Справа № 2 – 2060
2009 рік
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
28 квітня 2009 року Ялтинський міський суд Криму
у складі судді : ПЕРЕВЕРЗЄВОЇ Г.С.
при секретарі : КОНОНОВОЇ Ю.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Ялтинського міського суду цивільну справу за позовом
фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики,
В С Т А Н О В И В :
Представник позивача просить стягнути з відповідачів солідарно заборгованість за договорами позики від 29 травня 2006 року і 15 серпня 2006 року в загальній сумі 148000 гривень, а також судові витрати по справі.
Вимоги мотивує тим, що 29 травня 2006 року і 15 серпня 2006 року ЗАТ «Златоуст» в особі генерального директора ОСОБА_2 уклав договори позики з ОСОБА_2 і ОСОБА_3, згідно яким ЗАТ «Златоуст» видало позику кожному з відповідачів по 100000 гривень. Протягом 2006 року ОСОБА_4 і ОСОБА_3 частково погасили заборгованість і неоплачена сума склала 148000 гривень. Разом з тим, ОСОБА_4, будучи генеральним директором ЗАТ «Златоуст», зловживала службовим становищем і викрала частину документів, у тому числі і оригінал укладеного нею договору позики. Проте, вважають, що факт укладення ОСОБА_2 договору позики підтверджений тією обставиною, що з її заробітної платні було утримано 15000 гривень в рахунок її повернення, про що вона сама просила в своїй заяві, а також інші обставини, які свідчать про внесення ОСОБА_2 грошових коштів в касу підприємства. 20 лютого 2008 року між ЗАТ «Златоуст» і ФОП ОСОБА_1 був укладений договір відступлення права вимоги, по якому ФОП ОСОБА_1 набув право вимагати від ОСОБА_2 і ОСОБА_3 виконання зобов'язань за договорами позики, яке було йому передано ЗАТ «Златоуст» у зв'язку з ліквідацією останнього.
ОСОБА_4, яка також представляє інтереси ОСОБА_3 позовні вимоги не визнала, мотивуючи свої заперечення тим, що вона була генеральним директором ЗАТ «Златоуст» і укладення договорів позики з нею і ОСОБА_3 було елементом господарської діяльності підприємства, а насправді грошові кошти за даними договорами їм не надавалися. Що стосується зловживання нею службовим становищем, то по даному факту проводилася перевірка прокуратурою міста Ялта і в порушенні кримінальної справи було відмовлено у зв'язку з відсутністю в її діях складу злочину. Крім того, вважає, що договір відступлення права вимоги між ЗАТ «Златоуст» і ФОП ОСОБА_1 не можна вважати укладеним, оскільки передбачена ним сума у розмірі 75000 гривень як платня за відступлення від права вимоги за договорами позики цесіонарієм так і не була сплачена, а представлене позивачем платіжне доручення не може вважатися належним доказом виконання даного договору з боку позивача.
Суд, вислухавши думку сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Судом встановлено, що 20 лютого 2008 року між ЗАТ «Златоуст» в особі голови ліквідаційної комісії з одного боку і фізичною особою – підприємцем ОСОБА_1 з другого боку був укладений договір відступлення права вимоги (цессії), згідно умов якого Цедент відступає Цесіонарію, а Цесіонарій придбаває права вимоги, що належить Цеденту, а саме: за договором позики, укладеним 15 серпня 2006 року між ЗАТ «Златоуст» і ОСОБА_3 відносно витребування суми неповерненої позики у розмірі 88000 гривень і за договором позики, укладеним 29 травня 2006 року між ЗАТ «Златоуст» і ОСОБА_2 відносно витребування суми неповерненої позики у розмірі 60000 гривень. (а.с. 10).
Таким чином, підставою для укладення вказаного Договору послужили договори позики, укладені між ЗАТ «Златоуст», ОСОБА_3 і ОСОБА_2.
Згідно ст. 517 ЦК України, первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
В матеріалах справи є копія договору позики, укладеного 15 серпня 2006 року між ЗАТ «Златоуст» і ОСОБА_3, згідно умов якого ОСОБА_3 одержав на умовах позики суму у розмірі 100000 гривень. Пунктом 3.1 цього договору, у якості умови, при якій надається позика, передбачений строк, на який вона надається, проте конкретний строк повернення суми за договором в ньому не вказаний (а.с. 48). Крім того, ОСОБА_4, виступаюча при укладенні даного договору в інтересах ЗАТ «Златоуст» заперечує, що вказана в договорі сума дійсно була передана ОСОБА_3, а даний договір можна розцінювати лише як договір про наміри передати вказану суму, у зв'язку з чим і не був вказаний строк її повернення, а як пояснив в суді представник позивача, оригіналу даного договору, який міг би бути досліджений в суді, в них немає.
Що стосується договору позики, нібито укладеного 15 серпня 2006 року між ЗАТ «Златоуст» і ОСОБА_2, то він взагалі не був представлений суду позивачем. При цьому позивач посилається на те, що даний договір був викрадений ОСОБА_2, яка, будучи генеральним директором ЗАТ «Златоуст», зловживала своїм службовим становищем. Разом з тим, дані твердження позивача спростовуються постановою помічника прокурора міста Ялта від 16 лютого 2007 року, якій проводив перевірку за заявою ЗАТ «Златоуст», якою в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_2 по статтях 191, 364, 365, 366, 367 КК України було відмовлено у зв'язку з відсутністю в її діях складу злочину.
При цьому посилання позивача на заяву, підписану ОСОБА_2 03 липня 2006 року, в якій вона просить утримати з її заробітної платні 100000 гривень в рахунок погашення позики суд не може визнати належним доказом, що підтверджує укладення нею 15 серпня 2006 року договору позики із ЗАТ «Златоуст», оскільки в ньому не вказано, про яку саме позику йде мова, коли вона була одержана ОСОБА_2 і строк її повернення (а.с. 36).
Згідно акту приймання – передачі за договором відступлення права вимоги (цесії) від 20 лютого 2008 року, ЗАТ «Златоуст» передав а ФОП ОСОБА_1 прийняв тільки одну копію договору позики від 15 серпня 2006 року на двох сторінках (пункт 3 акту (а.с. 11)), тобто оригінали договору позики між ЗАТ «Златоуст», ОСОБА_3 і ОСОБА_2, які є документами, що засвідчують право вимоги від відповідачів повернення суми позики, ФОП ОСОБА_1 не передавалися.
Крім того, пунктом 4 договору цесії було передбачено, що Цесіонарій впродовж 30 календарних днів з моменту підписання Сторонами цього Договору зобов'язаний перевести на розрахунковий рахунок Цедента суму у розмірі 75000 гривень, яка враховується як платня за відступлення від права вимоги за цим Договором, тобто виплата вказаної суми є однією з істотних умов укладеного договору цесії.
У якості доказу переводу даної суми позивач посилається на квитанцію № 317 від 20 березня 2008 року, оформлену Сімферопольським філіалом акціонерного банку «Синтез» згідно якої ОСОБА_1 перевів на розрахунковий рахунок ЗАТ «Златоуст» суму у розмірі 90000 гривень (а.с. 13).
Разом з тим, суд не може визнати дану квитанцію належним доказом виконання ФОП ОСОБА_1 умов Договору цесії, оскільки з неї не вбачається, за що саме позивач перерахував вказану в квитанції грошову суму, а саме: в квитанції не вказане призначення платежу, відсутній код банку, який вчинив операцію, ідентифікаційний код платника, а також не відповідає розмір перерахованої суми.
Таким чином, суд приходить до висновку, що у позивача відсутні правові підстави для пред'явлення вимог про стягнення з відповідачів суми позики на підставі укладеного 20 лютого 2008 року між ним і ЗАТ «Златоуст» договору відступлення права вимоги.
На підставі викладеного, керуючись ст. 517 ЦК України, ст. ст. 10,60,61, 209,212,213,215,218, ЦПК України, суд
В И Р І Ш И В :
В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в Апеляційний суд АРК через Ялтинський міський суд в порядку і строки, передбачені ст. ст. 294, 296 ЦПК України.
Суддя: