АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/2111/16 Справа № 174/745/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Болтунова Л.М.

Категорія 54

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2016 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - Болтунової Л.М.

суддів - Козлова С.П., Романюк М.М.

за участю секретаря - Гулієва М.І.о.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Юкрейніан Кемікал Продактс» в особі філії «Вільногірський гірничо-металургійний комбінат» Приватного акціонерного товариства «Юкрейніан Кемікал Продактс» на заочне рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 22 жовтня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Юкрейніан Кемікал Продактс» в особі філії «Вільногірський гірничо-металургійний комбінат» Приватного акціонерного товариства «Юкрейніан Кемікал Продактс», третя особа - Первинна профспілкова організація Незалежної профспілки гірників України філії «Вільногірський гірничо-металургійний комбінат» Приватного акціонерного товариства «Кримський Титан» про визнання незаконним та скасування наказу (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту), поновлення на роботі, стягнення компенсації за вимушений прогул та моральної шкоди, у зв'язку із незаконним звільненням,

в с т а н о в и л а:

Заочним рішенням Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 22 жовтня 2015 року позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ № 288п від 03.08.2015 р., за підписом генерального директора філії Вільногірський ГМК ПрАТ "Юкрейніан Кемікал Продактс" про припинення трудового договору (контракту) з ОСОБА_2 за п. 1 ст. 40 КЗпП України (скорочення штату працівників) з підстав незаконності його звільнення з підприємства відповідача. Поновлено ОСОБА_2 на посаді апаратника-гідрометалурга відділення № 1 металургійного виробництва філії Вільногірський ГМК ПрАТ "Юкрейніан Кемікал Продактс", яку він займав до звільнення.

Зобов'язано ПрАТ «Юкрейніан Кемікал Продактс» (в особі філії «Вільногірський гірничо-металургійний комбінат» ПрАТ «Юкрейніан Кемікал Продактс»), здійснити розрахунок та виплату ОСОБА_2 заробітної плати за вимушений прогул з моменту його звільнення 03.08.2015 р. - по дату поновлення його на роботі.

Стягнуто з ПрАТ «Юкрейніан Кемікал Продактс» на користь ОСОБА_2 3000 грн. у відшкодування моральної шкоди, пов’язаної з незаконним звільненням, та витрати на юридичну допомогу в сумі 1700 грн.

Стягнуто з відповідача у користь держави судовий збір в сумі 1948,80 грн.

З таким заочним рішенням не погодився відповідач, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Перевіривши законність та обґрунтованість заочного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Заочне рішення суду не в повному обсязі відповідає вимогам закону.

Як вбачається з матеріалів справи, з 11.08.2000 року ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з ПрАТ «Кримський Титан», правонаступником якого є ПрАТ «Юкрейніан Кемікал Продактс», працював на посаді апаратника-гідрометалурга четвертого розряду, а з 01.03.2003 року апаратником-гідрометалургом п’ятого розряду у відділенні № 1 «Металургійне виробництво» (далі – МВ), що підтверджується копією трудової книжки. (а.с.22-23)

Наказом № 236 від 04.07.2013 року «Про зміни схеми організаційної структури філії та скорочення працівників МВ» заплановано з 01.10.2013 року виключити зі схеми організації структури філії підрозділ «Металургійне виробництво», а зі штатного розпису філії виключити всі посади службовців МВ та зі штатної розстановки чисельності робітників філії - всі професії робітників МВ. (а.с.20)

Наказом № 405 від 27.11.2013 року ОСОБА_2 було звільнено, на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв’язку із скороченням штату працівників.(а.с.53)

Рішенням Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 17.04.2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 22.09.2014 року, вищевказаний наказ було визнано незаконним та скасовано.(а.с.12)

Наказом відповідача №406 від 27 жовтня 2014 року, виданим, на підставі вищевказаних судових рішень, наказ № 405 від 27.11.2013 року було відмінено з 23 вересня 2014 року. (а.с.54)

У зв’язку з припиненням діяльності металургійного виробництва філії «Вільногірський гірничо-металургійний комбінат» ПрАТ «Юкрейніан Кемікал Продактс», відсутністю у штатному розписі філій штатних одиниць – апаратник-гідрометалург відділення №1 МВ, що виключена, на підставі наказу № 236 від 04.07.2013 року «Про зміни схеми організаційної структури філії та скророчення працівників МВ», у зв’язку з відсутністю вакансій, що відповідають спеціальності і кваліфікації апаратника – гідрометалург відділення №1 металургійного виробництва ОСОБА_2, відповідачем видано наказ від 25.05.2015 р. № 455 «Про простій апаратника-гідрометалурга відділення № 1 металургійного виробництва ОСОБА_2 С», згідно якого позивача визнано таким, що перебуває на простої з 26.05.2015 р. та визначено місце знаходження на весь час простою: в «червоному куточку» на другому поверсі будівлі АПК рудоуправління, за адресою: м. Вільногірськ, вул. Промислова, 2, за графіком №1 однозмінної роботи з 40-годинним пятиденним робочим тижнем, тривалістю щоденної роботи 8 годин, двома вихідними днями (субота та неділя) (а.с.13)

На виконання наказу № 454 від 25 травня 2015 року «Про наступне вивільнення», 27.05.2015 року ОСОБА_2 адміністрацією підприємства відповідача було вручене персональне попередження про передуюче звільнення № 01-23/1243 від 26.05.2015 року, яким було повідомлено позивача, що займана ним посада - апаратника-гідрометалурга відділення № 1 МВ була скорочена (наказ № 236 від 04.07.2013 року) та на дату цього повідомлення відсутні вакансії, що відповідають його спеціальності та кваліфікації.(а.с.14, 19)

15 липня 2015 року ОСОБА_2 були запропоновані посади охоронця та прибиральника виробничих приміщень, від яких позивач відмовився. (а.с.21)

Оскільки позивач є членом профспілки, 03 липня 2015 року відповідач направив подання № 01-15/1465 до профспілкового комітету Первинної профспілкової організації незалежної профспілки гірників України філії «Вільногірський гірничо-металургійний комбінат» ПрАТ «ОСОБА_3» та подання № 01-15/1466 до Незалежної профспілки гірників України (м.Київ)про звільнення ОСОБА_2, на підставі п.1 ст.40 КЗпП України. (скорочення чисельності або штату працівників). Рішення Незалежної профспілки гірників України від 09.07.2015 року та рішенням Первинної профспілкової організації незалежної профспілки гірників України філії «Вільногірський гірничо-металургійний комбінат» Приватного акціонерного товариства «Кримський Титан» від 25.07.2015 року було відмовленно у наданні згоди на звільнення ОСОБА_2С.(а.с.15, 17-18)

Наказом № 288 від 03.08.2015 року ОСОБА_2 було звільнено, на підставі п.1 ст.40 КЗпП України, ( у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі скорочення чисельності або штату працівників). Також у зазначеному наказі вказано, що підприємство врахувало вищевказані рішення профспілкових організацій, зазначивши, що вони не містять обґрунтованої відмови у звільненні позивача.(а.с.5)

Пунктом 1 ст. 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною 2 ст. 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з вищевказаних підстав допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

При цьому, Пленум Верховного Суду України в п. 21 своєї постанови від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» (з наступними змінами) роз'яснив судам, що, розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

За приписами п. 10 ст. 247 КЗпП, ст. 38 ЗУ «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» виборний орган первинної профспілкової організації на підприємстві, в установі, організації надає згоду або відмовляє в наданні згоди на розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з працівником, який є членом професійної спілки, що діє на підприємстві, в установі та організації, у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 252 КЗпП та ч. 3 ст. 41 ЗУ «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган професійної спілки) допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищого виборного органу цієї професійної спілки (об’єднання профспілок).

Аналіз положень ст. 43, ст. 252 КЗпП, ст.ст. 38, 39, 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» свідчить про те, що питання про надання згоди на розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця з працівником, який є членом профспілки, належить до виключної компетенції первинної профспілкової організації та вищого виборного органу цієї професійної спілки і підлягає самостійному вирішенню, з урахуванням мети створення профспілки - здійснення захисту трудових прав і інтересів членів профспілки.

Згода профспілкового комітету на звільнення працівника - це колегіальне рішення профспілкового комітету підприємства, установи, організації, винесене на прохання власника або уповноваженого ним органу, в якій виражено волю профспілкового комітету щодо звільнення з роботи працівника за однією з передбачених законом підстав.

Із роз'яснень, викладених у пункті 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року № 9 (далі - Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9) вбачається, що розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається лише за попередньою згодою профспілкового органу, крім випадків, передбачених статтями 43 і 43-1 КЗпП України. Звільнення погоджується з органом профспілки, яка утворена і діє на підприємстві, і членом якої є працівник. Відмова профспілкового органу в згоді на звільнення є підставою для поновлення працівника на роботі.

Щодо прийнятих рішень, то у відповідності до статті 38 ЗУ «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» профспілкова організація приймає його самостійно, на власний розсуд і не зобов'язана надавати згоди на розірвання трудового договору навіть при обґрунтованому поданні про звільнення.

Єдиною законодавчо встановленою вимогою до рішення профкому є наявність його обґрунтування про ненадання згоди на розірвання трудового договора з працівником за ініціативи роботодавця.

Між тим, роботодавцю надається право звільнити працівника без згоди виборного орагну первинної профспілковї організації (ч. 4, 6 ст. 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», ч. 5, 7 ст. 43 КЗпПУ) лише у двох випадках: якщо профспілковий орган у встановлений законом строк не повідомив про прийняте рішення у письмовій формі або у випадку відсутності обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення.

Тобто, за змістом цих норм суд, розглядаючи трудовий спір, має з’ясувати, чи містить рішення профспілкового органу про відмову у наданні згоди на розірвання трудового договору правове обґрунтування такої відмови і не вправі давати оцінку обґрунтованості самого рішення. Наявність обґрунтування, що має недоліки, які стосуються його всесторонності, повноти, правильності, достатності, відповідності чи невідповідності фактичним обставинам не дає підстав для висновку про відсутність обґрунтування. Під обґрунтованою відмовою профспілкового органу слід розуміти таку думку, яка ґрунтується на відповідних нормах чинного трудового законодавства та ділових (професійних) якостях працівника. Необґрунтованою відмовою профспілкового органу вважається відмова, якщо в рішенні профспілки не має посилань на порушення роботодавцем норм трудового законодавства щодо підстав і порядку вивільнення працівника.

Відповідна правова позиція, щодо оцінки судом рішення виборного органу первинної профспілкової організації про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору з урахуванням наявності в рішенні посилань на порушення адміністрацією норм трудового законодавства щодо підстав і порядку звільнення позивача викладена в ухвалі колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 10.03.2011 р. та відповідає усталеній судовій практиці (ухвали колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 04.04.2007 року, справа № 6-19357кс04, від 04.03.2009 року, справа № 6-17393св08, від 09.12.2009 року, справа № 6-18674св08, від04.11.2009 р., справа № 6-20349св08, справа № 6-17393св08).

Між тим, звільняючи працівника роботодавець вдався до надання оцінки обґрунтованості самих рішеннь профспілки, що законом не передбачено. Зокрема, суд правильно врахував, що відповідач не запропонував позивачеві інших вакантних посад, в цілому по підприємству ПрАТ «Юкрейніан Кемікал Продактс», які б відповідали його спеціальності та кваліфікації, а обмежився лише двома посадами прибиральника та охоронця, наявними у філії.

А відтак. суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оспорюваний наказ ПрАТ «Юкрейніан Кемікал Продактс» про звільнення ОСОБА_2 є незаконним та підлягає скасуванню з поновленням позивача на роботі.

Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції правильним.

Статтею 3 ЦПК України передбачено, що кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб’єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений ст. 16 ЦК України.

Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права.

Спосіб захисту порушеного права частіше за все визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини. В даному випадку це норми ч.2 ст. 235 КЗпП України, якими передбачено стягнення з роботодавця на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу у випадку ухвалення рішення про поновлення на роботі.

Так, з урахуванням положень ст.ст. 15, 16 ЦК України не є належним способом захисту судом цивільних прав та інтересів особи пред'явлення позову про зобов'язання здійснити розрахунок та виплату заробітної плати за вимушений прогул.

Задоволяняючи такі позовні вимоги, суд на вказане уваги не звернув, тим самим ухвалив рішення, яке, на думку колегії суддів, не можливо буде виконати. А тому рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні зазначених позовних вимог.

Статтею 11 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Колегія суддів зауважує, що вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивачем не заявлялись. Зокрема, в позовній заяві не наводилось відповідного розрахунку конкретних сум, не витребовувалось довідок про середню заробітну плату за 2 повних місяці, передуючих звільненню, тощо.

Статею 237-1 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган повинен відшкодувати заподіяну моральну шкоду працівнику, якщо порушення його законних прав привели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Вирішуючи питання щодо відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з вказаних вимог закону та обставин справи, засад розумності та справедливості, а тому, врахувавши характер порушених прав позивача відповідачем, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині.

Щодо позовних вимог про стягнення витрат на правову допомогу, колегія суддів зауважує наступне.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, відносяться, зокрема, витрати на правову допомогу.

Згідно ч. 1 ст. 84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.

Відповідно ч. 1 ст. 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Як вбачається з матеріалів справи, 02 вересня 2015 року між адвокатом ОСОБА_4, який діє на підставі свідоцтва № 0761 від 08.01.1998 року про право на заняття адвокатською діяльністю, та ОСОБА_2 укладено договір про надання юридичних та правових послуг адвокатом у цивільній справі. Строк дії зазначеного договору – до набрання рішенням суду законної сили.(а.с.69)

Сторони дійшли згоди, що в обов’язки адвоката входить надання клієнту юридичних послуг з питань застосування норм чинного законодавства, що стосуються клієнта, представлення його інтересів в суді, складання та подання за належністю відповідних процесуальних документів тощо.( а.с.69)

Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом (ч. 2 ст. 84 ЦПК України), зокрема, положенням Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомову у цивільних та адміністративних справах".

Склад та розміри витрат, пов'язаних оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо).

Факт сплати позивачем витрат на правову допомогу підтверджується квитанціями на загальну суму 1700 грн. (а.с.25, 113)

Таким чином, висновок суду першої інстанції щодо стягнення витрат на правову допомогу підтверджений належними та допустимими доказами, відповідає нормам процесуального права, а отже є правильним. При цьому суд правильно визначився із сумою, що підлягає стягненню.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині зобов'язання відповідача здійснити розрахунок та виплату позивачеві заробітної плати за вимушений прогул з моменту звільнення - 03.08.2015 р. по дату поновлення його на роботі, з ухваленням нового рішення в цій частині про відмову у задоволенні вказаних вимог. В решті рішення суду відповідає вимогам закону, а тому залишається в силі. У зв’язку з чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 309 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Юкрейніан Кемікал Продактс» в особі філії «Вільногірський гірничо-металургійний комбінат» Приватного акціонерного товариства «Юкрейніан Кемікал Продактс» - задовольнити частково.

Заочне рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 22 жовтня 2015 року в частині зобов'язання Приватного акціонерного товариства «Юкрейніан Кемікал Продактс» в особі філії «Вільногірський гірничо-металургійний комбінат» Приватного акціонерного товариства «Юкрейніан Кемікал Продактс» здійснити розрахунок та виплату ОСОБА_2 заробітної плати за вимушений прогул з моменту звільнення - 03.08.2015 р. по дату поновлення його на роботі скасувати і в цій частині відмовити.

В іншій частині заочне рішення залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з цього часу.

Судді: