Справа № 161/14133/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Ковтуненко В.В.

Провадження № 22-ц/773/176/16 Категорія: 44 Доповідач: Бовчалюк З. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 лютого 2016 року місто ОСОБА_1

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Бовчалюк З.А.,

суддів Стрільчука В.А., Здрилюк О.І.,

секретар судових засідань ОСОБА_2,

з участю представника позивача ОСОБА_3,

представника третьої особи ОСОБА_1,

відповідача ОСОБА_4 та її представника ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про виселення за апеляційною скаргою відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 на заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 жовтня 2015 року,

В С Т А Н О В И Л А :

Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 жовтня 2015 року позов ОСОБА_6 до ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про виселення - задоволено.

Ухвалено виселити ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 з квартири (секції) № 11-11А, яка складається з чотирьох кімнат, загальною площею 91,5 кв. м., житловою площею 51,4 кв. м., що знаходиться в будинку № 1 по вулиці Гетьмана Сагайдачного в місті Луцьку Волинської області, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_6, без надання іншого житлового приміщення.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідачі ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 подали апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просили його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_6

Заслухавши осіб, які беруть участь у справі, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду залишити без змін, з наступних підстав.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності є непорушним.

Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).

Згідно зі ст. 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 яка складається з 4 кімнат загальною площею 91,5 кв. м, житловою площею 51,4 кв.м. (а. с. 4).

Право власності ОСОБА_6 на вказану квартиру зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 17 липня 2015 року (а. с. 8).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ст. 15 ЦК України).

В судовому засіданні встановлено, що з моменту набуття права власності на згадану квартиру, ОСОБА_6 позбавлений можливості користуватися належним йому на праві власності майном у зв’язку із проживанням відповідачів за даною адресою без будь-яких на то правових підстав.

Факт проживання та реєстрації відповідачів в квартирі АДРЕСА_1 підтверджується матеріалами справи та не заперечувався відповідачем ОСОБА_4 та її представником.

Власник житлового будинку, квартири має право використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в права власника можливе лише з підстав, передбачених законом (ст. 383 ЦК України, ст. 150 ЖК Української РСР).

Судом встановлено, що відповідачі, кожен зокрема не є членами сім’ї власника житла ОСОБА_6, будь-яких домовленостей між власником та відповідачами щодо проживання в спірній квартирі не було.

Право власності ОСОБА_6 на квартиру АДРЕСА_1 підтверджено належними доказами та відповідачем не оспорювалось та не спростовувалось.

Також відповідно до витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно (а. с. 4) за ОСОБА_6 зареєстровано право власності саме на квартиру, об’єкт житлової нерухомості, 11-11А по вул. Сагайдачного Гетьмана, 1 в м. Луцьку, чим спростовуються доводи відповідачів, щодо статусу спірного об’єкту нерухомості, як гуртожитку.

Конституцією України (ст. 41) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Встановивши порушення прав власника ОСОБА_6 на об’єкт нерухомого майна, а саме квартиру11-11А по вул. Сагайдачного Гетьмана, 1 в м. Луцьку зі сторони відповідачів, суд першої інстанції захист права позивача у визначений законом порядок, виселивши ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 без надання іншого житлового приміщення.

Доводи апеляційної скарги щодо неможливості виселення відповідачів без надання іншого житлового приміщення не заслуговують на увагу оскільки спростовуються встановленими судом обставинами справ.

Як на підставу надання іншого житла у випадку виселення, відповідачі покликались на ст. 132 ЖК Української РСР. Дана норма матеріального права не може бути застосована до правовідносин, що склались між сторонами, оскільки поширюється лише на випадки виселення осіб із гуртожитку. Як уже зазначалось, відповідно до правовстановлюючих документів, що є чинним та ніким не скасовані, ОСОБА_6 є власником квартири, а не кімнати в гуртожитку.

Також як вбачається з ухвали апеляційного суду від 18.08.2011 року, постановленої за результатами перегляду справи за позовом ОСОБА_10О, третя особа на стороні позивача ОСОБА_11 міська рада, до ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про визнання недійсними ордера, договору найму житлового приміщення та усунення перешкод в користуванні приміщенням судами встановлено, що ОСОБА_4 перебувала в трудових відносинах з ВАТ «Волиньрембуд», яке надало їй кімнату в секції 11 будівлі по вул. Сагайдачного, 1 в місті Луцьку, з 28 жовтня 1972 року по 24 жовтня 1981 року, тобто менше десяти років, і була звільнена з роботи за власним бажанням (без зазначення поважних причин). В суді апеляційної інстанції представник відповідачки подав копії свідоцтв про народження двох дітей ОСОБА_4 9 квітня 1977 року та 25 жовтня 1980 року, зазначивши, що її звільнення з роботи було викликано цими обставинами. Однак саме по собі народження дітей не може вважатися поважною причиною звільнення з роботи за власним бажанням, а доказів на підтвердження того, що таке звільнення було викликане особливими потребами дітей чи неможливістю в зв’язку з цим продовжувати трудові відносини, сторона відповідача всупереч вимогам ст. ст. 10, 60 Цивільного процесуального кодексу (далі – ЦПК) України суду не надала. Судом було встановлено, що будь-яких інших встановлених ст. ст. 125, 132 ЖК України підстав для надання відповідачці іншого жилого приміщення при її виселенні з гуртожитку судом не встановлено. Право членів сім’ї ОСОБА_4 – ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 – на користування спірним приміщенням в гуртожитку є похідним від права вказаної особи.

Судами першої та апеляційної інстанції було ухвалено про виселення ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 з житлової секції № 11 (квартири № 11-11а), яка складається з чотирьох кімнат, коридора, санвузла, кухні, лоджії, загальною площею 87,2 кв.м. в будівлі гуртожитку № 1 по вул. Сагайдачного в м. Луцьку та належить на праві приватної власності ОСОБА_10, без надання іншого житлового приміщення.

В подальшому ОСОБА_10 відчужила спірне житло ОСОБА_6

Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини (ч. 3 ст. 61 ЦПК України).

З врахуванням наведеного станом на 2011 рік (ще до набуття позивачем у власність спірного житлового приміщення) судами не було встановлено наявності правових підстав, визначених Житловим законодавством, щодо неможливості виселення ОСОБА_4 та членів її сім’ї з житлової секції № 11 (квартири № 11-11а) по вул. Сагайдачного, 1 в м. Луцьку без надання іншого житлового приміщення.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права (п. 2 Постанов, Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009, № 14 "Про судове рішення у цивільній справі").

З врахуванням викладеного суд першої інстанції у повній мірі забезпечив права ОСОБА_6 гарантовані йому Конституцією України, з врахуванням норм права які регулюють дані правовідносини.

Доводи апеляційних скарг про підставність позовних вимог є власним тлумаченням встановлених обставин справи, були предметом дослідження суду першої інстанції і їм суд в сукупності з іншими доказами по справі дав правильну юридичну оцінку.

Отже рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 відхилити, а заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 жовтня 2015 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді: