Справа №295/1737/15-ц

Категорія 56

2/295/732/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.02.2016 року м. Житомир

Богунський районний суд м. Житомира в складі:

головуючого судді Слюсарчук Н.Ф.

при секретарі Давиденко Я.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу

за позовною заявою ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс», за участю третьої особи – Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридичне бюро «Омега плюс»

про визнання договору недійсним, стягнення інфляційних втрат,-

встановив:

Позивач звернувся в суд з даним позовом, де, з урахуванням поданих в подальшому уточнень зазначив, що 25.02.2014 року між ним та відповідачем ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» укладено договір фінансового лізингу, предметом якого є транспортний засіб.

На виконання умов договору на користь відповідача здійснено оплату комісії за організацію та оформлення договору в розмірі 10 % від вартості предмета лізингу, що становить 33 668,00 грн.

Позивач зауважує, що умови договору містять суперечності між собою щодо строків оплати авансового платежу, а умови сплати лізингових платежів не задовольняють інтереси та призведуть до майнових втрат.

На час розгляду справи відповідачем передано позивачу 33 668,00 грн., про що останній вказав в уточнених позовних вимогах.

Посилаючись на положення ст.ст. 203, 215 ЦК України, позивач просить визнати недійсним договір фінансового лізингу від 25.02.2014 року, укладений між ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» та позивачем ОСОБА_1, стягнути з відповідача інфляційні втрати за сплачену комісію за організацію та оформлення договору, розраховані за період з лютого 2014 року по листопад 2015 року в загальній сумі 22 557,56 грн.

Сторони в судове засідання не з'явились. Представник позивача надав заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримав.

Відповідач про дату, час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином.

Враховуючи те, що у справі є достатньо матеріалів про права та взаємовідносини сторін, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи у відсутності відповідача та представника позивача, що відповідає положенню ст. 224 та ч. 2 ст. 158 ЦПК України.

Дослідивши письмові докази у справі, оцінюючи їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді справи в судовому процесі, суд вважає, що позов не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 25.02.2014 року між ТОВ «Лізингова компанія «Автиофінанс» та ОСОБА_1 укладено договір фінансового лізингу, відповідно до умов якого сторони визначили предмет лізингу – транспортний засіб I-VAN А 07А-41. Лізингодавець ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» взяло на себе зобов’язання придбати предмет лізингу у власність та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу у строк та на умовах, передбачених договором.

Відповідно до п.1.7. договору предмет договору передається в користування лізингоодержувачеві протягом строку, який становить не більше 120 робочих днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця авансового платежу (50 % від вартості предмета лізингу), комісії за організацію та оформлення договору (10 % від вартості предмету лізингу) та комісії за передачу предмета лізингу (3 % від вартості предмета лізингу).

За положеннями п.1.8. договору лізингоодержувач має можливість сплачувати авансовий платіж впродовж (але не більше) 12 місяців з моменту підписання даного договору платежами, визначеними лізингодавцем залежно від вартості предмета лізингу в додатку № 1 до даного договору, який є невід’ємною його частиною, та розрахований по формулі, визначеній в п.8.2.2 даного договору. Авансовий платіж не може бути сплачений повністю Лізингоодержувачем до сплати комісії за організацію.

Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. За положеннями вказаних частин статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Підстави визнання правочину недійсним в разі недотримання вимог закону визначено параграфом «2» глави 16 ЦК України, які конкретизують правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні правочину даних вимог.

Згідно ч.3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивачем не наведено обставини, які можуть бути підставою визнання правочину недійсним як наслідок порушення вимог ст. 203 ЦК України.

У відповідності до ч.12 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» якщо після укладення договору стане очевидним, що роботи (послуги), зважаючи на їх ціну (вартість) та характеристики або інші обставини, явно не задовольнятимуть інтереси або вимоги споживача, виконавець зобов'язаний негайно повідомити про це споживача. Виконавець зобов'язаний таким же чином повідомити споживача, якщо вартість робіт (послуг) може істотно зрости, ніж можна було очікувати під час укладення договору. Споживач має право відмовитися від договору про виконання робіт (надання послуг) без штрафних санкцій з боку виконавця у разі виникнення обставин, передбачених в абзацах першому та другому цієї частини.

Вказаною нормою врегульовано питання виникнення майнових ризиків за тих умов, коли їх наявність не передбачалась на момент укладення договору.

Позивачем не надано доказів на підтвердження обставин, що свідчать про відсутність волевиявлення на укладення правочину, невідповідність внутрішній волі. Наявність помилки з боку позивача не наводиться.

Судом не встановлено також суперечність пунктів договору лізингу, що визначають умови сплати лізингових платежів, процедуру передачі предмета лізингу лізингоодержувачу.

Крім того, суперечність пунктів не може бути підставою визнання правочину недійсним, оскільки відповідно до ч.2 ст. 213 ЦК України на вимогу однієї або обох сторін, суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину.

Суд також вважає необхідним звернути увагу на наступне.

За змістом позовних вимог відповідачем на користь позивача здійснено повернення суми, сплаченої за комісію та оформлення договору як 10 % від вартості предмета лізингу.

Згідно ч.1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

З викладених позивачем обставин вбачається, що сторони погодили розірвання договору, на підтвердження чого позивачу повернуто сплачену ним суму грошових коштів.

Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги.

У відповідності до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У відповідності до ч.3 ст. 653 ЦК України у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Оскільки правовідносини сторін не були припиненими до відповідної згоди між такими учасниками, грошове зобов’язання у вигляді обов’язку боржника вчинити на користь позивача (кредитора) певну дію (передати майно, сплатити гроші тощо) відсутнє. Положення ч.2 ст. 625 ЦК України, яка визначає відповідальність за порушення грошового зобов'язання, за таких обставин не може підлягати до застосування.

Керуючись ст.ст.10, 11, 60, 88, 158, 212-215, 224 ЦПК України, ст. ст. 203, 213, 215, 526, 625, 651, 653 ЦК України, ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», суд,-

вирішив:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс», за участю третьої особи – Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридичне бюро «Омега плюс» про визнання договору недійсним, стягнення інфляційних втрат.

Рішення може бути оскаржене позивачем до апеляційного суду Житомирської області через Богунський районний суд міста Житомира шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Заочне рішення може бути переглянуто Богунським районним судом м. Житомира за письмовою заявою, яка може бути подана відповідачем протягом 10 днів з дня отримання ним копії цього рішення.

Суддя Слюсарчук Н.Ф.