Справа № 182/4235/15-ц

Провадження № 2/0182/1354/2016

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

24.02.2016 року м. Нікополь

Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області

у складі: головуючого - судді Шестакової З.С.

при секретарі - Пометій Є.Т.

за участю: позивача - ОСОБА_1

представника позивача - ОСОБА_2

відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Нікополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, в якості третьої особи Нікопольський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, про позбавлення права користування житловим приміщенням та скасування місця реєстрації, суд

установив:

Позивач звернулася до суду з позовом про позбавлення ОСОБА_3 і ОСОБА_4 права користування житловим приміщенням у домоволодінні № 46 за адресою: Дніпропетровська обл., Нікопольський район, с. Межнинське, вул. К.Маркса, та скасування їх місця реєстрації.

Свої вимоги мотивує тим, що житловий будинок № 46 по вул. К.Маркса у с. Менжинське, Нікопольського району, Дніпропетровської області належить їй на праві власності на підставі договору дарування, посвідченого 02 червня 2015 року приватним нотаріусом Нікопольського районного нотаріального округу та зареєстрованого у реєстрі за № 432.

Відповідачі зареєстровані у даному будинку, ніякого права власності на нього не мають, однак грубо перешкоджають позивачці вільно користуватися власним будинком, створюючи їй та членам її сім’ї умови неможливі для проживання, влаштовують постійні сварки, принижують та ображають гідність всіх членів сім’ї позивача, мотивуючи свої протизаконні дії лише тим, що вони мають місце постійної реєстрації за вищевказаною адресою. Позивач неодноразово зверталася до правоохоронних органів з заявою про злочин з боку ОСОБА_3

Усі її намагання відновити нормальний спосіб життя її родини та пропозиції до відповідачів у добровільному порядку знятися з реєстрації за адресою розташування її власного будинку не знайшли підтримки. Тому позивач змушена звернутися до суду за захистом свого порушеного права.

Позивач також вказує на те, що відповідачі за адресою: Дніпропетровська обл., Нікопольський район, с. Межнинське, вул. К.Маркса, № 46, не проживають та не є членами її сім’ї.

Просила суд задовольнити її позовні вимоги, позбавити відповідачів права користування житловим будинок № 46 по вул. К.Маркса у с. Менжинське, Нікопольського району, Дніпропетровської області та скасувати місце реєстрації ОСОБА_3 та ОСОБА_4, шляхом зняття їх з реєстраційного обліку в належному їй на праві власності домоволодінні.

У судовому засіданні позивач та її представник підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав та вважає їх безпідставними. Раніше даний будинок належав на праві власності його матері ОСОБА_5, яка подарувала будинок своєму сину ОСОБА_6, який доводиться чоловіком позивачу. Зараз у Нікопольському міськрайонному суді перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про визнання договору дарування недійсним.

Разом з ним у будинку зареєстровані його мати ОСОБА_5 та його син ОСОБА_4, однак через те, що у будинку створені неналежні умови для проживання, ОСОБА_4 за даною адресою не проживає.

Оскільки житловий будинок № 46 по вул. К.Маркса у с. Менжинське, Нікопольського району, Дніпропетровської області є його єдиним житлом, він законно займає його з часу народження та постійно користується ним, іншого житла у нього немає, він просив суд в позові ОСОБА_1 відмовити.

Відповідач ОСОБА_4 з позовом ознайомлений, про день розгляду справи належним чином повідомлений, що підтверджується повідомленням про вручення йому повістки (а.с.25) та поясненням ОСОБА_3, однак в судове засідання ОСОБА_4 не з’явився без поважних причин, ніяких заяв від нього до суду не надходило.

Представник Нікопольського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області з позовом ознайомлений, про день розгляду справи належним чином повідомлений, однак в судове засідання не з’явився та ніяких заяв від нього до суду не надходило.

Сторони, які з’явилися у судове засідання, не заперечили проти розгляду справи без участі відповідача ОСОБА_4 та представника Нікопольського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, допитавши свідків, оглянувши цивільну справу № 182/3740/15-ц (провадження № 2/0132/895/2016) за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про розірвання договору дарування, суд дійшов до наступного висновку.

У судовому засіданні встановлено, що на теперішній час власником житлового будинку № 46 по вул. К.Маркса у с. Менжинське, Нікопольського району, Дніпропетровської області та земельної ділянки за вказаною адресою є ОСОБА_1 на підставі договорів дарування, укладених між ОСОБА_6 та ОСОБА_1, посвідчених 02 червня 2015 року приватним нотаріусом Нікопольського районного нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстрованих у реєстрі за № 432 і № 433 (а.с.29,30).

До 02 червня 2015 року власником житлового будинку № 46 по вул. К.Маркса у с. Менжинське, Нікопольського району, Дніпропетровської області був ОСОБА_6 (який доводиться чоловіком ОСОБА_1І.) на підставі договору дарування, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, посвідченого 24 грудня 2014 року приватним нотаріусом Нікопольського районного нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстрованого у реєстрі за № 1379 (а.с.42).

Відповідач ОСОБА_3 зареєстрований та проживає у житловому будинку № 46 по вул. К.Маркса у с. Менжинське, Нікопольського району, Дніпропетровської області з часу народження (1967 рік).

Також за вказаною адресою зареєстрований ОСОБА_4, який доводиться сином ОСОБА_4

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 були зареєстровані у житловому будинку як члени сім’ї власника будинку ОСОБА_5 На той час їй належав на праві власності будинок на підставі дублікату свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Менжинською сільською радою Нікопольського району Дніпропетровською області від 13 січня 2010 року (а.с.42).

Отже, відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 законно займають житловий будинок № 46 по вул. К.Маркса у с. Менжинське, Нікопольського району, Дніпропетровської області та користуються ним, нікуди не виселялися та з реєстрації не знімалися. Іншого житла вони не мають.

Конституція України у статті 47 проголошує, що кожен має право на житло. Держава

гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.

Глава 23 Цивільного кодексу України встановлює, що громадянин, який став власником житла, має право розпоряджатися ним на свій розсуд.

Однак, як зазначено в статті 13 частини 3 Конституції України, власність зобов’язує, вона не повинна використовуватись на шкоду людині, суспільству.

Тому право власності на житло охороняється правом лише настільки, наскільки його реалізація відповідає імперативним нормам закону.

До того ж, зміст положення частини 4 статті 319 ЦК України про те, що власність зобов’язує, яке має більш загальний характер, фактично розкривається через закріплений у наступній частині цієї статті принцип, що забороняє власникові використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Пленум Верховного Суду України у постанові «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12.04.1985 № 2 підкреслив, що правильний і своєчасний розгляд житлових спорів є гарантією реального здійснення конституційного права особи на житло, захисту прав і охоронюваних законом інтересів державних органів, підприємств, установ, організацій у здійсненні покладених на них завдань щодо управління житловим фондом, його експлуатації і збереження. Досконалий розгляд житлових спорів є запорукою своєчасного, реального здійснення конституційного права громадян на житло і зміцнення законності у житлових правовідносинах.

Окрім того, слід звернути увагу на норми міжнародного законодавства, які регулюють дану сферу правовідносин. Правова позиція Європейського суду з прав людини, відповідно до п. 1 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод, яка гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Зміна власника не є самостійною підставою для припинення права користування житлом, про що зазначено в рішенні Європейського суду з прав людини «Копиток проти Росії».

Згідно з Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме — від наявності достатніх та триваючих зв’язків із конкретним місцем (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Прокопович проти Росії» (Prokopovich v. Russia), заява № 58255/00, п. 36, ECHR 2004-XI.

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, п. 50)

Розглядаючи дані позовні вимоги, суд враховує інтереси сторін та на підставі вище встановленого вважає, що  позбавлення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 права користування будинком № 46 по вул. К.Маркса у с. Менжинське, Нікопольського району, Дніпропетровської області, порушить баланс між інтересами відповідачів у збереженні права користування будинком та інтересами власника у позбавленні права користування будинком. Тому, суд враховує доводи ОСОБА_3 про те, що він та його син протягом тривалого часу добросовісно користувалися будинком, іншого житла вони не мають, а у випадку позбавлення їх права користування житлом з підстав, які вказала позивач, вони фактично стануть безпритульними, що порушує їх право на житло.

Суд не може взяти до уваги доводи позивача та її представника про застосування судом під час вирішення питання про зняття відповідачів з реєстраційного обліку та позбавлення їх права користування будинком норми житлового та цивільного законодавства, а саме, статті 71, 72, 116, 156 ЖК УРСР та статті 405 ЦК України з наступних підстав.

Так, реалізація встановлених конституційних гарантій, поряд з іншими, відображається в збереженні житла за його власниками без обмежень, та в гарантії збереження житла в державному та комунальну житлову фонді за тимчасово відсутніми громадянами протягом шести місяців (ст.

71 ЖК УРСР), членів сім’ї власника жилого приміщення протягом року (ст. 405 ЦК України). Не проживання у жилому приміщенні понад встановлений строк без поважних причин, дають підстави для визнання цих осіб в судовому порядку такими, що втратили права користування ним (ст. 72 ЖК УРСР, ст. 405 ЦК України).

Стаття 16 ЦК України передбачає способи захисту цивільних прав і інтересів осіб. Виходячи з загальних положень права власності, власнику належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Захист права власності регулюється нормами Цивільного кодексу України.

Зміст статті 405 ЦК України передбачає, що члени сім’ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право користування цим житлом. Право користування житлом втрачає член сім’ї власника у разі відсутності без поважних причин понад один рік.

У судовому засіданні позивач не довела факт втрати відповідачами права на житло або їх відсутність за місцем реєстрації: Дніпропетровська обл., Нікопольський район, с. Менжинське, вул. К.Маркса, № 46, без поважних причин понад один рік.

В ОСОБА_7 від 04 липня 2015 року, складеним депутатом Менжинської сільської ради ОСОБА_8, не вказано з якого часу відповідачі не проживають за вказаною адресою (а.с.14).

У судовому засіданні свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_9, які доводяться дітьми позивача, пояснювали лише той факт, що відповідач ОСОБА_3 чинить їм та позивачці перешкоди у користуванні будинком. При цьому, вони нічого не говорили про непроживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у житловому будинку понад одного року.

Судом також не можуть бути застосовані норми статті 116 ЖК УРСР, оскільки дана стаття передбачає підстави для виселення громадянина без надання іншого житла. Однак, з такими вимогами позивач до суду не зверталася.

Також ОСОБА_1 не зверталась до суду з вимогами про усунення перешкод у користуванні правом власності.

Відповідно до вимог частини 1 статті 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В той же час доказів, які б доводили позовні вимоги позивача та спростовували заперечення відповідача ОСОБА_3, позивачем суду не надано.

Відповідно до частини 1 статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, суд приходить висновку, що ОСОБА_1 розпорядилася своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Інших підстав, передбачених ЖК УРСР для позбавлення права на житло відповідачів, судом не встановлено.

Враховуючи те, що відповідно до вимог частини 4 статті 60 ЦПК України доказування не можуть ґрунтуватися на припущеннях, суд приходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 щодо позбавлення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 права користування будинком необґрунтовані та не підлягають задоволенню.

З цих самих підстав суд також знаходить необґрунтованими позовні вимоги ОСОБА_1 щодо скасування місця реєстрації відповідачів, оскільки вирішення зазначеного питання залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування особи житловим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (ст.ст. 71, 72, 116, 156, ЖК УРСР; ст. 405 ЦК України).

З урахуванням викладених обставин та керуючись статтями 10, 11, 57, 60, 209, 212, 214, 215, 217, 218 ЦПК, частиною 4 статті 319 ЦК України, статтями 47, 13 ч. 3 Конституції України, суд

вирішив:

В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, в якості третьої особи Нікопольський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, про позбавлення права

користування житловим приміщенням та скасування місця реєстрації, - відмовити.

Рішення може бути оскаржена в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення. У разі, якщо рішення було ухвалене без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя: ОСОБА_10