Справа № 663/945/15-ц

Провадження № 2/663/14/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2016 року Скадовський районний суд Херсонської області у складі:

головуючого судді Кустова О.Ю.

з участю секретаря Кліщ Л.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Скадовську цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2015 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 21 березня 2003 року між сторонами було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 23877 грн., на строк до 21 березня 2011 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,25 % на місяць, що нараховуються на суму залишку заборгованості за кредитом. В забезпечення виконання умов кредитного договору відповідачем було передано в заставу банку автомобіль ЗАЗ 110307, 2006 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1. У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за зазначеним кредитним договором у нього, станом на 01 квітня 2015 року, утворилась заборгованість перед банком у розмірі 22422,11 грн., яку позивач просив стягнути з відповідача.

В судовому засіданні представник ПАТ «КБ «Приватбанк» позовні вимоги підтримав з підстав викладених у позові. Пояснив, між сторонами 21.03.2006 року було укладено кредитний договір та договір застави рухомого майна. Відповідач своїх зобов’язань з повного та своєчасного погашення кредиту не виконував в зв’язку з чим станом на 2011 рік утворилася заборгованість. Банк звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на заставний автомобіль, судом було ухвалено рішення про задоволення вказаного позову. Однак, після реалізації банком автомобіля, згідно рішення суду, у серпні 2012 року виявилося, що суми, за яку він був реалізований недостатньо для погашення кредитної заборгованості. Вважає, що банк тільки в серпні 2012 року дізнався про порушення своїх прав, тому строк позовної давності, про застосування якого заявляє відповідач, позивачем не пропущено.

Відповідач та його представник в судовому засіданні проти задоволення позову заперечували. Пояснили, що банком з самого початку неправильно розраховувалися розміри платежів по кредиту, про що свідчать розрахунок наданий суду до попередньої справи та два розрахунки надані в межах розгляду вказаної справи, які містять розбіжності. Згідно наданого відповідачем розрахунку у останнього взагалі відсутня заборгованість перед банком. Крім того, в період закінчення строку дії кредитного договору в зв’язку з неможливістю виконання його умов між сторонами була досягнута домовленість про погашення заборгованості за рахунок реалізації заставного автомобіля. Ще до ухвалення судом на початку 2012 року відповідного рішення, відповідач в середині 2011 року добровільно передав повноважному представнику позивача автомобіль і після цього до нього протягом 2012-2015 років ніхто ніяких претензій не пред’являв. Йому відомо, що автомобіль був проданий у серпні 2012 року за суму, що перевищує розмір кредитної заборгованості визначеної судом при ухваленні рішення про звернення стягнення на автомобіль. Тільки в межах розгляду вказаної справи відповідач дізнався, що протягом строку поки справа розглядалася в суді та поки здійснювалася реалізація заставного автомобіля банк продовжував нараховувати відсотки та штрафні санкції, не повідомляючи про це відповідача. Вважає, що оскільки з дня передачі автомобіля банку до дня його фактичної реалізації пройшов майже рік, банк діяв недобросовісно штучно збільшуючи заборгованість відповідача і не повідомляючи його про це. Просили у задоволенні позову відмовити за необґрунтованістю. Крім того, просили застосувати до спірних правовідносин позовну давність.

Суд, заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи приходить до наступних висновків.

Обставини укладення між сторонами 21.03.2006 року кредитного договору та його умови сторонами визнавалися. Так, відповідно умов вказаного договору відповідач отримав від позивача готівкою через касу банку на строк до 21.03.2011 року грошові кошти в сумі 23877 грн. на придбання автомобіля, а також 6446,79 грн. на сплату страхових платежів зі сплатою за користування кредитом 1,25% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 0,30% щомісяця від суми наданого кредиту у період сплати. Періодом сплати слід вважати період з 21 по 28 число кожного місяця, зі сплатою щомісячного платежу в розмірі 642,28 грн., що складається з заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороді, комісії (п. 1.1). Для виконання умов вказаного договору позичальнику банком відкриті наступні рахунки: 29094052327059 для погашення заборгованості по кредиту; кредитний рахунок 22030052307579; рахунок по відсотках 22088052324106; рахунок для обліку комісії та винагороди 35787052318466. Позичальник доручає банку проводити погашення заборгованості по даному кредиту в передбачені даним договором строки за рахунок коштів розміщених на рахунку 2625 (п. 1.2).

З наданого позивачем розрахунку в зв’язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору станом на 01.04.2015 року існує прострочена заборгованість в розмірі 22422,11 грн., яка складається з 9286,44 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом; 13135,67 грн. пені за несвоєчасність виконання зобов’язань за договором.

Крім того, між сторонами також було укладено договір застави автомобілю ЗАЗ 110307, 2006 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, що належить позичальнику на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.

З матеріалів справи, вбачається, що 30.06.2011 року ОСОБА_1 видав довіреність ПАТ «КБ «Приватбанк» якою безоплатно уповноважив останнє розпоряджатися належним йому вищевказаним автомобілем з наданням усіх повноважень необхідних для цього.

З акту огляду заставного автомобіля від 01.07.2011 року вбачається, що цього ж дня вищевказаний автомобіль було передано уповноваженому представнику ПАТ «КБ «Приватбанк».

В подальшому позивач 24.07.2011 року звернувся до суду з позовом до відповідача про звернення стягнення на вищевказаний автомобіль.

Рішенням Скадовського районного суду Херсонської області у справі №2-843/11 від 05.03.2012 року в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за вищевказаним кредитним договором від 21.03.2006 року в розмірі 13551,64 грн. звернуто стягнення на вищевказаний автомобіль, шляхом його продажу банком будь-якій особі покупцеві. Під час розгляду вказаної справи який тривав з кінця липня 2011 року до початку березня 2012 року банк не скористався своїм правом на збільшення позовних вимог, тому розмір заборгованості у рішенні суду було зазначено згідно розрахунку станом на 05.07.2011 року.

З довідки рахунку Серії ДПІ №641445 від 31.08.2012 року вбачається, що вищевказаний автомобіль ПАТ «КБ «Приватбанк» було продано ОСОБА_2 за 16039 грн.

Кошти від продажу автомобіля згідно наданого банком розрахунку були спрямовані на погашення витрат, які виникли у зв’язку з реалізацією предмету застави, тіла кредиту, комісії, штрафних санкції та частково відсотків.

Судом встановлено та не спростовано сторонами, що після реалізації автомобіля отриманих від такої реалізації коштів виявилось недостатньо для погашення всієї заборгованості, яка станом на 01 квітня 2015 року (в межах заявлених позовних вимог) становить 22422,11 грн.

Відповідач просив застосувати до спірних правовідносин строк позовної давності.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Підставою для відмови у позові є сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Згідно з частиною 2 статті 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Спеціальна позовна давність тривалістю в один рік встановлена, зокрема, до позовних вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

У вказаних правовідносинах строк позовної давності щодо повернення кредиту в повному обсязі має обчислюватись із закінченням строку на який позивачем відповідачу надавалися кредитні кошти, а саме з 22.03.2011 року.

Згідно з положеннями ст. 16 ЦК України особа, яка вважає своє майнове право порушеними може звернутися до суду за захистом відповідного права, самостійно визначивши при цьому способи їх захисту, які визначені частиною 2 указаної статті.

Судом встановлено, що ПАТ «КБ «Приватбанк» 24.07.2011 року звернувся з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на заставний автомобіль в рахунок погашення кредиту за тим же договором за яким просить суд стягнути заборгованість. Таким чином позивач самостійно обрав спосіб захисту свого порушеного права та перервав строк позовної давності що передбачено ч. 2 ст. 264 ЦК України.

З цього часу вказаний строк почав перебіг заново і мав обчислюватись з 22.03.2011 року до 21.03.2014 року.

Реалізація спірного автомобіля була проведена 31.08.2012 року тобто в межах строків позовної давності.

Кошти від реалізації автомобіля в сумі 16039 грн. були банком розподілені наступним чином: 848,00 грн. відшкодування витрат позивачем на реалізацію заставного майна, 6664,76 грн. направлено на погашення тіла кредиту, 1395,22 грн. на часткове погашення відсотків, 6200,83 грн. на часткове погашення пені, 931,19 грн. на погашення комісії.

Таким чином після реалізації автомобіля залишок заборгованості станом на 31.08.2012 року складав 9286,44 грн. по відсоткам та 190,09 грн. по пені.

З огляду на зазначене, з липня 2011 року банком вчинялися дії для погашення кредитної заборгованості за спірним договором, зокрема шляхом звернення стягнення на предмет застави та реалізації спірного майна, яким було забезпечено виконання боргових зобов'язань, однак після такої реалізації у кінці серпня 2012 року суми вартості указаного автомобіля не вистачило для погашення всієї суми кредитної заборгованості, у зв'язку з чим зобов'язання не було виконано належним чином.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, зокрема договорів та інших правочинів.

За змістом ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного (господарського) законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України). Належним є виконання зобов'язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Зважаючи на те, що звернення стягнення на предмет застави не є єдиним способом захисту прав кредитора, після того як указаний спосіб захисту (продаж спірного автомобіля у серпні 2012 року) не призвів до належного виконання зобов'язання за кредитним договором - у банку виникло право звернутися до суду із позовом про стягнення кредитної заборгованості у загальному порядку.

Вказане узгоджується з п. 5.3 Кредитного договору, згідно якого припинення дії даного договору здійснюється відповідно до діючого законодавства України.

Як вбачається з правової позиції Верховного Суду України у справі №6-37цс15 Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Відповідно до вимог статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. За положеннями статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов’язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Виходячи з положень частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Звернення до суду з вимогою про повернення всіх сум за договором позики у зв’язку з порушенням умов договору є наслідком невиконання чи неналежного виконання боржником своїх договірних зобов’язань. Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що у разі прострочення виконання грошового зобов’язання за договором позики, позикодавець вправі вимагати від позичальника сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також 3 % річних від простроченої суми за весь час прострочення згідно статті 625 ЦК України. Крім того позикодавець має право отримати проценти від суми позики, згідно статті 1048 ЦК України, які нараховуються за період з дати отримання коштів позичальником по день повернення позики, якщо інше не було встановлено укладеним між сторонами договором. Факт повернення суми позики до звернення позивача до суду, але з порушенням встановленого договором позики строку повернення, не звільняє боржника від відповідальності, передбаченої статтями 625, 1048 ЦК України.

Як вбачається з правової позиції Верховного Суду України у справі №6-369цс15 згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. У відповідності до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві. Згідно із частиною першої статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов’язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Отже, у разі неповернення позичальником суми позики своєчасно його борг складатиме: суму позики з урахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов’язання; проценти за позикою, якщо інше не встановлено договором або законом, нараховані відповідно до договору позики або облікової ставки НБУ за весь строк користування позиченими коштами; три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлено договором або законом.

Враховуючи наявність у відповідача заборгованості з відсотків та пені, а також обґрунтування позивачем позовних вимог з посиланням на норми ст. 1054 ЦК України згідно з ч. 2 якої до правовідносин кредиту застосовуються положення щодо правовідносин позики в т.ч. і ст. 1048, 1049 ЦК України суд вважає, що вказані правові позиції підлягають застосуванню у вказаній справі.

Таким чином, на думку суду, нарахування позивачем відповідачу процентів за весь час фактичного користування грошовими коштами наданими у кредит, тобто з 2006 року по 31.08.2012 року коли заборгованість по тілу кредиту було погашено за рахунок продажу автомобіля є правомірним та узгоджується з вищенаведеними нормами законодавства.

Отже, слід частково погодитися з доводами представника позивача про те, що строк позовної давності останнім не пропущено.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що умовами укладеного між сторонами кредитного договору визначено повернення суми кредиту щомісячними платежами, які мали вноситись відповідачем в період з 21 по 28 число кожного місяця (п. 1.1 Договору).

Як вбачається з правових позицій Верховного Суду України у справах №6-31цс15, 6-116цс13, 6-20цс14, 6-160цс14, відповідно до статті 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення. Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу. Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів. Відповідно до вимог статті 266, частини другої статті 258 ЦК України стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду та починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Судом встановлено що з вказаним позовом ПАТ «КБ «Приватбанк» звернувся 14.04.2015 року (згідно штампу органу поштового зв’язку на конверті).

Таким чином в межах заявлених позовних вимог строк позовної давності щодо стягнення процентів має обчислюватись з 15.04.2012 року по 01.04.2015 року по кожному нарахованому щомісячному платежу, а в частині стягнення пені з 15.04.2014 року по 01.04.2015 року виходячи з розміру пені нарахованого на вищевказаний розмір процентів.

Доводи представника банку про необхідність стягнення заборгованості зі сплати відсотків та пені за інші періоди на увагу не заслуговують, оскільки з наданих позивачем розрахунків вбачається, що останньому був відомий фактичний розмір заборгованості відповідача з пені та відсотків станом на дату передачі банку автомобіля, подачу до суду позову про звернення стягнення на автомобіль, ухвалення судом рішення з цього приводу та дату реалізації автомобіля. Жодних перешкод для звернення до суду з позовом про стягнення залишку заборгованості після реалізації автомобіля 31.08.2012 року, у межах строків позовної давності, не встановлено.

Таким чином, розмір заборгованості відповідача перед позивачем зі сплати відсотків у межах строків позовної давності, згідно розрахунку позивача з яким суд погоджується, складає за 15 днів квітня 2012 року 185,22 грн. (358,10 загальний розмір заборгованості за квітень 2012 року/29 днів у квітні Х 15 днів) + 407,49 грн. (заборгованість за травень 2012 року) + 333,41 грн. (заборгованість за червень 2012 року) + 419,84 грн. (заборгованість за липень 2012 року) + 382,80 грн. (заборгованість за серпень 2012 року). 185,22 грн. + 407,49 грн. + 333,41 грн. +419,84 грн. + 382,80 грн. = 1728,76 грн. – 1394,22 грн. (сплачених за рахунок продажу автомобіля відсотків в межах строку позовної давності) = 334,54 грн. (заборгованості з відсотків у межах строку позовної давності).

Щодо розміру пені, відповідно до п. 4.1 Договору за порушення позичальником будь-якого зобов’язання передбачених п. 2.2.2, 2.2.3 даного договору банк має право нарахувати, а позичальник зобов’язується сплатити банку пеню в розмірі 0,15% від суми простроченого платежу, але не менше 1 грн. за кожен день прострочення.

Таким чином, розмір пені складає 334,54 грн. (розмір заборгованості межах строку позовної давності) Х 0,15% / 100% Х 351 день (в межах строку позовної давності) = 176,13 грн., що менше ніж 1 грн. на день. Тому розмір пені має складати 351 грн. (одна гривня за кожен день прострочення).

Отже, в межах строків позовної давності загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ «КБ «Приватбанк» складає 334,54 грн. (заборгованість з відсотків) + 351 грн. (заборгованість з пені) = 685,54 грн.

Як вбачається з виписки по картці/рахунку ОСОБА_1 виданої ПАТ «КБ «Приватбанк» від 25.12.2015 року з його карткового рахунку були списані грошові кошти в рахунок погашення заборгованості по картці 29**59 в сумі 311,47 грн. Цей рахунок відкрито банком позичальнику для погашення заборгованості за вищевказаним кредитом, тому вказані кошти мають бути враховані при вирішенні спору.

Таким чином розмір заборгованості відповідача перед позивачем складає: 685,54 грн. (загальний розмір заборгованості в межах строку позовної давності) – 311,47 грн. (списаних грошових коштів) = 374,07 грн. і підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Заборгованість за інші періоди перебуває за межами строку позовної давності тому не підлягає задоволенню в зв’язку з його пропуском.

Судові витрати на підставі ст. 88 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно до задоволеної частини позовних вимог, виходячи з суми 685,54 грн. оскільки інша частина заборгованості була погашена під час розгляду справи судом. Таким чином розмір судових витрат має складати 22422,11 грн. (заявлені позовні вимоги) / 685,54 грн. (задоволені позовні вимоги) х 243,60 грн. (сум сплаченого позивачем судового збору) = 7,45 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 212 – 215 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором №HES0AU00180103 від 21.03.2006 року за період з 15.04.2012 року по 01.04.2015 року з відсотків та за період з 15.04.2014 року по 01.04.2015 року з пені в загальній сумі 374,07 грн., а також пропорційно до частини задоволених позовних вимог 7,45 грн. сплаченого ПАТ «КБ «Приватбанк» судового збору.

В задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» в іншій частині відмовити в зв’язку з пропуском строку позовної давності.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Херсонської області через Скадовський районний суд шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення виготовлений 15.02.2016 року.

Суддя О. Ю. Кустов