АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/1947/16 Справа № 202/31262/13-ц Головуючий у 1 й інстанції - Зосименко С. Г. Доповідач - Єлізаренко І.А.

Категорія 27

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2016 року м. Дніпропетровськ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого - Єлізаренко І.А.

суддів - Гайдук В.І., Калиновського А.Б.

за участі секретаря - Гулієва М.І.о

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 01 вересня 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» про визнання додаткової угоди недійсною,-

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2013 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулися з позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

В обґрунтування позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» посилався на те, що 15 лютого 2008 року між банком та ОСОБА_2 було укладено договір про іпотечний кредит №DNU0GI0000003443, відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримала кредит в сумі 282 825 грн. зі сплатою 15% річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 15 лютого 2033 року. У забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним договором, між банком та ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір № DNU0GI0000003443 від 15 лютого 2008 року, відповідно до умов якого в іпотеку банку було передано квартиру загальною площею 44,70 кв. м., житловою площею 30,50 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1. Згідно заяви ОСОБА_2 від 15 жовтня 2008 року кредитний договір № DNU0GI0000003443 від 15 лютого 2008 року переведено з валюти гривня в валюту долар США. Розмір кредиту після проведення конвертації, з урахуванням винагороди банку, складає 56 148,12 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14,04% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. 15 жовтня 2008 року між банком та відповідачем ОСОБА_2 було укладено додаткову угоду до договору про іпотечний кредит № DNU0GI0000003443 від 15 лютого 2008 року. При зміні валюти кредитування відповідач отримала процентну ставку у розмірі 1,17%. Відповідно до п. 8.9. договору про іпотечний кредит та відповідно до п. 2.3 додаткової угоди до договору про іпотечний кредит з 15 квітня 2008 року банком було підвищено процентну ставку з 14,04% до 25,08%, про що було повідомлено ОСОБА_2 належним чином. Банк виконав усі взяті на себе зобов'язання та надав ОСОБА_2 кредитні кошти. Однак, в порушення умов договору свої зобов'язання належним чином відповідач ОСОБА_2 не виконувала, у зв'язку з чим станом на 03 квітня 2013 року утворилася заборгованість у загальному розмірі 199 755,33 доларів США, тому просили в рахунок погашення заборгованості звернути стягнення на квартиру загальною площею 44,70 кв. м., житловою площею 30,50 кв. м., яка розташований за адресою: АДРЕСА_1 шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ПАТ КБ «Приватбанк», з укладанням від імені ОСОБА_2 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форми власності та підпорядкування з можливістю здійснення банком всіх передбачених дій, необхідних для продажу предмету іпотеки; виселити ОСОБА_2 та інших осіб, які зареєстровані або проживають у будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1.

У листопаді 2014 року ОСОБА_2 звернулася із зустрічним позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання додаткової угоди недійсною.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 посилалася на те, що 15 лютого 2008 року між нею та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір про іпотечний кредит DNU0GI0000003443, відповідно до умов якого вона отримала кредитні кошти у розмірі 282 825 грн. зі сплатою 15% річних, з кінцевим терміном повернення 15 лютого 2033 року. У забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним договором, між нею та банком було укладено іпотечний договір № DNU0GI0000003443 від 15 лютого 2008 року, відповідно до умов якого в іпотеку банку було передано квартиру загальною площею 44,70 кв. м., житловою площею 30,50 кв. м., яка розташований за адресою: АДРЕСА_1, яка належить їй на праві власності. 15 жовтня 2008 року між нею та банком було укладено додаткову угоду до договору про іпотечний кредит, згідно якої кредит переведено з валюти гривня у валюту долар США. Розмір кредиту після проведення конвертації з урахуванням винагороди банку склав 56 148,12 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,17% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом. Будь-які зміни, пов'язані з укладанням додаткової угоди щодо зміни грошової одиниці до іпотечного договору не вносилися. Вважає, що на момент укладання додаткової угоди від 15 жовтня 2008 року до договору про іпотечний кредит банком було порушено ряд положень чинного законодавства, які дають підстави вважати дану додаткову угоду недійсною. В додатковій угоді не вказано тип процентної ставки за кредитним договором. Банк на момент укладання додаткової угоди не пояснив їй недоліки запропонованої системи кредитування з урахуванням зміни валюти кредиту та процентної ставки за валютним кредитом., не пояснив ризики, пов'язані зі змінною процентної ставки з рахуванням валюти долар. Банк самостійно змінив розмір процентної ставки, збільшивши тим самим суму щомісячного платежу, тому просила визнати недійсною додаткову угоду від 15 жовтня 2008 року до договору про іпотечний кредит №DNU0GI0000003443 від 15 лютого 2008 року, укладену між ЗАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк» та нею.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 вересня 2015 року позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № DNU0GI0000003443 від 15 лютого 2008 року у розмірі 199 775,3 доларів США, що складає 1 596 204 грн. 89 коп. звернуто стягнення на квартиру загальною площею 44,70 кв. м., житловою площею 30,50 кв. м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ «Приватбанк» з укладанням від імені ОСОБА_2 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з проведенням дій щодо коригування технічної документації відповідно до поточного стану нерухомості, з проведенням дій щодо оформлення та з отримання дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «Приватбанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки. Виселено ОСОБА_2 з кв. АДРЕСА_1. Звернення стягнення на предмет іпотеки зупинено на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». В іншій частині позову відмовлено. У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання щодо судових витрат (т.1 а.с. 194-198).

Додатковим рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 січня 2016 року визначено, що заборгованість за кредитним договором №DNU0GI0000003443 від 15 лютого 2008 року становить 199 775, 33 доларів США, що за курсом НБУ 7,99 складає 1 596 204 грн. 89 коп. та складається із: заборгованості за тілом кредиту - 56 088 доларів США, заборгованість за відсотками за користування кредитом - 57 594,66 доларів США, заборгованість з комісії за користування кредитом - 57 594,66 доларів США, пені - 72 047, 69 доларів США, штрафу (фіксована частина) - 31,29 доларів США, штрафу (процентна складова) - 9 511,62 доларів США. Визначено початкову ціну предмета іпотеки - кв. АДРЕСА_1 у розмірі 379 484 грн. (т.2 а.с.2, 3).

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 01 вересня 2015 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовити, її зустрічні позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст.10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи 15 лютого 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_2 було укладено договір про іпотечний кредит № DNU0GI0000003443, відповідно до умов якого відповідач ОСОБА_2 отримала кредитні кошти у розмірі 282 825 грн., зі сплатою за користування відсотків у розмірі 15% річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 15 лютого 2033 року (т.1 а.с.12-14).

В якості забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним кредитним договором, 15 лютого 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір № DNU0GI0000003443, відповідно до умов якого, в іпотеку банку було передано квартиру загальною площею 44,70 кв. м., житловою площею 30,50 кв. м., яка розташований за адресою: АДРЕСА_1 яка належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 15 лютого 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу Сусловою Н.Б., за реєстровим №1297 (т.1 а.с.19, 20).

Згідно заяви ОСОБА_2 від 15 жовтня 2008 року кредитний договір № DNU0G10000003443 від 15 лютого 2008 року переведено з валюти гривня в валюту долар США, розмір кредиту після проведення конвертації з урахуванням винагороди банку складає 56 148,12 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14,04% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом (т.1 а.с.106).

15 жовтня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_2 було укладено додаткову угоду до договору про іпотечний кредит №DNU0GI0000003443 від 15 лютого 2008 року (т.1 а.с.17, 18).

ОСОБА_2 було допущено невиконання умов кредитного договору.

Згідно розрахунку, наданого ПАТ КБ «ПриватБанк», станом на 03 квітня 2013 року заборгованість ОСОБА_2 за кредитним договором становить 199 775,33 доларів США, яка складається із: заборгованість за кредитом - 56 088 доларів США; заборгованість по процентам - 57 594,66 доларів США; заборгованість по комісії за користування кредитом - 4 502,07 доларів США; пеня за несвоєчасне погашення заборгованості - 575 661 грн. 04 коп. ; штраф (фіксована частина) - 31,29 доларів США; штраф (процентна складова) - 9 511,62 доларів США (т.1 а.с.6, 7).

Задовольняючи позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» частково суд першої інстанції посилався на те, що позовні вимоги в частині звернення стягнення на предмет іпотеки з визначенням банком розміру заборгованості за кредитним договором та виселення ОСОБА_2 є обґрунтованими, однак, повністю погодитися з такими висновками суду неможливо, оскільки суд дійшов через неправильне застосування норм матеріального права, що відповідно до ст. 309 ЦПК України є підставою для зміни рішення суду.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом частини першої статті 575 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов'язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

Відповідно до статті 589 ЦК України, частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене у статті 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того, правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачене Законом України «Про іпотеку».

Згідно із частиною третьою статті 33 цього Закону звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється відповідно до статті 39 Закону України «Про іпотеку».

Так, згідно із частинами першою, другою статті 39 цього Закону в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей.

Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

Частина третя статті 109 цього Кодексу регулює порядок виселення громадян.

За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Отже, частина друга статті 109 цього Кодексу встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання їм іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою цього жилого приміщення.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку», підлягають застосуванню як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК УРСР.

Отже, за змістом цих норм особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, якщо іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

Така ж правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 10 лютого 2016 року у справі № 6-2830цс15.

Як вбачається з матеріалів справи 15 лютого 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_2 було укладено договір про іпотечний кредит № DNU0GI0000003443, відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримала кредит у розмірі 282 825 грн., зі сплатою за користування відсотків у розмірі 15% річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 15 лютого 2033 року (т.1 а.с.12-14).

У якості забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним кредитним договором, 15 лютого 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір № DNU0GI0000003443, відповідно до умов якого, в іпотеку банку було передано квартиру загальною площею 44,70 кв. м., житловою площею 30,50 кв. м., яка розташований за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_2 (т.1 а.с.19, 20).

Згідно заяви ОСОБА_2 від 15 жовтня 2008 року кредитний договір № DNU0G10000003443 від 15 лютого 2008 року переведено з валюти гривня в валюту долар США, розмір кредиту після проведення конвертації з урахуванням винагороди банку складає 56 148,12 доларів США (т.1 а.с.106).

15 жовтня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_2 було укладено додаткову угоду до договору про іпотечний кредит №DNU0GI0000003443 від 15 лютого 2008 року, згідно якої кредит надано у розмірі 56 148,12 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,17% на місяць строком до 15 лютого 2023 року р (т.1 а.с.17,18).

У зв'язку із порушенням зобов'язань за кредитним договором у ОСОБА_2 перед банком, станом на 03 квітня 2013 року, існує заборгованість яка становить 199 775,33 доларів США, яка складається із: заборгованість за кредитом - 56 088 доларів США; заборгованість по процентам - 57 594,66 доларів США; заборгованість по комісії за користування кредитом - 4 502,07 доларів США; пеня за несвоєчасне погашення заборгованості - 575 661 грн. 04 коп.; штраф (фіксована частина) - 31,29 доларів США;штраф (процентна складова) - 9 511,62 доларів США (т.1 а.с.6, 7).

З матеріалів справи вбачається, ОСОБА_2 в іпотеку банку було передано квартиру, яка належить їй на праві власності, що є предметом іпотеки, та було придбано за рахунок кредитних коштів, отриманих ОСОБА_2 на підставі договору про іпотечний кредит від 15 лютого 2008 року, а тому у ПАТ КБ «ПриватБанк» виникло право на задоволення своїх вимог шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (т.1 а.с.12, 14).

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» та в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №DNU0G10000003443 від 15 лютого 2008 року звернув стягнення на предмет іпотеки та, враховуючи, що валютою кредитування є долар США, звернення стягнення на предмет іпотеки рішенням суду зупинено на час дії Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»

Стосовно виселення ОСОБА_2 із квартири, що є предметом іпотеки слід вказати, з матеріалів справи вбачається ОСОБА_2 зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 98, 99).

Як зазначалося вище 07 червня 2014 року набув чинності Закон України від 03 червня 2014 року N 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (далі - Закон N 1304-VII), згідно з підпунктом 1 пункту 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України від 2 жовтня 1992 року N 2654-XII «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України від 5 червня 2003 року N 898-IV «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: воно використовується як місце постійного проживання, загальна площа його не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Виходячи з положень ст. 3 вказаного Закону він має тимчасовий характер і втрачає чинність з дня набрання чинності законом, який врегульовує питання особливостей погашення основної суми заборгованості, вираженої в іноземній валюті, порядок погашення (урахування) курсової різниці, що виникає у бухгалтерському та/або податковому обліку кредиторів та наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті не є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

В цивільному законодавстві мораторій визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини 1 статті 263 ЦК України).

Встановлений Законом № 1304- VII мораторій на стягнення нерухомого житлового майна громадян України, наданого як забезпечення зобов'язань за кредитами в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

За змістом ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи.

Рішення суду щодо звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення не підлягає виконанню протягом дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»

Таким чином, мораторій не звільняє від виконання зобов'язання, а є лише відстроченням виконання певних обов'язків, відкладенням певних дій на визначений чи невизначений період на підставі спеціального акта.

Така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року (справа № 6-46цс15) та в постанові Верховного Суду України від 25 березня 2015 року (справа №6-44цс15).

Отже, рішення суду щодо звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення не підлягають виконанню на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» N 1304-VII.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про виселення ОСОБА_2 з квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, однак, враховуючи, що кредитні кошти на придбання квартири, яка є предметом іпотеки, відповідно до додаткової угоди до договору про іпотечний кредит, ОСОБА_2 були надані в іноземній валюті - долари США та вказана квартира є її єдиним житлом, виконання рішення суду в частині виселення ОСОБА_2 із квартири, як і звернення стягнення на квартиру, що є предметом іпотеки, підлягає відстроченню на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Крім того, стосовно визначення банком розміру пені по вищевказаному кредитному договору у сумі 72 047,69 доларів США, штраф (фіксована частина) у розмірі 31, 29 доларів США та штраф (процентна складова) у розмірі 9 511,62 доларів США слід зазначити, відповідно до положень ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватись в Україні у випадках і в порядку, встановленому спеціальним законодавством України. Регулювання правовідносин у сфері валютного регулювання і валютного контролю відбувається на підставі положень Декрету КМУ від 19 лютого 1993 року «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

У пункті 1 ст. 3 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» зазначено, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України. Ця норма кореспондує до приписів ст. 35 Закону України «Про Національний банк України».

Відповідно до ч. 1 ст. 533 ЦК України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. У ч. 3 ст. 533 ЦК України зазначено, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до п. 1 ст. 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. У випадках укладання договорів кредиту із здійсненням платежів в іноземній валюті, законодавець зобов'язує банки отримувати індивідуальні ліцензії.

Пунктом 4 ст. 5 Декрету КМУ зазначено, що індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті потребує одержання індивідуальної ліцензії НБУ. Для правомірного укладення спірних Договорів з надання Позичальникам кредитних коштів, Банку потрібно мати індивідуальну ліцензію НБУ.

Згідно ч.5 ст. 5 Декрету КМУ, одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії.

Однак п.п. «в» п. 4 ст. 5 вказаного Декрету вказує на те, що індивідуальна ліцензія НБУ потребується при наданні кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, які на даний час законодавчо не встановлені.

Таким чином, за відсутності нормативних умов застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті, згідно зі ст. 5 Декрету, є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманих у встановленому порядку, а саме у відповідності до ст.ст. 19, 47 закону України «Про банки і банківську діяльність».

В п.14 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18 грудня 2009 року роз'яснено, що суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій у випадках і в порядку, встановлених законом (ч.2 ст.192, ч.3 ст.533 ЦК України, Декрет №15-93).

Враховуючи те, що виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, то разом зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути й проценти за кредитним договором в іноземній валюті, оскільки такий процент є не фінансовою санкцією, а платою за користування грошима.

Проте, фінансові санкції за несвоєчасне повернення кредиту у вигляді пені та штрафів можуть бути застосовані лише у випадках прострочення грошового зобов'язання у гривні.

Тобто, пеня, яка була нарахована банком за несвоєчасне виконання ОСОБА_2 зобов'язання по кредитному договору у розмірі 72 047,69 доларів США, штраф (фіксована частина) у розмірі 31, 29 доларів США та штраф (процентна складова) у розмірі 9 511,62 доларів США повинні бути нараховані у гривні і, згідно довідки щодо курсу валют, наданої банком, на час ухвалення рішення судом першої інстанції еквівалента: пеня - 1 570 639 грн. 60 коп., штраф (фіксована частина) - 682 грн. 12 коп., штраф (процентна складова) - 207 353 грн. 31 коп. (т.2 а.с.11).

Між тим, щодо визначення банком нарахованої суми пені колегія суддів вважає за необхідне зменшити її розмір, оскільки розмір пені перевищує розмір суми заборгованості по тілу кредиту, що відповідає положенням ч.3 ст.551 ЦК України та узгоджується із правовою позицією, висловленою в Постанові Верховного Суду України у справі №6-100цс14, та нарахована сума пені має бути зменшена до розміру - 785 320 грн.

Стосовно визначення в додатковому рішенні суду початкової ціни продажу предмета іпотеки у розмірі 379 484 грн. слід зазначити наступне.

За змістом статті 39 Закону України «Про іпотеку» в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, крім іншого, початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Відповідно до частини шостої статті 38 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваного рішення суду) ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

Отже, у разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки резолютивна частина рішення суду має відповідати вимогам частини шостої статті 38, статті 39 Закону України «Про іпотеку» та положенням пункту 4 частини першої статті 215 ЦПК України й у ній повинна зазначатись, крім іншого, початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. При цьому суд повинен указати, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Така ж правова позиція викладена у постанові Верховного суду України №6-1205 цс15 від 23 грудня 2015 року.

Однак, суд першої інстанції не врахував вимоги частини шостої статті 38, статті 39 Закону України «Про іпотеку» та дійшов помилкового висновку про визначення початкової ціни предмета іпотеки для його подальшої реалізації, з огляду на звіт про оцінку майна ТОВ «Віконт-Консалтинг» від 28 січня 2016 року про вартість об'єкта оцінки - спірної квартири у розмірі 379 484 грн.

За таких обставин додаткове рішення суду підлягає скасуванню в частині визначення початкової ціни продажу предмета іпотеки в розмірі 379 484 грн. з ухваленням в цій частині нового рішення із зазначенням, що початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 стосовно того, що додаткова угода від 15 жовтня 2008 року укладена між нею та банком, згідно якої було змінено валюту кредиту з гривні на долар США недійсна є безпідставними та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Будь-яких належних доказів на підтвердження того, що волевиявлення ОСОБА_2 на час підписання додаткової угоди між нею та банком не було вільним, матеріали справи не містять.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції від 01 вересня 2015 року слід змінити, доповнивши його резолютивну частину застереженням, що рішення суду в частині виселення не підлягає виконанню протягом дії Закону України від 03 червня 2014 року №1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», та додаткове рішення суду від 29 січня 2016 року слід змінити в частині визначення заборгованості по пені і штрафам та скасувати в частині визначення початкової ціни предмета іпотеки у розмірі 379 484 грн. з ухваленням в цій частині нового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 вересня 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» про визнання додаткової угоди недійсною - змінити, доповнивши його резолютивну частину застереженням, що рішення суду в частині виселення не підлягає виконанню протягом дії Закону України від 03 червня 2014 року №1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

В іншій частині рішення суду від 01 вересня 2015 року залишити без змін.

Додаткове рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 січня 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» про визнання додаткової угоди недійсною змінити в частині визначення розміру пені в сумі 72 047,69 доларів США за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором про іпотечний кредит DNU0GI0000003443 від 15 лютого 2008 року, вказавши суму пені у гривнях в розмірі - 785 320 грн., змінити в частині визначення розміру штрафу (фіксована частина) у розмірі 31, 29 доларів США, вказавши сумуштрафу (фіксована частина) у гривнях в розмірі - 682 грн. 12 коп., змінити в частині визначення розміру штрафу (процентна складова) у розмірі - 9 511,62 доларів США, вказавши сумуштрафу (процентна складова) у гривнях в розмірі - 207 353 грн. 31 коп.

Додаткове рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 січня 2016 рокув частині визначення початкової ціни предмета іпотеки у розмірі 379 484 грн. - скасувати.

Початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

В іншій частині додаткове рішення суду від 29 січня 2016 року залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів

Головуючий судя

Судді