Справа №22ц-805 / 09 Суддя першої інстанції Павлова Ж.П.
Категорія 05 Суддя-доповідач апеляційного суду Козаченко В.І.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
09 квітня 2009 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого Козаченка В.І.,
суддів: Довжук Т.М., Мурлигіної О.Я.,
при секретарі судового засідання Дудник Ю.П.,
за участю: позивача ОСОБА_1. його представника ОСОБА_2 та прокурора Брезіцького В.С.,
розглянувши в відкритому судовому засіданні у місті Миколаєві цивільну справу
за апеляційною скаргою прокурора Заводського району м. Миколаєва (далі - Прокурор)
на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 7 грудня 2007 р. у справі за позовом ОСОБА_1 до адміністрації Заводського району виконкому Миколаївської міської ради (далі - Адміністрація Заводського району), ОСОБА_3 ОСОБА_4 і ОСОБА_5 про визнання дійсним договору купівлі-продажу житлового будинку та визнання права власності на самочинну забудову,
В С Т А Н О В И Л А:
9 листопада 2007 р. ОСОБА_1. звернувся до суду з позовом про визнання дійсним договору купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 та визнання права власності на самочинну забудову.
Позивач вказував, що 9 серпня 2000 р. між ним та відповідачами: ОСОБА_3., ОСОБА_4. і ОСОБА_5 був укладений договір купівлі-продажу вказаного будинку з відповідними господарськими будівлями і спорудами, які розташовані на земельній ділянці, площею 597 кв. м. Цей договір в той же день був зареєстрований Товарною біржею ,,Едвайс-Ріелті”, а 16 серпня 2000 р. він зареєстрував своє право власності на вказану нерухомість у Миколаївському МБТІ.
В подальшому позивач провів знесення зазначеного будинку та споруд, а на їх місці, на тій же земельній ділянці, але самочинно, захопивши ще 33 кв. м іншої земельної ділянки, звів нові приміщення: житловий будинок, загальною площею 171, 5 кв. м, майстерню, чотири навіси, підвал, два гаражі, вбиральню та два сараї.
Посилаючись на те, що він не може розпорядитись указаною нерухомістю через відсутність нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу вказаного будинку, а зазначене самовільне будівництво проведено ним з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, не порушує права інших осіб і не змінює цільового призначенням земельної ділянки, позивач просив суд визнати дійсним договір купівлі-продажу названого житлового будинку та визнати за ним право власності на спірне самочинне будівництво.
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 7 грудня 2007 р. позов повністю задоволено.
В поданій на підставі ч. 2 ст. 45 ЦПК України апеляційній скарзі Прокурор, посилаючись на порушення місцевим судом норм матеріального та процесуального права, діючи в інтересах Миколаївської міської ради, просив указане рішення скасувати лише в частині визнання права власності на самочинне будівництво та направити справу для вирішення цих позовних вимог на новий розгляд.
Вислухавши суддю - доповідача, пояснення сторін, дослідивши надані сторонами докази та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Прокурора підлягає задоволенню з наступних підстав.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову в частині вирішення питання щодо самочинної забудови, суд першої інстанції виходив з того, що спірне самовільне будівництво відповідає встановленим будівельним, технічним, санітарним та інших нормам і правилам, а також не порушує права інших осіб. А тому місцевий суд вважав можливим визнати за позивачем права власності на цю нерухомість.
Між тим, з такими висновками місцевого суду погодитися не можна, оскільки він дійшов до них внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та порушивши вимоги процесуального права.
Так, відповідно до ч. 3 ст. 375 та ч. 3 ст. 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, або за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
До того ж, таке будівництво не повинно порушувати права інших осіб і відповідати архітектурним, будівельним, санітарним, екологічним та іншим нормам і правилам, а також за умови використання забудовником земельної ділянки за її цільовим призначенням.
Крім того, ст. ст. 181, 182 ЦК України, ст. 40 ЗК України та Законом України ,,Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” від 01 липня 2004 р. встановлено, що земельна ділянка є нерухомістю, яка може бути передана громадянинові органом державної влади у власність, чи в оренду. А тому право власності чи користування таким нерухомим майном виникає лише після обов'язкової державної реєстрації.
Отже, в даному випадку право передачі земельної ділянки у власність чи користування позивача належить до компетенції Миколаївської міської ради, яка, всупереч вимогам ч. 1 ст. 33 ЦПК України, місцевим судом взагалі не була залучена до участі у справі. Хоча це має суттєве значення для правильного вирішення справи.
З матеріалів справи вбачається, що за посвідченим Товарною біржею договором купівлі-продажу від 9 серпня 2000 р. позивач придбав у власність житловий будинок із надвірними спорудами, розташовані по вул. АДРЕСА_1 та 16 серпня 2000 р. зареєстрував своє право власності на вказану нерухомість у Миколаївському МБТІ.
Потім він самовільно, без дозволу відповідних органів, зніс указані будівлі, а на їх місці самочинно збудував нові приміщення: житловий будинок, загальною площею 171, 5 кв. м, майстерню, чотири навіси, підвал, два гаражі, вбиральню та два сараї, самовільно захопивши ще 33 кв. м іншої земельної ділянки.
Судом встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що за висновком ІВЦ ,,Будреконструкція” (а.с. 27-38) загальний технічний стан виконаних будівельних коструктивів та будівельних робіт на вказаному самочинному будівництві - задовільний.
Заводський РВ ГУМНС України в м. Миколаєві та Санітарно-епідеміологічна станція Заводського району м. Миколаєва 12 липня і 6 серпня 2007 р. узгодили оформлення проведеного позивачем самочинного будівництва (а.с. 24, 25).
Головне управління містобудування та архітектури Миколаївського міськвиконкому, яке відповідно до рішення Миколаївської міської ради від 23 червня 2006 р. здійснює контроль за використанням і забудовую земель для містобудування, 2 листопада 2007 р., визнало можливим оформлення зазначеного самочинного будівництва при умові погодження із сусідами.
Сусіди позивача, ОСОБА_6, ОСОБА_7. і ОСОБА_8., не заперечували проти оформлення позивачем спірного будівництва.
В той же час, Управління земельних ресурсів Миколаївської міської ради таке питання не погодило (а.с. 31).
Крім того, відповідно до Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 жовтня 2006 р., ця інспекція здійснює державний нагляду і контроль у сфері архітектури та будівництва. Однак, до цієї інспекції за висновком щодо можливості оформлення спірного будівництва позивач не звертався і дозволу не отримав.
Проте, задовольняючи позов щодо самочинного будівництва, місцевий суд не звернув належної уваги на вказані вище норми матеріального права та зазначені обставини справи та на те, що позивач не підтвердив проведення ним самочинного будівництво на земельній ділянці, що була відведена йому для цієї мети, або про надання йому у встановленому порядку земельної ділянки під уже збудоване нерухоме майно.
Таким чином, відповідно до п.1 ч. 1 ст. 309 та п. 4 ч. 1 ст. 311 ЦПК України, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та її вирішення без залучення до участі у справі Миколаївської обласної ради, є обов'язковою та безумовною підставою для скасування оскарженого рішення та передачі справи на новий судовий розгляд.
При новому розгляді справи місцевому суду необхідно врахувати вище викладене, а також звернути увагу на те, що відповідно до ст. ст. 24, 301 Закону України ,,Про планування і забудову територій” від 20 квітня 2000 р.
(з наступними змінами) та ст. 18 Закону України ,,Про основи містобудування” від 16 листопада 1992 р. (з наступними змінами) будівництво об'єктів містобудування незалежно від форм власності здійснюється з дозволу відповідних рад, які можуть делегувати це право відповідним виконавчим органам; закінчені будівництвом об'єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з п. 1 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2004 р., прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів полягає у підтвердженні державними приймальними комісіями готовності до експлуатації об'єктів нового будівництва, зокрема, як житлово-громадського, так і виробничого призначення, інженерних мереж та споруд, їх інженерно-технічного оснащення відповідно до проектної документації, нормативних вимог, вихідних даних на проектування.
Разом з тим, рішення місцевого суду в частині визнання дійсним договору купівлі-продажу зазначеного житлового будинку не було предметом апеляційного перегляду, оскільки не оскаржувались. А тому підстави для скасування рішення в цій частині відсутні.
Керуючись ст. ст. 303, 308, 311, 313 - 315 ЦПК України, колегія суддів
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу прокурора Заводського району м. Миколаєва задовольнити ,
Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 7 грудня 2007 р. в частині визнання за ОСОБА_9 права власності на самочинне будівництво, зведене ним АДРЕСА_1скасувати, а справу в частині вирішення цих позовних вимог направити на новий розгляд до того ж суду, але іншому судді.
В решті вказане рішення місцевого суду залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Головуючий:
Судді: