ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2016 року Справа № 910/17618/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Судді:Могил С.К. (доповідач), Борденюк Є.М., Кривда Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фірми "Т.М.М." - товариства з обмеженою відповідальністю на постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2015 та рішення господарського суду міста Києва від 03.09.2015 у справі № 910/17618/15 господарського суду міста Києва

за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Мега Торг ЛТД"

дофірми "Т.М.М." - товариства з обмеженою відповідальністю

третя особатовариство з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг"

простягнення 34 761, 79 грн.,

за участю представників

позивача: Пінчук-Ніколайчука Ю.В.,

відповідача: Полєжаєвої К.О.,

третьої особи: Галкова І.О.,

В С Т А Н О В И В :

У липні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю "Мега Торг ЛТД" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до фірми "Т.М.М." - товариства з обмеженою відповідальністю (за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг") про стягнення 32 475, 33 грн. інфляційних втрат та 2 286, 46 грн. 3% річних.

Рішенням господарського суду міста Києва від 03.09.2015, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2015, позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 32 475, 33 грн. інфляційних втрат та 2 286, 46 грн. 3% річних.

Не погоджуючись з прийнятими рішенням місцевого та постановою апеляційного господарських судів, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить їх скасувати і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги частково, з урахуванням строків перерахування коштів на казначейські рахунки.

В обґрунтування заявлених вимог скаржник посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши в касаційному порядку оскаржені судові рішення колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між товариством з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" (лізингодавцем) та фірмою "Т.М.М." - товариством з обмеженою відповідальністю (лізингоодержувачем) 25.12.2007 укладено договір фінансового лізингу № 1139/12/2007, за умовами якого лізингодавець зобов'язався придбати та передати без надання послуг з управління та технічної експлуатації, а лізингоодержувач - прийняти в тимчасове володіння та користування за плату майно (автомобіль дорожній комбінований на шасі МАЗ-533702 (одна одиниця)), а також здійснювати лізингові платежі.

У зв'язку з неналежним виконанням лізингоодержувачем взятих на себе зобов'язань за договором в частині сплати лізингових платежів, товариство з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" у серпні 2013 року звернулось до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з фірми "Т.М.М." - товариства з обмеженою відповідальністю 45 160, 11 грн. заборгованості, 538, 21 грн. неустойки, 115, 06 грн. 3% річних.

Рішенням господарського суду міста Києва від 10.02.2014 у справі № 910/16244/13 позовні вимоги задоволено повністю, стягнуто з фірми "Т.М.М." - товариства з обмеженою відповідальністю на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" 45 160, 11 грн. заборгованості, 538, 21 грн. неустойки, 115,06 грн. 3 % річних. Відстрочено виконання рішення на 2 роки до 10.02.2016.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.06.2014, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 21.08.2014, рішення господарського суду першої інстанції в частині відстрочення виконання рішення на два роки до 10.02.2016 скасовано, в цій частині прийнято нове рішення, яким в задоволенні заяви про відстрочення виконання рішення суду відмовлено, в іншій частині рішення залишено без змін.

В подальшому, між товариством з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" та товариством з обмеженою відповідальністю "Мега Торг ЛТД" 05.12.2013 укладено договір відступлення права вимоги (заміна сторони в зобов'язанні) № 207/11-2013, за умовами якого товариство з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" передало, а позивач набув всі права та зобов'язання, які належать товариству з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" по відношенню до відповідача, а саме, право вимоги від відповідача належного виконання зобов'язань за договором лізингу, в тому числі оплати лізингових платежів, пені, штрафів, викупної вартості, інших платежів, що підлягають оплаті на підставі умов договору лізингу та законодавства України, які виникли на підставі договору фінансового лізингу № 1139/12/2007 від 25.12.2007.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.03.2015 у справі № 910/16244/13 задоволено заяву товариства з обмеженою відповідальністю "МЕГА ТОРГ ЛТД" про заміну сторони виконавчого провадження.

На рахунок позивача 17.04.2015 були зараховані грошові кошти у розмірі 47 533, 88 грн. у рахунок сплати заборгованості за наказом суду у справі № 910/16244/13, у зв'язку із чим позивачем здійснено нарахування 3% річних за період з 09.08.2013 по 16.04.2015 у розмірі 2 286, 46 грн. та інфляційних втрат за період з 09.08.2013 по 16.04.2015 у розмірі 32 475, 33 грн.

Приймаючи рішення про задоволення позову, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України сум, у зв'язку з чим позов задовольнили. При цьому, суди дійшли висновку, що зазначені кошти боржник має сплатити за час прострочення по день надходження коштів на рахунок належного кредитора, а не на рахунок органу державної виконавчої служби, оскільки саме в цей день боржник вважається таким, що виконав зобов'язання за договором фінансового лізингу належним чином, і зобов'язання, відповідно, припинилося внаслідок його виконання.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів з огляду на таке.

Чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з прийняттям судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Так, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Враховуючи викладене та встановлений судами попередніх інстанцій факт, що відповідачем зобов'язання за договором фінансового лізингу виконано за рішенням господарського суду міста Києва від 10.02.2014 у справі № 910/16244/13 лише 17.04.2015, колегія суддів погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат та 3% річних за період з 09.08.2013 по 16.04.2015.

Доводи скаржника про те, що 16.10.2014 ним сплачено заборгованість у розмірі 47 533, 68 грн. на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" на виконання наказу господарського суду міста Києва від 07.03.2014 у справі № 910/16244/13 шляхом перерахування коштів на рахунок ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві № 37313001004450, у зв'язку з чим відсутні підстави для стягнення з нього інфляційних втрат та 3% річних за період з 16.10.2014 по 16.04.2015, оскільки прострочення зобов'язання за вказаний період настало внаслідок неправомірних дій та бездіяльності державного виконавця, який своєчасно не перерахував кошти на рахунок кредитора та не виніс постанову про закриття виконавчого провадження, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Отже, зобов'язання припиняється не будь-яким виконанням, а лише виконанням, проведеним належним чином. Основні критерії належності виконання містяться у ст.ст. 526 - 530 Цивільного кодексу України, відповідно до яких належно виконаним буде вважатися зобов'язання, яке виконано відповідно до умов договору, вимог Цивільного кодексу України та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, здійснено сторонами, відповідно до предмета виконання, у передбачений строк (термін), у визначеному місці та у належний спосіб.

Так, якщо боржник не виконав грошове зобов'язання у строк, встановлений договором, він зобов'язаний сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення. Боржник не буде вважатися таким, що прострочив, та не буде нести за це відповідальність відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України лише у випадку прострочення кредитора. В інших випадках боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, має сплатити кредитору ці кошти, в тому числі, коли порушення зобов'язання сталося з вини інших осіб, оскільки боржник залишається стороною зобов'язання та несе ризик настання несприятливих для нього наслідків внаслідок порушення ним грошового зобов'язання, навіть і тих, що настали випадково. Вищий господарський суд України зауважує, що кошти нараховуються незалежно від вини боржника, оскільки не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів.

Що стосується посилань скаржника на порушення, допущені державним виконавцем при здійсненні своїх повноважень, передбачених Законом України "Про виконавче провадження", то такі дії (бездіяльність) державного виконавця підлягають оскарженню в порядку, передбаченому цим Законом, і не є предметом розгляду в межах даного спору. При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 87 Закону України "Про виконавче провадження" збитки, завдані державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, встановленому законом.

Враховуючи викладене та беручи до уваги встановлені ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів у даній справі, оскільки в межах касаційного провадження скаржником не доведено порушення або неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

Керуючись ст.ст. 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2015 - без змін.

Головуючий суддяМогил С.К.

Судді:Борденюк Є.М.

Кривда Д.С.