Справа № 127/11108/14-ц Провадження № 22-ц/772/784/2016Головуючий в суді першої інстанції ОСОБА_1

Категорія 2 Доповідач Нікушин В. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 лютого 2016 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі:

головуючого Нікушина В.П.,

суддів Луценко В.В., Денишенко Т.О.,

за участю секретаря Маркевич Я.С.,

за участю представників ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Вінницької області цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_6, публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» про розподіл боргу між подружжям та за зустрічним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5, третя особа – ОСОБА_4, про стягнення грошових коштів, за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 25.05.2015 року, ухвалене по даній справі,

ВСТАНОВИЛА:

В червні 2014 року ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_5 про розподіл боргу між подружжям, а саме борг за грошовими зобов’язаннями і вкладеннями, пов’язаними з будівництвом та введенням в експлуатацію будинку по вул. Привокзальна, 24, м. Вінниця, у рівних частках.

Мотивуючи позовні вимоги посилався на те, що рішенням Вінницького міського суду від 19 червня 2013 року вказаний вище будинок, визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та визнано за ОСОБА_5 право власності на 1/2 частину цього будинку.

Позивач зазначав, що будівництво вказаного будинку здійснено за його особисті кошти та кошти ОСОБА_7, а також кошти, позичені ними у третіх осіб. На момент початку будівництва позивач з ОСОБА_5 разом не проживали, по при наявності зареєстрованого шлюбу, не вели спільного господарства та мали кожен свій дохід. Остання будь-яких ресурсів у будівництво будинку не вкладала.

Оскільки кошти він позичив на будівництво житлового будинку, та за наявності рішення за яким будинок є спільною власністю подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_5, тобто діяв в інтересах сім’ї, то просив стягнути з ОСОБА_5 половину усіх боргових зобов’язань та вкладень у будівництво цього будинку, а саме 218 875 грн. (з урахуванням уточнених позовних вимог) та 2000 грн. витрат понесених ним на правову допомогу.

Також з позовом в суд звернулась, як третя особа, ОСОБА_6 до ОСОБА_5 про стягнення коштів.

В обґрунтування своїх вимог зазначила, що рішенням Вінницького міського суду від 19 червня 2013 року у задоволенні її позову про визнання права власності на 1/2 частини будинку по вул. Привокзальна, 24, у м. Вінниця відмовлено та роз’яснено, що вона має право звернутись з позовом про відшкодування вартості будівельних матеріалів та понесених нею витрат на його будівництво.

Оскільки будівництво житлового будинку фактично здійснювалось за її кошти та кошти ОСОБА_4, то вона звернулась в суд з вимогою про стягнення з ОСОБА_5 на її користь грошових коштів в сумі 119 285 грн 50 коп., понесених нею на будівництво будинку, та судові витрати в сумі 2000 грн.

Рішенням суду першої позов ОСОБА_4 та позов ОСОБА_6 задоволено.

З таким рішенням не погодилась ОСОБА_5 та оскаржила його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення Вінницького міського суду від 25.05.2015 року та ухвалення нового про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 та ОСОБА_6

На підтвердження вимог апеляційної скарги наведені доводи про порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи та недоведеність обставин, які суд вважав встановленими.

Зокрема, судом при ухвалені рішення було взято до уваги лише докази надані позивачами в підтвердження їхніх вимог, в той час як докази скаржника були безпідставно відкинуті.

Справа переглядалась судами різних інстанцій.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 грудня 2015 року ухвалу апеляційного суду від 14 липня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, та вимог, заявлених у суді першої інстанції, дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги ОСОБА_5 з наступних підстав.

Згідно із ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Так, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 суд першої інстанції виходив з того, що отримані ОСОБА_4 грошові кошти за розписками та за договором позики у період 2009 - 2010 роки, тобто під час перебування у шлюбі з ОСОБА_5, були використані в інтересах сім’ї, а саме для будівництва житлового будинку по вул. Привокзальній, 24 у м. Вінниці, а були повернуті кредиторам у сумі 437 750 грн. особисто ОСОБА_4 після розірвання шлюбу та припинення спільного проживання та ведення господарства з ОСОБА_5 (листопад 2011 року).

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6 суд першої інстанції дійшов висновку про те, що останньою доведено її участь у будівництві вказаного житлового будинку шляхом придбання будівельних матеріалів та оплати вартості будівельних робіт зі згоди ОСОБА_4

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може погодитись з огляду на наступні обставини.

Встановлено, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 19 червня 2013 року житловий будинок, що знаходиться по вул. Привокзальній, 24 у м. Вінниці визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_4, визнано за ОСОБА_5 право власності на 1/2 частини вказаного будинку. В задоволені позову третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_7 до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання права власності відмовлено.

Цим же рішенням визначено, що ОСОБА_4 не доведено факту фактичного припинення шлюбних відносин з ОСОБА_5, шлюбні відносини між подружжям тривали фактично до розлучення, а саме до 05.06.2012 року (а. с. 6-10, 68 т. 1). З цих же міркувань третій особі з самостійними вимогами ОСОБА_6 було відмовлено у задоволені її позову.

Суд першої інстанції при ухвалені оскаржуваного рішення не надав належної правової оцінки вказаному та залишив поза увагою обставини встановлені рішенням від 19.06.2013 року та дійшов помилкового висновку про стягнення з ОСОБА_5, як одного з співвласників житлового будинку по вул. Привокзальній, 24 в м. Вінниці грошових коштів в сумі 119 285, 50 грн., що складає ? від понесених витрат на будівництво ОСОБА_6

Оскільки документи, якими ОСОБА_6 обґрунтовувала свої позовні вимоги, а саме копії: накладних, договору на виконання будівельно-ремонтних робіт, акта здачі-прийняття виконаних робіт та спецквитанції, датовані 2009 - 2010 роками (а. с. 14 – 20, т. 1).

Що стосується витрат понесених ОСОБА_7 на обладнання житлового будинку 24 по вул. Привокзальній у м. Вінниці, приладами спостереження за договором №ТР-003 від 13.02.2013 року, то такі витрати не можуть розцінюватись, як витрати понесені на будівництво вказаного будинку, а тому не підлягають стягненню з ОСОБА_5, як одного з співвласників цього будинку.

Тому, позовні вимоги ОСОБА_6 про стягнення з ОСОБА_5 витрат понесених на будівництво житлового будинку задоволенню не підлягають.

Що стосується задоволених позовних вимог ОСОБА_4, то колегія суддів не погоджується в повній мірі з висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Встановлено за розпискою від 10 вересня 2009 року ОСОБА_4 позичив у ОСОБА_8 42000 грн на будівництво будинку по вул. Привокзальній, 24 у м. Вінниці; та за розпискою від 28 лютого 2010 року 22 000 грн на будівельні матеріали для будівництва вказаного будинку (а. с. 11-12, т. 1).

На підставі договору позики від 06.11.2009 року, укладеного між ОСОБА_9 та ОСОБА_4, останній позичив на будівництво зазначеного житлового будинку грошові кошти у сумі 200 345 грн, що еквівалентно 25 000 доларів США станом на день їх позики (а. с. 13, т. 1).

Згідно розписки від 15 січня 2010 року ОСОБА_4 та ОСОБА_7 позичили у ОСОБА_10 100 000 грн. на будівельні матеріали (а. с. 26, т. 1), а повернули ці кошти 01.04.2012 року, про що свідчить розписка ОСОБА_10 (а. с. 27).

Після розірвання шлюбу ОСОБА_4 за розпискою від 30 вересня 2014 року повернув ОСОБА_8 64 000 грн. особистих коштів (а. с. 95, т. 1), та за розпискою від 09 жовтня 2014 року він повернув ОСОБА_9 323 750 грн, що еквівалентно 25 000 доларів США (а. с. 96, т. 1).

За правилами ч. 4 ст. 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім’ї створює обов’язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором використане в інтересах сім’ї.

У пунктах 23, 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз'яснено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з’ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна також враховуються борги подружжя та правовідносини за зобов’язаннями, що виникли в інтересах сім’ї (ч. 4 ст. 65 СК України).

З врахуванням зазначених положень та того факту, що шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 розірвано 05 червня 2012 року, то всі борги, які повернуті подружжям або одним з них, до розірвання шлюбу, вважаються такими, що сплачені спільно та в інтересах сім’ї.

За таких обставин, повернення коштів ОСОБА_10 01 квітня 2012 року у розмірі 100 000 грн. здійснювалося до розлучення та інтересах сім’ї, а тому частина цих коштів стягненню з ОСОБА_5 не підлягає.

Така позиція узгоджується з ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 грудня 2015 року.

Відповідно до частини 4 статті 338 ЦПК України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Під час нового апеляційного розгляду справи колегія суддів враховує висновки і мотиви викладені в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 грудня 2015 року.

За встановлених обставин, стягненню з ОСОБА_5 підлягають кошти в розмірі 193875 грн., тобто половина коштів сплачена ОСОБА_4 за розписками (64 000 + 323 750 = 387 750) після розірвання шлюбу.

Оскаржуване рішення не може залишатись в законній силі і підлягає скасуванню.

Керуючись ст. ст. 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду Вінницької області,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 25.05.2015 року, ухвалене по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_6, публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» про розподіл боргу між подружжям та за зустрічним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5, третя особа – ОСОБА_4, про стягнення грошових коштів, скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_4 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 118 875 грн. витрат пов’язаних з будівництвом та введенням в експлуатацію будинку №24 по вулиці Привокзальній в м. Вінниці, 2000 грн. витрат на правову допомогу та 1 189 грн. судового збору. В задоволені решти позовних вимог відмовити.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_5 про стягнення грошових коштіввідмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий-суддя: /підпис/

Судді: /підписи/

Згідно з оригіналом: