ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Науки, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

02.02.2016            Справа № 905/88/15                               

Суддя господарського суду Донецької області Тоцький С.В.

при секретарі судового засідання Вороніній О.С

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом: прокурора м.Маріуполя в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України в Донецькій області, м.Харків

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «СРЗ», м. Маріуполь

про внесення змін до договору.

за участю представників сторін:

прокурора – Хряк О.О. – за посвідченням службовим;

від позивача: ОСОБА_1- за довіреністю;

від відповідача: ОСОБА_2– за довіреністю;

СУТЬ СПОРУ:

Заявлено позов, Прокурором міста Маріуполя в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області до Товариства з обмеженою відповідальністю “СРЗ” м.Маріуполь про внесення змін до договору.

В обґрунтування своїх позовних вимог прокурор посилався на те, що між позивачем та відповідачем укладений договір оренди №1055/03 від 17.06.2003р. за результатами вивчення інформації Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області щодо необхідності зміни договору оренди №1055/03 державного майна у зв’язку із внесенням змін до Методики розрахунку орендної плати, зокрема змінено формулу за якою визначається розмір річної орендної плати за цілісні майнові комплекси, а також збільшено розмір орендних ставок, які застосовуються при розрахунку орендної плати за використання цілісних майнових комплексів державних підприємств. У зв’язку із чим вказані підстави зумовили Фонд звернутись до відповідача з вимогою №11-06-05-08926 від 22.08.2014р. щодо невідкладеного внесення змін до договору. 01.09.2014р. на адресу Фонда від ТОВ «СРЗ» надійшла в якої відповідач зазначив, що не є підставою для перегляду умов договору зміни в законодавстві. Не погоджуючись із цим прокурор звернувся до суду з даним позовом.

Прокурор у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник позивача у судовому засідання позовні вимоги прокурора підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував.

За клопотанням представників сторін справа слухалась без фіксації судового процесу технічними засобами.

Відповідно до статей 9, 10 Конституції України, статті 9 Європейської хартії регіональних мов або мов меншин (ратифікована Законом України від 15 травня 2003р. №802), статті 3 Декларації прав національностей України ( від 1 листопада 1991р. №1771) та усним клопотанням представників сторін, справа розглядалась російською мовою.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд встановив:

17.06.2003р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України в Донецькій області (орендодавець) та ТОВ “СРЗ” (орендар) укладено договір оренди №1055/03, за умовами якого п.1. орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування цілісний майновий комплекс державного підприємства “Азовський судноремонтний завод”, склад і вартість якого визначено відповідно до акту оцінки (додаток 3), протоколу про результати інвентаризації та передавального балансу підприємства. Зазначений пункт договору протягом строку дії договору неодноразово змінювався у зв'язку зі зміною складу майна, що входило до об'єкту оренди.

Факт передання майна в оренду підтверджується актом приймання-передачі від 17.06.2003р.

Відповідно до умов п.3.1 договору (в редакції договору №3 від 30.09.2009р.) орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року №786 зі змінами та доповненнями і становить без ПДВ за вересень (базовий) місяць 2009 року – 315203,92 гривень.

За змістом п.3.4 договору розмір орендної плати переглядається на вимогу однієї із сторін у разі зміни методики їх розрахунку, змін централізованих цін і тарифів та в інших випадках, передбачених чинним законодавством.

Договір укладено на строк з 17.06.2003р. по 17.06.2013р.

Умови цього договору зберігають силу протягом всього терміну цього договору, в тому числі у випадках, коли після його укладання законодавством встановлено правила, що погіршують становище орендаря, а в частині зобов’язань орендаря щодо орендної плати – до виконання зобов’язань (п. 10.2 договору).

Зміни і доповнення або розірвання цього договору допускаються за згодою сторін. Зміни та доповнення, що пропонуються внести, розглядаються протягом одного місяця з дати їх подання до розгляду іншій стороні (п. 10.3 договору).

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.09.2011 №961 “Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 10.08.1995 №629 і від 04.10.1995 №786” (далі - Постанова) внесено зміни до Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу (далі – Методика) і, зокрема, змінено формулу, за якою розраховується орендна плата, а також змінено (збільшено) розмір орендних ставок за використання цілісних майнових комплексів державних підприємств.

На виконання цієї Постанови позивач звернувся до відповідача з проектом договору №6 про внесення змін до договору оренди шляхом його доповнення та викладення п.п.3.1, 3.9 договору в редакції, запропонованій позивачем. Доданий до проекту договору про внесення змін проект Розрахунку орендної плати передбачає відображення зазначених змін до Методики визначення розміру орендних платежів із використанням у формулах розрахунку відомостей про оцінку вартості об'єкту оренди станом на 30.11.2004 та встановлення (збільшення) розміру орендної плати за серпень 2011 року - 1570421,87 грн з подальшим щомісячним інфляційним коригуванням розміру орендної плати, починаючи з жовтня 2011 року.

Листом №3Д-1367 від 26.08.2014 орендар повідомив орендодавця про відсутність наміру підписувати запропоновані останнім зміни.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до приписів передбачених ст.121 Конституції України, на органи прокуратури покладено представництво інтересів держави в суді, у випадках передбачених законом. Безпосередньо до господарського суду право звернення прокурора передбачено пунктом 3 частини 1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до положень Закону України „Про прокуратуру”, представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, визначених законом.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Господарського процесуального кодексу України від 08.04.99 №3-рп/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, в кожному конкретному випадку прокурор чи його заступник самостійно визначає, з посиланням на законодавство, підстави подання позову, вказує в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Вказані обставини підтверджують правомочність звернення прокурора в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області.

Згідно вимог передбачених ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд, відповідно до приписів частини 1 ст.12 ЦК України.

Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, згідно вимог передбачених ст.13 ЦК України.

Згідно з положеннями ст.14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи судового захисту цивільних прав та інтересів встановлені статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 ГК України, цими нормами встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно вимог частини 2 статті 11 ЦК України та ст.174 ГК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до вимог ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 67 Господарського кодексу України передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності, виконуються на підставі договорів.

Згідно вимог статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов‘язків.

Згідно з положеннями статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права (ч.1 ст.761 ЦК України).

За приписами частини другої статті 762 Цивільного кодексу України та частини третьої статті 285 Господарського кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 2 ст.9 ЦК України передбачено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Тому, на спірні правовідношення поширюються також дії спеціального закону, а саме Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Відповідно до вимог передбачених статтями 2, 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" правовою підставою користування майном є договір оренди.

Статтею 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що істотною умовою договору є - орендна плата.

Відповідно до приписів ст.12 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди вважається укладеним з моменту досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору.

Приписами частини 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено обов’язки орендаря, де зазначено, що орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Згідно вимог передбачених статтею 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" зазначено, що орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Відповідно до вимог передбачених статтею 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Згідно приписів частини 2 ст.284 ГК України визначено, що умови договору оренди зберігають свою силу на весь строк дії договору, а також у разі якщо після його укладення законодавством встановлено правила, що погіршують становище орендаря.

Строк договору є однією із складових його змісту. Строком є термін дії певного договору. Строк дії договору визначається сторонами на їх власний розсуд. Згідно вимог передбачених ст.252 ЦК України, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Початок строку чи його закінчення можуть визначатися вказівкою на календарну дату або на подію, що має неминуче настати. Таким чином, у випадку настання календарної дати або відповідної події, визначених договором, дія останнього припиняється.

Частиною п’ятою статті 762 Цивільного кодексу України встановлено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Зазначеній нормі повністю відповідає пункт 3.3 договору, у відповідності до якого відповідач повинен був сплачувати орендну плату не пізніше 25 числа.

За приписами частини 2 ст.19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються для об'єктів, що перебувають у державній власності, Кабінетом Міністрів України.

Статтею 21 Закону України «Про оренду державного майна та комунального майна» зазначено, що розмір орендної плати може бути змінено за погодженням сторін. Розмір орендної плати також може бути змінено на вимогу однієї з сторін, якщо з незалежних від них обставин істотно змінився стан об'єкту оренди, а також в інших випадках, встановлених законодавчими актами України.

Укладений сторонами договір оренди має відповідати Типовому договору оренди відповідного майна. Типові договори оренди державного майна розробляє і затверджує Фонд державного майна України (приписи частини 2 ст. 10 Закону України «Про оренду державного майна та комунального майна»).

За змістом умов пункту 3.5 Типового договору оренди цілісного майнового комплексу державного підприємства (структурного підрозділу підприємства), затвердженого наказом Фонду державного майна України від 23 серпня 2000 року №1774, розмір орендної плати переглядається на вимогу однієї із сторін у разі зміни методики її розрахунку, змін централізованих цін і тарифів та в інших випадках, передбачених чинним законодавством.

Так, 14 вересня 2011 року Постановою Кабінету Міністрів України №961 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1995 року № 629 і від 04 жовтня 1995 року №786» внесено зміни до Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорцій її розподілу, зазначена Постанова КМУ набрала чинності 20.09.2011р. у зв’язку з публікацією в газеті «Урядовий кур’єр» №172, тобто майже чотири року тому назад, на момент звернення до суду позивача.

Вимогами частини 4 ст.4 ЦК України визначено, що Актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів України.

Приписами ст.7 ГК України визначено, що відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.

Згідно приписів пункту 1 Постанови КМУ №412 від 15.06.1994р. «Про затвердження положень про регіональне відділення та про представництво Фонду державного майна України у районі, місті» Регіональне відділення Фонду державного майна України (далі - відділення) є державним органом, який створюється Фондом державного майна (далі - Фонд) і йому підпорядковується. У питаннях приватизації майна, що перебуває у власності Республіки Крим, комунальній власності областей, м.Києва і Севастополя, відділення підзвітне відповідно ОСОБА_3 Республіки Крим, обласній, Київській та Севастопольській міській ОСОБА_3 народних депутатів. Відділення в межах повноважень, визначених Фондом, і повноважень, делегованих Верховною ОСОБА_3 Республіки Крим, обласною, Київською та Севастопольською міською ОСОБА_3 народних депутатів, здійснює державну політику у сфері приватизації майна, що перебуває у загальнодержавній власності, у власності Республіки Крим, комунальній власності області, мм.Києва і Севастополя (далі - державна власність) і є орендодавцем цілісних майнових комплексів державної власності.

Вимогами п.2 Постанови КМУ №412 від 15.06.1994р. «Про затвердження положень про регіональне відділення та про представництво Фонду державного майна України у районі, місті» передбачено, що Відділення у межах своєї компетенції забезпечує виконання законів України, постанов Верховної ОСОБА_3 України, указів і розпоряджень Президента України, декретів, постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів України.

Підпунктом 11 п.4 Постанови КМУ №412 від 15.06.1994р. «Про затвердження положень про регіональне відділення та про представництво Фонду державного майна України у районі, місті», яка була чинна, але втратила чинність на підставі приписів Закону України «Про фонд державного майна України», відділення відповідно до покладених на нього завдань і в межах своїх повноважень: виступає орендодавцем цілісних майнових комплексів підприємств і організацій, їх структурних підрозділів, що перебувають у державній власності, окремого індивідуально визначеного майна державних підприємств, організацій.

Підпунктом 25 п.4 Постанови КМУ №412 від 15.06.1994р. «Про затвердження положень про регіональне відділення та про представництво Фонду державного майна України у районі, місті» яка була чинна на момент укладення спірного правочину, але втратила чинність на підставі приписів Закону України «Про фонд державного майна України», передбачено, що відділення контролює виконання актів законодавства.

Статтею 5 Закону України «Про фонд державного майна України», яким скасовано чинність Постанови КМУ №412 від 15.06.1994р. «Про затвердження положень про регіональне відділення та про представництво Фонду державного майна України у районі, місті» передбачено повноваження у сфері оренди державного майна, а саме: виступає орендодавцем цілісних (єдиних) майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного капіталу господарських товариств у процесі приватизації (корпоратизації), що перебувають у державній власності; здійснює контроль за надходженням до Державного бюджету України плати за оренду державного майна; проводить інвентаризацію, оцінку цілісних (єдиних) майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів, що передаються в оренду Фондом державного майна України, а також нерухомого майна та майна, що не увійшло до статутного капіталу господарських товариств, утворених у процесі приватизації (корпоратизації), або виступає її замовником, укладає договори на проведення оцінки зазначеного майна та затверджує акти оцінки (висновки про вартість майна); здійснює контроль за використанням орендованих цілісних майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів, виконанням умов договорів оренди цілісних майнових комплексів державних підприємств; бере участь у здійсненні контролю за поверненням цілісних майнових комплексів державних підприємств до сфери управління уповноважених органів управління після закінчення строку дії договорів оренди.

Крім того вимогами п.30 ст.6 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань: надають орендодавцям об'єктів державної власності згоду на оренду державного майна і пропозиції щодо умов договору оренди, які мають забезпечувати ефективне використання орендованого майна та здійснення на орендованих підприємствах технічної політики в контексті завдань галузі.

Пунктом 31 ст.6 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» Уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань: контролюють виконання орендарями інвестиційних і технічних програм розвитку орендованих об'єктів державної власності, якщо такі передбачені договором оренди.

Пунктом 32 ст.6 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» Уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань: організовують контроль за використанням орендованого державного майна.

Статтею 7 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» визначено повноваження Фонду державного майна, а саме: виступає орендодавцем цілісних майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів б) здійснює контроль за використанням орендованих цілісних майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів, виконанням умов договорів оренди цілісних майнових комплексів державних підприємств, поверненням цілісних майнових комплексів державних підприємств до сфери управління уповноважених органів управління після закінчення строку дії договорів оренди; з) погоджує розмір плати за оренду (суборенду) державного майна (крім окремого індивідуально визначеного) за договорами оренди, укладеними підприємствами, військовими частинами Збройних Сил України та іншими військовими формуваннями.

Частиною 2 ст.7 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» визначено щодо нерухомого та іншого окремого індивідуально визначеного державного майна: а) виступає відповідно до законодавства орендодавцем державного майна; б) розробляє методичні засади визначення орендної плати відповідно до ринкової вартості майна; в) здійснює контроль за використанням майна, переданого в оренду, виконанням договорів оренди державного майна; ґ) забезпечує в межах повноважень функціонування єдиної державної інформаційної системи обліку, зберігання та оцінки майна, що реалізується за рішенням органів виконавчої влади.

Вимогами частини 6 ст.19 ГК України визначено, що органи державної влади і посадові особи зобов'язані здійснювати інспектування та перевірки діяльності суб'єктів господарювання неупереджено, об'єктивно і оперативно, дотримуючись вимог законодавства, поважаючи права і законні інтереси суб'єктів господарювання.

Наведені вище правові норми засвідчують, що у даному випадку відповідальні особи Відділення Фонду державного майна в Донецькій області згідно чинного законодавства на момент укладення спірного договору та згідно вимог законодавчих актів, якими скасовано попередні нормативні акти, відразу, ще у 2011році, повинні були відреагувати та звернутися до відповідача з пропозицією, внести зміни до спірного договору оренди, чого з невідомих причин завчасно не зробили, оскільки Постановою Кабінету Міністрів України від 14.09.2011№961 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1995р. №629 та від 4 жовтня 1995рю №786 внесено зміни до методики розрахунку орендної плати, зокрема змінено формулу, за допомогою якої розраховується орендна плата, задля поповнення державного бюджету, тому як державою збільшено розмір орендних ставок, які застосовуються при розрахунку орендної плати за використання цілісних майнових комплексів.

Відповідно до приписів ст.111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Правова позиція щодо внесення змін у договір оренди цілісного майнового комплексу висловлена також і в постанові Верховного Суду України по справі №5017/781/2012 від 20.08.2013р. відповідно до якої між сторонами по справі вже внесено зміни та збільшено плату за оренду майна до спірного договору на підставі рішення суду від 17.06.2003р.

Частиною 5 ст.11 ЦК України визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

В свою чергу відповідач, звернувся до суду запропонувавши позивачу внести зміни до спірного договору і рішенням господарського суду Донецької області від 13.06.2013 року по справі № 5006/37/152пн/2012, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 24.04.2014р., укладено, датою прийняття цього рішення додаткову угоду № 5 до договору № 1055/03 від 17.06.2003 року, згідно якою встановлено використання при визначенні орендної плати ставки 20%, встановлено обов'язок орендаря провести незалежну оцінку вартості основних засобів та нематеріальних активів, сплатити різницю між сплаченою орендною платою та орендною платою, визначеною за новою ставкою за період з 18.06.2013 року до дня затвердження результатів оцінки, продовжено строк дії договору до 17.06.2016 року, викладено п. 10.2. договору у новій редакції.

Згідно вимог передбачених ст.35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

В рішенні Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 року у справі за заявою №48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України" та рішенні Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Крім того, вимогами ст.204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Доказів, шо правочин, до якого внесено зміни на підставі рішення суду від 13.06.2013 року по справі № 5006/37/152пн/2012 судом визнано недійсним, сторонами під час розгляду зазначеної справи не надано.

Лише після трьох років, після набрання чинності Постанови Кабінету Міністрів України від 14.09.2011№961 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1995р. №629 та від 4 жовтня 1995рю №786, позивач, на підставі Наказу № 01571 від 21.08 2014р. намагався запропонувати відповідачу внести зміни до спірного договору, щодо оплати за оренду цілісного майнового комплексу, за період з 20 вересня 2011р. по 17 червня 2013р. включно, за який вже сплачено на підставі умов пунктів 3.1., 3.4. спірного договору, але не звернувся з позовною заявою до суду щодо порушеного права.

Таким чином, з огляду на надані сторонами доказів під час розгляду зазначеної справи та з дій відповідача вбачається, що останній належним чином ставився до виконання своїх зобов’язань по спірному договору оренди цілісного майнового комплексу та завчасно вносив до державного бюджету плату за оренду цілісного майнового комплексу, що підтверджується довідкою наданою відповідачем про відсутність заборгованості щодо внесення платежів за оренду майна, та належним чином не спростовано позивачем.

Відповідно до вимог передбачених частиною 3 ст.762 ЦК України договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном.

Умовами п.3.4.Договору оренди №1055/03 від 17.06.2003р. сторони визначили, що розмір орендної плати переглядається на вимогу однієї із сторін у разі зміни методики її розрахунку, змін централізованих цін і тарифі та в інших випадках, передбачених чинним законодавством.

Отже, здійснюючи господарську діяльність відповідач належним чином здійснював оплату за оренду цілісного майнового комплексу на користь позивача.

Вимогами частини 1 ст.188 ГК України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Частиною 1 ст.651 ЦК України також встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до вимог передбачених ст.11 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» оцінка об'єкта оренди здійснюється за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Згідно приписів пункту 2 Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорцій її розподілу у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 14 вересня 2011 року №961 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1995 року №629 і від 04 жовтня 1995 року № 786» оцінка об'єктів оренди проводиться з метою визначення вартості таких об'єктів згідно з положеннями (національними стандартами) оцінки майна та цією Методикою з урахуванням положень (стандартів) бухгалтерського обліку для відображення її в договорі оренди та використання під час розрахунку орендної плати.

Оцінка обов'язково проводиться перед укладенням договору оренди та перед продовженням (поновленням) договору оренди у разі, коли на момент продовження дії такого договору остання оцінка об'єкта оренди була проведена більш як три роки тому.

Результати незалежної оцінки є чинними протягом шести місяців від дня її проведення, якщо інший строк не передбачений у звіті щодо незалежної оцінки.

Відповідно до вимог передбачених ст.3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» датою оцінки є дата, за станом на яку здійснюються процедури оцінки майна та визначається вартість майна.

Таким чином, новий розрахунок орендної плати за об'єкти оренди можливий після здійснення оцінки таких об'єктів, в порядку визначеному чинним законодавством або, якщо остання оцінка була проведена не менше ніж три роки тому, тому не заперечується внести зміни відповідно до тієї оцінки цілісного майнового комплексу, яка здійснена впродовж трьох останніх років.

Позивач, звертаючись до суду з пропозицією внести зміни та доповнити окремими пунктами у зазначений договір безпідставно своїми діями через внесення змін у договір намагається додатково стягнути з відповідача оренду плату вже за раніше виконане належним чином зобов’язання та внести зміни у договір, в який вже внесено судовим рішенням набравши законної сили відповідно до діючого законодавства.

Відсутність такої можливості у позивача висловлена у правовій позиції у Постанові Вищого господарського суду України від 13.03.2013р. по справі №905/7051/13.

Вимогами ст.61 Конституції України визначено, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. У даному випадку мова йдеться про юридичну відповідальність, а саме цивільно-господарську відповідальність юридичної особи, відповідача, яка на думку позивача виникла у нього перед позивачем з договірних зобов’язань та приписів нормативно-правових актів України.

З наданих сторонами доказів вбачається, що відповідачем сплачувались позивачу гроші за оренду державного майна згідно договірних домовленостей з урахуванням внесених змін на підставі рішення суду, тобто відповідач повністю і завчасно здійснював орендні платежі згідно домовленостей між сторонами, а позивач намагається вдруге притягнути відповідача до цивільно-господарської відповідальності та запропонувати останньому здійснити ще раз оплату за вже виконане ним зобов’язання та внести зміни у договір, які вже внесено судовим рішенням відповідно до діючих законодавчих та нормативно-правових актів України, таким чином намагаючись відвернути увагу від того, що запропоновані ним зміни до спірного договору службові особи позивача зобов’язані були запропонувати відповідачу відразу з жовтня 2011року, оскільки це його безпосередні службові обов’язки, які не здійснювались майже три роки тому, а не чекати 2014 року внести пропозиції щодо змін до договору або звернутися до суду за захистом порушеного права, адже зміни внесено, згідно яких відповідач здійснював оплату за оренду майна чим самим поповнював державний бюджет, як це вбачається з Наказу №01571 від 21.08.2014р.

Під час розгляду зазначеної справи відповідач, просить суд застосувати до вимог прокурора про внесення змін до договору оренди за період з 20.09.2011 по 11.05.2012р. - позовну давність.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції, наголошує, що «позовна давність – це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав – учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (п.570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п.51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Згідно зі ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.

При цьому відповідно до частин першої та п’ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Визначення початку відліку позовної давності міститься в ст.261 ЦК України, зокрема, відповідно до ч.1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, обчислення позовної давності починається від 21.09.2011р., з дати набрання чинності Постанови Кабінету Міністрів України №961 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1995 року № 629 і від 04 жовтня 1995 року №786», тобто термін позовної давності відносно зазначених вимог позивача про внесення змін до договору оренди минув 20.09.2014.

На підставі Наказу № 01571 від 21.08 2014р. позивач намагався запропонувати відповідачу внести зміни до спірного договору, щодо оплати за оренду цілісного майнового комплексу, за період з 20 вересня 2011р. по 17 червня 2013р. включно, не отримавши відповіді від відповідача, одразу не звернувся до суду щодо захисту свого порушеного права, оскільки норми закону не позбавляють його права відразу звернутися до суду з позовом про внесення змін до спірного договору, як один із способів захисту порушеного права, а з матеріалів справи вбачається, що позивач за захистом свого порушеного права звернуся до суду лише 12 травня 2015 року, тобто після закінчення строку позовної давності.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст.267 ЦК України).

Разом із тим ст.29 ГПК України встановлено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов’язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів (Постанову ВСУ від 23.12.2014 у справі № 3-194гс14, Постанова ВСУ від 02.09.2014 у справі 915/1437/13, Постанова ВСУ від 16.09.2015 у справі № 6-68цс15).

Перебіг строку позовної давності для оскарження оспорюваних відносин прокурором, який діє в інтересах держави, зокрема в особі ФДМУ, починається з моменту, коли про порушення цивільного права або інтересу стало відомо власнику майна, а закінчується, відповідно, через 3 роки (Постанова ВСУ від 02.09.2014 у справі № 915/1437/13).

Крім того, прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення закону про початок перебігу позовної давності (статті 261 ЦК України) поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів, але не наділяє прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання з боку самої особи, в інтересах якої прокурор звертається до суду (Постанова ВСУ від 25.03.2015 у справі № 11/163/2011/5003, а також постанови ВСУ від 22.04.2015 у справі № 916/2122/13, від 13.05.2015 у справі № 903/543/14).

Відповідно до приписів ст.111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Таким чином, строк позовної давності, як вбачається із матеріалів наданих суду пропущено, для звернення до суду з позовом про внесення змін до договору оренди саме за період з 20.09.2011 по 11.05.2012р., а поважність пропущення строку позовної давності прокурор та позивач суду не довів.

Відтак, клопотання відповідача про застосування строків позовної давності підлягає задоволенню, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до вимог передбачених пунктом 4 частини 3 ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є - змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 4-3 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Під час розгляду зазначеної справи прокурором та позивачем належним чином вимоги позовної заяви не доведено.

Згідно вимог передбачених ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтями 33, 34 ГПК України встановлено, що кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до приписів ст.36 ГПК України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до вимог передбачених ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Отже, суд вважає позовні вимоги у розглянутій справі не підлягають задоволенню, проте необхідно зазначити, що позивач не позбавлений права і в нього є достатньо підстав звернутися до суду щодо захисту свого порушеного права, але необхідно чітко визначити саме строк та термін, відносно якого вони бажають внести зміни щодо розміру плати за орендоване майно.

Приписами п.4.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повної або часткової відмови в позові судовий збір стягує з визначеного прокурором позивача, за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України у розмірі, визначеному згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про судовий збір», виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня того календарного року, в якому відповідна заява або скарга подавалася до суду.

Судові витрати покладаються на позивача відповідно до ст.49 ГПК України.

На підставі вимог передбачених ст.ст.6, 8, 10, 19, 61, 121, 129 Конституції України, п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, п.4.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», п.2 Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорцій її розподілу у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 14 вересня 2011 року № 961 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1995 року № 629 і від 04 жовтня 1995 року № 786», ст.3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», пунктів 1, 2, 4 Постанови КМУ №412 від 15.06.1994р. «Про затвердження положень про регіональне відділення та про представництво Фонду державного майна України у районі, місті», ст.5 Закону України «Про фонд державного майна України», ст.ст.6, 7 Закону України «Про управління об'єктами державної власності», ст.ст.2, 3, 10, 11, 12, 18, 19, 21 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», ст.ст.4, 7, 9, 11-16, 202, 204, 252, 256, 257, 261, 267, 626, 629, 632, 651, 759, 761, 762 Цивільного кодексу України, ст.ст. 19, 20, 67, 173, 174, 188, 284, 285 Господарського кодексу України та керуючись ст.ст.1, 2, 2-1, 4-2, 4-3, 4-5, 4-6, 12, 15, 20, 22, 28, 29, 32-36, 43, 49, 75, 77, 82-85, 111-28 ГПК України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

У позові Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, м.Харьків до Товариства з обмеженою відповідальністю «СРЗ», м. Маріуполь про внесення змін до договору оренди №1055/03 від 17.06.2003р. шляхом викладення викладення п. 3.1. договору в редакції Договору № 6 про внесення змін до договору оренди від 17.06.2003 року № 1055/03, а також доповнення його пунктом 3.9 текстом наступного змісту:

« 1. Річна орендна ставка за використання цілісного майнового комплексу з 20.09.2011р. по 17.06.2013 року встановлюється на рівні 20% від вартості орендованого цілісного майнового комплексу. Відповідні зміни відображаються у розрахунку орендної плати, що є невід'ємною і складовою частиною Договору оренди.

2. Пункт 3.1. Розділу 3 «Орендна плата» доповнити текстом наступного змісту:

          «Орендна плата з 20 вересня 2011р. по 17 червня 2013 року включно визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої Постановою КМУ від 04.10.1995р. №786 (зі змінами), і становить за базовий місяць - серпень 2011 року - 1570421,87 грн. Відповідні зміни відображені у розрахунку орендної плати, що є Додатком №5 до договору оренди від 17.06.2003р. №1055/03.

          Орендна плата за вересень 2011 року складає 809848,35 грн (розрахунок наведено у додатку №5 до договору оренди від 17.06.2003р. №1055/03).

          Орендна плата за жовтень 2011 року визначається шляхом корегування орендної плати за базовий місяць (серпень 2011р.) на індекси інфляції за вересень 2011р., жовтень 2011р.».

3. Розділ 3 «Орендна палата» доповнити п.3.9, викладеним у наступній редакції:

« 3.9. Різниця по сплаті орендної плати за період з 20.09.2011р. по 17.06.2013р. включно, яка складає 25263951,82 гривень (розрахунок наведено у додатку № 6 до договору оренди № 1055/03 від 17.06.2003 року.) та виникла внаслідок зміни орендної ставки, сплачується Орендарем протягом місяця після підписання Договору про внесення змін №6».

4. Договір про внесення змін №6 набирає чинності з моменту підписання його уповноваженими представниками Сторін та скріплення підписів печатками, є невід'ємною частиною Договору та укладений в 2-х (двох) примірниках, кожен з яких має однакову юридичну силу, один примірник призначається для Орендаря, другий примірник призначається для Орендодавця.

5. Розрахунок орендної плати викласти у Додатку №5 та у Додатку № 6 до договору оренди № 1055/03 від 17.06.2003р., які є його невід'ємною частиною та додаються до Договору про внесення змін №6» - відмовити повністю.

Стягнути з Фонду державного майна України по Донецькій області, м.Харьків (61024, м.Харків, вул.Гуданова,18) на користь Державного бюджету України судовий збір у сумі 1218 грн.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано і може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня прийняття рішення. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення складене у повному обсязі та підписане 03 лютого 2016р.

          Суддя С.В. Тоцький