справа №2-230/09р.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

03 квітня 2009 року                                                                               м. Дніпропетровськ

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючого судді                                    Городничої В.С.

при секретарі                                                    Король Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4, треті особи – ВАТ «ДМЗ ім. Петровського» та ОСОБА_5, про стягнення матеріальної та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

Позивачі 23 травня 2007 року звернулись до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення матеріальної та моральної шкоди. В обґрунтування вимог вказали, що 30 червня 2005 року близько 09-00 години ОСОБА_4 керуючи автомобілем НОМЕР_1, що належить ОСОБА_3 порушив ПДР України та допустив зіткнення з автомобілем «ЗИЛ ММЗ» д/н 54-54 ДНУ, що рухався по зустрічній смузі під керуванням водія ОСОБА_5

В результаті даної ДТП пасажиру автомобіля «ВАЗ 21013» ОСОБА_2 були спричинені тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості.

На момент ДТП ОСОБА_2 була неповнолітньою, і ОСОБА_1 являлась її опікуном.

За даних обставин у відношенні ОСОБА_4 було порушено кримінальну справу за ст. 286 ч. КК України, однак у зв’язку з примиренням з потерпілою ОСОБА_4 був звільнений від кримінальної відповідальності постановою суду від 13 червня 2006 року.

Зазначили, що оскільки ОСОБА_3 є власником автомобіля, то він і несе відповідальність по відшкодуванню шкоди, спричиненої даним джерелом підвищеної небезпеки.

В результаті ДТП ОСОБА_2 отримала ряд травм та вимушена була проходити лікування, що в свою чергу спричинило з її боку матеріальні затрати на придбання ліків та таке інше в розмірі 1232,19 грн.

Окрім того в результаті ДТП ОСОБА_2 також була спричинена значна моральна шкода, розмір якої вони оцінюють в 50000 грн.

Просили стягнути з відповідача на їх користь матеріальну шкоду в розмірі 1232,19 грн. та моральну шкоду в розмірі 50000 грн.

В подальшому до участі в справі в якості співвідповідача було притягнуто ОСОБА_4, а в якості третіх осіб ВАТ «ДМЗ ім. Петровського» та ОСОБА_5.

У судовому засіданні ОСОБА_1 виступаючи від свого імені та як представник ОСОБА_2 підтримала позовні вимоги і просила їх задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування позовних вимог посилалась на обставини зазначені в позовній заяві. Суду пояснила, що 30 червня 2005 року сталась ДТП за участі ОСОБА_2, винним в скоєнні якої був ОСОБА_4 На той час ОСОБА_2 була неповнолітньою, і ОСОБА_1 була її опікуном (до 2006 року). На момент ДТП ОСОБА_2 самостійно працювала в лікарні, і коли вона потрапила до лікарні після ДТП, то лікування відбувалось за рахунок фонду лікарні. Однак при лікуванні ними все ж були понесені витрати в розмірі 1232,19 грн., частину з яких – 204,27 грн. сплатив ОСОБА_4 Пізніше їй стало відомо, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 примирились, скільки останній виплатив ОСОБА_2 за лікування їй не відомо.

У судовому засіданні відповідач не визнав позовні вимоги в повному обсязі та просив відмовити в їх задоволенні. Суду пояснив, що ОСОБА_4 є його онуком, в момент скоєння ДТП він керував автомобілем по довіреності. Жодні обставини лікування ОСОБА_2 та їх відносин з ОСОБА_4 щодо відшкодування затрат йому невідомі.

У судовому засіданні співвідповідач не визнав позовні вимоги в повному обсязі та просив відмовити в їх задоволенні. Суду пояснив, що він допомагав ОСОБА_2 після ДТП оплачуючи її витрати на лікування, а в подальшому – після її видужання він з нею домовився, що вона не буде мати до нього жодних матеріальних претензій сплативши їй суму в розмірі 890 грн., на що остання погодилась, і в кабінеті слідчого написала заяву, що не має до нього жодних фінансових претензій.

У судовому засіданні представник співвідповідача не визнала позовні вимоги в повному обсязі та просила відмовити в їх задоволенні. Підтримала пояснення співвідповідача. Суду пояснила, що їй відомо все зі слів ОСОБА_4 та матеріалів справи. Зазначила, що співвідповідачем були виконані всі вимоги матеріального характеру зазначені особисто ОСОБА_2, про що останньою була зазначено в заяві про примирення з ОСОБА_4, що знаходиться в матеріалах кримінальної справи.

У судове засідання представник третьої особи ВАТ «ДМЗ ім. Петровського» не з’явився, про час, дату та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

У судовому засіданні ОСОБА_5 спочатку визнав позовні вимоги, потім питання про вирішення даного спору залишив на розгляд суду. Суду пояснив, що він спочатку визнав позовні вимоги, оскільки не знав про той факт, що ОСОБА_2 при розгляді кримінальної справи написала заяву, що немає до ОСОБА_4 претензій матеріального та морального характеру, оскільки останній їй все відшкодував.

Суд, вислухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню із наступних підстав.

В ході судового розгляду встановлено, що 30 червня 2005 року близько 09-00 години ОСОБА_4 керуючи автомобілем НОМЕР_1, що належить ОСОБА_3 порушив ПДР України та допустив зіткнення з автомобілем «ЗИЛ ММЗ» д/н 54-54 ДНУ, що рухався по зустрічній смузі під керуванням водія ОСОБА_5 /а.с. /.

В результаті даної ДТП пасажиру автомобіля «ВАЗ 21013» ОСОБА_2 були спричинені тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості /а.с. /.

За даних обставин у відношенні ОСОБА_4 було порушено кримінальну справу за ст. 286 ч. КК України, однак у зв’язку з примиренням з потерпілою ОСОБА_4 був звільнений від кримінальної відповідальності постановою суду від 13 червня 2006 року /а.с. /.

На момент ДТП ОСОБА_2 була неповнолітньою, і ОСОБА_1 являлась її опікуном, однак в подальшому ОСОБА_2 досягла повноліття і була визнана потерпілою, і в цьому статусі звернулась до слідчого з заявою про примирення з ОСОБА_4 в якій зазначила що претензій матеріального та морального характеру до нього не має, з цивільним позовом звертатись не буде, оскільки вважає, що ним їй все відшкодовано /а.с. /.

Згідно ч. 1 ст. 1168 ЦК України, моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Згідно ч. 1 ст. 1195 ЦК України, фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я фізичній особі, зобов’язання відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

Суд, аналізуючи зібрані докази, вважає за необхідне відмовити в задоволенні позовних вимог оскільки згідно наявних доказів (а.с. 135 кримінальної справи №1-) відповідачем ОСОБА_4 було сплачено всю матеріальну та моральну шкоду у розмірі зазначеному потерпілою – позивачкою по справі ОСОБА_2, про що останньою зазначено в своїй заяві про примирення з ОСОБА_4 та відмовлення від будь-яких матеріальних претензій до нього.

Окрім того в даний час, оскільки ОСОБА_2 є повнолітньою, а ОСОБА_1 не отримала матеріальної чи моральної шкоди в результаті ДТП, то остання взагалі не є належним позивачем по даному позову і може виступати лише в якості представника позивачки ОСОБА_2 по довіреності.

Також слід зазначити, що і ОСОБА_3 не є належним відповідачем по даній справі, оскільки згідно п. 4 Ухвали Пленуму Верховного Суду України 27 березня 1992 року № 6 із змінами: «власником джерела підвищеної небезпеки вважається юридична особа, або громадянин, який здійснює експлуатацію джерела підвищеної небезпеки, через право власності, повного господарського володіння, оперативного управління, або на інших підставах (договори оренди, довіреності)» власником автомобіля «ВАЗ 21013» вважається ОСОБА_4, який і повинен нести відповідальність за шкоду спричинену джерелом підвищеної небезпеки (що він і зробив сплативши потерпілій – позивачці по справі ОСОБА_2 зазначену останньою суму в якості відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Висновки суду підтверджуються матеріалами справи та поясненнями сторін.

Оскільки в задоволенні позовних вимог відмовлено, то відповідачі мають право звернутись до суду з заявою про стягнення з позивачів понесених ними судових витрат з доданням доказів про їх розмір. Даної заяви ні від відповідачів ні від їх представника не надходило, тому суд не вбачає можливості стягнення з позивачів на користь відповідачів понесених ними судових витрат.

Керуючись ст. ст. 23, 1168, 1195 ЦК України, ст. ст. 10, 60, 88, 212-215 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4, треті особи – ВАТ «ДМЗ ім. Петровського» та ОСОБА_5, про стягнення матеріальної та моральної шкоди – відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, рішення набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Заяву про апеляційне оскарження рішення може бути подано протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя:                                            В.С. Городнича