Справа №22ц-504/09 Суддя першої інстанції Костюченко Г.С.
Категорія 41 Суддя-доповідач апеляційного суду Козаченко В.І.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
05 березня 2007 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого Козаченка В.І.,
суддів: Довжук Т.С., Мурлигіної О.Я.,
при секретарі судового засідання Штапенко Ю.Д.,
за участю: позивачки ОСОБА_1 та представника відповідача ОСОБА_2
розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 24 листопада 2008 р. за позовом ОСОБА_1до виконавчого комітету Миколаївської міської ради (далі - Миколаївський міськвиконком) та Відділу громадянства і реєстрації фізичних осіб РВ ММУ України в Миколаївській області (далі - Відділ реєстрації) про визнання права на користування жилим приміщенням і реєстрацію в ньому,
В С Т А Н О В И Л А :
22 березня 2006 р. ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Миколаївського міськвиконкому та Відділу реєстрації про визнання за нею права користування квартироюАДРЕСА_1 та про реєстрацію за вказаною адресою.
Зазначала, що постійно проживала і була зареєстрована в належній їй 3/25 частці житлового будинку АДРЕСА_1 які вона 05 січня 2006 р. продала через скрутне матеріальне становище.
Проте, починаючи з 1990 р. вона постійно проживала, але не була прописана, в спірній квартирі разом з батьком, ОСОБА_3, який постійно хворів і потребував стороннього догляду. Після його смерті, ІНФОРМАЦІЯ_1р., вона продовжує проживати в спірній квартирі, сплачуючи комунальні послуги та провівши там косметичний ремонт.
Посилаючись на викладені обставини позивачка просила суд визнати її право користування спірною квартирою та зареєструвати її за цією адресою.
Справа розглядалась судами неодноразово. Останнім рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 24 листопада 2008 р. в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивачка, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення вимог процесуального права просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення її позову.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Суд першої інстанції в межах заявлених позовних вимог повно та всебічно дослідив обставини справи, належно оцінив надані сторонами докази й дійшов вірного висновку, що за змістом ст. ст. 64 65 ЖК УРСР наймач і члени сім'ї, що проживають разом з ним, набувають право користування лише одним жилим приміщенням у будинку державного або комунального житлового фонду, а особа, яка вселилась до наймача як член його сім'ї, не набуває прав користування цим жилим приміщенням, якщо вона зберігає за собою право користування іншим житлом.
Крім того, в п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України ,,Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України” від 12 квітня 1985 р. (з наступними змінами) роз'яснено, що при вирішенні спорів про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням . При цьому, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.15 постанови від 1 листопада 1996 р. N 9 ( 0009700-96 ) "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.
Однак відсутність письмової згоди членів сім'ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.
Відповідно до ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
З матеріалів справи вбачається, що позивачці належало на праві приватної власності 3/25 частки житлового будинку АДРЕСА_1 які вона 05 січня 2006 р. продала. Там вона постійно проживала, а зареєстрованою (прописаною) була до 28 квітня 2006 р.
Водночас, спірна однокімнатна квартира належить до державного житлового фонду і була надана для постійного проживання ОСОБА_3., батьку позивачки, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1р. у віці 74 років.
Ні покійний, ні позивачка до відповідних органів із заявами про дозвіл на вселення позивачки до спірної квартири та її реєстрацію за цією адресою до літа 2006 року не звертались.
Квартирна плата і комунальні послуги по вказаній квартирі нараховувались і оплачувались за одного чоловіка.
Вселившись до спірної квартири в порушення встановленого порядку, позивачка залишалась прописаною (зареєстрованою) за іншою адресою, зберігаючи до 05 січня 2006 р. своє право власності, а значить і користування зазначеним вище житловим будинком.
Правильно встановивши такі обставини справи та надавши їм вірну правову оцінку місцевий суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують указаних висновків місцевого суду, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення, ухваленого з додержанням норм матеріального та процесуального права. В зв'язку з чим, відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає відхиленню.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313 - 315 ЦПК України, колегія суддів
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1відхилити , а рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 24 листопада 2008 р. - залишити без змін .
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Головуючий:
Судді: