Апеляційний суд Житомирської області

м. Житомир, вул. 1-го Травня, 24, 10008, (0412) 47-26-44

УХВАЛА

Іменем України

15 квітня 2010 року

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого Широкової Л.В.

суддів Франовської К.С.

ОСОБА_1

при секретарі судового

засідання ОСОБА_2

з участю

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 11 лютого 2010 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до територіальної громади в особі Оліївської сільради Житомирського району та області про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування, -

встановила:

У вересні 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду з даним позовом, посилалася на те, що з 11 листопада 1962 року перебувала в шлюбі з ОСОБА_4, якому рішенням виконкому Оліївської сільської ради від 19.12.1991 року була виділена у довічне успадковане володіння земельна ділянка площею 0,10га під будівництво дачі по вул..Новій,29 в с.Світин Житомирського району. В 1992 році чоловік отримав будівельний паспорт на будівництво дачі. В період з 1992 по 1996 роки на вказаній земельній ділянці вони побудували сарай, уборну та криницю. 15.04.1996 року чоловік помер і за життя не оформив та не зареєстрував право власності на вказану земельну ділянку.

Оскільки отримати свідоцтво про право на спадщину на земельну ділянку вона не може у зв’язку з відсутністю правовстановлюючого документу чоловіка на вказану ділянку просила задовольнити позов.

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 11 лютого 2010 року ОСОБА_3 в позові відмовлено за безпідставністю.

В апеляційній скарзі позивач просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Так, зазначає ОСОБА_3 суд не звернув уваги на те, що прийнятим 18.01.1990 р. земельним кодексом УРСР поруч з інститутом права постійного користування землею був введений інститут права довічного успадкування володіння земельною ділянкою, земельну ділянку на яку вона просить визнати право власності була виділена чоловікову саме у довічне успадковане володіння. Крім того, позивач зазначив, що суд не звернув уваги на докази, які свідчать про прийняття нею спадщини.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає відхиленню , виходячи з наступного.

Відмовляючи ОСОБА_3 в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачка не надала суду документів які б доводили право власності на земельну ділянку за спадкодавцем.

Такий висновок суду є правильним.

Судом встановлено, що рішенням Оліївської сільради Житомирського району від 19.12.1991 року, чоловікові позивача -ОСОБА_4С, була передана у довічне успадкуване володіння земельна ділянка по вул..Новій,29 в с.Світин Житомирського району розміром 0,10га під будівництво дачі.

Відповідно до п.8 Постанови Верховної Ради України від 13.03.1992 року №2200 „Про прискорення земельної реформи та приватизації землі” громадяни, яким було надано у встановленому порядку земельну ділянки у довічне успадкування зберігають свої права на використання цих земельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно до Земельного кодексу України. Користувачі земельних ділянок набувають права власності за умови отримання державного акта на право довічного успадкованого володіння землею.

15.04.1996 року чоловік позивачки помер. За життя останній, у відповідності до чинного законодавства, не отримав державного акта про право на вказану земельну ділянку.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб(спадкоємців).

Законодавець визначив, що до спадкової маси можуть входити лише ті права та обов’язки, носієм яких за життя був сам спадкоємець і які належали йому на законних підставах.

Оскільки ОСОБА_3 суду не надала відповідних доказів, які б свідчили право власності її чоловіка на спірну земельну ділянку , суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про безпідставність її позовних вимог.

Рішення суду відповідає вимогам закону та встановленим обставинам справи, підстав для його зміни або скасування немає.

Керуючись ст. ст. 303-304, 307, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, а рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 11 лютого 2010 року залишити без зміни.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.

Головуючий : Судді:

Справа №22ц-741/2010 Головуючий у суді 1 інстанції: ОСОБА_5

Категорія 5 Доповідач: Широкова Л.В.