Справа № 569/11995/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 лютого 2016 року Рівненський міський суд

під головуванням судді - Ковальова І.М.

при секретарі – Грицаюк О.В.

    розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Рівне цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої споживачу неналежним наданням послуг по наданню правової допомоги,-

                                               в с т а н о в и в :

В Рівненський міський суд з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої споживачу неналежним наданням послуг по наданню правової допомоги звернулась ОСОБА_1

В судовому засіданні позивач заявлений розмір позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди збільшила. Остаточно просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_2 на її користь 16 000,00 грн. (шістнадцять тисяч гривень 00 копійок) збитків, завданих неналежним наданням послуг по наданню правової допомоги її сину ОСОБА_3 по кримінальній справі та 50 000,00 грн. (п’ятдесят тисяч гривень 00 копійок) в рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної протиправною поведінкою відповідача щодо неї та її сина.

Свої вимоги мотивує тим, що згідно угоди-доручення відповідач – адвокат ОСОБА_2 взяла на себе зобов’язання добросовісно виконувати обов’язки захисника, а саме брати участь в Рівненському міському суді в якості захисника її сина ОСОБА_3 по кримінальній справі по обвинуваченню його за ч.2 ст.185, ч.2 ст.187 КК України. Після укладення 12 листопада 2012 року угоди-доручення ОСОБА_2 взяла у неї 4000,00 грн. і повідомила, що вона, як елітний адвокат, завдяки своєму професіоналізму, досвіду і зв’язкам гарантує звільнення ї сина з-під варти ще на першому судовому засіданні, що вона доведе його невинуватість, за що вона має додатково сплатити їй гонорар в сумі 16 000,00 грн., що нею було зроблено і в кінці листопада вона передала адвокату вказані кошти. Однак квитанції чи платіжного чеку про отримання вказаних коштів відповідач їй не надала.

У зв’язку з неналежним виконанням своїх обов’язків, як захисника, вона звернулась до ОСОБА_2 з претензією про повернення 16 000,00 грн., сплачених у якості гонорару, однак відповіді на претензію не отримала.

Крім того, через непрофесійні, протиправні дії адвоката ОСОБА_2 під час надання нею правової допомоги її сину, їй були заподіяні великі душевні страждання, вона зневірилася у людях, у судовій системі країни, органах адвокатури. Крім того, відповідач по даний час стверджує, що на момент вчинення злочину ОСОБА_3 у нього була непогашена судимість, що він характеризується негативно. З врахуванням глибини і тривалості її душевних страждань, розмір заподіяної їй моральної шкоди вона оцінює в 50 000,00 грн.

Тому просить суд з цих підстав заявлені позовні вимоги задоволити.

В судовому засіданні відповідач заявлені позовні вимоги позивача не визнала та просить суд відмовити у їх задоволенні посилаючись на ті обставини, що вона, на її думку, виконала угоду-доручення від 12 листопада 2012 року, укладену між нею та ОСОБА_1 про надання правової допомоги ОСОБА_3 в Рівненському міському суді та не порушувала ст.48 КПК України. Заявлені позовні вимоги позивача є недоведеними, а тому вона просить суд відмовити у їх задоволенні з підстав викладених в письмових запереченнях на позов. Гонорар за свої юридичні послуги від позивача не отримувала, працювала безкоштовно за проханням свого знайомого.

Заслухавши учасників судового процесу, свідків, дослідивши матеріали справи та подані сторонами письмові докази по справі, суд прийшов до висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають до задоволення виходячи з наступного.

Судом встановлено, що вироком Рівненського міського суду від 1 червня 2012 року ОСОБА_3 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.186 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п’ять років). ОСОБА_3 в пред’явленому йому обвинуваченні за ч.2 ст.185 КК України визнано невинним і по суду виправдано.

Ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення апеляційного суду Рівненської області від 9 жовтня 2012 року апеляції засудженого ОСОБА_3 та його захисників ОСОБА_4, ОСОБА_1 задоволено частково, а апеляцію прокурора залишено без задоволення. Вирок Рівненського міського суду від 1 червня 2012 року відносно ОСОБА_3 (ст.ст.185 ч.2, 187 ч.1 КК України) скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд в той же суд під головуванням іншого судді.

12 листопада 2012 року між сторонами по справі було укладено угоду, що підтверджується дослідженою в судовому засіданні угодою-дорученням про надання правової допомоги від 12 листопада 2012 року укладеною між ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_3 та адвокатом ОСОБА_2

Вироком Рівненського міського суду від 22 травня 2013 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.185, ч.1 ст.187 КК України та призначено йому покарання, з застосуванням ст.ст.70,71 КК України у виді 5 (п’яти) років шести місяців позбавлення волі.

Ухвалою колегії суддів судової палати по розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення апеляційного суду Рівненської області від 22 жовтня 2013 року вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 22 травня 2013 року щодо засудження ОСОБА_3 за ч.2 ст.185, ч.1 ст.187 КК України залишено без змін, а апеляцію захисників ОСОБА_1, ОСОБА_5 та підсудного ОСОБА_3 – без задоволення.

Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 січня 2014 року касаційну скаргу засудженого ОСОБА_3 задоволено частково. За доводами касаційної скарги та в порядку ст.395 КПК України вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 22 травня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 22 жовтня 2013 року щодо ОСОБА_3 в частині засудження за ч.1 ст.187 КК України змінено. Дії ОСОБА_3 перекваліфіковано з ч.1 ст.187 КК України на ч.2 ст.186 КК України та призначено покарання в виді позбавлення воді на 5 років. В частині засудження ОСОБА_3 за ч.2 ст.185 КК України вирок та ухвалу скасовано, а кримінальну справу закрито. Виключено з судових рішень вказівку про застосування ст.71 КК України при призначенні ОСОБА_3 остаточного покарання. Вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 8 липня 2009 року щодо ОСОБА_3 виконувати самостійно. В решті вирок та ухвалу залишено без зміни.

Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 березня 2014 року касаційні скарги захисників ОСОБА_5 та ОСОБА_1 в інтересах засудженого ОСОБА_3 задоволено частково. За доводами касаційних скарг і в порядку ст.395 КПК України вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 22 травня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 22 жовтня 2013 року щодо ОСОБА_3 в частині засудження за ч.1 ст.187 КК України змінено. Дії ОСОБА_3 перекваліфіковано з ч.1 ст.187 КК України на ч.2 ст.186 КК України та призначено покарання в виді позбавлення волі на 5 років. В частині засудження ОСОБА_3 за ч.2 ст.185 КК України вирок та ухвалу суду скасовано, а кримінальну справу закрито. Виключено з судових рішень вказівку про застосування ст.70, ст.71 КК України при призначенні ОСОБА_3 остаточного покарання. Вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 8 липня 2009 року щодо ОСОБА_3 виконувати самостійно. В решті вирок та ухвалу залишено без зміни.

Згідно ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення, тощо, визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

В судовому засіданні позивач посилається на ті обставини, що нею для відповідачки у присутності свідків передавались кошти в розмірі 16 000,00 грн. (шістнадцять тисяч гривень 00 копійок) для надання правової допомоги за доведення невинуватості ОСОБА_3

Однак, допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_6, ОСОБА_7, суду пояснили, що вони особисто не були присутні під час того, як ОСОБА_1 передавала кошти ОСОБА_2 Про дані обставини їм відомо зі слів самої ОСОБА_1

З дослідженої в судовому засіданні розписки від 24 листопада 2012 року вбачається, що позивач ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_6 грошові кошти в сумі 1 000 (одну тисячу) доларів США для оплати адвокатських послуг.

В самій розписці не зазначено кому саме позивач брала кошти для оплати адвокатських послуг.

Тому дану розписку суд вважає не належним та не допустимим доказом по даній справі.

Частиною 1 статті 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

За правилами ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а правилами ч. 1 ст. 22 цього Кодексу встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину, що може бути спростована лише нормою закону чи встановлена судом.

Відповідно до ч. ч. 1 - 3, 5 ст. 203 ЦК України зміст  правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а  також  інтересам  держави  і суспільства, його моральним засадам. Особа,  яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення  учасника  правочину  має  бути  вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є  недодержання в момент вчинення  правочину  стороною  (сторонами) вимог,  які встановлені частинами першою - третьою,  п'ятою та  шостою статті  203 цього Кодексу.

Частиною 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Споживач має право відмовитися від договору про виконання робіт (надання послуг) і вимагати відшкодування збитків, якщо виконавець своєчасно не приступив до виконання зобов'язань за договором або виконує роботу так повільно, що закінчити її у визначений строк стає неможливим

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі виявлення недоліків у виконаній роботі (наданій послузі) споживач має право на свій вибір вимагати:безоплатного усунення недоліків у виконаній роботі (наданій послузі) у розумний строк.

В судовому засіданні позивачем не надано до суду належних та допустимих доказів сплати відповідачу коштів (гонорару) в розмірі 16 000,00 грн., в той час, як сплата грошей відповідачем заперечувалась. Допитані в судовому засіданні свідки за клопотанням позивача лише повідомили суду, що про сплату ОСОБА_2 коштів ОСОБА_1 їм відомо зі слів останньої, а сама розписка, яка була досліджена в судовому засіданні, не підтверджує тих обставин, що позивач брала гроші для передачі їх відповідачу по справі за надані нею послуги.

Відповідно до ч. 4 ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України  цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених ЦПК України.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні данні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці данні встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних  як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко - і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

У відповідності до ст. 59 ЦПК України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини,на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Враховуючи вищевикладені обставини у їх сукупності, а також те, що в судовому засіданні позивач заявлені нею позовні вимог не довела належними та допустимими доказами, тому суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення збитків завданих неналежним наданням послуг по наданню правової допомоги ОСОБА_3 по кримінальній справі (гонорар) не підлягають до задоволення.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, даних у п. 9 Постанови "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" за №4 від 31 березня 1995 року з подальшими змінами та доповненнями, розмір відшкодування моральної шкоди визначається в межах заявлених позовних вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних та фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеню вини відповідача та інших обставин.

Отже, обов'язковими підставами відшкодування моральної шкоди є наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Разом з тим, позивачем не надано належних та допустимих доказів в розумінні ст. ст. 58, 59 ЦПК України на підтвердження заподіяння моральної шкоди, а також на підтвердження протиправності діяння відповідача та вини останньої, розміру спричиненої шкоди, з яких міркувань позивач виходила визначаючи цей розмір, а саме не зазначено характер, обсягу та глибини заподіяних позивачу моральних страждань, їх наслідки.

Тому, враховуючи вищевикладене та те, що у задоволенні основних позовних вимог позивачу відмовлено, тому і не підлягають до задоволення позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди, оскільки позивачем дані факти нічим не підтверджені, хоча відповідно до ст.ст.10-11 ЦПК України це є її обов’язком.

    На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10,60,88,212,213,215,294 ЦПК України, ст.ст.11,13,15,23,203,215,1167 ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів», суд,-

                                                  в и р і ш и в :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої споживачу неналежним наданням послуг по наданню правової допомоги – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий :