ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" березня 2016 р. Справа №922/5661/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В., суддя Тихий П.В.,

при секретарі Деппа-Крівіч А.О.,

за участю представників:

позивача за первісним позовом – ОСОБА_1, за довіреністю б/н від 29.02.2016р.

1-го відповідача за первісним позовом – ОСОБА_2, за довіреністю №49 від 28.12.2015р.,

2-го відповідача за первісним позовом - не з'явився,

третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні 1-го відповідача за первісним позовом - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз" (вх.№297Х/1-41 від 29.01.2016р.), на рішення господарського суду Харківської області від 04.01.2016р. у справі №922/5661/15,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничої фірми "Техпроект", м. Дергачі, Харківської обл.,

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз", м. Київ,

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідерпромінвест", м. Дергачі, Харківської обл.,

третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні 1-го відповідача – Публічне акціонерне товариства "Укргазвидобування", м. Київ,

про стягнення 77731021,96 грн., -

та за зустрічною позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз", м. Київ,

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничої фірми "Техпроект", м. Дергачі, Харківської обл.,

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідерпромінвест", м. Дергачі, Харківської обл.,

про визнання недійсним договору поруки, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ТОВ НВФ "Техпроект", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідачів, ТОВ "Карпатигаз", ТОВ "Лідерпромінвест" про стягнення 77731021,96 грн., в т.ч. основна заборгованість за договором №493 від 24.03.2004р. у сумі 47451375,06 грн., пеня - 17499950,22 грн., 3% річних - 1022247,56 грн., інфляційні втрати 11757449,12 грн., а саме просить суд : стягнути з 1-відповідача заборгованість за договором №493 від 24.03.2004р. у сумі 77721021,96 грн.; стягнути солідарно з відповідачів 10000,00 грн.

З урахуванням наданих до суду першої інстанції уточнень, позивач за первісним позовом просить основну заборгованість у розмірі 47451375,06 грн. стягнути зі спеціального рахунку спільної діяльності, інші суми, що заявлені до стягнення з 1-го відповідача - з рахунку ТОВ "Карпатигаз".

Обґрунтовуючи свої вимоги позивач за первісним позовом вказував на те, що сторонами договору №493 в межах його виконання, прийнято рішення комітету управління про здійснення розподілу прибутку у пропорції на користь позивача за період 1-4 кварталів 2014 року на загальну суму 51109579,32 грн. Реалізуючи вказаний договір, за час ведення спільних справ та поточного керівництва спільною діяльністю, 1-ий відповідач виплатив позивачу частину прибутку в розмірі 3658204,26 грн., що підтверджується випискою платежів на рахунок позивача. Таким чином, позивач за первісним позовом вказує, що 1-им відповідачем не виплачена частина прибутку в розмірі 47451375,06 грн., чим порушено обов’язок 1-го відповідача по розподіленню та виплаті частини прибутку. За таких обставин позивач за первісним позовом вважає, що 1-ий відповідач повинен сплатити позивачу суму основної заборгованості зі сплати розподіленого прибутку, а також 3% річних, інфляційні витрати та пеню згідно наданих розрахунків. Крім того, позивач за первісним позовом, вказує на те, що 2-ий відповідач зобов’язаний солідарно із 1-им відповідачем сплатити на користь позивача згідно до договору поруки №01/04 від 01.04.2014р. грошову суму у розмірі 10000,00 грн.

Водночас, до суду першої інстанції із зустрічною позовною заявою звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз" до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничої фірми "Техпроект", Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідерпромінвест" про визнання недійсним договору поруки №02/04 від 01.04.2014р.

В обґрунтування позовних вимог позивач за зустрічним позовом зазначає, що договір поруки №02/04 від 01.04.2014р. не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. ТОВ "Карпатигаз" вказує на те, що до матеріалів позовної заяви не додано жодних доказів направлення 1-им відповідачем за зустрічним позовом вимоги та отримання її 2-м відповідачем за зустрічним позовом, як і не надано доказів сплати зобов’язання або відмови в задоволенні вимоги про перерахування грошових сум. Також, позивач за зустрічним позовом вказує на те, що договором обмежений розмір зобов’язання поручителя (10000,00 грн.), який є не співвідносним з сумою грошових коштів, яку ТОВ НВФ "Техпроект" вимагає стягнути з ТОВ "Карпатигаз" та ТОВ "Лідерпромінвест" солідарно згідно із первісним позовом. Таким чином, ТОВ "Карпатигаз" просить визнати недійсним договір поруки №02/04 від 01.04.2014р., з підстав його фіктивності.

Рішенням господарського суду Харківської області від 04.01.2016р. (суддя Яризько В.О.) первісні позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз", як оператора спільної діяльності за договором про спільну діяльність №493 від 24.03.2004р., зі спеціального рахунку спільної діяльності: п/р 26000001139651 у Харківському регіональному відділенні ПАТ "Комерційний банк "ХРЕЩАТИК", МФО 300670, код ЄДРПОУ банку 19364259, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма "Техпроект" розподілену частку прибутку за 2014 рік у розмірі 47451375, 06 грн. (сорок сім мільйонів чотириста п'ятдесят одна тисяча триста сімдесят п'ять гривень шість копійок).

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма "Техпроект" 3% річних у сумі 992042,83 грн., інфляційні втрати в сумі 11752449,12 грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 141501,15 грн.

Стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідерпромінвест" (на користь Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма "Техпроект" 3% річних у сумі 1330,00 грн., інфляційні втрати в сумі 5000,00 грн.

В частині стягнення пені в сумі 17499950,22 грн., 3% річних у сумі 25204,73 грн. в задоволенні позовних вимог відмовлено.

В частині стягнення 3% річних у сумі 3670,00 грн. провадження у справі припинено.

В задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Зокрема, суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення дійшов висновку про відсутність зустрічності вимог, а також якості вимог, існування яких необхідно для можливості здійснення зарахування зустрічних вимог, а за таких обставин вважає, що зобов'язання 1-го відповідача за первісним позовом щодо перерахування прибутку за результатами спільної діяльності 2014р. на користь позивача за первісним позовом у сумі 47451375,06 грн. не є погашеними, а отже вимоги про стягнення зі спеціального рахунку спільної діяльності 47451375,06 грн. є нормативно та документально обґрунтованими. Також, суд першої інстанції дійшов висновку про: відмову в задоволенні вимог первісного позову про стягнення пені в сумі 17499950,22 грн., оскільки чинним законодавством не передбачено розміру та порядку нарахування пені за несвоєчасну виплату оператором спільної діяльності розподіленого прибутку стороні договору про спільну діяльність; стягнення при здійсненому перерахунку 3% річних у сумі 997042,83 грн.; задоволенні позову в частині стягнення інфляційних втрат у сумі 11757449,12 грн., оскільки нарахування відповідають вимогам чинного законодавства та вірно арифметично обчислені; про правомірність позовних вимог позивача за первісним позовом про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості в сумі 10000,00 грн., а саме 5000,00 грн. 3% річних та 5000,00 грн. інфляційних втрат. Також суд першої інстанції врахував часткову оплату 2-им відповідачем суми в розмірі 3670,00 грн., у зв'язку з чим припинив провадження у справі в частині стягнення 3% річних у цій сумі, в зв'язку з відсутністю предмету спору на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, а в частині солідарного стягнення 6330,00 грн. задовольнив позовні вимоги.

Щодо вимог позивача за зустрічним позовом суд першої інстанції вказав, що вони є необґрунтованими, оскільки правові відносини, що виникли між сторонами на підставі спірного договору поруки відповідають встановленим нормативними актами вимогам щодо договорів, а зміст вказаного договору не суперечить діючому законодавству України та спрямований на реальне настання правових наслідків.

ТОВ "Карпатигаз" з рішенням господарського суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 04.01.2016р. у справі №922/5661/15 скасувати в частині стягнення з ТОВ "Карпатигаз" як оператора спільної діяльності розподіленої частки прибутку за 2014 рік у розмірі 47451375,06 грн., в частині стягнення з ТОВ "Карпатигаз" 3% річних та інфляційних втрат, витрат по сплаті судового збору та в частині відмови у задоволенні зустрічного позову; прийняти нове рішення, яким відмовити ТОВ НВФ "Техпроект" у задоволенні первісного позову повністю та задовольнити зустрічний позов ТОВ "Карпатигаз" як оператора спільної діяльності за ДСД №493 від 24.03.2004. повністю; судові витрати покласти на ТОВ "НВФ "Техпроект".

В обґрунтування вимог апеляційної скарги ТОВ "Карпатигаз" зазначено, що посилання в рішенні суду на відсутність зустрічності є хибним, у зв’язку з тим, що 1-ий відповідач за первісним позовом є боржником по перерахуванню прибутку, а позивач за первісним позовом є боржником по інвестуванню спільної діяльності в рамках договору №493 від 24.03.2004р.; 1-ий відповідач повинен сплатити кошти розподіленого прибутку, а позивач сплатити кошти для інвестування робіт спільної діяльності; на момент проведення зарахування термін виконання зобов’язання настав; твердження суду, про те, що до компетенції 1-го відповідача не відноситься право вимоги інвестиційного зобов’язання позивача є помилковим. Також, апелянт вважає, що суд першої інстанції безпідставно стягнув суми інфляційних втрат та 3% річних з окремого рахунку юридичної особи (ТОВ "Карпатигаз"), а не з рахунку спільної діяльності за договором №493, крім того, підстави для стягнення з 1-го відповідача інфляційних втрат та пені відсутні взагалі, оскільки неперерахування коштів позивачу було викликано простроченням самого позивача, що вказує на відсутність вини 1-го відповідача та відсутності підстав для застосування відповідальності, з огляду на приписи частини 4 статті 612, статті 613 Цивільного кодексу України. Щодо зустрічних позовних вимог апелянт зазначає, що при розгляді в суді першої інстанції вказаної позовної заяви, ні ТОВ НВФ "Техпроект", ні ТОВ "Лідерпромінвест" не було надано жодних доказів, які б підтверджували вчинення дій на виконання спірного правочину; перерахування 3670,00 грн. відбулось після подання зустрічного позову до суду. Також, апелянт звертає увагу на те, що термін дії договору поруки до 31.12.2015р., термін дії договору, виконання якого забезпечується порукою встановлений до 31.12.2021р. Відповідно до норм цивільного законодавства, сторони не обмежені в терміні укладання договору поруки, однак термін дії договору фактично співпадає з терміном подачі позовної заяви до господарського суду Харківської області.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 01.02.2016р. апеляційну скаргу ТОВ "Карпатигаз" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 29.02.2016р.

Позивач за первісним позовом надав відзив на апеляційну скаргу (вх.№2045 від 22.02.2016р.), в якому вказав, що долучає до матеріалів справи документи, які були підписані після прийняття рішення господарського суду Харківської області від 04.01.2016р. та суттєво впливають на права та обов’язки сторін у справі №922/5661/15, зокрема, копію листа ТОВ НВФ "Техпроект" від 16.02.2016р. про підтвердження обґрунтованості проведення зарахування зустрічних однорідних вимог на загальну суму 47451375,06 грн., у зв’язку з чим відкликаються направлені раніше заперечення №18/01-1 від 18.01.2016р. на вимогу про залік вих. №493/01/01-1 від 01.01.2016р.; акт звірки взаєморозрахунків між договором №493 від 24.03.2004р. – уповноважена особа ТОВ "Карпатигаз" та ТОВ НВФ "Техпроект" в частині розрахунків по розподіленому прибутку станом за період: 01.01.2015р. – 18.02.2016р.; акт звірки взаєморозрахунків між договором №493 від 24.03.2004р. – уповноважена особа ТОВ "Карпатигаз" та ТОВ НВФ "Техпроект" в частині внесення вкладу у спільну діяльність за період: 17.04.2014р. – 18.02.2016р.

Також, позивач за первісним позовом зазначив, що згідно наказу ТОВ НВФ "Техпроект" №1-дв від 12.02.2016р. скасовано довіреності на представництво інтересів товариства, виданих до 12.02.2016р., у зв’язку із уповноваженням новопризначеного директора ОСОБА_3 провести державну реєстрацію нового директора, а також нової юридичної адреси товариства з правом передоручення таких повноважень на підставі довіреності, виданої та посвідченої у встановленому законодавством порядку.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 29.02.2016р. розгляд апеляційної скарги відкладено, для забезпечення участі представників сторін та можливості надання письмових пояснень у справі.

Про місце та час наступного судового засідання сторони - ТОВ НВФ "Техпроект" та ТОВ "Карпатигаз" були повідомлені належним чином в самому судовому засіданні, а також копія ухвали про відкладення розгляду справи направлялась рекомендованою кореспонденцією на адреси учасників судового процесу у справі.

Крім того, відповідна інформація про час і місце судового засідання була розміщена на сторінці Харківського апеляційного господарського суду (у розділі "Новини та події суду") офіційного веб-порталу "Судова влада в Україні" в мережі Інтернет (www.court.gov.ua/sudy/).

Також, з метою додаткового повідомлення ПАТ "Укргазвидобування" та ТОВ "Лідерпромінвест" про час та місце розгляду справи, було підготовлено телефонограми. Однак, в матеріалах справи наявні акти Харківського апеляційного господарського суду №13-44/58 та №13-44/59 від 02.03.2016р. складені про те, що протягом певного періоду часу за номерами підприємств не відповідали.

2-ий відповідач за первісним позовом, ТОВ "Лідерпромінвест" надав відзив на апеляційну скаргу (вх.№2448 від 02.03.2016р.), в якому зазначив, що не заперечує проти виконання взятих на себе зобов’язань за договором поруки №02/04. Також, ТОВ "Лідерпромінвест" просить здійснювати слухання справи за відсутності 2-го відповідача.

Враховуючи, що наявних в справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті, зважаючи на клопотання ТОВ "Лідерпромінвест" про розгляд справи без його участі, зважаючи на те, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана обов’язковою, а сторони попереджені про те, що у разі неявки представників справа може бути розглянута за наявними в ній документами, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за відсутності представників ТОВ "Лідерпромінвест" та ПАТ "Укргазвидобування".

В судовому засідання Харківського апеляційного господарського суду 03.03.2016р. від ТОВ НВФ "Техпроект", з'явились два представника : ОСОБА_4, за довіреністю б/н від 15.02.2016р., виданої директором ТОВ НВФ "Техпроект" ОСОБА_3 та ОСОБА_1, за довіреністю б/н від 29.02.2016р., виданої директором ТОВ НВФ "Техпроект" ОСОБА_5 Представник ОСОБА_1, вказав на те, що згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на 29.02.2016р. керівником та підписантом є ОСОБА_5, а відповідно до наказу №33-орг від 29.02.2016р. скасовано на підставі ст.ст. 248,249 Цивільного кодексу України всі довіреності, видані паном ОСОБА_3 від імені ТОВ НВФ "Техпроект" з 11.02.2016р. по 29.02.2016р. на вчинення будь-яких дій від імені товариства (вказані документи долучено до матеріалів справи). Колегія суддів, враховуючи вищезазначені обставини справи дійшла висновку про те, що належним представником ТОВ НВФ "Техпроект" в даному судовому засіданні є ОСОБА_1, відповідно до довіреності №б/н від 29.02.2016р.

В судовому засіданні Харківського апеляційного господарського суду 03.03.2016р. представник апелянта підтримав вимоги, викладені ним в апеляційній скарзі, просив задовольнити її в повному обсязі, оскаржуване рішення скасувати частково.

Представник позивача оголосив свою позицію у справі, викладену у відзиві (вх.№2486 від 03.03.2016р.), відповідно до якої просить відмовити апелянту в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм чинного законодавства, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду зазначає наступне.

За приписами статті 1 Закону України "Про інвестиційну діяльність" інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.

Інвестиційна діяльність здійснюється на основі спільного інвестування, здійснюваного громадянами та юридичними особами України (стаття 2 Закону України "Про інвестиційну діяльність").

Відповідно до статті 9 Закону України "Про інвестиційну діяльність" основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода). Укладання договорів, вибір партнерів, визначення зобов'язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України, є виключною компетенцією суб'єктів інвестиційної діяльності.

Відповідно до частини 4 статті 176 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання мають право разом здійснювати господарську діяльність для досягнення спільної мети, без утворення єдиного суб'єкта господарювання, на умовах, визначених договором про спільну діяльність. У разі якщо учасники договору про спільну діяльність доручають керівництво спільною діяльністю одному з учасників, на нього може бути покладено обов'язок ведення спільних справ. Такий учасник здійснює організаційно-управлінські повноваження на підставі доручення, підписаного іншими учасниками.

Згідно статті 1130 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові.

Відповідно до частини 2 статті 1131 Цивільного кодексу України умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Статтею 1139 Цивільного кодексу України встановлено, що прибуток, одержаний учасниками договору простого товариства в результаті їх спільної діяльності, розподіляється пропорційно вартості вкладів учасників у спільне майно, якщо інше не встановлено договором простого товариства або іншою домовленістю учасників. Умова про позбавлення або відмову учасника від права на частину прибутку є нікчемною.

24.03.2004р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробничою фірмою "Техпроект" (позивач за первісним позовом) та Дочірньою компанією "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", яке в подальшому було реорганізовано в Публічне акціонерне товариство "Укргазвидобування", (третя особа) укладений договір №493 про спільну інвестиційну та виробничу діяльність, за умовами якого сторони зобов'язались об'єднати свої вклади та вести спільну інвестиційну та виробничу діяльність з метою розвитку розробки Вишневського газоконденсатного родовища.

Згідно п. 3.1 договору вкладом позивача за первісним позовом у спільну діяльність є грошові кошти, які вносяться у відповідності з програмами спільної діяльності в строки, необхідні для виконання програм, а згідно п. 3.2 договору вкладом третьої особи у справі у спільну діяльність є право користування майном, згідно додатку №1 до договору.

За умовами договору (пункти 4.1, 4.3) для координації спільних дій сторони створюють комітет управління спільною діяльністю, при цьому ведення спільних справ та поточне керівництво спільною діяльністю здійснює оператор.

Згідно п. 4.4 договору комітет управління приймає рішення в тому числі і щодо розподілу прибутку та покриття збитків спільної діяльності.

До обов'язків та компетенції оператора відноситься в тому числі і виплата сторонам належних їм згідно цього договору частин прибутку, отриманого за результатами спільної діяльності.

Відповідно до п. 6.1 договору розгляд та визначення фінансових результатів спільної діяльності здійснюється комітетом управління щоквартально, у відповідності до законодавства та на підставі звіту про спільну діяльність. Прибуток, одержаний учасниками договору в результаті їх спільної та інвестиційної діяльності розподіляється між сторонами пропорційно вартості вкладів сторін (п. 6.3 договору).

Згідно п. 6.2 договору оператор зобов’язаний здійснювати перерахування сум грошових коштів, що становлять прибуток відповідної сторони, з окремого поточного рахунку спільної діяльності на поточні рахунки сторін не пізніше 5 днів від дати затвердження розподілу прибутку.

До договору №493 від 24.03.2004р. сторонами неодноразово вносились зміни та доповнення, зокрема додатковою угодою №1 від 01.02.2011р. змінено кількісний склад комітету управління спільною діяльністю, викладено в новій редакції пункти щодо обов'язків та компетенції оператора спільної діяльності, також додатковими угодами затверджувались різні програми робіт спільної діяльності.

20.02.2014р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробничою фірмою "Техпроект" (позивач за первісним позовом), Публічним акціонерним товариством "Укргазвидобування" (третя особа за первісним позовом) та Товариством з обмеженою відповідальністю. "Карпатигаз" (1-ий відповідач за первісним позовом) укладено додаткову угоду №8 до договору №493 про спільну інвестиційну та виробничу діяльність від 24.03.2004р.

За умовами додаткової угоди №8 позивач за первісним позовом та третя особа за первісним позовом вирішили залучити до спільної діяльності та включити до складу сторін договору 1-го відповідача за первісним позовом.

Вкладами ТОВ НВФ "Техпроект" та ТОВ "Карпатигаз" у спільну діяльність є грошові кошти, які вносяться згідно з програмами спільної діяльності у строки, необхідні для виконання програм. ТОВ "Карпатигаз" вносить свій вклад до 31.12.2015р.

Сторони домовились про створення комітету управління спільної діяльності, також погодили, що ведення спільних справ та поточне керівництво спільною діяльністю здійснює ТОВ "Карпатигаз" - оператор. При цьому оператор діє в межах, обумовлених цим договором, програмами спільної діяльності та рішеннями комітету управління.

Додатковою угодою №9 від 17.04.2014р. сторони погодили програму робіт в рамках спільної діяльності на 2013-2015 роки.

Згідно статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодекчу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Судом встановлено, що 01.10.2014р. проведено засідання комітету управління спільною діяльністю по договору №493 від 24.03.2004р., на якому затверджені результати спільної діяльності за 1 квартал 2014р. та за 2 квартал 2014р., а також здійснений розподіл прибутку, про що складені протоколи №48 від 01.10.2014р. та №49 від 01.10.2014р. відповідно.

Протоколом №50 від 10.11.2014р., який складений за результатами засідання комітету управління спільною діяльністю по договору №493 від 24.03.2004р., затверджені результати спільної діяльності за 3 квартал 2014р. та розподілений прибуток від результатів спільної діяльності.

Протоколом №52 від 27.03.2015р., який складений за результатами засідання комітету управління спільною діяльністю по договору №493 від 24.03.2004р., затверджені результати спільної діяльності за 4 квартал 2014р. та розподілений прибуток від результатів спільної діяльності.

За результатами спільної діяльності за 2014р. за умовами договору №493 від 24.03.2004р. позивачу за первісним позовом до сплати належала частина прибутку в загальному розмірі 51109579,32 грн., яка повинна бути сплачена протягом 5 днів з дня складання відповідних протоколів.

1-им відповідачем за первісним позовом, як оператором спільної діяльності, було перераховано на рахунок позивача за первісним позовом 3658204,26 грн., що не оспорюється та визнається сторонами. Залишок несплаченої частини прибутку склав 47451375,06 грн.

Таким чином, відповідач встановленого судом обов'язку щодо сплати частини прибутку у розмірі 47451375,06 грн. на користь позивача за первісним позовом не виконав, доказів зворотного суду не надав.

Щодо посилань ТОВ "Карпатигаз" на те, що у останнього, як оператора спільної діяльності, на час розгляду справи в суді відсутній обов'язок виплати позивачу за первісним позовом прибутку за результатами такої діяльності 2014 року, оскільки у позивача за первісним позовом виникли зобов'язання по оплаті внесків у спільну інвестиційну діяльність, у зв'язку з чим на підставі заяв 1-го відповідача за первісним позовом №493/19/10-1 від 19.10.2015р. та № 493/01/01-1 від 01.01.2016р. здійснений залік зустрічних однорідних вимог, колегія суддів зазначає наступне.

Судом встановлено, що листом №493/19/10-1 від 19.10.2015р. 1-ий відповідач за первісним позовом направив на адресу позивача за первісним позовом заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог, в якій послався на те, що відповідно до п. 5.4.1 договору №493 ТОВ НВФ "Техпроект" зобов'язалося нести витрати та здійснювати своєчасне фінансування операцій, які передбачені договором та програмами спільної діяльності. З цією метою сторона-1 перераховує на окремий рахунок спільної діяльності грошові кошти в обсягах та в терміни, що визначаються договором та програмами спільної діяльності в якості вкладу в спільну діяльність. Пунктом 6.5 договору №493 визначено, що витрати, що передбачаються програмами спільної діяльності, фінансуються за рахунок грошових коштів, що вкладаються у спільну діяльність стороною-1 та стороною-3 у розмірах та терміни, визначені програмами спільної діяльності та договором.

1-ий відповідач за первісним позовом в листі вказав, що згідно з програмою спільної діяльності (додаток №3 до додаткової угоди №9 від 17.04.2015р.) передбачено вклад ТОВ НВФ "Техпроект" в орієнтовній сумі 83668000,00 грн. на виконання капітального ремонту та робіт на свердловинах, оснащення об'ємів видобутку приладами для безперебійного комерційного обліку товарних обсягів видобутих вуглеводнів, які планується провести протягом 2013-2015 років, однак в порушення умов договору №493 ТОВ НВФ "Техпроект" не вносить свій вклад. Оператором спільної діяльності за договором №493 забезпечено виконання робіт на день складання цього листа на суму 44737787,26 грн., з яких роботи на суму "Техпроект" повинні виконуватися за рахунок не внесеного вкладу ТОВ НВФ "Техпроект", отже ТОВ НВФ "Техпроект" прострочив виконання свого обов'язку з внесення вкладу на суму 27425365,89 грн.

Також, 1-ий відповідач за первісним позовом зазначив, про те, що в порядку статті 601 Цивільного кодексу України він заявляє про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 27425365,89 грн. Також повідомив про те, що решта суми в розмірі 20026009,17 грн. прибутку, нарахованого та розподіленого за 2014 рік на користь ТОВ НВФ "Техпроект", буде використана як вклад останнього у спільну діяльність та направлена на оплату робіт, передбачених програмою спільної діяльності, які будуть виконані найближчим часом.

Крім того, 1-им відповідачем за первісним позовом направлена заява аналогічного змісту про залік зустрічних однорідних вимог на суму 20026009,17 грн. (вих. № 493/01/01-1 від 01.01.2016р.).

Колегія суддів, досліджуючи матеріали справи встановила, що в суді першої інстанцій позивач за первісним позовом вказав на те, що не отримував заяв 1-го відповідача, а також вказав на неправомірність такого зарахування.

Надаючи відповідну правову кваліфікацію, судова колегія зазначає, що згідно статті 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Отже, зарахування зустрічних однорідних вимог є однією з форм припинення зобов'язання, внаслідок якого має місце індивідуальне задоволення вимог окремого кредитора за рахунок майна боржника.

Зарахування можливе за наявності таких умов: зустрічність вимог - одночасна участь сторін у двох зобов'язаннях і при цьому кредитор за одним зобов'язанням є боржником в іншому зобов'язанні; однорідність вимог (гроші, однорідні речі); настання строку виконання зобов'язання або визначення строку моментом запитання, або щоб термін виконання не був вказаний взагалі, тобто виконання можна було вимагати в будь-який момент; ясність вимог - відсутність спору відносно характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання; звернення з заявою однієї сторони до іншої.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що вимоги, про зарахування яких заявляє 1-ий відповідач за первісним позовом, не можна вважати зустрічним виконанням зобов'язань.

Так, у 1-го відповідача за первісним позовом, як у оператора спільної діяльності, існує обов'язок перерахування коштів розподіленого позивачу за первісним позовом прибутку зі спеціального рахунку спільної діяльності, тобто кошти, які повинен перерахувати 1-ий відповідач за первісним позовом, є прибутком позивача, яким має право розпоряджатись лише сам позивач за первісним позовом.

При цьому, у позивача за первісним позовом існують зобов'язання виконання робіт, які згідно програми має здійснити ТОВ НВФ "Техпроект" до 2019 року спільно із ТОВ "Карпатигаз".

Отже, вказане є різними за господарським змістом зобов’язаннями, тому не є однорідними та не можуть підлягати взаємозаліку згідно чинного законодавства.

Згідно п. 4.9.10 договору №493 від 24.03.2004р. (з урахуванням додаткової угоди №1 від 01.02.2011р.) оператор спільної діяльності зобов'язаний здійснювати організацію та поточний контроль виконання програм спільної діяльності, при цьому виконання таких програм здійснюється саме за рахунок інвестицій сторін, однак оператор спільної діяльності не наділений правами самостійно визначати та змінювати джерела фінансування робіт, а також залучати інші кошти на виконання такої програми.

Згідно п. 4.9.11 договору оператор спільної діяльності зобов'язаний щоквартально на планових засіданнях звітувати перед комітетом управління спільною діяльністю про результати виконання цього договору.

Відповідно до п. 4.4 договору комітет управління приймає рішення з питання контролю виконання програми спільної діяльності, з контролю розподілу прибутку та покриття збитків.

Таким чином, питання щодо залучення інвестицій та виплати прибутку вирішується саме комітетом спільної діяльності, який складається з представників не лише позивача та 1-го відповідача за первісним позовом, а й третьої особи за первісним позовом, а не самостійно оператором.

Колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази, як підтвердження існування права вимагати від позивача за первісним позовом сплати інвестиційних внесків на суму 83668000,00 грн., так і докази обговорення питання невнесення інвестицій позивачем на зборах комітету управління спільною діяльністю, не надано доказів на підтвердження виконання програми спільної діяльності, при цьому не вказано за рахунок яких коштів така програма виконувалась, за відсутності інвестицій позивача за первісним позовом.

Колегія суддів зазначає, що припинення зобов'язання зарахуванням можливе лише за умов однорідності та безспірності зустрічних вимог сторін, адже у випадку, коли такі вимоги не є безспірними, відповідний спір має бути вирішений у судовому порядку з дотриманням вимог процесуального закону.

За відсутності доказів щодо наявності (дійсності) зобов'язання, його змісту та умов виконання, заява відповідача на зарахування зустрічних однорідних вимог та припинення зобов'язання перед позивачем за первісним позовом є спірною та такою, що унеможливлює проведення зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі статті 601 Цивільного кодексу України.

Таким чином, враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що зобов'язання 1-відповідача за первісним позовом щодо перерахування прибутку за результатами спільної діяльності 2014р. на користь позивача за первісним позовом у сумі 47451375,06 грн. є не погашеними, а за таких обставин вірно задовольнив позовні вимоги в частині стягнення зі спеціального рахунку спільної діяльності 47451375,06 грн. з 1-го відповідача за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом.

Щодо наданих від імені позивача в суді апеляційної інстанції копій листа ТОВ НВФ "Техпроект" від 16.02.2016р. про підтвердження обґрунтованості проведення зарахування зустрічних однорідних вимог на загальну суму 47451375,06 грн.; акту звірки взаєморозрахунків між договором №493 від 24.03.2004р. в частині розрахунків по розподіленому прибутку станом за період: 01.01.2015р. – 18.02.2016р.; акту звірки взаєморозрахунків між договором №493 від 24.03.2004р. в частині внесення вкладу у спільну діяльність за період: 17.04.2014р. – 18.02.2016р., колегія суддів зазначає наступне.

У відповідності до частини 3 статті 101 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідні документи не були предметом розгляду в суді першої інстанції та датовані вже після прийняття оскаржуваного рішення у справі, у зв'язку з чим обставини, викладені в них колегія суддів не приймає до уваги при розгляді апеляційної скарги на рішення господарського суду Харківської області від 04.01.2016р.

Щодо вимог позивача за первісним позовом про стягнення пені у розмірі 17499950,22 грн., яка нарахована у зв’язку з несвоєчасною виплатою відповідачем частки прибутку за 2014 рік, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною першою статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарську-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченим кодексом, іншими законами та договором.

За змістом статті 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно зі статями 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.ч. 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України).

Згідно частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Вищезазначені норми законодавства надають право сторонам договору можливість встановити розмір пені та лише мають загальні посилання на те, що пеня розраховується виходячи з облікової ставки НБУ, при цьому вказані норма не містять розміру та порядку нарахування пені, що можуть бути застосовані саме до спірних правовідносин.

В договорі №493 від 24.03.2004р. в пункті 8.1. міститься умова стосовно того, що за недотримання або неналежне дотримання умов цього договору сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України, та відсутня умова щодо можливого нарахування та стягнення пені з оператора за несвоєчасну виплату розподіленого прибутку стороні договору.

Якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом (аналогічна позиція викладена в Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013р.).

Суд зазначає, що діюче законодавство України не передбачає розміру та порядку нарахування пені за несвоєчасну виплату оператором спільної діяльності розподіленого прибутку стороні договору про спільну діяльність.

За таких обставин, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 17499950,22 грн., з підстав відсутності їх нормативного та документального обґрунтування.

Щодо вимог позивача за первісним позовом про стягнення інфляційних втрат у розмірі 11757449,12грн. та 3% річних у розмірі 1022247,56 грн. колегія суддів зазначає наступне.

Згідно частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів зазначає, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Колегія суддів, за результатами перерахунку розміру інфляційних втрат, заявлених до стягнення, з використанням калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "Ліга.Еліт 9", встановила, що суд першої інстанції дійшов до правомірного висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення 11757449,12 грн. інфляційних втрат за весь період прострочення

Колегія суддів, за результатами перерахунку розміру 3% річних з використанням калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "Ліга.Еліт 9", погоджується із висновком суду першої інстанції що загальна сума 3% річних за договором складає 997042,83 грн.

Вказане обґрунтовується тим, що відповідно до п. 6.3 договору №493 від 24.03.2004р., перерахування прибутку здійснюється не пізніше 5 днів від дати розподілу прибутку. Таким чином згідно протоколів від 01.10.2014р. частка прибутку мала бути перерахована не пізніше 06.10.2014р., а тому нарахування 3% річних можливо з 07.10.2014р., згідно протоколу від 10.11.2014р. частка прибутку мала бути перерахована не пізніше 15.11.2014р., а тому нарахування 3% річних можливо з 16.11.2014р., згідно протоколу від 27.03.2015р. частка прибутку мала бути перерахована не пізніше 01.04.2015р., а тому нарахування 3% річних можливо з 02.04.2015р.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення первісного позову в частині стягнення 3% річних у сумі 997042,83 грн., та про відмову в задоволенні вимог щодо стягнення 3% річних у сумі 25204,73 грн.

Щодо заперечень апелянта про те, що стягнення розміру інфляційних втрат та 3% річних відбулось з рахунку ТОВ "Карпатигаз", а не з рахунку спільної діяльності за договором №493 колегія суддів зазначає, що в ТОВ "Карпатигаз" приймає участь у спільній інвестиційній діяльності як самостійна юридична особа, яка зареєстрована в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадський формувань, самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, має власний рахунок, інш. Колегія суддів зазначає, що юридична особа - ТОВ "Карпатигаз" тільки прийняла на себе зобов'язання щодо здійснення функцій оператора спільної діяльності згідно з умовами договору №493 від 24.03.2004р. з урахуванням додаткових угод до нього, що не свідчить про створення нового суб'єкту господарювання. Таким чином, стягнення інфляційних втрат та 3% річних, як відповідальності за порушення грошового зобов'язання з власного рахунку ТОВ "Карпатигаз" - є правомірним.

Щодо вимог позивача за зустрічним позовом про визнання недійсним договору поруки №02/04 від 01.04.2014р., колегія суддів зазначає наступне.

01.04.2014р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробничою фірмою "Техпроект" (позивач за первісним позовом, кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лідерпромінвест" (2-відповідач за первісним позовом, поручитель) укладено договір поруки №02/04, за умовами якого поручитель поручається перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз" (боржник) обов'язку щодо та виплати належної кредитору частини прибутку, отриманого за результатами спільної діяльності за договором №493 про спільну інвестиційну та виробничу діяльність від 24.03.2004р., а також майнової шкоди, пені, 3% річних, інфляційних збитків, спричинених невиконанням договору та усіх зобов’язань, що виникають щодо його виконання боржником - в межах 10000,00 грн. У разі невиконання або неналежного виконання боржником обов'язку за договором поручитель зобов'язується в строк до 30 календарних днів з дня настання строку виплати частини прибутку за договором, сплатити кредиторові пеню та/або штрафні санкції, 3% річних, інфляційні збитки, передбачені договором. Вимоги за цим договором можуть бути пред'явлені до 31.12.2015р.

Згідно положень статті 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно зі статтею 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

За загальним правилом, договір поруки забезпечує дійсне зобов'язання. Тобто, на момент укладання договору поруки між кредитором та боржником має існувати основне зобов'язання. Разом з тим, цивільним законодавством, забезпечення порукою майбутнього зобов'язання не заборонено.

З урахуванням статті 207 Господарського кодексу України, статей 547, 553 Цивільного кодексу України, договір поруки є чинним за умови його укладення у письмовій формі та підписання кредитором і поручителем.

Частина 1 статті 215 Цивільного кодексу України визначає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України визначено, що судом може бути визнане недійсним повністю або частково господарське зобов'язання, яке не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Відповідно до статті 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

У пункті 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013р. №11 зазначено, що фіктивний правочин (стаття 234 Цивільного кодексу України) є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний.

Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.

У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним.

Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "Лідерпромінвест" (поручителем) до матеріалів справи додана копія платіжного доручення №8 від 16.11.2015р. про перерахування на користь ТОВ НВФ "Техпроект" 3670,00 грн. в якості сплати боргу по договору поруки №02/04 від 01.04.2014р. Посилання апелянта на те, що перерахування 3670,00 грн. відбулось після подання зустрічного позову до суду не є доказом відсутності наміру сторону, а вказаний доказ поданий до суду першої інстанції до прийняття рішення у справі, є належним та допустимим.

Крім того, і в суді апеляційної інстанції у відзиві на апеляційну скаргу ТОВ "Лідерпромінвест" не заперечує проти виконання взятих на себе зобов’язань за договором поруки №02/04 від 01.04.2014р.

Досліджуючи матеріали справи у їх сукупності, у тому числі спірний договір поруки, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем за зустрічним позовом в силу статей 32, 33 Господарського процесуального кодексу України не надано належних та допустимих доказів притаманності ознак фіктивності договору поруки, укладеного між ТОВ НВФ "Техпроект" та ТОВ "Лідерпромінвест" у справі, як і не надано доказів, яким чином укладення договору поруки між відповідачами за зустрічним позовом порушує права та охоронювані законом інтереси позивача за зустрічним позовом, оскільки укладення договору поруки між відповідачами не звільняє позивача від власних обов'язків.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що правові відносини, що виникли між сторонами на підставі спірного договору поруки відповідають встановленим нормативними актами вимогам щодо договорів, а зміст вказаного договору не суперечить діючому законодавству України та спрямований на реальне настання правових наслідків, у зв’язку з чим у задоволенні зустрічного позову слід відмовити.

Щодо вимог позивача за первісним позовом про стягнення з ТОВ "Лідерпромінвест" 10000,00 грн. в межах наданої поруки, а саме 5000,00 грн. 3% річних та 5000,00 грн. інфляційних втрат колегія суддів зазначає наступне.

За умовами договору поруки №02/04 від 01.04.2014р. ТОВ "Лідерпромінвест" зобов'язався сплатити штрафні санкції, 3% річних та інфляційні збитки у разі невиконання ТОВ "Карпатигаз" основного зобов'язання.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про правомірність позовних вимог позивача за первісним позовом про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості в сумі 10000,00 грн., а саме 5000,00 грн. 3% річних та 5000,00 грн. інфляційних втрат, при цьому суд правомірно врахував часткову оплату 2-відповідачем суми в розмірі 3670,00 грн., у зв'язку з чим припинив провадження у справі в частині стягнення 3% річних у цій сумі, в зв'язку з відсутністю предмету спору на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, а в частині солідарного стягнення 6330,00 грн. задовольнив позовні вимоги.

На підставі вищевикладеного колегія суддів вважає, що твердження апелянта, викладені ним в апеляційній скарзі ґрунтуються на припущеннях, не доведені належними доказами, тоді як господарським судом першої інстанції в повній мірі з'ясовані та правильно оцінені обставини у справі та прийняте ним рішення є законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, керуючись ст.ст. 49, 99 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст.ст. 91, 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105, Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 04.01.2016р. у справі №922/5661/15 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 03 березня 2016 року.

Головуючий суддя Р.А. Гетьман

Суддя В.В. Россолов

Суддя П.В. Тихий