КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/25829/15 Головуючий у 1-й інстанції: Арсірій Р.О.

Суддя-доповідач: Мацедонська В.Е.

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 лютого 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Мацедонської В.Е.,

суддів Грищенко Т.М., Лічевецького І.О.,

при секретарі Горяіновій Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2, Державного реєстратора Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Філюка Сергія Петровича на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 30 грудня 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна» до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м.Києві Канівець Л.М., Державного реєстратора Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Філюка С.П., третя особа: ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-

в с т а н о в и в:

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 30 грудня 2015 року адміністративний позов ТОВ «Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна» задоволено частково, визнано протиправним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 22999068 від 20 липня 2015 року, прийнятого Філюком С.П. державним реєстратором Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України, зобов'язано Державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м.Києві внести до Державного реєстру прав запис про скасування державної реєстрації прав, проведеної згідно рішення від 20 липня 2015 року №22999068. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції з мотивів порушення норм матеріального права та ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог. Свої вимоги апелянт обґрунтовує відсутністю порушення державним реєстратором п.5 ч.1 ст.24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Державним реєстратором Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Філюком С.П. також подана апеляційна скарга, в якій останній просить скасувати постанову суду першої інстанції з мотивів порушення норм матеріального права та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своїх вимог апелянт посилається на правомірність прийнятого рішення про державну реєстрацію права власності №22999068 від 20 липня 2015 року, з огляду на те, що підставою для проведення реєстрації права власності стало рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 січня 2015 року у справі №369/238/15-ц.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача та третьої особи, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню, з наступних підстав:

Так, суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора, виходив із прямої, на його думку, заборони для внесення запису про державну реєстрацію права власності, встановленої п.5 ч.1 ст. 24 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також керуючись висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 11 листопада 2014 року (справа №21-357а14), про те, що наявність в Єдиному реєстрі заборон запису про заборону відчуження майна є перешкодою для здійснення державним реєстратором реєстраційних дій до того часу, поки таке обтяження не буде зняте.

Однак, колегія суддів з такими висновками погодитись не може, оскільки вважає, що вони зроблені без урахування обставин справи, що розглядається між сторонами; з формальним тлумаченням норм законодавства, що регулює державну реєстрацію прав та їх обтяжень; помилковості твердження позивача, яке було взято до уваги судом першої інстанції, щодо обов'язковості правового висновку Верховного Суду України для застосування саме в цій справі.

Крім того, оскарження ТОВ «Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна» дій державного реєстратора, яким здійснено державну реєстрацію права власності, з підстав, заявлених у позові, а саме наявності обтяження по договору іпотеки від 21 лютого 2014 року, вказують про відсутність порушення суб'єктивного права позивача.

Як правильно встановив суд першої інстанції, Державним реєстратором Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м.Києві Канівець Л.М. прийнято рішення щодо вчинення запису про право власності, номер №10494272 від 14 липня 2015 року щодо об'єкту нерухомого майна (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна НОМЕР_1) нежилого будинку (літ.А), який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, за новим власником - ОСОБА_2

Підставою для внесення запису №10494272 від 14 липня 2015 року стало рішення Державного реєстратора Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Філюка С.П. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 22999068 від 20 липня 2015 року.

До прийняття вищезазначених рішень та вчинення дій відповідачами, вищезазначений об'єкт нерухомого майна належав на праві приватної власності ТОВ «Ройланс-Україна», правонаступником якого є позивач - ТОВ «Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна».

Крім того, на момент прийняття оскаржуваних рішень відповідачів, у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна внесений запис про заборону відчуження об'єкту нерухомого майна (реєстраційний номер НОМЕР_1) за номером 4753897 від 21 лютого 2014 року, згідно до якого об'єкт нерухомого майна обтяжено на підставі договору іпотеки від 21 лютого 2014 року, а обтяжувачем майна є ОСОБА_2

Судом першої інстанції також правильно встановлено, що рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності за третьою особою було прийнято на підставі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 січня 2015 року у справі №369/238/15-ц за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «Енергобанк», ТОВ «Ройланс-Україна» про звернення стягнення на предмет іпотеки, визнання права власності та стягнення моральної шкоди, яким визнано право власності за ОСОБА_2, зокрема, на нежилі приміщення нежилого будинку, літ.«А», реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна НОМЕР_1, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, а саме:

- на нежилі приміщення №№ 1,2 (групи приміщень №9), XXXVIII підвалу 2-го рівня, з №1 по №7 (групи приміщень №8), №№ XXXIV, XXXV, XXXVI, XXXVII, XXXIX підвалу 1-го рівня - паркінг; з №1 по №26 (групи приміщень №1), №№ I, II, III, IV, V першого поверху, з №1 по №21 (групи приміщень №2), №№ I, II другого поверху, з №1 по №27 (групи приміщень №3), №№ I, II третього поверху, з №1 по №22 (групи приміщень №4), №№ I, II четвертого поверху, з №1 по №22 (групи приміщень №5), №№ I, II п'ятого поверху, з №1 по №23 (групи приміщень №6), №№ I, II, III 6-го поверху, з №1 по №17 (групи приміщень №7), №№ I, II, III мансарди. Тераса, № XXXIII мезоніну - офіс, разом з усіма їх поліпшеннями та приналежностями, загальною площею 3689,10 кв.м, що складає 97/100 частин від нежилого будинку площею 3802,30 кв.м, які належать ТОВ «Ройланс-Україна» на праві приватної власності на підставі Свідоцтва про право власності (серія НОМЕР_2), виданим ГУ комунальної власності м.Києва Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на підставі наказу ГУ комунальної власності м.Києва від 27 жовтня 2010 року №991-В, зареєстрованого в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним номером НОМЕР_4, номер запису: 8151-П в книзі: 144п-230, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно НОМЕР_3 від 11 січня 2011 року; право власності ТОВ «Ройланс-Україна» зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 21 лютого 2014 року за номером запису 4747882, дата та час державної реєстрації 21 лютого 2014 року, 11:42:41 (витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно НОМЕР_5 від 21 лютого 2014 року);

- на нежилі приміщення офісного будинку №№ VI, VII, VIII, IX, X першого поверху, №№ XV, XVI, XVII другого поверху площею 113,20 кв.м - трансформаторна підстанція, разом з усіма їх поліпшеннями та приналежностями, що складає 3/100 частин від нежилого будинку площею 3802,30 кв.м, які належать ТОВ «Ройланс-Україна» на підставі Договору купівлі-продажу нежилих приміщень, посвідченого 02 вересня 2008 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою В.Ю. зареєстровано в реєстрі за №5954, зареєстрований у Державному реєстрі правочинів за номером правочину 3111883, витяг з Державного реєстру правочинів 6508508 від 15 вересня 2008 року, зареєстрований Комунальним підприємством Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 17 вересня 2008 року в реєстровій книзі №144П-320 за реєстровим №8151-П в електронному реєстрі 15 грудня 2010 року за реєстраційним номером РПВН НОМЕР_4 (витяг про державну реєстрацію прав НОМЕР_6); право власності ТОВ «Ройланс-Україна» зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 21 лютого 2014 року за номером запису 4747901, дата та час державної реєстрації 21 лютого 2014 року, 11:42:41 (витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно НОМЕР_7 від 21 лютого 2014 року).

Крім того, з вищезазначеного судового рішення вбачається, що між ОСОБА_2 та ТОВ «Ройланс-Україна» був укладений договір іпотеки від 21 лютого 2014 року, відповідно до якого ТОВ «Ройланс-Україна» (іпотекодавець), з метою забезпечення виконання зобов'язань боржником - ПАТ «Енергобанк» за договором про відкриття та обслуговування банківського рахунку між банком та ОСОБА_2, передало в іпотеку нежитловий будинок літ.А за адресою: АДРЕСА_1.

Передача зазначеного приміщення в іпотеку було здійснено за письмової згоди попереднього іпотекодержателя - ПАТ «Енергобанк» (п.2.2 договору іпотеки від 21 лютого 2014 року).

Колегія суддів вважає необхідним наголосити, що на момент звернення до державного реєстратора ОСОБА_2 вищезазначене рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 січня 2015 року набуло законної сили, а отже було обов'язковим для виконання. Колегія суддів не приймає доводи позивача щодо завідомої неправосудності вказаного судового рішення, відкриття касаційного провадження з перегляду вказаного рішення, здійснення слідчих дій в межах кримінального провадження за ознаками злочину, передбаченого ч.4 ст.190 КК України (заволодіння невстановленими особами шляхом обману чужим майном (об'єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1, з огляду на наступне.

Перевірка судових рішень на предмет дотримання судом норм матеріального та процесуального права згідно вимог чинного законодавства України здійснюється судами вищих інстанцій відповідно до підсудності спору між сторонами та в порядку, передбаченому відповідним процесуальним кодексом, в даному випадку - ЦПК України. Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна» було подано касаційну скаргу на ухвалу Апеляційного суду Київської області від 12 травня 2015 року, якою вказаному товариству було відмовлено у відкритті апеляційного провадження з перегляду рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 січня 2015 року, на підставі чого ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30 вересня 2015 року справу було призначено до судового розгляду в касаційному порядку.

На момент розгляду зазначеної адміністративної справи Київським апеляційним адміністративним судом дата розгляду касаційної скарги Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних та кримінальних справ не визначена.

Київський апеляційний адміністративний суд також не наділений повноваженнями досліджувати та встановлювати завідомо неправосудність будь-якого судового рішення. Більше того, дослідження та доведення правосудності рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області в контексті, який зазначається позивачем, можливе виключно в межах кримінального провадження та відповідно до вимог КПК України.

Відкриття кримінального провадження та проведення уповноваженими особами слідчих дій за ознаками кримінального правопорушення щодо позбавлення ТОВ «Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна» обманним шляхом права власності на нерухоме майно не є перешкодою для апеляційного адміністративного суду в розгляді справи щодо перевірки законності дій державного реєстратора, не впливає та не може вплинути на прийняття будь-якого рішення в цій адміністративній справі.

Колегія суддів також зазначає, що відкриття Подільським районним судом м.Києва провадження у справі за позовом ТОВ «Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна» до ОСОБА_2, третя особа - ПАТ «Енергобанк» про визнання недійсним договору іпотеки від 21 лютого 2014 року також безпосередньо не може вплинути на розгляд справи, в якій розглядається законність дій державного реєстратора.

Таким чином, наявні у справі матеріали надають підстави стверджувати, що ТОВ «Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна» вчинені передбачені законодавством дії щодо захисту, на погляд даного суб'єкта господарювання, його порушеного права - незаконного позбавлення права власності на нерухоме майно. При цьому, задоволення вимог ТОВ «Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна» у вищенаведених судових процесах або одному з них, відповідно, відновить або стане необхідною передумовою для відновлення права власності позивача. Зазначене також стосується і наслідків кримінального провадження, якщо в межах останнього буде встановлено та доведено злочин та вину осіб (особи), які його вчинили.

Водночас, вищенаведені доводи та посилання позивача не можуть бути доказами у справі щодо правомірності або неправомірності дій державного реєстратора прав на нерухоме майно; суд адміністративної юрисдикції в цій справі не розглядає та не переглядає правомірність набуття права власності третьою особою на нерухоме майно.

Частинами 1, 2 ст.2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, рішення суб'єкта владних повноважень має прийматися обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Рішення повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити з відповідним мотивуванням.

Відповідно до п.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06 березня 2008 року №2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, повинні перевіряти їх відповідність усім зазначеним в ч.3 ст.2 КАС України вимогам.

Як випливає зі змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Пунктом 1 ч.1 ст.4 вказаного Закону встановлено, що обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, зокрема, право власності на нерухоме майно.

Згідно з ч.1 ст.5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди (їх окремі частини), квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Відповідно до ч.1 ст.15 наведеного Закону державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку:

1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви;

2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень;

3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації;

4) внесення записів до Державного реєстру прав;

5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону;

6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Частиною 2 вказаної статті встановлено, що перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Процедура проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедура взяття на облік безхазяйного нерухомого майна визначена Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №868 від 17 жовтня 2013 року (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин).

Відповідно до пп.10 п.37 вищезазначеного Порядку документом, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, є рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до п.40 вищезазначеного Порядку для проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, яке перебуває в іпотеці або податковій заставі, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає документ, що підтверджує факт надання іпотекодержателем або контролюючим органом згоди на відчуження або передачу на іншому речовому праві такого майна.

При цьому, в силу п.46 цього ж Порядку наявність зареєстрованої заборони відчуження нерухомого майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого відбувається перехід права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іпотекодержателя, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно не є підставою для відмови у проведенні державної реєстрації права власності за іпотекодержателем.

Вимоги вищезазначеного пункту Порядку, хоча і передбачають державну реєстрацію права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, однак мають бути застосовані і в тому випадку, якщо право власності на предмет іпотеки переходить до іпотекодержателя за рішенням суду, а обтяження, що було накладено раніше на предмет іпотеки, було здійснено саме в інтересах цього іпотекодержателя та на підставі договору іпотеки, за яким і було звернуто стягнення.

Крім того, відповідно до ч.1 ст. 12 Закону «Про іпотеку» в разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Згідно вимог ст.17 цього ж Закону іпотека припиняється, зокрема, з підстав набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки.

Аналіз положень ст.ст.1-4 Закону України «Про іпотеку» дозволяє стверджувати, що обтяження предмету іпотеки, необхідною частиною якого є державна реєстрація цього обтяження, здійснюється з метою захисту інтересів іпотекодержателя, який має пріоритетне право на задоволення своїх вимог боржником перед іншими кредиторами цього ж боржника за рахунок переданого в іпотеку майна.

При цьому, положення Закону України «Про іпотеку» не містять будь-яких обмежень чи заборон переходу права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя від іпотекодавця до моменту припинення в установленому порядку обтяження, здійсненого за цим же договором іпотеки та в інтересах цього ж іпотекодержателя.

Матеріалами справи підтверджується, що 21 лютого 2014 року на підставі укладеного договору іпотеки між ОСОБА_2 та ТОВ «Ройланс Україна», правонаступником якого є позивач, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л.В. накладена заборона відчуження на об'єкту нерухомості НОМЕР_1: нежилий будинок, літера А, розташований за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується відповідним записом №550 на договорі іпотеки.

Таким чином, обтяження було здійснено в інтересах ОСОБА_2, який в подальшому набув право власності на вищезазначене приміщення за судовим рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Частиною 2 ст.9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що державний реєстратор при здійсненні своїх повноважень встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.

На підставі вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що саме по собі обтяження нерухомого майна іпотекою не може бути перешкодою для проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно за умови врахування інтересів та волі іпотекодержателя.

За таких обставин, зважаючи на те, що проведення реєстрації права власності відбулося за особою, яка одночасно є іпотекодержателем та в інтересах останньої, колегія суддів вважає, що дії відповідача щодо державної реєстрації права власності на нежитлові приміщення, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 відповідають вимогам, визначеним ч.3 ст.2 КАС України, вчинені обґрунтовано, з урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття відповідного рішення.

Колегією суддів також досліджено посилання позивача, яке було взяте до уваги судом першої інстанції, на обов'язковість застосування при вирішенні даної справи висновку Верховного Суду України від 11 листопада 2014 року щодо неможливості здійснення державним реєстратором реєстраційних дій за умови наявності в Єдиному реєстрі заборон запису про заборону відчуження майна до тих пір, поки таке обтяження не буде зняте. Колегія суддів вважає, що вищезазначений висновок Верховного Суду України не може бути взятий до уваги в даній справі з огляду на наступне.

В силу вимог абз.2 ч.1 ст.244-2 висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Можливість вчинення реєстрації права власності на нерухоме майно в разі наявності обтяження цього майна було предметом розгляду на Пленумі Вищого адміністративного суду України, постановою якого №20 від 18 вересня 2015 року «Про огляд практики розгляду справ, які виникають зі спорів у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено рекомендації адміністративним судам при ухваленні рішень у справах відповідної категорії. Як вбачається з приписів вищезазначеної постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України, предметом розгляду також був висновок Верховного Суду України від 11 листопада 2014 року (справа №21-357а14).

На підставі проведеного аналізу суд касаційної інстанції встановив, що обтяження не може бути перешкодою для реєстрації права власності у випадку, коли така заборона накладена в інтересах особи, яка звернулася до державного реєстратора із заявою про державну реєстрацію прав.

Таким чином, враховуючи положення постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України №20 від 18 вересня 2015 року «Про огляд практики розгляду справ, які виникають зі спорів у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», суд апеляційної інстанціі приходить до висновку про правомірність реєстрації за ОСОБА_2 (іпотекодержателем) права власності на предмет іпотеки, зважаючи на накладення заборони нотаріусом в момент укладання та нотаріального посвідчення договору іпотеки від 21 лютого 2014 року в інтересах іпотекодержателя.

Також колегія суддів звертає увагу, що відповідно до вимог ст.6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Водночас, державна реєстрація права власності є офіційним визнанням та підтвердженням державою переходу права власності на майно. Державна реєстрація є обов'язковою дією, яка є завершальним етапом оформлення права на майно, однак виключно факт державної реєстрації не впливає на права та обов'язки особи, яка була власником майна, та яке вибуло з її власності на підставі правочину, або ж, як в даному випадку, на підставі судового рішення.

З огляду на викладене, здійснення державної реєстрації права власності на майно за ОСОБА_2 не порушує жодних суб'єктивних прав, свобод та інтересів ТОВ «Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна», яким це майно було передано ОСОБА_2 в іпотеку, і на яке, в подальшому, на підставах передбачених цим же договором іпотеки та законодавством України, було звернуто стягнення рішенням суду також на користь ОСОБА_2

За наявності рішення Києво-Святошинського районного суду від 23 січня 2015 року у справі №369/238/15-ц про визнання за ОСОБА_2 права власності на нежилі приміщення нежилого будинку, літ.«А», реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна НОМЕР_1, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, у позивача не було підстав заявляти позов, оскільки діями реєстратора його суб'єктивне право не порушено. Подачею даного позову ТОВ «Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна» намагається вирішити спір про цивільне право, яке не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Таким чином, враховуючи правомірність рішення Державного реєстратора Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Філюка С.П. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №22999068 від 20 липня 2015 року, на підставі якого внесено запис про право власності від 14 липня 2015 року №10494272 щодо об'єкту нерухомого майна (реєстраційний НОМЕР_1) нежилого будинку (літ.«А»), який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 за новим власником - ОСОБА_2, колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог ТОВ «Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна».

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи та порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим постанова Окружного адміністративного суду м.Києва від 30 грудня 2015 року підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційні скарги ОСОБА_2, Державного реєстратора Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Філюка С.П. - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 30 грудня 2015 року скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна» - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст постанови виготовлено 23 лютого 2016 року.

Головуючий суддя В.Е.Мацедонська

Судді Т.М.Грищенко

І.О.Лічевецький

Головуючий суддя Мацедонська В.Е.

Судді: Грищенко Т.М.

Лічевецький І.О.