АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
|
Справа № 22 ц - 1769/2009 року |
|
Головуючий по 1-й інстанції: Таранкова І.М. |
|
|
|
Суддя-доповідач: Пікуль В.П. |
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
2 липня 2009 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Полтавської області в складі:
головуючого: судді Тимчук Л.А.,
суддів: Пікуля В.П., Чічіля В.А.,
при секретарі: Колодюк О.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 10 березня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до виробничого підприємства «Трансбуд» про зміну дати та формулювання причини звільнення з роботи та стягнення моральної шкоди,
В С Т А Н О В И Л А :
У серпні 2008 року позивач звернувся у суд із позовом до виробничого підприємства «Трансбуд», у якому просив ухвалити рішення, яким зобов'язати відповідача змінити число прийняття на роботу, видати наказ про прийняття на роботу, змінити число та формулювання причини звільнення, видати наказ про звільнення та внести в його трудову книжку запис такого змісту:
- прийнятий на роботу 29.01.2008 року за наказом від 29.01.2008 року електрогазозварювальником 3 розряду пільговий список № 2;
- звільнений 30.06.2008 року за наказом від 30.06.2008 року за частиною ч. 3 ст. 38 КЗпП України.
При розгляді справи позивач неодноразово змінював позовні вимоги, у лютому 2009 року в остаточній позовній заяві ( а. с. 132-134) просив суд ухвалити рішення, на підставі якого зобов'язати відповідача змінити число прийняття на роботу, прийняти заяву від 29.01.2008 року, оформити наказ про прийняття на роботу від 28.01.2008 року, змінити формулювання причини звільнення, прийняти заяву від 30.06.2008 року, оформити наказ про звільнення від 27.06.2008 року і внести в його трудову книжку запис такого змісту:
- прийнятий 29.01.2008 року за наказом від 28.01.2008 року електрогазозварювальником 3 - го розряду - пільговий список № 2,
- звільнений 30.06.2008 року за наказом від 27.06.2008 року за ч. 3 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням.
Свої позовні вимоги обґрунтовуючи тим, що у період з 28.01.2008 року по 27.06.2008 року він перебував у трудових відносинах із відповідачем. У період роботи порушувалися його трудові права. 17 червня 2006 року він подав заяву про звільнення з роботи у зв'язку із невиконанням умов трудового договору. 27 червня 2006 року при звільненні його образили працівники підприємства із-за відмови ставити підпис на наказі про звільнення без компенсації за невикористану відпустку.
Крім того, просив відшкодувати заподіяну йому моральну шкоду у розмірі 23 000 грн.
Рішенням Комсомольського міського суду Полтавської області від 10 березня 2009 року позов задоволено частково. Стягнуто із виробничого підприємства «Трансбуд» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у сумі 700 грн. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Додатковим рішенням суду від 22 травня 2009 року вирішено питання про судові витрати.
Не погодившись із рішенням суду ОСОБА_1 його оскаржив, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Просить рішення суду скасувати та постановити нове по суті позовних вимог.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дійшла до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити з таких підстав.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. 308 ЦПК України апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції вправі відхилити апеляційну скаргу та залишити рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як передбачено ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно ч.ч.1, 4 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Стаття 131 ЦПК України передбачає, що сторони зобов'язані подати докази чи повідомити про них суд до або під час попереднього судового засідання у справі. Докази подаються у строк, встановлений судом з урахуванням часу, необхідного для подання доказів. Докази, подані з порушенням вимог, встановлених частиною першою цієї статті, не приймаються, якщо сторона не доведе, що докази подано несвоєчасно з поважних причини.
Судом першої інстанції встановлено, що 01.02.2008 року виробниче підприємство «Трансбуд» в особі директора Павлиша С.Г. (замовник) з однієї сторони та ОСОБА_1 (виконавець) з іншої сторони уклали трудову угоду. Відповідно до угоди (п.1.1) замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання виконувати своїми силами на свій страх і ризик такі роботи: різка арматури для виготовлення кронштейнів, розбирання паркетних полів строком до 29.09.2008 року. У пункті 2.1 угоди визначено, що за виконання роботи замовник виплачує виконавцеві 900 грн., виплата виконується не пізніше 30 днів з дня прийняття замовником роботи.
Із змісту цієї угоди, матеріалів справи та показань свідків, колегія суддів робить висновок, що між сторонами був укладений не трудовий договір, а цивільно-правовий договір, оскільки згідно укладеного договору виконавець зобов'язувався виконувати і виконував роботу на власний ризик за завданням другої сторони, а замовник зобов'язувався та здійснював прийом та оплату вказаної роботи. Виконання роботи на підприємстві ОСОБА_1 здійснював відповідно до умов угоди укладеної від 01.02.2008 року, доказів наявності ознак виникнення трудових відносин із часу на який посилається позивач ним не надано.
03 березня 2008 року ОСОБА_1 згідно наказу № 14 - К від 03.03.2008 року був прийнятий у виробниче підприємство «Трансбуд» на постійну роботу електрогазозварювальником. Наказом від 27.06.2008 року був звільнений з роботи за власним бажанням за ч. 1 ст. 38 КЗпП України.
Отже, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що між сторонами був 01.02.2008 року укладений не трудовий договір, а цивільно-правовий договір підряду, відповідно до якого трудові відносини між сторонами не виникли, а виникли 3 березня 2008 року, з часу прийняття його на роботу за трудовим договором.
Суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, відмовивши ОСОБА_1 у задоволенні позову у частині зміни формулювання причини звільнення, оскільки у позовній заяві, а також при розгляді справи у суді позивач не обґрунтував та не надав доказів, які саме порушення трудового законодавства та трудового договору були порушені відповідачем.
Відомості про роботу у трудовій книжці ОСОБА_1 внесені відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993 року, згідно роботи яку він виконував за трудовим договором.
Колегія суддів також погоджується із рішенням суду, що у наслідок порушення вимог ст. 116 КЗпП України щодо проведення остаточного розрахунку у день звільнення позивачу була заподіяна моральна шкода, яку суд обґрунтовано визначив у сумі 700 грн.
Доводи апеляційної скарги щодо неповного, неправильного встановлення обставин справи, невірної оцінки доказів, що підтверджують обставини викладені у його позовній заяві, не знайшли свого підтвердження при розгляді справи у суді апеляційної інстанції.
Так, суд першої інстанції при розгляді справи сприяв повному та всебічному з'ясуванню обставин справи: позивачу роз'яснювалися його права, попереджалося про наслідки вчинення або невчинення тих чи інших процесуальних дій, суд сприяв у здійсненні прав позивачу, зокрема: були задоволені заявлені позивачем клопотання про витребування доказів, які він вважав за необхідне заявити. Суд відповідно до положень ст. 212 ЦПК України оцінив надані сторонами та витребувані за їх клопотанням докази.
Крім того, у апеляційній скарзі та у суді апеляційної інстанції позивач не обґрунтував у чому саме полягає неповність, невірність встановлення обставин справи та невірність оцінки доказів.
Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів позбавлена можливості вийти за межі позовних вимог та перевірити рішення, в тому числі і щодо законності звільнення ОСОБА_1, виходячи за межі заявлених ним матеріально-правових вимог та обставин, якими обґрунтовувалися заявлені вимоги.
Відповідно до ч. 2 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд досліджує нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами. Підстави передбачені вказаною статтею для дослідження апеляційним судом нових доказів, які не були подані сторонами у суді першої інстанції, відсутні.
Як зазначено у п.15 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» № 12 від 24 жовтня 2008 року суд апеляційної інстанції при перевірці законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги згідно з частинами третьою та четвертою статті 303 ЦПК лише в разі, якщо буде встановлене неправильне застосування норм матеріального або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Неправильного застосування норм матеріального або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення суду першої існстанції апеляційним судом не встановлено.
Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, підстави для виходу за межі доводів апеляційної скарги відсутні, колегія приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду залишити без змін.
Керуючись ст. 303, п.1 ч.1 ст. 307, ст.ст. 308, 314, 319 ЦПК України, колегія суддів,
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.
Рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 10 березня 2009 року залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України.
Головуючий суддя Л.А. Тимчук
Судді: В.П. Пікуль
В.А. Чічіль
З оригіналом вірно
суддя В.П. Пікуль