Справа № 127/17114/14-ц

Провадження № 2/127/1215/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.02.2016 Вінницький міський суд Вінницької області

В складі: головуючого - Овсюка Є.М.

при секретарі - Олійник І.Ю.

розглянувши в відкритому судовому засідання в м. Вінниці справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третіх осіб без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_3, ОСОБА_4 про поділ майна подружжя,-

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2014 р. ОСОБА_1 звернулась до ОСОБА_2 про поділ спільної сумісної власності, визнавши за нею право приватної власності на ? частину житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель, що розташовані в АДРЕСА_1 і його земельну ділянку та визнавши право приватної власності відповідача на інше майно, набуте подружжям в спільну сумісну власність.

В позові зазначає, що 25.01.1997 р. між сторонами було зареєстровано шлюб, про що свідчить свідоцтво про укладення шлюбу серія НОМЕР_5 від 25.01.1997 р. видане Вінницьким міським відділом реєстрації актів громадянського стану.

Даний шлюб розірвано рішенням Вінницького міського суду Вінницької області у справі №127/9456/13-ц від 24.05.2013 р.

Під час перебування у шлюбі у подружжя народилося двоє дітей, а саме: син ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 та донька ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_4, про що зроблені записи в книзі записів актів громадянського стану і видані відповідні свідоцтва про народження.

В зв'язку з невиконанням відповідачем обов'язку по утриманню дітей рішенням апеляційного суду Вінницької області у справі №22ц-3295/2011р. від 01.11.2011 р. з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6 стягнуті аліменти в твердій грошовій сумі по 1000 грн. на кожну дитину.

У зазначеному рішенні апеляційного суду Вінницької області встановлено, що відповідач має обладнання та устаткування (станки тощо), позичав іншим особам 120000 дол. США та 150000 грн. Дане майно було придбано відповідачем в період шлюбу і в зв'язку з цим позивач після встановлення ідентифікуючих ознак та місцезнаходження майна має намір включити його в предмет розподілу.

Також в період шлюбу позивач орендував індивідуальний депозитний сейф, де зберігав спільні грошові кошти, заплановані на навчання сина і після встановлення розміру коштів позивач також має намір включити їх в предмет розподілу.

Під час шлюбу, на підставі біржового контракту №72/274 від 29.11.2013р. відповідач придбав автомобіль ВАЗ-2101, д.н.з. НОМЕР_6, що підтверджується обліковою карткою приватного ТЗ, доданої до листа №17437 від 19.11.2013 р.

В період шлюбу позивачкою було придбано житловий будинок та земельна ділянка, розташовані у АДРЕСА_5, який в подальшому відчужено з метою придбання ? частини житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель, розташовану в АДРЕСА_1 та оформлено на ім'я відповідача, що підтверджується договором купівлі-продажу частини будинку, посвідченого 12.12.2005 р. приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Терещенко В.В. та зареєстрованим в реєстрі за №6201.

Придбаний подружжям житловий будинок по АДРЕСА_1 в м. Вінниці перебував у незадовільному технічному стані і потребував капітального ремонту та покращень. Кошти на капітальний ремонт даного будинку позивач надавала особисто, позичаючи необхідні кошти у власних батьків, а відповідач не виявляв бажання ремонтувати зазначений будинок, оскільки одержав від свого батька ОСОБА_8 в дарунок квартиру АДРЕСА_6, що підтверджується рішенням третейського суду від 23.05.2007 р., зареєстрованого КП «ВООБТІ» 23.05.2007 р., тобто мав своє власне особисте житло.

Таким чином, приведення в належний стан купленого ними в період шлюбу ? частини будинку по АДРЕСА_1, який був оформлений на відповідача, повністю профінансовано нею за її кошти і за кошти її батьків.

Також в період шлюбу відповідач оформив на себе земельну ділянку під зазначеним житловим будинком, однак незважаючи на наявність відповідних рішень Вінницької міської ради не забрав виготовлені правоустановлюючи документи на землю.

За період після винесення апеляційним судом Вінницької області рішення від 02.11.2011 р. про стягнення аліментів на її користь на утримання двох неповнолітніх дітей відповідач не виконує зазначене рішення, не сплачує аліменти, допустив значну заборгованість по ним, про що свідчать довідки-розрахунки державних виконавців (т. 1 ст. 18).

З врахуванням наведеного, просила визнати житловий будинок по АДРЕСА_1 її приватною власністю, а так само її приватною власністю земельну ділянку під зазначеним житловим будинком враховуючи те, що даний житловий будинок був придбаний переважно за кошти, отримані від продажу власної нерухомості, проведення нею капітального ремонту будинку і підвищення його вартості внаслідок здійснення нею капітальних вкладень, а також враховуючи те, що відповідач не виконує обов'язки по утриманню дітей і ці кошти недостатні для забезпечення їх фізичного і духовного розвитку, а земельна ділянка в зв'язку з належністю їй до будинку також повинна бути виділена їй у власність повністю.

В ході розгляду справи позивач неодноразово зверталась до суду з заявами про уточнення позовних вимог. Так заявою від 14.05.2015 р. позивач посилаючись на те, що відповідач ОСОБА_2 продав власну квартиру АДРЕСА_6 і таким чином штучно погіршив свої житлові умови, уточнила свої власні первісні позовні вимоги і просить суд провести розподіл спірного майна шляхом визнання за нею права власності на його ? частки, а за відповідачем - на ? його частку, а також подібним чином поділити земельну ділянку, а також обладнання та устаткування, грошові кошти, що зберігались в індивідуальному депозитному сейфі, автомобіль ВАЗ-2101, д.н.з. НОМЕР_6, а за ОСОБА_2 визнати право власності на ? частку спільного майна подружжя, а саме ? частку житлового будинку по АДРЕСА_1 і земельної ділянки, обладнання та устаткування, грошових коштів, що зберігались в індивідуальному депозитному сейфі і автомобіля ВАЗ-2101.

Заявою представника позивача Піпко А.М., від 23.11.2015 року проситься залишити без розгляду частину позовних вимог стосовно поділу спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та визнання за ОСОБА_1 права власності на ? частки обладнання та устаткування, грошових коштів, що зберігалися в індивідуальному депозитному сейфі згідно договору №399 на оренду індивідуального депозитного сейфу від 01.11.2007 р., автомобіля ВАЗ-2101 д.н.з. НОМЕР_6, а за ОСОБА_2 визнання права власності на ? частку спільного майна подружжя, а саме обладнання та устаткування, грошових коштів, що зберігалися в індивідуальному депозитному сейфі №399 на на оренду індивідуального депозитного сейфу від 01.11.2007 р., автомобіля ВАЗ-2101 д.н.з. НОМЕР_6. Дана заява мотивована тим, що відповідач без згоди позивача розпорядився даними об'єктами спільної сумісної власності подружжя, а тому позивач не має можливості підтримувати в подальшому позовні вимоги про їх поділ і просить залишити в цій частині позов без розгляду ( т. 2 а.с. 83).

Заявою про уточнення позовних вимог від 01.12.2015 р. позивач ОСОБА_1 просить провести поділ спільного майна наступним чином: визнати за нею право спільної часткової власності на 3/8 часток будинковолодіння АДРЕСА_1 з зазначенням конкретних приміщень, які входять до складу зазначеної частки будинковолодіння; за ОСОБА_2 просить визнати право спільної часткової власності на 1/8 частку будинковолодіння АДРЕСА_1 з зазначенням конкретних приміщень, що входять до цієї частки. Також просить визнати за нею право спільної часткової власності на ? частки земельної ділянки, розташованої за адресою АДРЕСА_1, площею 0,0129 га. призначеної для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий НОМЕР_7, а за ОСОБА_2 просить визнати право часткової власності на ? частку зазначеної земельної ділянки. Також просить стягнути з ОСОБА_2 на її користь 3775,80 грн. в якості відшкодування судового збору, 4000 грн. в якості відшкодування витрат на проведення експертизи та 9744 грн. в якості відшкодування витрат на правову допомогу адвоката (т. 2 а.с. 115 - 121).

Заявою позивача від 21.01.2016 р. про уточнення позовних вимог остаточно сформовані вимоги, а саме: визнати за ОСОБА_1 право спільної часткової власності на 3/8 часток будинковолодіння АДРЕСА_1; за ОСОБА_2 визнати право спільної часткової власності на 1/8 частку зазначеного будинковолодіння без вказівки на конкретні приміщення, які входять в склад цих часток, залишивши інші вимоги без змін ( т. 2 а.с. 140).

В судовому засіданні ОСОБА_1 і її представник Піпко А.М. підтримали позовні вимоги, обґрунтовуючи їх викладеними в них обставинами.

Відповідач ОСОБА_2 позов не визнав і вважає, що немає підстав для збільшення частки ОСОБА_1 в спільному майні подружжя і що поділ майна повинен бути проведений порівну, тобто по ? частці на кожного. Зазначає, що твердження позивача про те, що будинковолодіння АДРЕСА_1 було придбано на кошти від відчуження житлового будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_5 за її кошти не відповідають дійсності, оскільки це будинковолодіння було придбано за кошти, що були отримані ним особисто від здійснення підприємницької діяльності. Посилається також на те, що позивач не мала особистих коштів для здійснення капітальних вкладень, оскільки на той час не працювала. Таким чином вважає, що підстав від відходу від принципу рівності часток сторін по справі не мається, про що надав суду письмові заперечення ( т. 1 а.с. 135).

Ухвалою суду від 19.02.2015 року до участі у справі залучені в якості третіх осіб на стороні відповідача без самостійних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які є співвласниками ? частини житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель, розташованих в АДРЕСА_1 поскільки рішення в цій справі може вплинути на їх права або обов'язки (а.с. 143).

Зазначені треті особи в судове засідання не з'явились, причин неявки не повідомили, належним чином повідомлені на час та день слухання справи, а тому суд вирішив розглянути справу у їх відсутність.

Ухвалою суду від 16.06.2015 року призначено судову будівельно - технічну експертизу по визначенню вартості ? частки жилого будинку по АДРЕСА_1 і вартість земельної ділянки під будинком.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи і докази, які надали сторони, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову, приймаючи до уваги наступне.

Відповідно до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

В останній редакції заявлених позивачем вимог ставиться питання про поділ між подружжям ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спільної сумісної власності, а саме: житлового будинку АДРЕСА_1, де проситься визнати за ОСОБА_1 права спільної часткової власності на 3/8 частки зазначеного будинковолодіння, а за ОСОБА_2 право спільної часткової власності на 1/8 частку зазначеного будинковолодіння, а також визнання за ОСОБА_1 права спільної часткової власності на ? частки земельної ділянки, а за ОСОБА_2 права спільної часткової власності на ? частку земельної ділянки, розташованої за адресою АДРЕСА_1 площею 0,0129 га., призначеної для будівництва і обслуговування даного житлового будинку.

По справі встановлено, що в період шлюбу сторони придбали ? частку житлового будинку розташованого в АДРЕСА_1, який був оформлений на ім'я ОСОБА_2, що підтверджується наявним в справі договором купівлі-продажу частини будинку посвідченого 12.12.2005 р. приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Терещенко В.В. та зареєстрованим в реєстрі за №6201 (т. 2 а.с.14).

Сторони визнають, що дане будинковолодіння є спільною сумісною власністю подружжя, але позивач в своїх вимогах просить відступити від засад рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї і збільшення її частки в майні.

Зокрема позивач в якості обґрунтування своїх вимог про збільшення її частки в спільному майні подружжя посилається на те, що відповідач в період шлюбу в односторонньому порядку продав обладнання та устаткування, яке було придбане у шлюбі, а грошові кошти витратив на власні потреби.

Також посилається на те, що під час шлюбу відповідач на підставі біржового контракту №72/274 від 29.11.2013 р. придбав автомобіль ВАЗ-2101 д.н.з. НОМЕР_6, що підтверджується обліковою карткою приватного ТЗ, який також продав без згоди дружини, що визнав в судовому засіданні повідомивши, що даний автомобіль в нього відсутній через його відчуження.

Також позивач посилається на те, що рішенням апеляційного суду Вінницької області у справі №22ц-3295/2011 р. від 02.11.2011 р. стягнуто з відповідача на користь позивача аліменти на утримання двох неповнолітніх дітей, але з часу винесення даного рішення відповідач аліменти систематично не сплачує, створив велику заборгованість, про що свідчить наявна у справі довідка-розрахунок державного виконавця (т.2 а.с. 107).

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області у справі № 127/22282/14-ц від 18.11.2014 року, що набрало законної сили 29.11.2014 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_10 пеню по заборгованості зі сплати аліментів у розмірі 19253 гривень, суму індексації на неповнолітнього сина ОСОБА_5 у розмірі 725 гривень та дочку ОСОБА_6 у розмірі 571 гривень, витрати на послуги адвоката у розмірі 1461 гривень.

Даним рішення суду встановлено ряд обставин, які в силу ч. 3 ст. 61 ЦПК України не підлягають доказуванню у даній справі, зокрема те, що ОСОБА_2 не зважаючи на арешт судовим виконавцем усього його майна як боржника, умисно вивів належну йому на праві власності однокімнатну квартиру з арешту та продав її. Кошти отримані від продажу даної квартири були витрачені на особисті потреби і не задіяні в погашенні заборгованості по аліментам, тобто відповідач свідомо ухилився від сплати заборгованості по аліментам, хоча мав таку можливість.

Накопичення сум боргу по аліментам триває і досі і як наслідок заборгованість зі сплати аліментів станом на 01.02.2016 року складає 87935,33 гривень, що підтверджується довідкою державного виконавця Казьмірук О.В. від 01.02.2016 року.

Таким чином добуті в судовому засіданні докази дають підстави дійти до висновку, що розмір аліментів які одержують діти позивача, які проживають з нею, недостатній для їх фізичного, духовного розвитку і лікування, а тому наявні підстави передбачені ст.. 70 СК України для збільшення частки позивача у спільному майні.

Вироком Вінницького міського суду Вінницької області у справі №127/7789/15-к від 13.05.2015 р., що набрав законної сили відповідача ОСОБА_2 було засуджено за злісне ухилення від сплати аліментів.

Відповідно до ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.

За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Суд, з врахуванням наведеного, приходить до висновку про наявність підстав для збільшення частки позивачки ОСОБА_1 до ? часток у спільному майні подружжя, що доведено як розміром заборгованості відповідача по аліментах, їх тривалістю, а також тим, що діти подружжя проживають з позивачем, мають різну стать і кожен потребує власної кімнати, що підтверджується як матеріалами судової та інвентарної справи, оглянутої в судовому засіданні, висновком експерта Торгово-промислової палати за результатами проведення комплексної судової оціночно-будівельної та оціночно-земельної експертизи.

Вимоги позивача про необхідність збільшення її частки у спірному майні, внаслідок внесення нею на ремонт придбаного будинку по АДРЕСА_1 власних коштів, які надали їй її батьки підтверджують покази свідків допитаних в судовому засіданні.

Свідок ОСОБА_12 в судовому засіданні показав, що являється батьком позивача і передав дочці 174900 гривень, що близько 33000 дол. США, які він мав від продажу належної йому квартири для придбання недобудованого житлового будинку розташованого в м. Вінниці по АДРЕСА_5 і який в подальшому був проданий з метою придбання ? частини будинку по АДРЕСА_1.

Свідок ОСОБА_6 в суді показала, що купила у ОСОБА_12 квартиру за 174900 грн., еквівалент 33000 дол. США, які передала у нотаріуса за вказівкою ОСОБА_12 його доньці ОСОБА_1, які останній були необхідні для придбання нею будинку.

Свідок ОСОБА_13 в суді показав, що в середині грудня 2005 р. повернув ОСОБА_2 борг в розмірі 40000 дол. США, які за твердженням ОСОБА_2 були необхідними для придбання житлового будинку, зазначивши, що при цьому не складалися будь-які розписки про отримання коштів в борг чи їх повернення.

Свідок ОСОБА_14 показала в суді, що є сестрою ОСОБА_2 і що на початку грудня 2005 р. позичила останньому 30000 дол. США, які необхідні були брату на придбання житлового будинку, але підтвердити факт надання кредиту розписками не може, так як розписки не складалися.

Суд вважає покази свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_6 об'єктивними та заслуговуючи ми на довіру, оскільки вони підтверджуються матеріалами справи і підкріплені тим, що будинок по АДРЕСА_5 в м. Вінниці був куплений відразу після продажу ОСОБА_12 належної йому квартири ОСОБА_6

Що стосується показів свідків ОСОБА_15 і ОСОБА_14, що вони передали ОСОБА_2 40000 і 30000 дол. США, які останньому були необхідні для придбання житлового будинку, суд оцінює їх критично, так як вони є голослівними, не підкріплені належними доказами, адже факт передачі чи повернення коштів за договором позики може бути підкріплений лише письмовими доказами (розписка, договір тощо) і не може підтверджуватись показами свідків.

Як зазначено в постанові Верховного суду України у справі №6-63цс13 від 18.09.2013 р. прийнятої за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, яка є обов'язковою для всіх судів і суди зобов'язані привести свою практику у відповідність із цим рішенням (ст. 360-7 ЦПК України), зазначено, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але і факту передачі грошової суми позичальнику. Виходячи з цих положень відсутність письмової форми договору позики спростовує твердження по факт його укладення та передачі грошових сум.

З врахуванням наведеного суд приходить до висновку, що вимоги позивача про відступ від засад рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення і які підтверджені матеріалами справи і визнання за нею права власності на 3/8 часток будинковолодіння АДРЕСА_1 і 1/8 визнання права власності на зазначене будинковолодіння за відповідачем є обґрунтованими і підлягають до задоволення.

Також підставними є вимоги позивача, про визнання за нею права спільної часткової власності на ? частки земельної ділянки, а за відповідачем ? частки, розташованої за адресою АДРЕСА_1 площею 0,0129 га. призначену для будівництва і обслуговування даного житлового будинку.

По справі встановлено, що згідно державного акту на право власності на земельну ділянку від 17.12.2012 р. ОСОБА_2 набув у власність розташовану за адресою АДРЕСА_1 земельну ділянку площею 0,0129 га. призначену для будівництва і обслуговування даного житлового будинку, кадастровий НОМЕР_7. Підставою для набуття ОСОБА_2 права власності на зазначену земельну ділянку є рішення Вінницької міської ради №403 від 19.08.2011 р.

Відповідно до статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Згідно з ст.377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Відповідно до п. 18-2 постанови пленуму Верховного Суду України №7 від 16.04.2004 р. «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» судам роз'яснено, що відповідно до ст.ст. 81, 116 ЗК України земельна ділянка, отримана громадянином в період шлюбу у приватну власність, є його особистою власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя. У випадку, якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, споруда, що є у спільній сумісній власності подружжя, то у разі поділу будинку, споруди до особи, яка не мала права власності або права користування переходить право власності на земельну ділянку у розмірі частки на спільне будинковолодіння, споруду відповідно до ст. 120 ЗК України і ст. 377 ЦК України.

Оскільки за позивачем ОСОБА_1 суд визнав право власності на 3/8 частки будинковолодіння за адресою АДРЕСА_1, за нею підлягає визнанню право власності на таку ж частку спірної земельної ділянки, тобто на ? частки земельної ділянки розташованої за адресою АДРЕСА_1.

Відповідно до вимог позову позивач просить стягнути на її користь 3775,80 грн. в якості відшкодування судового збору, 4000 грн. в якості відшкодування витрат на проведення експертизи та 9744 грн. в якості відшкодування витрат на правову допомогу адвоката.

Зазначена вимога позову є обґрунтованою і підлягаючою до задоволення враховуючи наступне.

Відповідно до п.6 ч. 1 ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.

За визначенням ст. 79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом судової справи належать, зокрема, витрати на правову допомогу.

За ч. 1 ст. 84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця з галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.

В порядку ч. 2 ст. 84 ЦПК України граничний розмір витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею та документально підтверджені судові витрати.

Судовий збір оплачений позивачем складає 3775,80 гривень і в зв'язку з задоволенням позову підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Витрати на проведення експертизи складають 4000 гривень які понесла позивач також підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

В матеріалах справи, наявний договір про надання правової допомоги, укладений 16.07.2014 року між Піпко А.М. як адвокатом та позивачем згідно п. 3.1 якого за надання правової допомоги Клієнт сплачує Адвокату гонорар в розмірі 40 % (сорок відсотків) встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі Адвоката у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді. Клієнт сплачує Адвокату гонорар таким чином: аванс до 5000 (п'ять тисяч) гривень - на підставі пред'явленого Адвокатом Клієнту рахунку чи вимоги Адвоката; остаточний розрахунок - на підставі розрахунку часу, витраченого на надання правової допомоги у Справі. У разі бажання Клієнта заявити до відшкодування судовим рішенням у Справі всі понесені витрати на правову допомогу остаточний розрахунок здійснюється ним Адвокату на стадії завершення розгляду справи (до судових дебатів), інакше остаточний розрахунок відбувається в день проголошення судового рішення у Справі на користь Клієнта чи набрання ним законної сили. В підтвердження того, що Адвокат належним чином надав Клієнту правову допомогу у Справі складається акт приймання-передачі наданих послуг.

У зв'язку зі зміною Піпко А.М. організаційної форми ведення адвокатської діяльності з індивідуальної адвокатської діяльності на адвокатську діяльність у формі адвокатське бюро, в підтвердження чого свідчить витяг з Єдиного реєстру адвокатів України від 27.05.2015 року 10.11.2015 року було підписано договір про зміну сторони в договорі про надання правової допомоги від 16.07.2014 року з адвоката Піпко Андрія Миколайовича на адвокатське бюро «ПІПКО І ПАРТНЕРИ», тому в рамках даної організаційної форми адвокатської діяльності я подовжив надання правової допомоги ОСОБА_1

У зв'язку із перебуванням стадії на завершенні її розгляду було складено розрахунок часу, витраченого на надання правової допомоги № 01/12/15/Р1 від 01.12.2015 року, згідно якого загалом затраченого 20 годин на надання правової допомоги, тому витрати на правову допомогу у формі гонорару таким чином: (1218 грн. * 40 %) * 20 годин = 9744,00 грн.

Цей розрахунок складено згідно матеріалів справи на підставі на підставі п. 3.1-3.3 договору про надання правової допомоги від 16.07.2014 року з урахуванням положень Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», п. 48 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах».

В п. 48 цієї постанови судом роз'яснено, що відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

В даному випадку адвокатом Піпко А.М. надано розрахунок витрат на правову допомогу в межах граничного розміру компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, а також докази їх документального підтвердження, а саме квитанція від 01.12.2015 року на суму 9744 грн., що сплачені на підставі рахунку № 01/12/15/1 від 01.12.2015 року.

В підтвердження належного надання ОСОБА_1 правової допомоги у Вінницькому міському суді Вінницької області у даній справі свідчить підписаний сторонами приймання-передачі наданих послуг № 1 від 01.12.2015 року.

Зазначене дає підстави суду визнати розмір відшкодування витрат на правову допомогу адвоката вірним, підлягаючим для задоволення.

Керуючись ст..ст. 57, 60, 63, 69, 70, 71 СК України, ст.. 377 ЦК України, ст.. 120 ЗК України,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Провести поділ спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 наступним чином:

визнати за ОСОБА_1 право спільної часткової власності на 3/8 часток будинковолодіння АДРЕСА_1;

визнати за -ОСОБА_2 право спільної часткової власності на 1/8 частку будинковолодіння АДРЕСА_1;

визнати за ОСОБА_1 право спільної часткової власності на 3/4 частки земельної ділянки розташованої за адресою АДРЕСА_1, площею 0,0129 га. призначеної для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер НОМЕР_7;

визнати за ОСОБА_2 право спільної часткової власності на 1/4 частку земельної ділянки розташованої за адресою АДРЕСА_1, площею 0,0129 га. призначеної для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер НОМЕР_7.

Стягнути з ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_3, зареєстрованого за адресою АДРЕСА_1, проживаючого за адресою АДРЕСА_7) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_4, зареєстрованої та проживаючої за адресою АДРЕСА_1) 3775,80 грн. в якості відшкодування судового збору 4000,00 грн. в якості відшкодування витрат на проведення експертизи та 9744,00 грн. в якості відшкодування витрат на правову допомогу адвоката.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом 10 днів з дня його проголошення.

Суддя