2015 та рішення господарського суду Харківської області від 26.05.2015 у справі № 922/1673/15 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

Головуючий суддя: В. Картере

Судді: Т. Барицька Н. Губенко