КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2009 року                                                                                м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргоюОСОБА_1на постанову Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 25 березня 2008 року по справі за позовомОСОБА_1до Чернігівського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про стягнення недоплаченої грошової допомоги,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1звернувся до суду з позовом до Чернігівського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про стягнення недоплаченої разової щорічної грошової допомоги до 5 травня як інваліду війни за період 2004-2007 років у розмірі 10 000 грн.         60 коп.

Постановою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 25.03.2008 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1- відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою позивач - ОСОБА_1звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що вказана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, судом не повністю з'ясовані обставини, що мають значення для справи, тому вона підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Письмових заперечень на апеляційну скаргу позивача до суду апеляційної інстанції у встановлений судом строк від інших осіб не надійшло.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду доповідача, пояснення з'явившихся учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Відповідно до вимог ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач - ОСОБА_1є інвалідом першої групи, що підтверджується копією посвідчення НОМЕР_1від 20.10.2004 року (а.с. 6), а також має право на пільги для ветеранів війни - інвалідів війни, в тому числі на одержання щорічно до 5 травня разової грошової допомоги, яка передбачена ч. 5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Відповідно до вимог ст. 95 Конституції України виключно законом України «Про Державний бюджет України» визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків, тому позивачу була виплачена допомога відповідно до розміру, встановленого Законом України «Про державний бюджет на 2004 рік» та аналогічними законами на 2005-2007 роки.

Крім того, судом першої інстанції правильно встановлено, що виплата вказаної допомоги позивачу була проводена відповідачем відповідно до вимог ч. 5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а за неотриманою грошовою допомогою особа, яка має право на її отримання може звернутись до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги, що передбачено ч. 4 ст. 17-1 цього ж Закону, однак позивач - ОСОБА_1до оранів соціального захисту з відповідною заявою не звертався, а за захистом своїх прав до суду звернувся лише в січні 2008 року.

Аналізуючи вказані обставини по справі та застосовуючи відповідні норми матеріального права, суд першої інстанції правильно зробив висновки про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1за їх безпідставністю.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів вважає за можливе погодитись з наступних підстав:

Згідно з вимогами ст. 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».

Отже, за наявності декількох законів, норми яких по різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах повинні застосовуватися положення закону з урахуванням закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Відповідно до вимог ст.ст. 92, 96 Конституції України виключно законом встановлюється Державний бюджет України, який затверджується щорічно, і який підлягає обов'язковому виконанню на всій території України.

Крім того, відповідно до вимог ст. 95 Конституції України виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

 Згідно з ч. 2 ст. 4 Бюджетного Кодексу України при здійсненні бюджетного процесу в Україні положення нормативно-правових актів застосовуються лише в частині, в якій вони не суперечать положенням Конституції України, цього Кодексу та закону про Державний бюджет України.

Отже, виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги позивача не спростовують висновків суду першої інстанції, постанова суду відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а тому підстави для її скасування або зміни відсутні.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206  КАС України,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргуОСОБА_1залишити без задоволення, а постанову Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 25 березня 2008 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного Суду України протягом одного місяця з дня набрання законної сили.

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ВСТУПНА ТА РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНИ)

23 червня 2009 року                                                                                м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргоюОСОБА_1на постанову Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 25 березня 2008 року по справі за позовомОСОБА_1до Чернігівського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про стягнення недоплаченої грошової допомоги,-

Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206  КАС України,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргуОСОБА_1залишити без задоволення, а постанову Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 25 березня 2008 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного Суду України протягом одного місяця з дня набрання законної сили.